Там, де ріка Мошка і гора Бескид …

Верховина Бистра – офіційне наймення села. Воно складенне із гідроніма «Бистра», тобто назви ріки із швидкою течією, та слова-додатку «Верховина», котре у староукраїнській мові означало верхню частину. Проте і в давні, і у наші часи всі звикли іменувати це село простіше – Бистрий. Ця народна назва завжди використовувалася, навіть у документах, поряд із офіційною…

Відповідно свідчення Хроніки із бистрянської церкви у давні віки село було розташоване не на теперішньому місці, а впритул під полонинами, біля витоків потоку Бистрий, верхів’я котрого навіть на сучасних топографічних картах має назву Мошка або Мошків. Невідомий автор згаданої хроніки вказує, що поселення людей у верхів’ях Мошкового і Лубнянського потоків у давнину були розташовані поруч:

«Єсть поговорка от старих людей, передана от рода в род, що Лубенцы ходили до нас на Мошков поток, просящее огня на вареня… Лубня дуже близько єсть к місту Мошків поток і оба села мали одного й того самого священника».

Сучасною межею між земельними володіннями Бистрого і Лубні є Ясеновищний (інша назва – Попів) потік, що починається із Попового Студника. Є перекази і про надгробний камінь на могилі попа у Мошковому. Але якогось доказу про тамтешню церковну споруду і, тим більше, про те, що вона згоріла, знайти не вдалося. Конкретної відповіді на питання про місце розташування першої церкви села не дає і згадана Хроніка. Її автор вказує, що у найперших описах парохій згадується бистрянська дерев’яна церква Св. Духа з одним дзвоном і філією Лубня без церкви, а в часи єпископа А. Бачинського парохія мала вже і фару, і загороду із своїми землями, і філію Лубня. Але «коли переселилися люди із міста Мошків потік на теперішньоє  місто – точно не знати»…

Із давен мешканці Мошкового мусили бути скотарями, бо поруч простягалися альпійські луки, аж до великої полонини Тарниця. До речі, волоське «тарніце» означає походження і топоніма Мошка – Мошків. Його основа « мош» чи « мошіе» із румунської мови перекладається як «старий», «садиба», «помістя». У всякому разі на скотарський напрямок господарства села Бистрий у минулому році вказує багато дослідників історії нашого краю. Навіть наприкінці ХVІІІ ст. навколо Бистрого ще не склалося системи постійних полів, а хати стояли одна від одної на далекій відстані. Загалом, давнє поселення скотарів у Мошковому дуже подібне до таких же високогірних осідків у Лютках і в Чорному Потоці. Всі три зникли в результаті змін умов господарювання, вірогідно, задовго до ХVІІІ ст.

А нові поселенці, вже із землеробськими навиками, приходили переважно із сусідньої Лемківщини. Такі прізвища мешканців Бистрого як Івашкович, Паденич, Страшкулич, Варгулич, Федич, Клецканич, Худа, Нинчак, Кулик, Кофель, Шоляк вважають на Ужанській Верховині суто «бистрянськими» за походженням, але більшість із них мали аналоги у сусідніх лемківських селах. Цікава і топонімія села та його околиць. Лівими притоками Бистрянської ріки є потоки З-під Бескіда, Застіг, Куликів Кут, Лысый, Кам’янка, Гирявиць, Звариць, З-під Чоловічка.

Праві її притоки – З-під Пожар ниць, Гнила, Вапняний. Серед бистрянських мікротопонімів є чимало місцевих назв природних об’єктів – грун, горб, вершок, скаля, млаки, поле і т.п. Немало із них пов’язані з іменами власників чи названі у зв’язку із якимись подіями: Базільові млаки, Брусові долини, Бучакові жолібки, Васильців жоліб, Логойдува яма, Луканчикові долини, Когутів, Костьовой, Кузьмишиной, Дяків горбок, Халаханів жолобок, Федичівськой і т.д. Нині нас не можуть не зацікавити способи утворення і походження таких місцевих назв як Бескід і Бескідець, і Підбескідом, Бушти-нівка, Бубен, Вежа і Підвежа, Верхгнила, Волосаня і Волосяночка, Кичера і Закичера, Клива, Клебанягорб, Лындів, Ломованя, Молодижків, Мошків, Моштарівськой, Морянки, Плішка, Прикный, Присліпці, Пожарниці, Стіг і Застіг, і Підстіг, Сивка і Сивка Мелникова, і Сивка Варгуличова, Феданявершок, Черенина, і Черенина Куликова, Чериня, Яровища, Ясеновище та інші.

