Москаль просить Азарова перевірити персону Мирослава Щербея, призначеного начальником ГУ МНС на Закарпатті
/01.01.2002/16:07/

Підставою для звернення депутата стала публікація в ЗМІ про провокування Щербеєм бійки, зняття нижньої білизни у людних місцях, спроба примусити до орального сексу незнайому жінку, брутальна поведінка, тощо.

На доказ депутат наводить статтю з видання "Старий замок", не оскаржену Щербеєм.

У 2000 році, "завітавши напідпитку разом із друзями до престижного в селищі бару "Надія", депутат розпочав буйно доводити, що "наші ще повернуться", а його призначать на відповідальну в районі посаду".

"Очевидно, вже добре увійшов у роль, бо вирішив, що волівчани повинні йому безумовно підпорядковуватись. Пан Щербей вподобав собі симпатичну відвідувачку, почав до неї чіплятися, а коли та відмовила (мовляв, ви мене з кимось сплутали), з його вуст посипалася змішана з перегаром лайка. За мить у барі розпочалася справжня бійка", - писало видання.

"За, поки що неуточненими даними, під час бійки депутат, знявши нижню білизну, наполягав, щоб відвідувачка зайнялася з ним... оральним сексом. Схвильована жінка продовжувала відмовляти. Депутат схопив її за волосся, і так смикнув, що жмут опинився в його руці. Власник бару Іван Мадяр негайно викликав міліцію. Захисники порядку затримати бешкетника не змогли - він устиг зникнути", - йшлося в статті.

Москаль також зазначає, що Щербей - друг Нестора Шуфрича

Воловецький "Агрошляхбуд" готовий співпрацювати з
замовниками з-за кордону

У кожного краю є щось таке, чого немає ніде інде і чим можна
гордитися навіть за межами своєї держави. Такою гордістю для Закарпаття є
унікальні в своєму роді деревяні церкви, збудовані народними майстрами
без жодного гвіздка у специфічних архітектурних стилях, притаманних лише
певній місцевості. Серед яких можна виділити "бойківський" тип церков,
який безперечно є початковим варіантом дерев'яних храмів у Карпатах:
храм тризрубний, триверхий з шатровими верхами, з кількома заломами. До
нефа із заходу і сходу прилягають більш вузькі прямокутники зрубів
бабинця та вівтарної частини. кутові сполучення зроблені вирубкою "в
ластівчин хвіст". А ось головною стилістичною відмінністю "лемківських"
церков є усунення центричності будови шляхом переміщення висотної
домінанти з центрального зрубу, нефу на високу дзвіницю, зведену над
бабинцем або поряд з ним. Навіть якщо у "лемківської" церкви немає
шатрового покриття над якимось із її зрубів, заміненого двоскатною
стріхою, у неї обов'язково є розвинута барокова маківка. План же
“гуцульської” церкви має хрестоподібну форму і складається з п'яти
зрубів. Центральний зруб ширше бічних (північною та південною), довжина
яких трохи менша довжини західного та східного зрубів. Центральний зруб
на середині своєї висоти переходить з прямокутної форми у восьмигранну,
внаслідок чого і шатрове перекриття його приймає таку ж форму.
Однокупольний п'ятизрубний “гуцульський” храм відрізняється своєю
компактністю і стрункістю. “Бойківські”, “лемківські” “гуцульські” храми
дістали свою умовну назву від етнографічних груп, які населяють
Карпатський регіон:
ДЕРЕВ'ЯНI ЦЕРКВИ ЗАКАРПАТТЯ: Вишка, Ужок, Сухий,
Тишiв, Буковець, Прислiп, Пилипець, Данилово, Крайниково, Верхнiй
Студений, Гусний, Колочава-Горб, Колочава-Iмшадь, Середнє Водяне (нижня i
верхня церкви), Синевирська Поляна, Торунь, Свалява-Бистрий,
Подобовець, Гукливий, Ялове, Колодне, Сiль, Кострино, Лазіщина, Ясiня,
Нересниця, Вiльховиця, Дiлове, Локiть, Дешковиця, Сокирниця, Лiкiцари,
Домашин, Стужиця, Iзки, Репинне, Нижнiй Студений, Олександрiвка, Ужгород
(музей), В. Грабiвниця, Задiльське, Келечин.
На Закарпатті
представлено майже всі європейські архітектурні стилі від
пізньовізантійського, романського, готичного, трохи ренесансного,
барокового, класичного, романтичного — і до стилів кінця ХІХ-початку ХХ
ст. — сецесіону, еклектики, функціоналізму, конструктивізму. Саме в
епоху середньовіччя, коли панували готика і бароко, з’явилися важкі
кам’яні масивні церкви, що символізували силу релігії. Характерними
рисами їх є вертикальність композиції, поєднання в архітектурі
релігійності з любов'ю до життя, більш короткий поперечний неф,
стрільчаті вікна, досить складна каркасна система опор.
ДРЕВНІ
КАМ'ЯНI ЦЕРКВИ ЗАКАРПАТТЯ: Кiдьош, Горяни, Вишково, Ужгород, Берегово,
Бобове, Чепа, Липово, Виноградово, Тячево, Хуст, Четово, Мужiєво, Вари,
Мукачево, Деренковцi, Струмкiвка, Паладь Комарiвцi,

