Популярні приколи

відео

хочу сюди!
 

Sveta

34 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Якщо слухать мовчання, то звідки народження звуку?

Невимовно, страшно, дивно, сумно, сильно... Незважаючи, що ці твори розділяють віки, для мене вони нероздільні, тому слухаю читаючи чи то читаю слухаючи 

                         Бетховен

Я забуду про все. І ридання, що глибоко сховане

Під покровом мовчань, і тривога, і труби грози Проростуть із іржавого серця глухого Бетховена. Але очі сухі. Ні сльози. Тільки так. Ні сльози. Ніч над серцем музики. І блискавки мідноязикі Розтинають чорнотою сповнений повені плин. Березневий приплин. І польоту орлиного крики. Ніч над серцем музики. Гіркий і ядучий полин. Якщо слухать мовчання, то звідки народження звуку? Сонце входить в зіниці. Колишуться зорі в саду. День і ніч. І крізь вік пронести свою пристрасть і муку. Я з тобою, Бетховен, дай руку — я поруч піду. Я з тобою піду... Ось вітри, що задуху зривали, Коли ти кулаками у люті безсилій гатив, Наче молотом бив об мовчання холодне ковадло, У розтруб світової прачорної глухоти. Світ розпорото чорним крилом. В закривавлений розтин Вухо став склеротичне і слухай, як голосно б’є. Крізь перетин часу, крізь мовчань стоголосу коросту Серце світу — лише? — серце світу твого і твоє. Що ж ти плачеш, Бетховен? За відстань, за холод, за морок Непроглядної ночі — летить геніальності крик, І співає, й згоряє, і вогненні зграї над морем... Що ж ти плачеш, Бетховен, чи ж гірший ти інших музик? До безсмертя змагайся з лакованим лагідним звіром. Ти не чуєш ричання його. Тільки вискал холодних зубів Нагадає тобі про даремність надій і довіри, Про печаль завойовань і силу того, що згубив. Але те, що родилося в серці, що мукою тричі відчуто,— Проростання небес у вершинах дубів вікових, І крижин березневе кружляння в потоках розкутих — Це весна, це чекання і щастя, і болів нових. А чи прийде воно, чи навіки залишаться болі? Бийся в мур глухоти, в непрониклі холодні пласти, Вилітай за шлагбауми тьми — і на волю! на волю! на волю! Разом з березнем, з водами, з сонцем, з дубами рости! Ти про все вже забув. І ридання вже глибоко сховане Під покровом мовчань. Але мідні розтруби грози Проростають із теплого серця живого Бетховена. До безсмертя. До смерті. І очі сухі. Ні сльози. 1934                                                                Леонід Первомайський
8

Коментарі

Гість: ХрупкаяДуша

14.12.11, 04:30

    24.12.11, 16:37Відповідь на 1 від Гість: ХрупкаяДуша

    дякую

      Гість: knat

      34.12.11, 22:32

        анонім

        45.12.11, 21:37

          55.12.11, 21:59Відповідь на 3 від Гість: knat

            65.12.11, 22:00Відповідь на 4 від анонім

            дякую

              77.12.11, 07:55

                87.12.11, 17:09Відповідь на 7 від K-ATRIN

                дякую