УКРАЇНСЬКА ЗЕМЛЯ (до думки Огіна)
- 25.09.08, 19:30
Національне питання і земельні відносини пов’язані між собою нероздільно. Якщо хтось береться розглядати ці питання відокремлено одне від одного, треба розуміти приховане лукавство у такому досліджені, незважаючи на звання чи національність дослідника.
В науковому світі накопичилося стільки брехні в багатотомних виданнях, що її важко уявити, не те щоб виправити. До того ж, наукова брехня множиться, бо за неї добре платять. Тому й досі не перевелися запроданці, що здатні за відповідну платню ганьбити свій народ і перекручувати історичні факти на догоду чужинській ідеології. Крім того, правдиву інформацію неможливо оприлюднити, бо вона викриває запроданців, котрі перебувають на високих керівних посадах завдяки своїй продажності; тож вони нізащо не допустять викривальної інформації в мас-медіа.
Не останнє значення має внутрішня державна політика чинної влади. Припустімо, що президент, красуючись перед народом пишномовними тирадами про любов до батьківщини, наміриться продати всю землю України без залишку іноземним і місцевим олігархам. Відтак, президентське оточення починає організовувати «громадську думку» про необхідність узаконення «Ринку Землі», а науковці-запроданці обгрунтовують цю думку «науковими» висновками. Цю тему розвиває вітчизняне мас-медіа, і невдовзі сумісними стараннями пристосованців (урядовців, науковців і засобів масової інформації) українська земля постає простим собі товаром, як горілка в крамниці, котру може купити кожен, кому заманеться. В подібній широкомасштабній агітаційній компанії навряд чи будуть почуті поодинокі голоси патріотів, котрі наважаться сказати, що український народ нікому не давав право продавати всенародну власність, яка є неоціненним багатством і забезпечує добробут усього українського народу.
Історія свідчить: ніхто не може привласнити те, що належить народу; бо рано чи пізно народне правосуддя винесе вирок кожному, хто заради власного збагачення заповзявся обікрасти увесь народ. До того ж, по великому рахунку питання не в тому, щоби продавати чи не продавати українську землю; питання в тому – що буде потім? Що буде з українським народом після того, як землю продадуть?!..
Існує достатньо доказів, що виправдовують продаж землі приватному власнику, аналогічно тому як існує достатньо доказів, що засуджують подібну акцію. Не варто аналізувати усі «за» і «проти», бо попускається з уваги найголовне: психологія людини, яка почувається господарем на землях своєї держави, докорінно відрізняється від психології батрака. Саме тому українське селянство завжди уособлювало українську націю, і саме тому городяни завжди були більш схильні до асиміляції; а щодо пролетаріату, то він ніколи не мав під собою національного підгрунтя на Україні. Не кажучи вже про держслужбовців та урядовців, які не мали й не мають ні національної ознаки, ні патріотичних поривань.
"Відомий індолог С.Ф.Ольденбург виділяв у ролі фундуючих засад індійської культури привнесені індоаріями з теренів України-Руси сільську общину як головний спосіб життєдіяльності... Саме завдяки общині села була збережена культура для наступних поколінь. Адже сільська община вистояла під час усіх іноземних навал і сьогодні залишається домінуючою формою суспільної життєдіяльності" (ІСК с.130).
Знищення українського селянства – це знищення української нації. Саме тому шовіністичний російський уряд вчинив на Україні голодомор 1932-1933 року, що забрав до 8 млн. жертв (ІУ с.268), тобто чверть української нації. Причому цей голодомор був наймасштабніший, але не єдиний. Україна зазнала три голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років, що призвели до загибелі близько 21 мільйона українців, тобто половини української нації. Сучасна українська влада розголошує лише трагічні події 1932-1933 року, заробляючи собі політичні дивіденди, лукаво замовчуючи той факт, що за часи Незалежності України кучмівська влада спричинила вимирання українців у ще більших розмірах. Мало того, сучасна влада намагається вчинити нову акцію знищення українського селянства шляхом запровадження продажу землі приватним особам, котрі обікрали український народ за часи Незалежності і нажили неймовірні статки, штовхаючи українців на межу вимирання.
Щоби уберегти українську націю, треба уберегти українське селянство, а для цього треба уберегти землю України від продажу. Інакше незліченна орда шахраїв усіх мастей і віросповідань нагріватиме руки на купівлі-продажу. Не виключно, що нинішні депутати та урядовці – якраз і є тими потенційними шахраями, що наживатимуться на продажу землі. Причому, немає навіть мови про те, що головною умовою продажу землі повинен бути докладний звіт покупця не лише про свої статки, але й про те, яким чином була зароблена кожна копійка. Лише за цієї умови вдасться убезпечитись від скупки землі олігархами, себто злодіями при владі.
