Одна історія

Весела компанія - троє парубків і троє дівчат - їхали на золоті пляжі Флоріди. Їх чекали ласкаве сонце, теплий пісок, блакитна вода і море задоволень. Вони кохали і були коханими. Усім оточуючим вони дарували радісні посмішки. Їм хотілося, щоб всі довкола були щасливі.
Поряд з ними сидів досить молодий чоловік. Кожен сплеск радості, кожен вибух сміху болем відгукувався на його похмурому обличчі. Він весь зжимався і ще більше замикався в собі.
Одна з дівчат не витримала і підсіла до нього. Вона взнала, що похмуру людину звуть Вінго. Виявилось, що він чотири роки просидів в нью-йоркській в'язниці і тепер їде додому. Це ще більше здивувало попутницю. Чому ж він такий смутний?
- Ви одружені? - запитала вона.
На це просте питання послідувала дивна відповідь:
- Не знаю.
Дівчина розгублено запитала:
- Ви цього не знаєте?
Вінго розповів:
- Коли я потрапив у в'язницю, я написав своїй дружині, що неме довго не буде. Якщо їй стане важко мене чекати, якщо діти почнуть запитувати про мене і це заподіє їй біль... Загалом, якщо вона не витримає, хай з чистою совістю забуде мене. Я зможу це зрозуміти "Знайди собі іншого чоловіка, - писав я їй. - Навіть можеш мені про це не повідомляти".
- Ви їдете додому, не знаючи, що Вас чекає?
- Так, - насилу приховуючи хвилювання, відповів Вінго.
Погляд дівчини був повний співчуття. Вінго не міг не поділитися головним:                                                                       - Неділю тому, коли мені повідомили, що завдяки хорошій поведінці мене відпустять достроково, я написав їй знову. На в'їзді до мого рідного міста ви побачите на краю дороги великий дуб. Я написав, що якщо я їй потрібний, то хай вона повісить на ньому жовту хусточку. Тоді я зійду з автобуса і повернуся додому. Але якщо вона не хоче мене бачити, то хай нічого не робить. Я проїду мимо.
До міста було зовсім близьке. Молоді люди зайняли передні місця і почали рахувати кілометри. Напруга в автобусі наростала. Вінго в знемозі закрив очі. Залишилося десять, потім п'ять кілометрів... І раптом пасажири схопилися зі своїх місць, почали кричати і танцювати від радості.
Поглянувши у вікно, Вінго був наче скам'янілий: всі гілки дуба були усіяні жовтими хусточками. Трепечучи від вітру, вони вітали людину, що повернулася в рідний дім.