хочу сюда!
 

маргарита

40 лет, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 35-48 лет

Казочка про їжачків.14.

car Їжачки і паровозиcar
     Одного дня їжачки вирішили померти за паровози. Навіщо, як, чому — ви мене не запитуйте. По їжачкам я не експерт, вони самі по собі, я сам по собі. Вони — пакостять, я — відкриваю світові очі. Але щодо померти — це вони добре придумали. Лише вітаю. За, можна сказати. Обома руками. Їжакам не місце на цивілізованому світі. Але якось мені це все підозріло. Адже їжачки ніколи нічого не роблять просто так. Навіщо ж вони хочуть померти за паровози? - Начальник! Начальник! Там того! Цього... - стрілочник Кузьмич нервово крутив у руках картуз. - Кузьмич! Скільки разів я тобі говорив — не турбуй, не турбуй господарський сон! — ставно сказав начальник станції і ліниво стьобнув Кузьміча різкою по худому заду. - Дякуємо, пане, - сказав Кузьмич, зігнувшись до підлоги. — Тільки справа термінова, невідкладна. - Ну що, Кузьмичу, у нашій дірі може бути невідкладного? — запитав начальник станції, чухаючидавно немиту п'яту. - Їжаки! - голосно прошепотів Кузьмич. І страшно вилупив очі. - Які їжаки? - сторопів начальник станції, вмить всівшись на ліжку. - Сірі! На рейках. Лежать, як Кареніна, трагічно так. А в лапах — транспаранти. А на транспарантах — напис. “Помремо”, пишуть “за потяги!”. - Да-а-а, дивна справа. За їжаків-то нас не погладять  по голівці. Випнуть, як є   випнуть, якщо ситуацію не розгребемо. Пошли туди,  розберемося — і начальник, напнувши халат з трояндами і турецьку феску, енергійно пішов вивчати ситуацію на місцях. Кузьміч, зрідка підстрибуючи, задріботів за ним услід.       Їжаки лежали на рейках скорботними, стрункими рядами. Колисалися прапори і транспаранти, Головний Їжак красивим тонким голоском витягував гімн про тяжку долю паровозів, які летять вперед. Начальник втер непрошену сльозу і голосно висякався. - Помремо за паровози! — раптом істерично скрикнув на рейках маленький їжачок, підвівся на одній лапці — і знову обпав. - Слухай, Кузьмич, робити щось треба. Пропадемо так, у них настрій то серйозний. У їжачків же такі зв'язкі і такі можливості — тільки тримайся. Чув, що з Головним Керівником полетів трапилося? Отож... А у нього такі можливості для протидії були, що нам і не снилися. І навіщо їм ці паровози знадобилися? - почухав керівник свою лисину, що вже пробивалася. — У нас їх і немає давно. Кузьміч, ось є у нас паровози? - Та один начебто завалявся — задумливо сказав Кузьміч. Потім зловив в бороді вошку і роздавив її двома пальцями. - Хто ж тут головний у них? — начальник пильно придивлявся до їжачків. — Той, що співає, напевно. Він на рейках не сидить! — і зрадів своїй догадливості.      Начальник станції підійшов до Головного Їжачка і кашлянув. - Да-да? - перервав спів Їжачок. - Скажіть, а в чому сенс акції? Навіщо ви хочете померти, та ще за паровози? — запитав начальник. - Нада — ухильно відповів Головний Їжак. - Слухайте, але так не можна! — обурився начальник станції. - Можна — спокійно відповів Їжак. - Але у нас же майже немає паровозів! — вигукнув начальник. - І? — підняв Головний Їжак брова. - Добре, задаюся. Навіщо вам вмирати? Адже життя прекрасне! — потім начальник нагнувся і пошепки запитав: — Може, паровоз візьмете? Останній! Майже як новий! - Ще вагон вугілля, провіант і вільну вітку до Бобруйська — жорстко поставив умови Головний Їжак. - Слухайте, а навіщо Вам до Бобруйська? — здивувався начальник станції. - Нада — другий раз за вечір ухильно відповів Їжак. І почав згортати прапори.      Паровоз нісся на всіх парах вперед, до світлого майбутнього і міста Бобруйську, який ще не знав, яке щастя на нього повинне було повалитися. «З'їзд тварин пройде за розкладом!» — із задоволенням думав Головний Їжак. “І ми покажемо всім, де раки зимують! І навіть проводимо! Хай знають дорогу!” Грав гармоніст їжачки танцювали, співали, раділи життя. Революція була неминуча і невідворотна.
rose Як їжачок.rose

(За цю казку висловлюємо подяку Євгену Каменецькому та сайту http://ejik-land.ru/)

5

Комментарии

110.11.09, 22:13

    210.11.09, 22:34

    Кхм... Ґрунтовно.

      310.11.09, 22:35Ответ на 2 от N 47-ий

      Так мене ж не було скільки часу. Треба наздоганяти.

        423.12.09, 20:48

        Кумедна історія, але правдива. Бо в житті теж так буває, правда, політичному.