Спроба розширити межі українолюбові

 Хочу опублікувати у нашому співтоваристві вірш Назара Федорака «Жадан».

На мій погляд, ця поезія дуже точно відтворює процеси в українській літературі і якимось дивом-дивним зображає абсурд нашого буття, показуючи, що Україну можна любити, просто плекаючи слово та зберігаючи культурні традиції.

Отже:

 

ЖАДАН

псевдолірична антипоема

 

 

1

Смеркає.

На вулиці Мироносицькій в Харкові

це відбувається на півгодини раніше,

 ніж, скажімо, у Львові.

Така географія.

Тож, коли галицькі діти ще догулюють день,

на вулиці Харкова вистрибують пси.

За ними – господарі.

 

2

Тесть Жадана зі своїм собачам

Зовсім не змахує на Георгія із драконом,

тому на подвір’ї  з’являється з острахом

і, помічаючи зятя в компанії групи «Калєкция»,

мовчки йде далі.

Тещу Сергія затримують на роботі

справи.

Вона повертається пізно і чує, як зять

гучно скандує в компанії групи «Калєкция»,

загальновідому лексему з трьох літер.

Вона червоніє і йде готувати вечерю на мінус одного.

Її не цікавлять нюанси: що зять

якраз цитував –

і не Подіка,

а Мао Цзедуна в оригіналі.

Дружина Світлана, приїхавши з Києва,

застає на канапі розпластані поклади

марихуани й горілки у тільці свого чоловіка

і поправляє синові постіль.

 

3

Назар Федорак і Жадан познайомились у 90-му

в Рівному

на Всеукраїнській олімпіаді юних філологів.

Дебютували із віршами практично водночас –

у «Четвергу» за 1993-й.

Перший відтоді лише деградує,

свідчення чого, зокрема, цей опус,

другий – затьмарює всіх в Україні,

включаючи й Президента,

над чиїм готелем пролітають лише найгаліміші ластівки.

 

4

Львів’яни (музиканти і літератори)

охоче пиячать добу в поїзді «Ужгород – Харків»,

щоби наступного дня

донести зросищеній публіці

пісню вкраїнську і слово.

Музикантів, поетів і публіку добирає, звичайно ж, Жадан.

Львів’яни (музиканти і літератори)

зухвало виходять на брук

найбільшої площі Європи,

скрегочуть зубами на Лєніна,

стріляють очима в Держпром

і, не змовляючись, озираються, де б похмелитися.

На поміч приходить Жадан

у головному уборі, який би вважали за свій

і Осама Бін Ладен, і Єгуд Барак.

Благодатні сто грамів притлумлюють галицьку ґречність,

і у львів’ян (музикантів, підкреслюю, та літераторів)

виникає бажання товкти

всю цю харківську кацапню.

 

5

- Стривайте, - говорить Жадан, -

В цьому місті в могилу зійшов Хвильовий,

звідси вели у тюрми й на розстріли

цвіт вкраїнської нації.

- Гей! – говорить Жадан

(«гей» - у доброму значенні вигуку), -

невже не достатньо цих жертв?!

…Увесь Харків зітхає полегшено