Впасти, щоб народитись...

Лускають каштани від утоми,

Стогону колючок і скарлупи...

І зникають розпачу фантоми,

Темрява і морок самозгуби.

Новий образ з нової подоби...

Світу блиск з розбитого учора...

З листя між трави, набивши лоба,

Бачать на гілках у небі зорі.

Потім будуть паморозі ранки,

Дотики роси на спраги обід.

Сонце-ладо. Місячні серпанки.

Сум вітрів і снігу білий холод.

Веснами розвіється тривога...

Брунькою народиться прозріння...

І полине в пагоні до Бога

Пошепки землі благословіння...

Останні статті

***
15.11.2024, 21:50

ВРЕМЯ
07.11.2024, 22:49

***
20.10.2024, 10:27

СИНЬ
10.10.2024, 23:38

Стих_и_я