Що я знайшла і що згубила
У цім блакитнім мареві життя?
Палала я чи мляво тліла
Під сяйвом ясних зір ? – якби знаття
Життя – як іспит неостанній,
Крізь муки й піт його перетина.
Холодні дні були, безбарвні,
Та тішила мене краса земна.
Людмила Романенко
Есть времена, есть дни,когда
Ворвется в сердце ветер снежный,
И не спасет ни голос нежный,
Ни безмятежный час труда...
Испуганной и дикой птицей
Летишь ты, но заря - в крови..
Тоскою. страстью, огневицей
Идет безумие любви...
Пол-сердца - туча грозовая,
Под ней -все глушь, все немота,
И эта - прежняя, простая -
Уже другая, уж не та...
Темно, и весело, и душно,
И, задыхаясь, не дыша,
Уже во всем другой послушна
Доселе гордая душа!
Александр Блок
Я всегда был за тех, кому горше и хуже, Я всегда был для тех, кому жить тяжело. А искусство мое, как мороз, даже лужи Превращало порой в голубое стекло.
Я любил и люблю этот бренный и тленный. Равнодушный, уже остывающий мир, И сады голубые кудрявой вселенной, И в высоких надзвездиях синий эфир.
Трубочист, перепачканный черною сажей. Землекоп, из горы добывающий мел. Жил я странною жизнью моих персонажей, Только собственной жизнью пожить не успел.
И, меняя легко свои роли и гримы. Растворяясь в печали и жизни чужой, Я свою - проиграл, но зато Серафимы В смертный час прилетят за моею душой!
Вертинский А. 1952
Що із нами сталося,
З нами що зробилося,
Ой, як закружлялося,
Ой, як захмелілося...
Думати -не думати, -
Нікуди втікати,
Радістю і сумом ти
У полон узятий.
Кажеш, позабудемо,
А очима: будемо,
Кажеш, що не любимо,
А очима: будемо...
Ні, не утечемо ми
Від землі і неба.
Ні, не утечемо ми
Від самих від себе.
Ростислав Братунь
Жизнь - обман с чарующей тоскою,
Оттого и так сильна она,
Что своею грубою рукою
Роковые пишет письмена.
Я всегда, когда глаза открою,
Говорю:,,Лишь сердце потревожь,
Жизнь - обман, но и она порою
Украшает радостями ложь.
Обратись лицом к седому небу,
По луне гадая о судьбе,
Успокойся, смертный, и не требуй
Правды той, что не нужна тебе''.
Хорошо в черемуховой вьюге
Думать так, что эта жизнь - стезя.
Пусть обманут легкие подруги,
Пусть изменят легкие друзья.
Пусть меня ласкают нежным словом,
Пусть острее бритвы злой язык, -
Я живу давно на все готовым,
Ко всему безжалостно привык.
Холодят мне душу эти выси,
Нет тепла от звездного огня.
Те, кого любил я, отреклися,
Кем я жил - забыли про меня.
Но и все ж теснимый и гонимый,
Я, смотря с улыбкой на зарю,
На земле, мне близкой и любимой,
Эту жизнь за все благодарю.
Сергей Есенин
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум'ям згорю
Ліна Костенко
Завжди терновий вінець
буде кращий, ніж царська корона.
Завжди величніша путь
на Голгофу, ніж хід тріумфальний.
Так одвіку було
й так воно буде довіку,
поки житимуть люди
і поки ростимуть терни.
Але стане вінцем
лиш тоді плетениця тернова,
коли вільна душею людина
по волі квітчається терном,
тямлячи вищу красу,
ніж та. що кричить на майданах:
,,Гей, хто до мене? Ходіть,
я кожному в руки даюся''.
Путь на Гологофу велична тоді,
коли тямить людина,
нащо й куди вона йде,
не прагнучи інших тріумфів,
знаючи іншу величність,
ніж ту, що на троні гукає :
,,Я з ласки бога цариця,
бо, гляньте, - сиджу я на престолі!''
Хто ж без одваги й без волі
на путь заблукався згубливу,
плачучи гірко від болю,
дав себе тернові ранить,
сили не маючи тільки,
аби від тернів боронитись,-
боже, пожальсь тої крові,
що марно колючки напоїть!
Ліпше б вона на обличчі
краскою втіхи заграла,
очі комусь звеселяючи
десь на невинному святі.
Леся Українка
Цілунок жоден серця не дістав-
Була свавільна, вільна і щаслива.
Даремно прагли втримати мене -
Я злива.
Жарини слів - торкали зимний слух.
Сліди багать - завії подих витер.
Даремно оком пестили мене -
Я вітер.
Що ж нині? Той, кого кохаю я, -
Один на світ, один в людськім огромі,
Даремно сподівається втекти -
Я промінь.
І от - торка мене його рука
Не поглузую вже, не злегковажу...
Так незнайомо серце плач стиска:
Я - Ваша.
Світлана Йовенко
Каждый день, как с бою добыт.
Кто из нас не рыдал в ладони?
И кого не гонял следопыт
В тюрьме ли, в быту, фельетоне?
Но ни хищность, ни зависть. ни месть
Не сумели мне петлю сплесть
Оттого. что на свете есть
ЖЕНЩИНА.
У мужчины рука - рычаг,
Жернова. а незубы в мужчинах,
Коромысло в его плечах,
Чудо-мысли в его морщинах.
А у женщины плечи - женщина,
А у женщины локоть - женщина,
А у женщины хохот - женщина.
И томясь о венерах Буше,
О пленительных ведьмах Ропса,
То по звездам гадал я в душе,
То под дверью бесенком скребся.
На метле или в пене морей ,
Всех чудес на свете милей,
Ты - убежище муки моей,
Женщина!
И. Сельвинский
