Китайські традиції...

Берегти таку красу допомагав спеціальний аксесуар: в перекладі з китайської хучжі ( ) – означає «захист пальців». Хучжі робили з дорогоцінних металів і прикрашали камінням. Цікаво, що в наші дні виробники з Азії пропонують модницям кільця на нігті.

У китайців навіть в гаремі панувала бюрократія. Ранги були не тільки у міністрів, а й у наложниць, що зручно: відразу зрозуміло, хто головна. Отже, в правління династії Чжоу у імператора були:

• 1 імператриця («хуан хо»);
• 2 жінки («фей»);
• 3 дружини («фу рен») ;
• 9 імператорських наложниць («пінь»);
• 27 молодших наложниць («ши фу»);
• 81 гаремна дівчина («юй чи»).

Разом 121 жінка. Але це ще скромно за китайськими мірками.

Незважаючи на таку велику кількість красунь, до нас дійшли приклади міцних почуттів. Відносини імператора Сюань-цзуна і його наложниці Ян Гуйфей створили стійку фразу, яка використовується в сучасній китайській мові. Вона звучить як «крило в крило, переплетені гілки» – так говорять про справжнє кохання між чоловіком і дружиною.

За часів династії Мін всі молоді незаміжні жінки, чи то дворянки або простолюдинки, проходили процес відбору в гарем. Виняток становили лише дівчата, які перебувають у шлюбі або мають фізичні вади. Багато батьків з багатих сімей не бажали дочкам гаремного життя і замість них приводили на оглядини служниць.

Незважаючи на те, що євнухи не могли мати власних дітей, вони залишалися чоловіками в гендерній ідентичності і соціальній ролі. Вони прагнули до життя «як у всіх»: деякі євнухи за часів династії Мін одружувалися і всиновлювали дітей.

Їх дружинами ставали наложниці або дочки чиновників, адже з впливовим євнухом було вигідно об’єднатися. Відомі випадки, коли, овдовівши, євнухи не брали в будинок іншу дружину, залишаючись вірними колишнім почуттям.

Коли європейці починають дивитися історичні серіали, вони відчувають шок, тому що в однієї людини може бути 2 імені і більше. Справа в тому, що при народженні дитина отримувала особисте ім’я, коли йшла на навчання – дитяче ім’я, а в момент повноліття – доросле ім’я (воно ж «ім’я в побуті»). Особистим ім’ям її могли називати лише члени сім’ї і імператор, від чужинця подібне звернення – фамільярність. До слова, підданим було заборонено вимовляти власне ім’я імператора.

Конкретний приклад «множинності» імен. У серіалі «Невгамовний» одного з героїв звуть Лань Чжань (Лань – це прізвище), ім’я в побуті Лань Ванцзі. До нього шанобливо звертаються «Другий молодий пан Лань» – так як він друга дитина в сім’ї. А ще його звуть по титулу: Ханьгуань-цзюнь.

Якщо вам здається, що китайці перемудрили, то подумайте, як іноземцям, які приїжджають до нас. При знайомстві дівчина каже, що її звуть Іра. У банку до неї звернуться Ірина Петрівна, колеги покличуть пити чай Петрівну, а незадоволений начальник викличе на килим на прізвище. Вдома тато зробить чай для Іринки, а подруги звуть її Ірочка.

Які зачіски носили чоловіки в Європі XIV століття, можна побачити у фільмі «Король». Персонаж Роберта Паттісона схожий на свій історичний прототип, гримери явно орієнтувалися на портрет золотоволосого дофіна Людовіка.

На контрасті, в стародавньому Китаї чоловіки усіх станів носили дійсно довге волосся. Вважалося, що волосся як частина тіла дісталися дітям від батьків, і вкоротити його було б неповагою до предків. Тому в китайських історичних дорама чоловіки ходять в довгих перуках, як, наприклад, Ван Ібо.

За часів династії Хань в повсякденному житті і знать, і прості люди збирали волосся в пучок. Пізніше з’явилася зачіска «манчжурська коса», її носив навіть глава держави. Всі чоловіки були зобов’язані ходити з такою зачіскою, ось чому існує думка, що традиційно китайці завжди плели косу. Насправді все залежить від епохи.

Протягом століть Китай був відомий як країна обрядів. В давнину існували різні формальні вітання, серед них – жест з долонею, що прикриває кулак. В історичних драмах, як видно на ілюстрації, герої часто складають кисті одна над одною. І хоча сьогодні китайці зазвичай обмінюються при зустрічі рукостисканням, люди все ще використовують цей жест. Важливо: у чоловіків ліва рука зверху, а у жінок – навпаки.

У Піднебесній вік рахується з моменту зачаття, а не з моменту народження. Тобто відразу з народження немовляті «нараховується» 1 рік життя. Також в Китаї ви навряд чи почуєте питання: «Скільки вам повних років?». Справа в тому, що вік нараховується не в сам день народження, а з настанням нового року. Виходить така дивна ситуація: європейці по китайській системі на 1-2 роки старші.

Джерело