Не маніпулюймо національною ідеєю.

Мене з малих літ виховували в любові до своєї рідної землі, до рідної мови, до традицій. Не те, що моя сім’я вчила мене не любити щось не українське, просто своє рідне завжди було якось ближче до серця.

У підлітковому віці, читаючи історію своєї рідної землі, чомусь все більше і більше я не любив наших сусідів по кордону, наших «побратимів». Напевне через те, що біль, яку вони принесли нашій країні пронизувала юну душу і серце наповнювалось злостивою ненавистю до ворогів мого рідного народу.

Напевне наслідком виховання та активної життєвої позиції ще з шкільних років стало моє потрапляння до націоналістичної організації, що сповідувала близькі по духу мені ідеї. Звісно в молодому віці старші побратими направили мою активність та натхнення до відстоювання своїх ідейних та програмних засад шляхом розклеювання плакатів, листівок, участі в мітингах, пікетах і т.д. Так розпочалась моя боротьба за справжню українську незалежність. Через це відбувся і мій перший арешт як громадського діяча, що боровся проти режиму, за ідею, за віру в світле майбутнє України.

Як було все просто. Була Україна понад усе, усі інші вороги! Головне виконувати завдання партійного керівництва, їм видніше, навіть коли факти на листівках були завідомо брехливі, я уже це знав, адже приймав участь у їх розробках, але це ж ніщо, адже мета виправдовує засоби! Але чому керівництво партії будувало таку жорстку вертикаль, напевне через те, щоб вороги не змогли нас подолати. Так проходив час, створив з числа своїх однодумців молодіжну організацію, яка стала «молодіжкою» партії. Партійному керівництву це дуже сподобалось, адже вони отримали додаткові робочі сили для популяризації своєї структури.

Але йшов час і чим дорослішим ставав, тим більше запитань почав ставити своєму партійному керівництву. Яке не мало відповідей, або просто уникало запитань. За моє вільнодумство я почав ігноруватись керівництвом партії. Декілька разів мене хотіли змістити з посади в «молодіжці», яку я створив, на більш лояльних до партійних «вождів» людей, однак нічого не вийшло. Натомість їх недолугі спроби стали одним з ключових аргументів, що щось тут не так. Занадто багато робилось речей за «закритими дверима», а таємниця за їх словами була виправданою безпекою структури.

Однак, коли в перші дні «помаранчевої» революції партійне керівництво, яке привезло нас декілька чоловік до Києва, у той час, коли там ще було не так багато людей. Коли ми захопили український дім, коли людей до столиці не пускала міліція, коли не вистачало харчування для мітингувальників, коли кожний день міг стати часом ікс, для кровопролиття, коли ми стояли перед адміністрацією Президента, стримуючи натовп, що хотів до штурму, а перед нашими обличчями були люди в чорних кашкетах, коли ми спали декілька годин на добу на підлозі в тому ж таки українському домі, коли ми сповідались священникам перед кожним походом, не знаючи, що може бути – наше партійне керівництво покинуло нас і поїхало назад до області, бо зрозуміло, що йде уже розподілення владних посад на місцях!!! Як можна було таке їм пропустити? Потрібно було очолювати революції на місцях, не боротись у Києві, бо невідомо, що може бути, а саме на місцях бути на передовій, продефілювати перед камерами, виступити на площі перед натовпом, адже це чудовий шанс засвітитись і вирвати собі шматочок майбутньої влади.

Колишні опозиціонери не встигли здобути перемогу, як почали між собою жорстоку боротьбу за владу. Звісно мені це було дивно, адже я стояв не заради певних особистостей, не заради якихось посад, а заради ідеї! Вони зрадили мене і моїх побратимів тоді, показавши свою суть. Не ідеологія у них була основною, основним у них була лише влада.  Вийшовши з тієї структури я відчув надзвичайне полегшення. Так, наче скинув із себе тягар і зняв з очей пов’язку, побачив, що світ не просто чорний і білий, такий, який мені малювали там, а є ще багато фарб окрім цих двох. На щастя більшість моїх однодумців також пішли за мною, адже для них як і для мене на першому місці була ідея, а не щось меркантильне, тим самим у їх «молодіжці» з сотні людей, залишилось пару чоловік, наближених до керівництва, які потім також, як це не іронічно покинули цю структуру.

