Політ двох закоханих

Ти такий чарівний, мій коханий!

І який пянкий, який жаданий.

А пташки кружляють в небі.

Їм відчути сонце треба.

Сонечко відчути і зігрітись.

В серці смуток пережити.

Небо над думками розпластати.

Треба, чуєш, треба підійматись.

Не брести по полю, не жалітись,

не зривати квіти, вони - діти.

В небо, ввись злітати і спуститись.

Смуток пережити, все простити.

Сонечко відчути - радість, щастя.

І тоді покине нас ненастя.

Ми ж з тобою вже не діти.

Нам не личить рвати квіти.