У моєму блозі це вже , однак побачив один допис — і вирішив його підтримати й розвинути:

Для хорошої людини.

Ні, не п’є ВіскаріонУкраїнський самогон.Наливай йому в бокалиЩось не гірше, ніж Macallan![Приєднана картинка]Хто на сайті чемпіон?"Звісно, я — Віскаріон!Їду на ОлімпіадуІ ввійду в Верховну Раду!"[Приєднана картинка]Знатимуть усі в ООН,Хто такий Віскаріон!Хай щастить йому в усьому,Олімпійцю ось такому.P. S. І Жорі теж.

Пані Галино, Ви вже вибачайте, що трохи фамільярно виразився, але це — для краси слова. Тим більше, що Ви самі так місцями підписуєтеся. При згадуванні Вас, у тому числі в силу асоціацій із іменем, у мене виникають ось такі позитивні візуальні образи:[Приєднана картинка]Певна практичність (за роботою Вас скоріше можна віднести до технарів, а домашню кішку Ви звете просто — Ідісюда) гармонійно поєднується з романтизмом і любов’ю до людей узагалі та до конкретних зокрема.[Приєднана картинка]...

Читати далі...

... з чоловіком поїхала на дачу в Ангуїльську область. Там біля лісу є ловка річечка, яку загачують не тільки люди, а й бобрі. Однак скільки не ходила disu вздовж і впоперек річки — але жодного разу так і не вдалося угледіти того звіра. Не те, що зафотати (а disu це любить і вміє), — навіть просто побачити. Різні вужики, лелеки, жабки легко ловляться в об’єктив, білки взагалі табунами бігають по горіху прямо біля вікна й годинами позують, а бобрі — ні, неначе заворожені. Так бобер став для disu ...

Читати далі...

Бувайте, бувайте,Тутешнії люде.Мене вспоминайте,Як мене не буде.***Порожня, змарнована,Звана чужим ім’ям,Розвіяна вітром,Спалена полум’ям.Розділена навпіл,Розбита надвоє,Летіла, летіла яВниз головою.***Не справджуються надії,Не вертаються діти з війни,Розв’язаної не ними,Зав’язаної для них.***Вдало керують думкамиЗ телеекранів ті, що над нами.Пульти тримають в долоні.Ми у блакитному телеполоні.Ллються рожеві сиропи.Ніби-то наближають нас до Європи.Зараз новини, а згодомМи вас побавим солодким...

Читати далі...

[Приєднана картинка]

... зі своїми близькими прогулювалася біля озера Позняки. Раптом глядь — а з-під коряги на неї дивиться справжній бобер! Дивиться — й ніби підморгує. Випадково з собою Марін мала гарний фотоапарат: "Це ж треба — забула викласти після вчорашньої гулянки!" На телефон гарно б не вийшло, оскільки був потрібен зум. Коли Марін діставала агрегат, руки майже не трусилися — лише трошки. Клац! Клац! Клай-клац-клац! Тут підбігли інші — але бобер хутко пірнув, на прохання махнувши своїм потужним...

Читати далі...