Україна — монархія. Причому неосвічена.

Україна — монархія. Причому неосвічена. Зосередивши всю владу у своїх руках, президент досяг своєї стелі. Межі компетенції. За цей час він не зробив головного, що могло б допомогти Україні уникнути управлінської катастрофи: не скинув баласту зі «своїх» на користь компетентних і не дав прямого сигналу системі: «Не красти».

Складно сказати, що небезпечніше для держави — злочинні дії корупціонерів чи злочинна бездіяльність «своїх» дилетантів. Але коли обидві ці отрути опиняються в одному флаконі, ризик уже не політичний. Ризик — програти війну.

Чому це сталося?

Зеленський не керує хаотично. Він цілком послідовно вирішує завдання збереження власної системи влади. Після офіційної епохи Єрмака. З підозрюваним Єрмаком. І з поки що офіційно не підозрюваним Арахамією, який, як ми вже писали, зайняв вухо президента у робочий час. І багато чого нашептав про необхідність змінити уряд.

Проблема в тім, що завдання архітектора цієї системи управління не збігаються із завданнями держави. І те, що ми сприймаємо як глухий кут, для Зеленського, можливо, — дорога. Якою вже ходили в майбутнє деякі президенти. Щоправда, не можна сказати, що успішно.

Бо імітація рано чи пізно розкриває або порожнечу, або абсурд. На порожнечі в голові чинної влади ми вказували всі ці роки, а от абсурд способу Зеленського керувати державою зараз розгорнувся перед нами в усій красі. Мабуть, ще ніколи в кадровій партії, яку періодично розігрує Банкова, не було такої кричущої невідповідності людей їхнім новим посадам. Причому сам спосіб призначень і переміщень так само небезпечний для держави, як і вибір прізвищ. Бо ґрунтується на відданості й заточений на виконання потрібних Зеленському, а не державі завдань.

Наші шляхи з цією владою розійшлися. У точці перетину вимог війни, президента, який вичерпав себе, та суспільного інтересу. Це символічно. Це страшно. Але це вже сталося.

Тепер питання — як розійтися так, щоб Україна вижила й пішла далі.