Захист національних інтересів України при запроваджені будь-яких законів про Землю можливий за умови відсторонення від влади представників національних меншин, що складають дві третини сучасної влади в Україні. Бо національні інтереси українця – це вболівання за інтереси України як етнічної Батьківщини; але для нацменшин це означає зовсім інше – це вболівання за інтереси своєї етнічної батьківщини, заради чого вони без докору сумління обкрадають усіх українців без винятку. Таким чином, передумова захисту національних інтересів України полягає у тому, щоби етнічні українці складали більшість в усіх владних структурах і обіймали керівні посади на усіх щаблях державної влади в українському суспільстві. Відтак, доки жиди, росіяни й усі інші представники нацменшин посідають більшість у Верховній Раді та усіх Державних установах ні про який «Ринок Української Землі» не може бути й мови.
Не забуваймо, що 16-річне цілеспрямоване знищення українського села привело до повального занепаду сільське господарство України. Не підлягає сумніву, що обікрадені до нитки селяни, ледь животіючи у чорних злиднях, з відчаю згодяться продати землю за безцінь. Саме цього й очікують вгодовані урядовці після запровадження так званого «Ринку Землі». Проти цієї антинаціональної акції має повстати українська громадськість й усі свідомі громадяни України.
Ні за яких обставин не можна допустити запровадження «Ринку Землі», мова може йти лише про оренду. До того ж, щоби убезпечити загальнонаціональне багатство і не розвіяли в пил і порох українську землю «стараннями» непутящих горе-орендаторів, потрібно затвердити обов’язкові умови конкурсу-оренди, зокрема українське громадянство в третьому поколінні, наявність досвіду роботи на землі не менше 5 років (з огляду на 4-річний цикл урожайності української землі). Крім того, до участі у конкурсі-оренді (тим паче купівлі) землі ні за яких обставин не слід допускати держслужбовців, насамперед місцевого врядування – обласні й районні адміністрації.
Варто нагадати, що український народ здавен був вільним народом і почувався господарем на своїй землі. Лише з приходом жидівської релігії (християнства) розповсюдились лукаві погляди на землю як приватну власність. Цей процес набув широкого розмаху за часів царату, коли усі приспішники царського двору викраювали для себе земельні наділи у повну й безстрокову власність. Отак і сучасні нувориші при антинародній владі роздирають Україну на шматки, намагаючись загарбати якнайбільше та забудувати маєтками свої земельні наділи. Поза сумнівом, вони розуміють, що тільки-но до влади доступиться український народ, як це проголошено в Конституції України, то усе самочинно захоплене буде конфісковано. Тому й поспішають закріпити свої володіння законодавчими актами та внести відповідні зміни до Конституції. Певна річ, україножери сподіваються володіти землею вічно, не розуміючи правічної істини, яку сповідували наші праотці: наша земля не належить нікому особисто, це ми належимо своїй землі.
Дан Берест
В науковому світі накопичилося стільки брехні в багатотомних виданнях, що її важко уявити, не те щоб виправити. До того ж, наукова брехня множиться, бо за неї добре платять. Тому й досі не перевелися запроданці, що здатні за відповідну платню ганьбити свій народ і перекручувати історичні факти на догоду чужинській ідеології. Крім того, правдиву інформацію неможливо оприлюднити, бо вона викриває запроданців, котрі перебувають на високих керівних посадах завдяки своїй продажності; тож вони нізащо не допустять викривальної інформації в мас-медіа.
Не останнє значення має внутрішня державна політика чинної влади. Припустімо, що президент, красуючись перед народом пишномовними тирадами про любов до батьківщини, наміриться продати всю землю України без залишку іноземним і місцевим олігархам. Відтак, президентське оточення починає організовувати «громадську думку» про необхідність узаконення «Ринку Землі», а науковці-запроданці обгрунтовують цю думку «науковими» висновками. Цю тему розвиває вітчизняне мас-медіа, і невдовзі сумісними стараннями пристосованців (урядовців, науковців і засобів масової інформації) українська земля постає простим собі товаром, як горілка в крамниці, котру може купити кожен, кому заманеться. В подібній широкомасштабній агітаційній компанії навряд чи будуть почуті поодинокі голоси патріотів, котрі наважаться сказати, що український народ нікому не давав право продавати всенародну власність, яка є неоціненним багатством і забезпечує добробут усього українського народу.
Історія свідчить: ніхто не може привласнити те, що належить народу; бо рано чи пізно народне правосуддя винесе вирок кожному, хто заради власного збагачення заповзявся обікрасти увесь народ. До того ж, по великому рахунку питання не в тому, щоби продавати чи не продавати українську землю; питання в тому – що буде потім? Що буде з українським народом після того, як землю продадуть?!..
Існує достатньо доказів, що виправдовують продаж землі приватному власнику, аналогічно тому як існує достатньо доказів, що засуджують подібну акцію. Не варто аналізувати усі «за» і «проти», бо попускається з уваги найголовне: психологія людини, яка почувається господарем на землях своєї держави, докорінно відрізняється від психології батрака. Саме тому українське селянство завжди уособлювало українську націю, і саме тому городяни завжди були більш схильні до асиміляції; а щодо пролетаріату, то він ніколи не мав під собою національного підгрунтя на Україні. Не кажучи вже про держслужбовців та урядовців, які не мали й не мають ні національної ознаки, ні патріотичних поривань.