ЦІКАВО ЗНАТИ, ЩО: Найпівнічніша місцевість у світі, де вирощують чай — гора Красна Горка, біля міста Мукачева. На Закарпатті знаходиться єдиний у світі памятник листоноші (памятник Федору Фекете, Тур’я Ремети, Перечинський р-н). У нашому краї знаходиться найдовша в Європі липова алея (набережна Незалежності, Ужгород). Географiчний Центр континентальної Європи знаходиться біля села Дiлове, Рахiвського району (4830’ пн.широти – 2323’ сх.довготи). Перші захисні укріплення з'являються на території нашого краю у бронзовому віці. Це були просто городища-гради, укріплені земляним валом та. До прикладу Арданівське, Стремтура (Іршава), Галіш-Ловачка (Мукачево). Та найбільш завершену форму форму оборонної споруди представляють замки ХІ-ХVІІ ст. На Закарпатті відомо 12 середньовічних замків. Власне, феодальний замок — це специфічний архітектурний жанр, притаманний лише середньовіччю. Він настільки пов'язаний із своєю епохою, що в ній народившись, в ній же і помирає. Існують два типи замків: один замок-паразит, який слугував для нагляду і збору данини з підвладної території та для здійснення набігів на контрольовану територію, другий — замок-охоронець підвладної землі. Здебільшого класичні середньовічні замки мають дві стандартні форми: чотирибічну, в якої по боках кілька оборонних редутів, та восьмибічну, форма якої часто змінюється, але у випадку із закарпатськими замками архітектурний стиль дещо змінився в залежності від географічного положення у гірській місцевості. 1. УЖГОРОДСЬКИЙ (м. Ужгород) — ХI ст., нині музей 2. МУКАЧIВСЬКИЙ (м. Мукачево) — ХI ст., нині музей 3. НЕВИЦЬКИЙ (с. Невицьке, Ужгородський район) — руїни, ХIII-ХVII ст., об'єкт туризму 4. СЕРЕДНЯНСЬКИЙ (смт. Середнє, Ужгородський район) — руїни, ХII-XVIII ст. 5. КВАСIВСЬКИЙ (с. Квасово, Берегiвський район) — руїни, ХII-XVI ст. 6. ЧИНАДIЇВСЬКИЙ (смт. Чинадiєво, Мукачiвський район) — паркова споруда, XV ст. 7. КОРОЛЕВСЬКИЙ (смт. Королево, Виноградiвський район) — руїни, ХII-XVII ст. 8. ХУСТСЬКИЙ (м. Хуст) — руїни, ХI-XVIII ст., об'єкт туризму 9. ВИНОГРАДIВСЬКИЙ (м. Виноградiв) — руїни, ХI-XVI ст. 10. БРОНЕЦЬКИЙ (с. Бронька, Iршавський район) — залишки, ХIII-XIV ст. 11. БОРЖАВСЬКИЙ (с. Варієво, Берегiвський район) — залишки, ХI-XVII ст. 12. ВИШКIВСЬКИЙ (смт. Вишково, Хустський район) — залишки, ХIII-XIV ст. Якщо замки необхідні були для ведення війн, то для спокійного світського життя відомі феодальні родини намагалися будувати більш спокійні, але водночас грандіозні будинки-палаци. Великі розміри, розмах, розкіш в інтер’єрі внутрішніх приміщень, оригінальність та різноманітність архітектурних стилів при зовнішньому оздоблені — все це притаманно закарпатським дворянським палацам: 1. ЗАМОК-ВІЛЛА ШЕНБОРН (санаторiй "Карпати", Мукачiвський район) 2. ПАЛАЦ ПЕРЕНI (Виноградiв) 3. ПАЛАЦ ДОВГАЇ (Довге, Iршавський район) 4. ПАЛАЦ РАКОЦI (Мукачево) 5. ПАЛАЦ ДРУГЕТІ (руїни, Ужгород-Горяни) 6. ПАЛАЦ БЕТЛЕНІ (Берегово) 7. ПАЛАЦ ПЛОТЕНІ (Великі Лази, Ужгородський район) ЦІКАВО ЗНАТИ, ЩО: За територiєю закарпатський регiон бiльший вiд таких країн свiту: Андора, Ватикан, Лiхтенштейн, Люксембург, Мальта, Монако, Сан-Марiно, Бахрейн, Бруней, Катар, Кiпр, Лiван, Мальдiви, Сингапур, Гамбiя, Кабо-Верде, Комори, Маврикiй, Сан-Томе i Прiнсiпi, Сейшели, Вануату, Гуам, Захiдне Самоа, Кiрiбатi, Маршали, Мікронезія, Науру, Палау, Тонга, Тувалу, Антiгуа i Барбуда, Багами, Барбадос, Гренада, Домiнiка, Трiнiдад i Тобаго, Сент-Крiстофер i Невiс, Сент-Вiсент i Гренадiни, Сент-Люсiя, Ямайка. За населенням наш регіон бiльший вiд