Місія... ля попав...

----------------------------------

---

Перемахнувши через огорожу, пізнього вечора, я потихеньку почав продиратися крізь декоративні кущі до невеличкого освітленого вікна.

Саме в цьому помісті і повинен був зустрітися з Міледі. Королева цим завданням врятувала звісно від гніву короля, але серце тужило вже за рідною землею, чимдень тим більшеу цій, сповненій катавасій, подорожі.

На хвильку принишк, доки охорона, бряцаючи амуніцією, провалила за метр від мене. Пару колючок впилося в тіло... ай! ці англійські троянди штрикаються точнісінько як французькі..!

Вже от-от... О, щастя, ще й привідкрита!

Відкриваю більше, тихенько зазираю. Струнка жіноча постать у невеличкій кімнатці. Ага, розчісується перед дзеркалом.

Чорт... Підлядати навшпиньках трохи незручно та й нема коли. Тре позвати, але якщо це не Міледі?! Тоді охорона і капут завданню...

двері відчинились і вкімнатку зайшов чоловік. Вже не роздивляючись хто це, я відринув від вікна і почав прислуховуватись до розмови.

- Міс вас просять вечеряти...

- Дякую Лафарг, зараз буду, ще трохи. До речі, коли вже навчитесь стукати...

- Я стукав міс...

- Голосніше стукати і чекати доки вам дозволять увійти!

- Як скажете міс Маргарет...

"От йолки... це не Міледі... що робити? Тре потихеньку ушиватися..." Я почав задкувати назад до кущів і, мені вже лишалось тільки проскочити аоейку, по якій, час від часу, сновигала охорона... Але алейку я не проскочив. Пика в пику зіткнувся зі здоровенним догом, який з подиву зробив очі не менш великі ніж у мене, ще й рота відкрив так само...

Кілька секунд ми витріщалися один на одного ніби молодята на першому побаченні. Далі ж я потихеньку надумав дати драла, але собацюрно надумав рикнути...

Злякавшись ще більше, мені сіпнулось зробити те, що стається автоматично у подібних випадках - поцідити кулаком прямо в ікласту пащу. Собака, мелькнувши лапами, німо пластонувся на землі, задерши хвоста.

Серце у мене шалено талахкало.

- Де той псина? Ану сюди бовдуре! Цю-цю-цю. - Почулися майже поруч голоси охорони.

Я з гарячки метнувся назад, підбіг до будиночку і, перемахнувши підвіконня (про те, що височенько, якось і не подумалось), влетів усередину...