віршування в окупації

14. ...і падали мертві птахи.

(шановний ідіоте,
ти у цьому світі один.
         "Тобі", В"ячеслав Прун).


- ...послухай, чувак, ти останній у світі дурень... -
шепоче йому його доля.
і відчув він присмак у роті крові -
то удар від життя йому у щелепу
настільки сильний,
що аж вилетів геть із комфортного затишку
у саме-самісіньке дно,
з фінгалом під оком і зламаним носом
загримів усіма своїми кістками об стіну -
не розсипався, бо у схові були всі кістки,
в шкіряному мішку, що звалося тілом -
з якого смокінг модний звисав брудною ганчіркою
і червоний метелик на голій шії нависав на плече...
виплюнув зуби,
ковтає червоносолону юшку,
шукає напомацки курево і запальничку
в кишені штанів,
що лахміттям спадають, влипають у струпи ступнів.
п"ятами сковзає у пітьмі,
хоче здійнятись на ноги -
не може - о, Боже! - не розуміє бо як... -
голова відлетіла і вскач покотилася
під копита підковані кОней,
а потім чавилась під колесами автомобілів
і молотилась об шпали під безліччю трун паротягів...
це вже пізніше про все вона йому прогугнИла, коли
вся потрощена звідкісь до ніг прикотилась -
зверху встромив до хребта порожній і битий
баняк пучеокий...
нарешті знайшов сигарети
і огорнув себе димом,
запальничкою клацнувши двічи.
...і розвіявся дим,
і побачив - поруч нього сидить ДЕПРЕСУХА...
сука, вливає у душу лайно і...відмитись нема де.
тицнув в тарець їй, у лярвову пику що сил,
що аж спурхнулиа вмить зі стільця у кватирку,
фіранки червоно крильми обпалила,
щебече радісно в темну пустелю
- він п"яний! він п"яний! він п"яний!.. -
і день зазирнув у вікно,
і все почалося спочатку.
- ...чуєш, чувак, ти останній у світі придурок... -
шепоче за спИною доля.
жовтокислотне сонце злилось на підлоги ліноліум,
павутинням безладно сплелись
на шпалерах рожеворозмазані денні тіні,
які висолопили язика...дратувались...
- а пішло воно нА хєр усе!
я не винен! не винен, бля... -
пробуркотів,
нюхнув ацетону,
зиркнув у кут, де плавала тухлою рибою дримба,
і вийшов у день постріляти по крукам і гавам
із міномету -
й одразу день задзюрчав
тихим спокійним струмочком
до озера спокою і благодаті.
спостерігав благодушно як падали міни,
оселі руйнучи, сіючи смерть...
- опанькі - шепотіли вуста.
- ...усе тепер буде ладушкі... - чулось йому у відлунні,
він бачив, здивований,
з неба як падали мертві птахи.
- так і повинно бути... - подумав,
в останньому видохнув подиху...

_______
дримба - тут: повія.