При світлі твоєї сльози

Вона і так сумує   Над тим, що надто швидко відійшло.   Даремно снігом березень лютує —   Вже стільки в лісі   Пролісків зійшло!   Не плач у ніч —   Вона і так минеться.   Змахни з лиця непрохану сльозу.   Душа душі мовчанкою озветься,   І вдарить грім весняний   На грозу.   І стане світ,   Як музика, високий.   І вже ніхто не зможе відрізнить,   Чи у сльозині радість світлоока,   Чи, може, біль   Так сонячно бринить.   Не плач у ніч,   Я сліпну з того світла.                                                                                                         Ганна Чубач