Як ховали українського Патріарха

Цей день,18 липня 1995 року, увійшов в історію України як «чорний вівторок»: похорон Патріарха Володимира (Романюка), першого глави Української православної церкви Київського патріархату, перетворився на масове побоїще. Влада намагалася не допустити поховання Патріарха на території Софіївського собору, кинувши на похоронну процесію сотні озброєних міліціонерів. У тому протистоянні зі спецназом найбільший удар прийняли на себе члени УНА–УНСО.

«Траурна процесія після відспівування Патріарха у Володимирському соборі вирушила в напрямку Софійського майдану, — пригадує унсовець Олег Білий. — Володимирська вулиця вже була перекрита щільними лавами міліції, яка не збиралася пропускати колону. Той кордон ми прорвали, і з’явилося відчуття першої перемоги. Коли переговори із владою не дали результату, учасники процесії почали самовільно копати яму біля Софіївського собору. Адже, за християнським звичаєм, небіжчика слід поховати до заходу сонця. Тоді й надійшла вказівка — розігнати нас. Ми стояли під дзвіницею, коли побачили, що відкривається брама і звідти вибігають міліціонери. Унсовці стали у стіну проти лави «Беркуту», і певний час ми стримували натиск.

Хтось скомандував: «Натовп бити, унсовців — калічити!». «Беркут» почав гамселити всіх підряд: жінок, священиків. Летіли лопати, каміння, шматувалися державні прапори, добивали лежачих. Міліціонери кричали: «Бєй хахлов!», «За матушку–Расєю ми вас у капусту посічемо...» Для нас, українців, було дико чути таке від правоохоронців із тризубом на кашкеті. Адреналін зашкалював — навіть сльозогінний газ, який пускала міліція, не відчувався.

...У моїх руках опинилася половина древка від прапора. Залишаюся стояти, готуючись до зіткнення з міліціонерами, але отримую удар ззаду. Мене потягли на територію Софії, вкинули в калюжу, гасили цигарки в шию, відводили душу ударами...

А далі було знамените Шевченківське РУВС. Нас там було шестеро унсовців — катували всіх по черзі. При моєму побитті завели до кабінету товариша, сказали: поки не зізнаєшся, що отримували наказ бити міліцію і кидати каміння, битимемо твого друга. Причому при побитті присутня була жінка, міліціонери пили шампанське...

Наступного ранку був суд і постанова: п’ять діб. Нам сказали: «За ці п’ять діб ми вас розкрутимо на п’ять років». А в цей час троє народних депутатів від УНСО (Олег Вітович, Юрій Тима, Роман Іллясевич. — Ред.), а також Степан Хмара і генерал козацтва Володимир Мулява вимагали від міліцейського керівництва лікарів для нас. Мені викликали «швидку», відвезли в якусь із лікарень. Звідти я втік. А через дев’ять днів знову брав участь у поминальній акції. І якби в той день відбувалися такі самі події, я, як і мої побратими, із таким же натхненням узяв би в них участь... Інакше бути не могло!»