Зараз село, де я виросла знаходиться в окупації рашистів. Там залишилися батьки і ще дім, в якому жило не одне покоління нашої родини. Я теж там прожила чотири роки і тепер вважаю ту хату своїм домом . Якось дивно, навіть, не дім батьків, а саме те родинне гніздо) Інколи думаю, невже дід підтримав би це вторгнення рашки... Їх батьківщиною завжди, звісно , був срср ... Але що таке батьківщина? Мабуть те село, що в моїх спогадах, хата, власне відчуття безтурботності. Там , де ти був малим. І значить, мою батьківщину викрали.. Як у мільйонів інших людей. Ми без коріння ... А може коріння - то і є пам'ять? Для неї треба нотувати... Вона іноді підводить...
***
Замальовки.... Просинаюся вранці. Літо. Канікули. Хата дідуся та бабусі. Здвору лине бадьора мелодія, хіти українського радіо, на дворі десь 88 чи 89 рік.... За вікном буяє чудовий літній ранок, сонце припікає, бачу, як Мурко гріється на доріжці, дерева зелені і трава у дворі густа, але вже покошена дідусем. Повітря, що лине у відкриту кватирку, таке свіже, запашне, напоєне цвітінням піонів, троянд та ірисів.
Запах безтурботності, запах дитинства.
Бачу, бабуся порається у літній кухні, на столі велика миска вишень. А їх уродило добряче! Чорнокорка- стигла, сік темний у неї, тяжко відіпрати і ,якщо їсти жменями, він завжди стікає до ліктів.
Через хвіртку городу приходить сусідка, тітка Галина. Бабуся гомонить з нею про город, курей, собак, котів, клятих жуків, що поїли молоді пагони картоплі.
- А, Митя (дід), уявляєш, пішов зранку на рибалку, - сердито каже бабуся, - так і Сірко з ним подався, зірвав цепок, бісова тварина, і утік!
Галина сміється:
- Тьоть Маруся, то мужчини по своїм ділам пішли . Зате трава у Вас покошена і город политий, бачила.
Бабуся пригощає Галину пиріжками , та вивалює у миску піввідра огірків та і іде собі по справах.
Мій день складається з гульок з сусідкою- подружкою. Ганяємо по вулицям, їмо яблука і вишні, будуємо собі хатинку у садку. Беремо або у її , або моєї мами косметику, одяг, наряжаємось, співаємо на "сцені" з цегли.
Ввечері приходить дідусь з рибалки, і Сірко прибігає весь в реп'яхах. Бабуся смажить карасів, варить картоплю, я знову рву вишні, бо в планах на завтра - варення. Дід за вечерею випиває чарку наливки, розказує цікаві історії.
Після роботи приходить мама, беремо оклунок з вечерею і пиріжками , і йдемо додому. Там виявляється, що город в нас пополений і в садку жодної бур'янини, звісно, дідусь побував....

Наше життя тримається на них.

:)))) цей комент зробив настрій ранку, дякую , Дормідонт

Обмілівший... Але ще сильний. Реве та стогне.

Хай буде копіпаста!!!!

Дістали деякі примари на бложиках))


#Діалогизморозовим

-Морозов, які думки щодо Ізраілю?

-«дадуть тягла». Потім включиться Іран, потім інші. Вони знову «дадуть тягла»
Потім будуть домовлятися.

-З того кіно вуха наших сусідів торчать…

-з усього гімна на планеті вуха наших сусідів торчать.

-а чого ти впевнений шо насиплять абізянам?

-а з того шо у ізраільтян сумнівів нема щодо майбутнього, якщо вони проковтнуть.
За добу мобілізувалися всі, навіть син їхнього порошенка.

-слухай, ну а ми? Другий рік воюємо і якось «тяні - талкай» ситуація

-ти в Києві був? Моб резерв на вулицях видів? От тобі і відповідь.

-видів. Красивий резерв

-а по виборах шо думаєш?

-не можна відбирати у людей право голосувати, але не впевнений шо зараз воно потрібне. Бо коли у тебе вдома труба тече, ти ж млинці не жариш?

-та я в принципі млинці не жарю

-от і зря. Млинці вони смачні….
Але труба тече…
Складний вибір якщо ти накачаний молодий парєнь у якого папа прокурор…

-так в мене не прокурор…

-та то я задумався…

-за кого голосувати будеш?

-за Байдена. Нормальний дід, на мого схожий, як голова колгоспу міліонніка. Память його правда підводить а так ше крєпкій.

-тю ти. Я серйозно.

-Саша, які вибори, блять, ти про своє думай.
Резину там на машинах поміняти, сєтки на зиму замутити, дронів нема.

-ясно…
Я з ним про стратегію а він…

-ми як в анекдоті-теоритично в нас три мільйони, а практично….

-ладно, пішли збиратися. Машини самі себе не перевзують…

-і я про те ж. Вибори, Ізраіль.
Про що ти думаєш?
Нам своє робить…. (с) Олександр Матяш, військовослужбовець ЗСУ

Вночі наснилося. Я на подвір'ї у себе в селищі. Прийшли рашисти, як минулої весни. "Кто вы такая?" - кажуть вони мені. А я стою і кажу: "Я- громадянка України". І сирена розбудила.
Майже неділю немає зв'язку з батьками. Здогадуюсь, що були на тому сраному "рєфєрєндумє" ...і мабуть отримали папірець з куркою.... З мамою балакали лише про школу, кляті хвороби, котів та собак. Ні пари з вуст, що у них там...На серці неспокійно.
Мала засмучується, що тупі рашисти не дають нам бачитись з рідними. І котом. А я ще більше плекаю в ній ненависть до руського міра. І впевнена, що її вона передасть своїм внукам. Не буде більше покоління, отруєного фейковою меншовартістю українця!І їхніх головах тепер оті болотні - меншовартісні. І це чудово.
І хтоб не сміявся з нашої гіперболізованої гордості бути українцем, мені все одно. Виростуть діти, слава тобі Господи. І завжди будуть гордими... Не хочеться вірити в те, що втратимо окуповані території назавжди. Все більше смутку від уяви, що ніколи потрапиш додому... Залишається лише вірити. Наші хлопчики просуваються) Токмак, зустрічай) Титани. Слава вам і подяка назавжди. Бережи вас Бог.

Запам'яталася фраза 60 -літнього воїна бригади, що воює на Запорізькому напрямку. Врізалася в пам'ять.
Дякую, рідненькі! За кожен день і кожен сантиметр рідної землі, що ви звільняєте.
Зі святом. Слава ЗСУ.

З кожним днем таке враження, що все твоє земне існування летить шкереберть. І хто ти взагалі серед цих уламків...ніхто. Тебе просто давить великий уявний прес. В один момент він розчавить тебе. Але ти борсаєшся. І таки ще виходить 

Хоч і приїлася фраза, але )))))