Мільярди на крилах корупції.

Ця історія від Юрія Ніколова — чергове свідчення того, що в коридорах оборонних відомств іноді воюють не з агресором, а за відсотки маржі. Поки дрони стали «очима» і «жалом» цієї війни, система їхніх закупівель перетворилася на мінне поле, де головною жертвою може стати забезпечення фронту.

Поки українські захисники на передовій вираховують кожну одиницю «небесного флоту», у тилових кабінетах «Агенції оборонних закупівель» (АОЗ) розігрується драма зовсім іншого штибу. Як свідчить розслідування Юрія Ніколова для проєкту «Наші гроші», під мільярдними контрактами на безпілотники спрацювала «міна», закладена ще минулого року зусиллями Генштабу та Міноборони.

Виявляється, що навіть у питаннях виживання нації бюрократична машина примудряється створювати умови, за яких виграють не найкращі технології, а ті, хто вчасно «здогадався» про плани замовника. Сарказм ситуації в тому, що ці контракти з офіційною маржею у 25% стають об’єктом такої запеклої боротьби, що забезпечення фронту часом просто відходить на другий план.

Найбільш показовим індикатором «якості» наших державних закупівель є поведінка західних партнерів. За даними розслідувачів, деякі іноземні донори вже настільки втомилися від специфічного українського «діп-стейту», що почали давати гроші виробникам напряму.

Вони самі їздять на фронт, самі опитують бойових пілотів і купують те, що працює, а не те, що гарно виглядає у паперових звітах АОЗ. Це створює паралельну реальність, де ефективна зброя купується за чесні кошти в обхід каламутних схем, поки державні мільярди продовжують крутитися в системі, де головним критерієм успіху є «договороздатність» виробника.

Сьогодні перед новою командою стоїть виклик: замість двомісячних «спринтів для своїх» запровадити нормальне шестимісячне планування.

Це дозволить підрядникам спокійно везти запчастини та формувати конкурентні ціни. Якщо ж закупівлі знову зведуться до коротких термінів для «обраних», це буде остаточним доказом того, що міна під енергосистемою — лише квіточки порівняно з міною під обороноздатністю.

Звірка даних між різними системами закупівлі (від «є-Балів» до прямого АОЗу) могла б відкрити багато цікавого про «правильних міндічів», але поки що ми бачимо лише чергову спробу Михайла Федорова врятувати ситуацію від генеральського «традиціоналізму», де дрони досі сприймаються як «весільні цяцьки», на яких можна просто непогано заробити.