ми говоримо подумки, але у всесвіті лишається відлуння.кожне слово - як каміння, кинуте у воду: воно створює кола на скельній гладі століть.ми чуємо голоси минулого, що лунають в нашій свідомості, нагадуючи нам про шлях, яким ми йдемо.але хто почує наше відлуння? хто зрозуміє значення наших слів?ми лишаємо сліди, але час знищує їх, залишаючи порожнечу.і кожного разу, коли нам здається, що ми щось зрозуміли,світ повертається до нас іншим обличчям.