Не лякайте дітей тим, що Миколай не прийде!

Це жахливе (і теж інфантильне) твердження: той, кого так з нетерпінням чекають, пройде мимо або подарує подарунок комусь іншому. Шкода, що батьки використовують постать святого в своїх цілях – там, де вони не в змозі налагодити контакт з дитиною або коли хочуть легко досягти ефекту послуху. Погроза, що найочікуваніший святий дитинства не прийде з подарунком – потужний шантаж.

На жаль, у передріздвяний сезон залишаються ще інші інструменти такого типу. “Ангел (Дитятко, Звіздарик- тут багато варіантів, залежно від регіону та традицій власного будинку) не принесе тобі нічого під ялинку”. І нарешті найгірше: «Ісус до тебе не прийде». Тому що ти був грубим. Бо ти сперечався з братом. Тому що ти не прибрав іграшок. Тому що ти був неслухняний у магазині.

Стає не по собі, коли думаю про насильство, приховане в таких словах. Сумно думати про образ Бога та святості, який формується у маленької тендітної людини, яка чує брехню від батьків, а заслуговує на те, щоб почути правду. “Бог завжди любить тебе”. “Він ніколи не перестане любити тебе, і радий, що прийде до тебе”.

Використовуючи такі погрози, ми знижуємо освіту до рівня «поведінки дитини», і зовсім нівелюємо набагато глибші сфери: переживання, потреби, цінності.

На жаль, моделі батьківства, засновані на негативі, на відміні любові та прийняття, добре зарекомендували себе і поза святами. Не треба святих, достатньо батькам сказати, що вони самі перестануть їх любити і підуть від них.

Варіантів багато: “Залишу тебе тут і ніколи не повернусь”, “Віддам тебе цьому дядечкові”, “Продам тебе в магазині”, “Віддам тебе в дитячий будинок”, “Знайду собі іншу чемну дитину”.

Такі повідомлення є надзвичайно руйнівними та шокуючими для дитини – тим більше, коли вона сердиться, плаче чи відчуває інші важкі для неї самої емоції, з якими не може впоратися (і їй потрібен дорослий, який допоможе своїм спокоєм).

Для дитини зв’язок з батьками є найпервиннішим і найважливішим у світі – життєдайним у всіх сенсах. Доросла людина – це людина, від якої залежить її життя. Починаючи з фізичного виживання, закінчуючи безпечними обіймами, які захистять від загроз цього світу. Бути залишеним – це кінець життя.

Погрожуючи відмовитись або позбавити любові, вчимо дитину, що вона мусить якось заслуговувати на любов, а її право на існування не зовсім очевидне. Дитина вчиться, що не має права помилятись чи навіть отримувати підтримку, коли ще не може з чимось справитися. У такій системі батьки стають тими, хто лише нав’язує бажану поведінку, а не тими, хто допомагає дитині розвивати здібності, щоби вона могла краще справлятися в різних повсякденних ситуаціях.

І нарешті – погрози з відмовою любити дають лише короткочасний ефект. Насправді дитина, батьки якої кажуть “я завжди буду тебе любити”, отримує зовсім іншу мотивацію для свого розвитку. Завдяки любові та присутності батьків вона може навчитися боротися буквально з усім. З гнівом, безладом, ревнощами.

Завдяки любові мами і тата, яка не зникне (і вони не підуть!), дитина будує з ними міцний зв’язок, на якому можна будувати чудову і плідну співпрацю обох.

Не лякаємо дітей! Миколаєм, Богом і тим, що підемо самі. Ніколи.

Тетяна Трачук