Iсландiї, Гвiнеї-Бiсау, Джiбуттi, Захiдної Сахари, Екваторiальної Гвiнеї, Свазiленда, Белiза, Гайани, Сурiнама, Вануату, Соломонових островiв, Фiджi. Закарпаття — край, де стикаються різні культури, народи, релігії. Тут змішалися не лише різні етноси, а й географічні і кліматичні пояси. А все ж таки майже всі війни і нещастя не змогли розірвати дружніх стосунків між народами, релігіями, культурами, країнами. Навіть грізні Карпатські гори захищають Закарпатську низовину від холодних вітрів. Тому не дивно, що у цій мішанині всього і всіх виникли такі оригінальні назви населених пунктів Закарпаття, які мають цікаві версії свого походження: 1. Ужгород: місто-город над рікою Уж. Староболгарські слова "уголь", як вугілля, та "угол", як кут, а також від слова "узок", як вузький, маючи на увазі вузьку долину річки Уж, або від турецьких слів "унг","онг", що перекладається, як "правий". 2. Мукачево: від слова «мука», як мучитися при будівництві могутнього замку «Паланок». Від слова «мука», як старословянське слово «борошно», на річці Латориця стояв величезний на той час зерновий млин. Від слова «земля пана Мункачі», угорський варіант назви міста. 3. Хуст: від угорського слова «земля воєводи Густі». 4. Берегово: словянська назва «місце на березі-суші». 5. Тячів: старонімецька назва «Дойч-ау», «Тийч-ау», «Тийчо», перекладається як «німецька поляна». 6. Виноградово: «місце, де вирощуюють виноград». 7. Свалява: від староугорського і старословянського «сольва», тобто «місце, де тече солена (мінеральна) вода». 8. Рахів: назва від слів «рахувати», або ж «земля господаря Раха». 9. Іршава: старослов’янська назва від слова «іржава». Річка Іршавка чи Іржавка несла в собі велику кількість оксидів заліза, через що мала відповідний іржавий колір. Стара назва «Ілошва» від прізвища володарів даної території. 10. Перечин: назва від слів «перетин», тобто перетин доріг, або ж має значення «земля пана Перечі». 11. Великий Березний: назва означає «великий березовий ліс». 12. Міжгіря: новітня назва «місце між горами». 13. Воловець: назва означає «місце, де зимувала велика рогата худоба (воли) з полонин». Назви інших населених пунктів: Розтоки, Гать, Гребля, Вирь, Зарiччя, Ужок, Синяк, Кальник, Кам'янка — (від слів-гідронімів: рiчка, вода, потоки, болота). Холм, Діл, Дiлок, Дiлове, Копинівці, Прислоп, Берег, Запереділля, Вертеп, Кут — ( походження від слів-оронімів: гори, гора). Тисянка, Березний, Сокирниця, Чертiж, Горiнчово, Яблунево, Калини, Оріховиця, Липово, Лоза, Лозянське, Смереково, Вербовець, Грушево, Терново, Ольшавка, Грабово, Дуби, Дубове, Діброва, Дубрівка, Ясiня, Тросник, Тростяниця, Колодне, Лісковець, Лiсарня, Драчино, Коропець, Стройно, Березове, Барвінок, Бобовище, Буковець, Каштаново, Тополин, Лопушанка, Репинка, Вільховатий, Вiльхiвцi, Вільшани — ( походження від слів, що означають: лiс, дерево, сорти дерев і рослин). Кам'яниця, Цегольня, Углиця, Копашнево, Копаня, Берег, Плоска, Майдан, Косино, Лази, Поляна, Луг, Луги, Лазищина — (походження від слів, що означають земля, поле). Нове село, Свобода, Новоселиця, Пасіка, Перелаз, Ворота — (походження від слів, що означають село і господарські будови). Туря-Поляна, Туря Ремета, Турічки, Вовкове, Комарівці, Кобилецька Поляна, Кідьош, Білки, Жуково, Медвежий, Оленево, Коропець, Чоп, Осава, Голубине, Ракошино, Раково, Лисичево, Кобилинець, Клячаново, Кучава, Плоскановиця, Волосянка, Воловець, Воловоє, Бичково, Дравці, Верецьки, Керецьки, Баранинцi, Стригальня, Скотарське — (походження від слів з тваринним значенням).

