Десь колись

Із гризунів - найнебезпечнішою є миша. Сьогодні половину дня вона у мене з'їла. І так щодня! Тепер треба відновлювати упущене , дороблювати недороблене, відшуковувати втрачене. Цейтнот!
Щасливі були люди в минулому! Мишок комп’ютерних ще не було. Часу люди мали вдосталь. Ходили в гості. Спілкувалися. Бабусі на призьбах або на лавочках при під’їздах з ранку до вечора полоскали кісточки сусідам і знайомим. То були такі собі неформальні суди в справах моралі. На кухнях влаштовувались політичні диспути на теми далекі від того, про що писали партійні газети.
Життя текло планово, без зупинки.
На лісокомбінаті добудовували великий розважальний будинок. Назвали його палацом культури і техніки. Під наглядом парткому та профкому формувався цілий штаб комсомольців. Їх ідеологічно налаштовували позбавляти колектив підприємства та населення міста від вільного часу.
Вільний час людей в умовах всеохоплюючого соціалізму вважався зайвим. Навіть шкідливим. Вільні від соціалістичних ідей людські голови входили в резонанс з ледве вловимими, через радіоперешкоди, новинами від Бібісі, Вільної Європи та Німецької хвилі. А такого резонансу дуже боялися комуністи. Вони створювали цілі структури по боротьбі з інакомисленням. На комуністів працювали КДБ (комітет державної безпеки), так званий народний контроль, всякі партійні комісії та комітети. Всі разом організовували політичні заняття. Суботники та недільники, що починалися з прибирання територій від сміття і закінчувалися розпиванням розведеного технічного спирту з печеною картоплею на закуску.
Придумували всякі цікаві і безглузді свята: день рибалки, день рудих, день асенізатора, день сантехніка…
Для нас цікавим був день працівників лісової та деревообробної промисловості! Наше професійне свято!!! В третю суботу вересня в амфітеатрі за річкою Латориця зранку лунала музика духового оркестру, скликала бажаючих випити свалявців.
Духовий оркестр – це гордість лісокомбінату! Музиканти в парадній формі лісничих займали призові місця на конкурсах обласного та республіканського штибу. Грали на парадах біля райкому партії і на похоронах. Партійних тоді не дозволялося хоронити з св’ященниками. Замість молитви над могилами на цвинтарі з блискучих труб видувалися скорботні ридання.
А в третю суботу вересня мідні труби кожного року скликали народ на веселе свято!
В кущах навколо чималого майданчика вже курилися пересувні мангали. Працівники відділу робітничого постачання лісокомбінату смажили шашлики і ковбаски, варили бограч.
Задня частина великої відкритої сцени заповнювалася самодіяльними артистами. На авансцені розсідалися керівні челядники та орденоносні робітники підприємства. Потім музика замокала. На трибуну, змонтовану перед самою рампою, вилазив партійний секретар і півгодини роздавав грамоти з портретом вічно живого Ілліча, проголошував подяки і поздоровлення.
І починалося гуляння! Під звуки чардашу дуже смачними видавалася буженина і запечені свинські ребра. А ще й зволожені порціями самогоночки. Розмови ставали гучнішими, заглушували пісні зі сцени. А підвісним мостом через річку Латорицю снували зустрічні потоки людей. Туди – бадьорих, схвильованих аби не запізнитися. Звідти – змучених і нестійких…
В релігійні свята партійно-комсомольські провідники обов’язково влаштовували прибирання територій, скверів… Рядові прибирали. А вище стоячі перевіряли . Кочегар, що смажив картоплю запрошував секретаря парткому:
- Приєднуйтеся!
Той, добра людина, нацмен з незапам’ятного часу, відповідав:
- Что? Пить? С обеда??? Большими стаканами? Нет! Нет, друзья! Не откажусь!!І
І суботник продовжувався. ..
Добудували Палац культури і техніки. На відкриття приїхав генеральний директор. Закарпатлісу Герц Іван Іванович. Він мені зажди здавався зовнішньо схожим на Фазіля Іскандера. Вольові риси лиця, вміння володіти публікою, вміння заставляти слухати себе. І вірити!!!
Він сидів в президії. А я – десь посеред залу. Тоді я ще не знав, що колись буду в об’єднанні Закарпаттліс його заступником по виробництву…