роняя в воду нежные лепестки

невидимый соловей ведёт свой рассказ
о тайнах старых и мудрых гор
о том что камни помнят шаги богов
а вода в ручье знает песни драконов

мир так тих и спокоен как будто замер
чтобы услышать голос ветра

задивився в вікно неймовірно казковий ранок -
з тих, що можна побачити тільки в чудовім сні.
сонце ллється в наш дім так жагуче поміж фіранок,
що його неможливо відкласти на потім. ні.
саме час безсумнівно забути нагальні справи,
припинивши швидкі перемовини "на бігу",
і нестримне життя зі смаком запашної кави
спрагло пити з твоїх невимовно принадних губ

там ум и совесть не ищите,
зато в почёте тормоза.
там имя гордое "учитель"
даётся просто за глаза.
учитель ведь не тот, кто учит,
не эрудит, не мастер-ас,
а тот, кто ноет и канючит,
пока читателя не скрючит,
да так, чтоб кровь пошла из глаз.
там музы спят, пегасы блеют
в упряжке девяти кругов.
там могут лучше, но болеют.
а так, конечно бы, ого!
там возраст опыта не знает
(и в 48 - инженю),
и злые люди не мешают

виє прекрасная Vivyenn "Де ти, мій істиний Север?"
північ опівночі мовчки страчує ніжну весну
сумно летить над лiсами тихая вiдповiдь "never"
та невгамонная панi пхає себе на сосну
"йестедi" каже "й навiки я укромовна й тримовна
руська вкраїнська англiйська - мнє як два пальцi тогой"
плаче нiма Україна болем та мукою повна
плачуть валторна i скрипка стогнуть кларнет та гобой
та невгамонная Vivyenn не помiчає не чує
"ось я тобi розтолкую де твоє мiсто усе"
i солов`їну та нiжну кожної митi гвалтує