 

Посібник "Обличчя Закарпаття" (Федір Шандор, Дмитро Данилюк, Сергiй Федака, Iгор Лiхтей)

---

Живіть так,як вам хочеться.


У житті людей успішних, «щасливчиків», простежуються декілька
тенденцій.Порада головна. Ці люди вперто будують свій успіх, попри
«зовнішні обставини», власні помилки і труднощі. Як фермер вирощує свій
урожай, так і ці люди плекають свій успіх. Вони не скаржаться, не
скиглять, не кидають розпочате на півдорозі, не чекають, коли успіх
впаде на них з неба. Вони самі будують шлях до свого щастя.

Звідси і перша порада: плануйте свій успіх. Наполегливо працюють, хоча
збоку це може бути малопомітно. Просто праця щасливчиків дещо інша, ніж у
«звичайної, нормальної людини». Вони віддають перевагу незвичним,
неперевіреним шляхам. І саме ці шляхи дають результати, недосяжні для
звичайної людини.Ось і друга порада: шукайте нестандартні шляхи
вирішення проблем.«Щасливчикам» притаманна ще одна специфічна риса —
ставлення до помилок. Вони заздалегідь знають, що можуть помилитися, та
все ж ризикують. Помилившись, аналізують результат і на основі цього вже
роблять наступний крок. Те, що інші вважають трагедією і невдачею, ці
люди використовують як життєвий урок: вчаться чомусь корисному. Адже, як
відомо, за одного битого двох небитих дають!Ось і третя порада:
ставтесь до помилок як до досвіду, а не як до трагедії або провалу.
Аналізуйте свої помилки, не повторюйте їх. І завжди шукайте в них
користь. Вона там є!Рішучість — ось що ще відрізняє улюбленців фортуни.
Дія. Можна багато знати і навіть уміти, але поки не почнеш діяти, нічого
не відбудеться. Можна все життя «накопичувати знання» і чекати
«відповідного моменту». Тільки для абсолютної більшості населення такий
момент не настає! Звичайно, безрозсудність і спонтанні дії теж не
приносять результату. Тут можна порадити: використовуйте принцип Парето
(20/80) — зібравши 20% інформації, треба починати діяти хоч би для того,
щоб перевірити істинність цих 20%. І, як правило, в цих 20% вже
закладене 80% вашого успіху, треба лише правильно цією інформацією
розпорядитися.Ось і четверта порада: дійте рішуче. Не відкладайте те, що
можна зробити зараз, на потім. Це «потім» не настає ніколи!Ставлення до
страхів теж різне у «щасливчика» і «звичайної людини». Пересічну людину
страх паралізує. А «щасливчик» йде назустріч своїм страхам і
з’ясовується, що більшість страхів надумані, навіяні вихованням і
громадською думкою, їх немає!Ось і п’ята порада: йдіть назустріч своїм
страхам! Саме там, де страшно, для вас відкриються найбільші
можливості!Тепер про відповідальність. Саме «улюбленці долі» не бояться
брати на себе відповідальність і… пожинати плоди. Завжди, за будь-яких
умов, режимів і політичних систем щастить більше тим, хто говорить: «Я
беру це на себе!» — і виконує!Ось і шоста порада: хочете бути
щасливчиками — беріть на себе відповідальність.Ці люди — диваки, «собі
на умі», їхнє життя визначається не думкою загалу, а внутрішнім
стрижнем, принципами, «думаннями», ритуалами… і, врешті-решт, служінням
Своїй Справі. Пріоритети цих людей — не комфорт (звичне життя), не гроші
навіть, а — «жити так, як хочеться». Так, це важко, дуже важко. Але в
труднощах загартовується характер, а заняття улюбленою справою дає
мотивацію, недоступну «звичайній людині». «Дурням таланить!» — зітхають
«правильні», тобто «недурні».Ось і сьома порада: живіть так, як
«хочеться», а не так, як «треба». Не витрачайте свої безцінні ресурси на
те, що вам не потрібно.«Мисливці за успіхом» завжди шукають нові
можливості на додачу до існуючих знань і умінь. Нові можливості
виникають завжди несподівано, треба тільки мати звичку шукати і помічати
їх до того, як вони стануть «загальним надбанням». «Щасливчики» схожі
на розвідників у ворожому стані — завжди напоготові. При цьому вони
бачать панораму, тому що «роздивляються усібіч, на всі боки», не
обмежуються тим «вузьким коридором», який бачить «пересічна
людина».Восьма і остання порада: шукайте нові можливості. А ще краще —
створюйте ці можливості самі. Вісімка для китайців — щасливе число,
число успіху. Можливо, ці вісім порад допоможуть вам впіймати вашого
птаха щастя.

ВОЛОВЕЦЬ В ДАТАХ.