"Відомий індолог С.Ф.Ольденбург виділяв у ролі фундуючих засад індійської культури привнесені індоаріями з теренів України-Руси сільську общину як головний спосіб життєдіяльності... Саме завдяки общині села була збережена культура для наступних поколінь. Адже сільська община вистояла під час усіх іноземних навал і сьогодні залишається домінуючою формою суспільної життєдіяльності" (ІСК с.130).
Знищення українського селянства – це знищення української нації. Саме тому шовіністичний російський уряд вчинив на Україні голодомор 1932-1933 року, що забрав до 8 млн. жертв (ІУ с.268), тобто чверть української нації. Причому цей голодомор був наймасштабніший, але не єдиний. Україна зазнала три голодомори: 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років, що призвели до загибелі близько 21 мільйона українців, тобто половини української нації. Сучасна українська влада розголошує лише трагічні події 1932-1933 року, заробляючи собі політичні дивіденди, лукаво замовчуючи той факт, що за часи Незалежності України кучмівська влада спричинила вимирання українців у ще більших розмірах. Мало того, сучасна влада намагається вчинити нову акцію знищення українського селянства шляхом запровадження продажу землі приватним особам, котрі обікрали український народ за часи Незалежності і нажили неймовірні статки, штовхаючи українців на межу вимирання.
Щоби уберегти українську націю, треба уберегти українське селянство, а для цього треба уберегти землю України від продажу. Інакше незліченна орда шахраїв усіх мастей і віросповідань нагріватиме руки на купівлі-продажу. Не виключно, що нинішні депутати та урядовці – якраз і є тими потенційними шахраями, що наживатимуться на продажу землі. Причому, немає навіть мови про те, що головною умовою продажу землі повинен бути докладний звіт покупця не лише про свої статки, але й про те, яким чином була зароблена кожна копійка. Лише за цієї умови вдасться убезпечитись від скупки землі олігархами, себто злодіями при владі.
Захист національних інтересів України при запроваджені будь-яких законів про Землю можливий за умови відсторонення від влади представників національних меншин, що складають дві третини сучасної влади в Україні. Бо національні інтереси українця – це вболівання за інтереси України як етнічної Батьківщини; але для нацменшин це означає зовсім інше – це вболівання за інтереси своєї етнічної батьківщини, заради чого вони без докору сумління обкрадають усіх українців без винятку. Таким чином, передумова захисту національних інтересів України полягає у тому, щоби етнічні українці складали більшість в усіх владних структурах і обіймали керівні посади на усіх щаблях державної влади в українському суспільстві. Відтак, доки жиди, росіяни й усі інші представники нацменшин посідають більшість у Верховній Раді та усіх Державних установах ні про який «Ринок Української Землі» не може бути й мови.
Не забуваймо, що 16-річне цілеспрямоване знищення українського села привело до повального занепаду сільське господарство України. Не підлягає сумніву, що обікрадені до нитки селяни, ледь животіючи у чорних злиднях, з відчаю згодяться продати землю за безцінь. Саме цього й очікують вгодовані урядовці після запровадження так званого «Ринку Землі». Проти цієї антинаціональної акції має повстати українська громадськість й усі свідомі громадяни України.
Ні за яких обставин не можна допустити запровадження «Ринку Землі», мова може йти лише про оренду. До того ж, щоби убезпечити загальнонаціональне багатство і не розвіяли в пил і порох українську землю «стараннями» непутящих горе-орендаторів, потрібно затвердити обов’язкові умови конкурсу-оренди, зокрема українське громадянство в третьому поколінні, наявність досвіду роботи на землі не менше 5 років (з огляду на 4-річний цикл урожайності української землі). Крім того, до участі у конкурсі-оренді (тим паче купівлі) землі ні за яких обставин не слід допускати держслужбовців, насамперед місцевого врядування – обласні й районні адміністрації.
Варто нагадати, що український народ здавен був вільним народом і почувався господарем на своїй землі. Лише з приходом жидівської релігії (християнства) розповсюдились лукаві погляди на землю як приватну власність. Цей процес набув широкого розмаху за часів царату, коли усі приспішники царського двору викраювали для себе земельні наділи у повну й безстрокову власність. Отак і сучасні нувориші при антинародній владі роздирають Україну на шматки, намагаючись загарбати якнайбільше та забудувати маєтками свої земельні наділи. Поза сумнівом, вони розуміють, що тільки-но до влади доступиться український народ, як це проголошено в Конституції України, то усе самочинно захоплене буде конфісковано. Тому й поспішають закріпити свої володіння законодавчими актами та внести відповідні зміни до Конституції. Певна річ, україножери сподіваються володіти землею вічно, не розуміючи правічної істини, яку сповідували наші праотці: наша земля не належить нікому особисто, це ми належимо своїй землі.
Дан Берест
7