Святоші.

Зваба розпусти - як мить на розпутті,
Та не спиняються ті, хто над світом.
Легко ідуть у непевне майбутнє,
А під ногами – стеляться квіти.
Тільки згинайся – і візьмеш рукою,
Морем нектарним упийся, як треба.
Нащо шукати без сну і покою
Маревні квіти, обіцяні небом?
Щастя віддалене примхами долі
І невідомо якими шляхами.
Більшість схиляється просто додолу,
Швидко збирає, що є під ногами.
З пилу виліплюють білу хатину,
Гарну дружину, куму симпатичну –
Тільки згинай перед буднями спину,
Тільки забудь про небесне і вічне!
Побут нудний і з сусідами драми,
Тепла постіль і сніданок чекають –
Тільки схиляйся, бери під ногами.
Ті, хто над світом – переступають.
Сумнів-негідник данину збирає:
„Може схилитися, доки не пізно?
Нині на небі ніхто не шукає,
З долу отримавши серце залізне.”
Хтось відпадає, та зміцненим кланом
Вперто бредуть над життям пілігрими.
Боже, чому я закутий в кайдани?
Кинути б все і податися з ними!

Раптом, як вдарило – очі порожні,
Наче не люди крокують, а тіні.
Кинуто ними в бур’ян придорожній
Ними ж оспівані вічні святині!
Люди старі обступили дорогу,
Кепку жебрацьку до них простягають,
Хворі благають про допомогу –
Переступають, переступають!
Став самоціллю похід за нетлінним -
Милість забуто, любові не знають.
Бідна дитина стоїть на колінах –
Переступають, переступають!
Вжалена совість заціпеніла,
Банда гріховна панує над краєм,
Брат оступився, бо кволий, безсилий.
Переступають, переступають!
Серце розп’ято і дух під п’ятою.
Владні содомці закон зневажають.
Цілий народ захлинувся бідою.
Переступають! Переступають!
Храми мурують, оздоблюють гарно,
І балачки старовинні вивчають.
Правду за буквами не помічають,
Марно проводять служіння бездарне.
Посох священний забуто під тином.
Бідних овець хижаки роздирають.
Он, на хресті, розпинають Людину!
Переступають, переступають.