 ВОЛОВЕЦЬ ПЕРЕХОДИВ ВІД ОДНОГО ВЛАСНИКА ДО ІНШОГО. За свою більше,як півтисячолітню історію Воловець з околицями переходив від одного власника до другого.      В 1433 р.він вперше згадується,як слов янське поселення,що було власністю феодалів Піреньї і Білкеїв.      На початку 17 ст.Воловець був включений в Мукачівську домінію і в 1628р.начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував поселення Олексі Шимону,який зобов язався заселити Воловецькі землі своїми кріпаками,в зв язку з тим,що пісні,бідні землі родили тільки овес,через,те були малозаселені.В 1649 р.в по- селені проживало декілька десятків сімей,які займались скотарством, в їхньому господарстві було 12 коней,100 корів і волів,244 овець, 58 свиней.Кріпаки віддавали феодалам дев ятину від злиденних врожаїв , десятину від скотарства  і відбували 2 дні барщини в тиждень.      В 1657р.польські війська відомстили Дердью Ракоці,за те,що він уклав союз з Богданом Хмельницьким-розорили і спустошили Воловець.      В 1728 р. Воловець відійшов до Мукачівсько-Чинадіівської домінії і став власністю графа Карла Шенборна.Згідно урбарію 1773р. село нараховувало 38 кріпаків І 10 желерів /безземельні/.      В 19ст. Воловець був відносно крупним верховинським селом. В 1760 р. в ньому проживало 600 чоловік,що жили в страшній бідності в малесеньких хижах по 10-15 чоловік.В основному це були наймити Шенборна.       В 1872 р.на околиці села італійські промисловці почали будувати залізничну дорогу,а в 1906 р.мадьярська фірма встановила парову лісопилку,на якій працювало 25 чоловік з 1280 людей,що проживали в селі.Основний загал жив в дерев яних хижах вкритих шинглями /широкими дранкою/,але й були 24 кам яних і один триповерховий будинки.Великий будинок був власністю багатія Грінберга.        Як на той час в селі проживали досить грамотні люди,третина, яких вміла читати і писати.          В квітні 1919р.Воловець був окупований військами буржуазної Чехії.Життя стало ще тяжчим.           В 1914р. на коротенький час російські війська заволоділи селом.Більше,як 200 мешканців пішли добровольцями з військом.           В 1919 р.коли у Венгрії переміг соціалістичний заколот,у Воловці теж проголосили Радянську владу,яка проіснувала трошки більше місяця.В квітні місяці цьогож року Воловець був вдруге окупований чехами.          В 1938р.у Воловці проживало 2350 жителів,продовжувала існувати початкова школа,в якій навчалося 120 дітей,яких навчали 7 вчителів.           В березні 1939р.у Воловець вкотре увійшли війська хортистсь- кої Венгрії.         У вересні 1939 р.жителі селища зустрічали червоноармійців Червоної Армії.         Під  час 2 Світової війни 9 жовтня 1944р бійці 351 срілецької дивізії  визволили село.      В 1946 р.почав діяти медпункт,а через рік лікарня на 40 ліжок, в якій працювали 12 лікарів.,а за два роки до цього поновила свою роботу початкова школа і на її базі відкрилася середня.В 1950р.21 вчитель навчали 320 учнів.       В 1958 р. почав працювати соко-винний завод.       В 1963р. на базі лісопереробного завду був створений Воловецький лісокомбінат.        Через десять років /1973р/ вступив в дію Воловецький завод 'Електрон.'     З 1991р. Воловець, як і вся Україна перейшов на слідуючу стадію розвитку.     

Наші, будущі керовники.(область,райони) 07.04.2010 (19:23)

  Воловец и Воловецкий район

 