Топонімія Бистрого – це понад триста найменувань різних міць і природних об’єктів. Це – пам’ятка мови й історія села із присутніми тільки Бистрому неповторними особливостями. Бо де ще стрінете такі ймена як Феданя – вершок чи Клебанягорб?

Бистрий поряд із іншими верховинськими селами згадується в документі 1582 року. Тому у краєзнавчій літературі стрінете твердження, що село засновано перед названою датою.

Опис ужанської Домінії із року 1631 згадує село під назвою «Быстра» із церквою, за котру сплачували 1 золотий 50 грошей. Цікаво, що в цьому описі згадується і церква у Лубні. Село Бистра входило тоді до складу округу крайника Стецика, який складали 26 сіл від Ужка до Мирчі та Дубриничі. У Бистрій мешкали тоді 23 родини. Шість родин користувалися земельними наділами (кмеші), а шістнадцять були безземельними батраками (желярі).

Згадується у Бистрій і водяний млин…У 1631 р. згадана й одна бистрянська родина шолтеса, а в 1691-му були вже три такі родини шолтесів, яких ще іменують сільськими князями (мадярське – кенези) за домовленістю із власником землі (феодешур) приводили на його землі нових поселенців, за що отримували різні привілеї. Шолтеси ставали часто старостами і фактичними володарями села, а потім і «сабодашами» й « немешами».

Русинський історик А. Годинка віднайшов у документах, що серед перших русинських носіїв згаданих титулів була і родина «Лазурцы у Быструм», так само як Гаталичі у Ставному чи Пастеляки у Великому Березному.

В урбаріальному переписі населення Ужанської Верховини року 1682-го значиться мешканець Загорба Лазур чат Лукач. Сама форма прізвища вказує, що той Лукач – син Лазура, а урочище Загорби є і в Бистрому…

ХVІІ століття було ще й добою воєн. Не обійшла їх і Верховина Бистра. У 1630 р. селяни Бистрого і сусідніх сіл перейшли польський кордон і пограбували маєток шляхогоча Казимира Турського в Саноцькій землі.

У період польсько-української війни 1648-1654 рр. поблизу Бистрого діяв опришківський загін Федора Фокаса. Відомо про напад цього закону об’єднаними силами на шляхтичів галицького містечка Бориня…

Але не тільки з угорського боку сягали грабіжники у Галичину. Звідси також робилися набіги «польських розбійників», котрі так само грабували, крали худобу, палили прикордонні «угорські» села. Чеський історик Ф. Габріель про ці сутички писав так: «Від нападів польських гайдуків терпіли всі пограничні осади, особливо Лубня, а також Бистрий, який гайдуки так знищили, що він протягом 25 літ не міг реставруватися до попереднього стану». Цісарські урядовці навіть організували обчислення збитків на Ужанській Верховині від подібних наскоків із Польщі.

Збитки становили 17982 флорини, котрих ні Бистрому, ні іншим селам так і не компенсували. А на верховинських теренах проходили тоді ще й свої, так звані «війни за свободу» між каруцами і лабанцями, посилюючи загальний хаос і безпорядки.

Про ім’я служителя бистрянської церкви дізнаємося аж із описів церковних парохій 1741 та 1751 рр. В обох згадано Івана Івашканича. Тодішня дерев’яна церква Св. Духа, освячена єпископом Годермарським (помер 1726 р.), мала всі церковні образи і три дзвони. Але підстав твердити про її місце розташування у Мошковому потоці не маємо…                                             Іван Циганин.