Спливає час, біжить його невпинна течія,
Минають сірі дні, злітають довгі ночі,
Проходить повз усе її життя,
Мов тихий перехожий, що не дивиться у очі.
Усе чуже, і ти усім чужа,
Серед людей, але сама, зовсім самотня,
Перед тобою простягається межа,
Ота межа, де крок - і далі вже безодня.
Чи впасти у безодню і згубити страх,
Забутися, заснути, заніміти?
Чи все ж шукати вихід, прагнути життя,
Любов*ю й ласкою ще когось зігріти...
Знайти ще сили, віру зберегти,
Хистку надію ще плекать, живити,
Сміливо йти вперед, боротися. нести
Вогонь любові і бажання жити.