Аналізуючи діяльність тієї структури, можна зробити висновки, що керівництво партії прикриваючись ідеологією робило багато речей замовних, дуже багато акцій носили явно замовний характер і моделювались ззовні, а ми були лише чорновими виконавцями, які повинні були неухильно слідувати вказівкам партійних вождів, а хто ставив питання, які були незручні для керівництва партії, ставали відразу інакодумцями, зрадниками національних інтересів. Причому з часом таких інакодумців ставало все більше, а структура як не дивно все більше отримувала фінансування і відповідно щоразу, використовуючи нових «чорноробочих», отримувала популярність серед населення. Керівництву партії не потрібні були люди, що могли мислити, їх не цікавила освіта населення, популяризація української мови і т.д. їх цікавили тримачі прапорів, мітингувальники, розклейщики їх листівок і плакатів, які не ставили питань, а просто виконували вказівки партійного керівництва.

На питання членів цієї організації, чому ж Ви перебуваєте там, адже бачите, що занадто багато підозрілого є в цій структурі, занадто багато темних плям в біографії керівників та депутатів цієї партії, що вона насправді нічого не зробила для України, від них можна отримати лише одну відповідь: нема нічого кращого…

Але навіщо вибирати менше зло, якщо воно є зло. Якщо продаються місця у списку, якщо партійне керівництво просто заробляє гроші, просто хоче влади? Прикриваючись національними інтересами вони роблять не менше зло ніж явні вороги нашої держави. Що ця структура зробила для розвитку національної ідеї, що керівництво цієї партії зробило для розвитку країни? Абсолютно нічого! Лише дешевий популізм, лише розповсюдження національної нетерпимості, лише провокації перед кожними виборами, лише національне загострення. Їх місія розбити усе національне, зруйнувати усі організації патріотичного спрямування із тезою, хто не з нами, той проти нас!

За багато років діяльності цієї організації я не знайшов жодного позитивного діяння, яке б призвело до розвитку нашого народу, нашої держави. І ця структура хоче прийти до влади? Що вона дасть Україні? Поставлять пам’ятники якійсь конкретній особі, в кожному населеному пункті, заставлять школярів приходити на їх мітинги, розділять владу між своїми спонсорами та номенклатурним керівництвом, яке здебільшого є без вищої освіти, не є професійним в різних галузях, зроблять концтабори для інакодумців та огородять колючим дротом територію нашої країни і т.д.?

Знаєте, схоже наш народ пережив таку владу. Тільки там були інші ідеї...

Я не називаю тут цієї структури, щоб мене не звинуватили в якійсь політичній боротьбі, думаю, багато хто вже відчув на собі участь в цій організації, а для тих, хто там ще перебуває чи планує там бути, я лише даю інший погляд, для роздумів. Не пишу конкретні факти про продаж місць, про походження фінансування і т.д. Такої інформації дуже багато в інтернеті.

Можливо досить обирати менше зло, досить мовчати і думати, що краще такі, ніж інші? Наш народ заслуговує на кращих!

Читаючи багатьох однодумців в інтернеті, я розумію, що я не один. Нас дійсно багато. Можливо поки не має тієї організації, яка об’єднала б нас усіх, але головне те, що нас єднає – наша ідея, наша віра в краще майбутнє нашої країни, наша любов до рідної мови та традицій. Тож робімо все, щоб наша держава була українською, а це насправді легко. Не потрібно політичних партій. Просто популяризуємо нашу мову, нашу культуру. Читаємо українські книги, допомагаємо українським письменникам, купуючи їх книги, дивимось та вимагаємо фільми на українській мові, тощо.

Запам’ятайте, що у нас не повинно бути ворогів серед інших народів, бо любити своє рідне – це не значить ненавидіти чуже! Ми великий народ, з великою історією, а наша державність це не лише 20 років. Якщо дійсно любиш Україну та українське, то покажи на весь світ усе найкраще, що ми маємо. Поділись із світом часткою найкращого українського духу! Ми народ, за який ти повинен бути гордий!  Наша сила – у єднанні!

 Автор - Віктор Грицюк з Луцька. Текст взято звідси.