Воловецкий район — самый маленький из всех районов области, но, не смотря на это, также и одно из самых красвых мест Закарпатья. Окруженный горными лесами, всегда гостеприимный, Воловец с каждым годом встречает все новых любителей прекрасного. Это и спортсмены (Воловеччина — излюбленное место пара и дельтапланеристов, велоориентировщиков), и просто путешественники, жаждущие хоть ненадолго окунуться в волшебный мир закарпатской природы... Совсем недавно весь район праздновал выдающуюся для жителей дату: Воловцу исполнилось 575 лет. Приуроченный к юбилею, тут прошел «Праздник коломыйки», который посетили и заграничные гости. Действительно, первое упоминание о Воловце встречается в письменных документах 1433 года, а вот археологические находки датируются... II тысячелетием до нашей эры! Происхождение названия поселка имеет две версии. Первая утверждает, что Воловец начали называть именно так из-за речки Воловчик; вторая же версия указывает на место, где зимовала большая рогатая скотина (волы) с полонии. Кроме того, как свидетельствует история, именно на территории Воловецкого района началось европейское расселение венгерского народа. В далеком IX веке племена венгров во главе с вождем Арпадом перешли Верецкий перевал и пришли в Европу. Вот уже долгие годы Верецкий перевал — священное место для любого патриота Венгрии; здесь каждый день можно увидеть автобусы с туристами. Большинство венгров считают священным долгом попасть к памятнику, установленному на перевале: для них это — символ зарождения нации. Монумент этот исполнен в виде каплицы и состоит из семи валунов, которые символизируют семь объединившихся для похода племен. Также памятник — это символические ворота между Востоком и Западом. Кроме того, на Верецком перевале установлен еще один памятник — погибшим защитникам Украины. Как утверждают старожилы, в 1939 году недалеко от места памятного знака были расстреляны воины-защитники Карпатской Украины. Точных исторических сведений про эти события нет, поэтому правду устанавливать придется историкам. А пока они разбираются в загадках прошлого, закарпатцы в знак благодарности и уважения приносят к памятнику венки... Верецкий перевал географически разделяет Львовскую и Закарпатскую области, с его высоты в 930 метров над уровнем моря открывается великолепная панорама горных хребтов. Отсюда можно увидеть горы Пикуй, Острую и Ровную, а также гору Темнатик, на вершине которой установлен православный крест. В солнечную погоду огромный крест величаво возвышается и, кажется, будто он подпирает небо. Но когда над горами собирается дождь, он исчезает в грозовых тучах. Наивысшая гора Воловецкого района — Стой (1681 м над уровнем моря). Ее вершина — почти горизонтальная площадка диаметром до ста метров, тут установлена железобетонная памятная стела. Здесь же находятся остатки стационарной радарной установки, действовавшей во времена «холодной войны». Сохранились в районе и памятки древней архитектуры, в частности, деревянные храмы в селах Гукливый и Быстрый. Уникальный Святодуховский храм с колокольней, возведенный в XVIII веке, — главная достопримечательность Гукливого. Здесь