ПРИКОЛ

Сидить ґава на дубові 

Під ніс щось патяка. 

Пробігає мимо дуба 

Заєць-забіяка. 

Зупинився, догори 

Голову підняв, 

-І чому ти там сидиш?- 

Ворону спитав. 

А у відповідь почув: 

-Я прикол чекаю!!! 

-О, приколи я люблю, 

Хутчіш залізаю!!! 

Й ось сидять вони удвох, 

Розмова ведеться. 

Раптом вовк кудись 

У справах плететься. 

-Мабуть нічого робити?- 

До зайця буркоче. 

-На прикол ми тут чекаєм!- 

Ворона стрекоче. 

-О, тприкол!- промовив вовк- 

Справа зачекає!!! 

Й на дубочок сіроманець 

Швидко залізає. 

Вже сидять вони утрьох, 

Година минає. 

Тут ведмідь кудись повільно 

Повз дуба клешає. 

Та почувши з гілки шум 

Мишко зупинився, 

А дізнавшись про прикол, 

Також спокусився. 

Тож поліз він догори, 

За гілку схопився, 

Але разом з вовком й зайцем 

На землю звалився. 

А ворона здійнялася 

Й гучно закричала: 

-На такий ось прикол, 

Друзі, і чекала!!! 

Дуже часто й у людей 

Такеє буває: 

Хтось подібний до ворони 

Інших спокушає, 

А коли дійде до справи, 

Чи приходить лихо, 

Той спокусник, зрозуміло, 

Вже зникає тихо. 

То яка є тут мораль, 

Хочеш запитати? 

Не вір тим, хто вміє, друже, 

Високо літати!!!