У Михайла Коцюбинського є
чудова імпресіоністична новела «Intermezzo».
Так само, як ліричному герою цього твору, мені знадобився перепочинок, який я
шукала серед природи. Так само, як ліричний герой, я тікала від міста, людей,
необхідності вирішувати якісь проблеми, шукала зцілення у спілкуванні з сонцем, небом, пташками,
морем.
На щастя, знайшовся
куточок, де я могла щоранку у повній самотині долати 5-6 кілометрів вздовж
моря, спілкуючись виключно з собою, аналізуючи свої думки і відчуття від
побаченого.
Отже, кожного ранку я
вирушала в нову подорож узбережжям і своїми емоціями. Ішла босоніж, не брала з
собою гаджетів, навіть годинника. Ніяких фотографій, ніякої музики – вбирай
усе, вживай і насолоджуйся тут і зараз.
Іду. Мушлі трішки колють
ноги, рятуєшся у воді – малесенькі креветки лоскочуть, наповзаючи та сповзаючи
разом з водою, ранкове сонце виявляється переконливо теплим. Птахи змушують
думати про них: одинокі чайки натхненно пурнають - і не залишаються без
здобичі; чорні баклани манять до себе, але розчаровують своєю полохливістю;
ключі в небі довго не відпускають погляд. Пташиний базар на березі викликає
бажання побігти і змусити чайок здійнятися в небо. «Що ж, не відмовляй собі у таких дрібницях. Біжи!» - говорить мені
внутрішній голос. Я легко і швидко біжу
- пташки, мабуть, з прокльонами злітають над морем, а я кричу їм: «Візьміть
мене з собою, адже я теж чайка!»
Знаю: попереду мене чекає
неабияка нагорода за те, що подолала довгий шлях.
Я побачу високі зелені
плавні, на фоні яких витонченими гнучкими лініями біліють чаплі; подаль, у глибині,
незалежно від всіх, повільно плавають
гордовиті лебеді; а праворуч, у затишному зеленому куточку, розташувалася ціла
зграя поважних пеліканів. Звісно, саме ці великі птахи викликають відчуття
дива, адже ти торкаєшся чогось недосяжного. Їх надзвичайно багато, і вони справжні
велетні - захоплює дух лише від споглядання.
Час іти назад, але
неймовірно важко відірватися від краєвидів, яких не торкнулася людина… Хапаєш
очима ці образи, як повітря, таке необхідне для життя, і зцілюєшся.
Шкода, що неможливо
надихатися свіжим повітрям про запас, виспатися наперед, так годі і надивитися
на просту і таку необхідну красу природи.
Моє іntermezzo закінчилося, втома відступила - я можу
повертатися до звичного життя.