Болить до смерті

Болить  до  смерті,  бо  тебе  не  знаю,
В  амброзію  надії  проникаю.
Тремчу,  мов  пташка  на  холодному  морозі,
Щодня  ридаю  на  побитому  порозі.
Борюсь  до  гробу,  до  кінцівок,  мозку,
За  порохом  іскрю  смертельну  бочку.
І  розриваюсь  на  молекули  бінарні,
Як  згадую  слова  твої  останні.
Не  треба,  хочу  мить  цю  зупинити,
З  годинником  страждання  мушу  жити.
На  нерозгаданому,  темному  балконі,
Тюремній,  на  війні  обтертій  зоні.
Я  полонена  на  віки,  твоя  раба,
З  пустелі  Сонця  випала  сльоза.
Та  не  з  моїх  очей,  їх  вже  немає.
Гроза  канону  простір  розмиває.
Потоптана  тканина  гри  та  суду,
Знебарвлює  червону  кіпу  бруду,
Що  нагромадився  у  тернових  колючках,
Зажурених  жоржинових  пелюстках.
Дарована  з  небес  Його  привабливість,
Висмоктує  твою  просту  оманливість,
А  я  в  польоті  знищую  отруту
І  лезом  правди  скріплюю  спокуту…

З.Н.Я.
Фото - Інни Зайченко