находится и старинная рукопись — документ, известный под названием «Гукливская летопись». Согласно с записью в «Гукливской летописи», иконы и внутренняя роспись сделаны немецким мастером в 1784 году. Эта роспись является одной из немногих, что сохранились до наших дней в деревянных храмах Закарпатья. На Воловеччине есть несколько необычных заповедников, в их числе и флористический «Пикуй», где охраняется много ценных редких растений. Памятник природы «Высокий Камень» славится тем, что его склоны — наивысший в Карпатах ареал дуба скального и сосны черной. Множество реликтовых растений, встречающихся в здешних горах, занесены в Красную книгу и охраняются законом. Во всей Украине известен форелевый рыбник «Оса» с форелевым инкубатором, который уже долгие годы «зарыбнивает» водные артерии Воловеччины; живет радужная форель и непосредственно в речках: они тут быстрые, хрустально-чистые и по-горному холодные. В районе разведаны 7 минеральных источников, самый известный из них — в урочище Занька; долгое время здесь работали купальни. Неимоверно богата Воловеччина дарами природы: тут растет сладкая горная малина и земляника, антрацитовая черника и ежевика, лесной орех, грибы... А еще местные жители производят по своим, только им известным тайным рецептам, специфический сыр — брынзу. Сыр этот делается из овечьего молока и, по преданию верховинцев, дает мужскую силу. Конечно, брынзу сегодня можно купить и в магазине, но, поверьте, она никогда не сравнится с той, сделанной умелыми руками воловецких хозяев. Красота верховин, целительный горный воздух, непокоримое торжество природы привлекает в район любопытных туристов. Для них в Воловце открыт лечебно-оздоровительный комплекс «Плай». В Жданиево принимает гостей «Форель». Тут на базе комплекса функционирует горнолыжная трасса длинной в 800 метров и открыт пункт проката туристического снаряжения. На высоте 700 метров, возле подножья хребта Боржавские Полонины на опушке елового леса, расположилась турбаза «ДУМКА». Зимой тут работает подъемник в 400 ме­тров, круглогодично организовываются пешие прогулки и автобусные экскурсии. Вот уже больше десяти лет на Воловеччину - в пансионат «Смеричка» — на лечение прибывают жители регионов, пострадавших от радиации после чернобыльской беды. В Беласовице открыт комплекс «Пикуй», где можно и на лыжах покататься (подъемник — 400 метров), и на экскурсию по горам отправиться, и просто отдохнуть от городской суеты. Воловецкий район удивителен и красив, сказочен и привлекателен: приехав сюда однажды, не хочется уезжать. Туристы из больших городов говорят, что закарпатцы живут в раю, и неудивительно. Поднимаешся на Великий Верх, на Стой, и понимаешь: сказка уже здесь, она реальна. Сказка — это вот эти таинственные горы, сверкающе-чистые речки... воздух, которым невозможно надышаться.., небо, на которое нельзя наглядеться.., черника, после которой оставляются следы на руках .., стройно-зеленые ели, дарящие покой и необъяснимую трепетную радость... Поэтому, если вы устали от постоянного гама и суматохи города, приезжайте на Воловеччину и познакомьтесь с настоящей, живущей здесь сказкой!

