Становлення державного централізованого управління освітою

                    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

          Отже на нашу думку та на наше глибоке переконання розв'язання завдання ретроспективного історико – теоретичного дослідження розвитку системи державного управління освітою в 19 на початку 20 століття важливо систематизувати та показати ті управлінські досягнення минулого які спрямованні насамперед на досвід постійного вдосконалення організації, форм та методів реалізації управлінських функцій що були яскраво випробувані та доведені своєю ефективністю в минулому. Історичне дослідження дає матеріал для пояснення розвитку механізмів оптимізації, та децентралізації, крім того репрезентація минулого корисного досвіду сприяє поглибленню знань, але ні в якому разі не створює підстав для копіювання.

         Проведені дослідження свідчать що в другій половині 19 століття та на початку 20 століття в Російській імперії склалась не однозначна та суперечлива ситуація в розвитку системи державного управлінням освіти.

         З однієї сторони склались всі умови для демократизації цієї системи , а з іншої поступ та прогрес в розвитку освіти Російської імперії був загальмований та відкинутий на багато десятиліть назад реакційно – консервативними силами та ініційованими ними контрреформами.

         Своє  історико – теоретичне  дослідження я поділив на етапи які умовно розділені на каденції російських імператорів оскільки вся державна політика в Росії здійснювалась з монаршої волі  царя. Тому час царювання окремого російського самодержця є окремим своєрідним та унікальним періодом загального розвитку держави. Освітня політика Міністерства народної освіти в різний час, то з більшою, то з меншою силою спрямовувалася насамперед на утвердження релігійно – моральних і вірнопідданих переконань.

         Узагальнюючи викладене можна зробити наступний висновок що державна освітня політика російської царської влади на початку 20 століття під тиском громадсько – педагогічного руху, незважаючи на прагнення зберегти станову авторитарну шкільну систему в Російській імперії сприяла певній демократизації системи державного управління освіти.

         Дореволюційна початкова школа зробила багато щоб задовольнити потреби народних мас в освіті, але через складні соціально – політичні умови так і не змогла розв'язати всіх проблем загальної початкової освіти.

         Міністерство народної освіти свої управлінські зусилля направляє на вирішення трьох основних педагогічних проблем:

-         реструктуризація шкільної освіти

-         оновлення загальноосвітнього курсу початкової школи

-         перебудова методики виховної та навчальної роботи.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

      Отже як ми бачимо в 19 на поч. 20 століття в Російській імперії, а переважна частина українських земель входила до її складу сформувалась інституційна ( відомча ) державна система управління народної освітою в центрі якої постало Міністерство народної освіти Росії. В цей час в Російській імперії складається кризова та складна суспільно – політична та соціально – економічна ситуація наповнена революційною тенденцією розвитку держави та суспільства. Проходять гострі та кардинальні  історичні процеси протиріч та  боротьби старої монархічної, феодально - кріпосницької та нової капіталістичної буржуазно - демократичної формації та систем мислення.

         Протягом досліджуваного періоду історії, а це понад 117 років, ми бачимо як центральний орган освіти поступово консолідуючи та централізуючи в собі вповноваження перетворився на головний управлінський центр прогресивних змін та демократичних реформ в системі освіти, досвід чого необхідно вивчати та використовувати сьогодні. В метрополії зберігалась станова система освіти, а державна політика в цій сфері була доволі суперечливою непослідовною та неоднозначною. Проте слід також вказати що більшість заходів державної політики виявились цілком послідовними та виваженими  в даній сфері, що позитивно позначилось на її еволюції та сприяли зростанню  рівня та якості освіти в цілому.

         Проводячи аналіз досвіду утворення та історичної еволюції державного управління освітою в досліджуваний відрізок часу неможливо не пересвідчитись в тому, що багато форм і методів керівництва галуззю можна використовувати в сучасних умовах.

         Констатуючи той факт, що протягом вивченого періоду відбувались кардинальні зміни системи управління з чисто державного органу нагляду і контрою за освітою в соціальний інститут суспільства і держави, або суспільно – державний інститут суспільства, що здатний задовільнити природні інтереси та потреби людини, суспільства та держави в рівній мірі.

         Ми спостерігаємо побудову та формування комплексної освітньої системи, розгалуженої організації, вертикальної структури управління  на основі підлеглості та адміністрування. Ми побачили розбудову систему управління освітою на раціональних засадах, що сприяло утворенню єдиної системи народної освіти та відповідно і єдиної системи державного управління.

         Підбиваючи підсумки поглибленого вивчення джерел, статистики, матеріалів та архівної інформації щодо функціонування освіти в позаминулому та минулому століттях слід зазначити що це допомогло в переосмисленні низки суспільно – політичних та соціальних проблем тогочасного суспільства. Тож  проведення історико–теоретичного дослідження показує що найбільшого ефекту державне управління освітою досягає за умов:

-         Побудови вертикально – горизонтальної структури системи   

     Державного управління освітньою галуззю.

-         Проведення комплексу заходів щодо оптимізації системи державного управління освітою та збалансування між собою процесів централізації і децентралізації управління освітою.

-         Забезпечення широкої автономії у вищих навчальних закладах та надання їм широких прав у вирішення питань організації навчального та навчально – виховного процесу і внутрішнього життя вузу.

-         Надання особливої уваги фаховому рівню управлінських освітньо – педагогічних кадрів, вдосконалення системи підвищення кваліфікації,  підготовки та  перепідготовки педагогічних та науково – педагогічних працівників.

-         Забезпечення комплексно – системного підходу проведення реформ системи управління освітою.

-         Стимулювання широкого громадського обговорення щодо прийняття важливих проектів Законів та нормативно – правових актів по цих питаннях, а також демократизації процедури по прийняттю управлінських рішень.

-         Найактивнішого залучення муніципальних органів самоуправління та громадськості до управління освітою, таким чином поступове перетворення державної на державно – громадську систему управління.

-         Врахування демографічних особливостей регіонів та етнічно-історичних особливостей населення.

-    Відтворення прогресивних форм і методів державного управління   освітою що пройшли історичне випробовування часом.

 -       Врахування адміністративно – територіальних характеристик та стійких     історично утворених рис територіальних громад, їх традиційних та культурних особливостей.