Про осінь і не тільки...

Люблю осінь. Ранню - за дбайливу помірну теплоту і бурштинові грона винограду, пізню - за пишну щедрість садів і задумливу пору злив. За перше вересня, бабусині шерстяні шкарпетки, глінтвейн, міріади пташиних зграй у вже холодному небі, очікування снігу... Та і просто люблю.

А ще восени так гарно читаються вірші про любов, людяність і про осінь)

Моя антологія осінньої поезії від улюбленої на всі пори року Ліни Костенко

по-дитячому щиро... Вже брами літа замикає осінь

Задощило. Захлюпало. Серпень випустив серп. Цвіркуни й перепілочки припинили концерт. Чорногуз поклонився лугам і садам. Відлітаючи в Африку, пакував чемодан. Де ж ти, літо, поділось? Куди подалось? Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, ось. Осінь брами свої замикала вночі, погубила у небі журавлині ключі. Соловейко застудився Дощик, дощик, ти вже злива! Плаче груша, плаче слива. Ти періщить заходився, соловейко застудився. А тепер лежить під пледом, п'є гарячий чай із медом. щемливо правильно... ***

Шипшина важко віддає плоди.

Вона людей хапає за рукава.

Вона кричить: — Людино, підожди!

О, підожди, людино, будь ласкава,

Не всі, не всі, хоч ягідку облиш!

Одна пташина так мене просила!

Я ж тут для всіх, а не для тебе лиш.

І просто осінь щоб була красива.

***

Красива осінь вишиває клени Червоним, жовтим, срібним, золотим. А листя просить: – Виший нас зеленим! Ми ще побудем, ще не облетим. А листя просить: – Дай нам тої втіхи! Сади прекрасні, роси – як вино. Ворони п'ють надкльовані горіхи. А що їм, чорним? Чорним все одно.

***

Старі дуби, спасибі вам за осінь, За відлітання радості і птиць. Ще, певно, я затуркана не зовсім, Моя княгине! Ти ідеш вмирати, Піднявши вгору стомлене лице. Я плачу й можу сліз не витирати. Старі дуби, спасибі вам за це.

мелодійно… Осінній день

Осінній день, осінній день, осінній!

О синій день, о синій день, о синій!

Осанна осені, о сум! Осанна. Невже це осінь, осінь, о! — та сама.

Останні айстри горілиць зайшлися болем.

Ген килим, витканий із птиць, летить над полем. Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.І плаче коник серед трав — нема мелодій... а тут нема про осінь, але ж пахне по-осінньому *** Летять на землю груші, як з рогаток.

Скот вибрідає з куряви доріг.

Усохлий дуб, насупившись рогато,

червоний обрій настромив на ріг.

Стара дзвіниця й досі ловить ґави. Серед мого колишнього двора стоїть дівча, таке, як я, біляве, очима світ у душу набира. Мене веселий смуток заарканить. Я задивлюсь на дівчинку чужу. Невтримний час до білого паркану, немов коня баского, прив'яжу. Зайду у хату… озирнусь… притихну… Час б'є копитом. Встигну, не біда. Час б'є копитом. Я сказала – встигну!

Ось трохи відпочину – і гайда! велично…

Осінь жагуча

Вечірній сон закоханого літа і руки, магнетичні уночі. Вродлива жінка, ласкою прогріта, лежить у літа осінь на плечі. Дозріла пристрасть до вогню і плоду. Пашить вогнем на млосному щаблі. І торжествує мудрий геній роду всього живого на живій землі. Ще літо спить, а вранці осінь встане — в косі янтарній нитка сивини, могутні чресла золотого стану, іде в полях — вгинаються лани. Близнята-зерна туляться в покоси, біжить юрба червонощоких руж, сплять солодко черкуси-негритоси, біляві яблука і жовта раса груш. Рве синій вітер білі посторонці. А в серце літа — щедрий сонцепад. І зливками розтопленого сонця лежать цитрини, груші й виноград. Загусне промінь в гронах перегрітих. А ляже сніг на похололі дні — жагучий сон закоханого літа в холодну зиму бродить у вині!

***

невмолимо сумно…

Осінній день березами почавсь. Різьбить печаль свої дереворити. Я думаю про тебе весь мій час. Але про це не треба говорити. Ти прийдеш знов. Ми будемо на «Ви». Чи ж неповторне можна повторити? В моїх очах свій сум перепливи. Але про це не треба говорити. Хай буде так, як я собі велю. Свій будень серця будемо творити. Я Вас люблю. О як я Вас люблю! Але про це не треба говорити.

красиво і по-світлому печально…

***

Двори стоять у хуртовині айстр.

Яка рожева й синя хуртовина!

Але чому я думаю про Вас?

Я Вас давно забути вже повинна.

Я вже забула. Не моя провина,—

Це так природно — відстані і час.

То музика нагадує про Вас,

То раптом ця осіння хуртовина.

Це так природно — музика і час, і Ваша скрізь присутність невловима. Двори стоять у хуртовині айстр. Яка сумна й красива хуртовина!