 

Воловець

 

Знаходиться в високогір'ї Українських Карпат, на південь від водороздільного хребта, та на північ від хребта Полонина Боржава, в долині річок Вича (притока Латориці) та Волівчика у підніжжі вершин Темнатик та Плай, на висоті біля 500 м над рівнем моря. Перша згадка про Воловець відноситься до 1433 р., коли він разом з навколишніми землями належав феодалам Переньї та частково Білкеям. В наступні роки Воловець переходив від одного до іншого, а на початку XVII ст. його включили в Мукачівську домінію. У 1625 р. начальник гарнізону Мукачівського замку Янош Балиндя подарував його Олексі Шімону. В дарчій грамоті, підтвердженій в 1628 р., вказувалося, що новий хазяїн зобов'язаний поселити тут своїх кріпаків. Y 1645 р. трансільванський князь Дердь ІІ Ракоці, який вів активну боротьбу за розширення своїх володінь, приєднав до них і Воловець. Село в той час було невеликим, в ньому проживало кілька десятків сімей. Основним заняттям жителів було тваринництво. На початку ХVI ст. селяни були повністю закріпачені. Феодальні війни і міжусобиці неодноразово приводили до розорення Воловця. Так, в 1657 р. польські війська на чолі з воєводою Любомирським зробили наїзд на володіння цього князя. Багато сіл, в тому числі і Воловець були зруйновані і спустошені. Після придушення визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. всі володіння її керівника Ференца ІІ Ракоці були конфісковані і в 1728 р. перейшли до графа Карла Шенборна. Воловець увійшов у Мукачівсько-Чинадіївську домінію. Перша половина XIX ст. характеризувалася розширенням поміщицького господарства за рахунок наділів кріпаків і посиленням їх експлуатації. Пригнічені селяни не мирилися з кріпосницькими порядками і неодноразово виступали проти експлуататорів. У 1761-1762 рр. 33 жителі Воловця знаходилися в тюрмі за непідкорення адміністрації домінії. Влітку 1831 р. на Закарпатті вибухнуло повстання селян , в якому прийняли участь і жителі села. В результіті революції 1848-1849 рр. кріпосне право відмінили. Y другій половині XIX ст. Воловець був порівняно великим селом на Верховині. У 1870 році в ньому проживало 600 людей. У 30-ті роки ХІХ ст. у Воловці почало діяти напівкустарне підприємство по виготовленню черепиці і цегли. У 1872 році італійськими промисловцями було розпочато будівництво залізниці. На початку ХХ ст. Був збудований лісопильний завод, на якому працювало 25-30 чоловік. У 1906 р. одна із будапештських фірм змонтувала у Воловці парову лісопилку, яка виготовляла будматеріали. В 1900 р. в селі проживали 1284 ос., в т. ч. 839 українців 253 німців, 177 угорців, 3 словаки, 1 румун, 11 євреїв ; в селі було 198 будинків, з яких 24 кам'яних та 174 дерев'яних. Трьохповерховий будинок належав багатому Грімбергу. У 1882 р. у Воловці почав діяти перший навчальний заклад — державна початкова школа. У 1900 році тільки 346 жителів вміли читати і писати. У 1944 році почала функціонувати початкова школа, а в 1945 р. на її базі — середня. Археологічні знахідки свідчать, що місцевість сучасного Воловця була заселена в добу бронзи. У 1930 році тут знайдено два скарби, які налічували 23 бронзових та 5 золотих предметів, які підтверджують існування тут поселення у кін. ІІ тис. до н.е. За переказами, назва Воловця походить від назви річки Волівчик, в якій пастухи в давнину напували волів, які паслись на багатих травами полонинах.