Рівно 7 років тому відбувся перший тур президентський виборів.

Тоді ще можна було самим обирати собі лідерів, прикинь?
Слов’янськ та Краматорськ були глибоко тиловими містами.
Київ, Одесу, Харків та Львів не бомбили, тепло під час морозів - не вимикали, а слова “блекаут” – навіть ще не знали.
Тоді, у 2019-му, навіть ще літаки літали, уявляєте? Можна було потрапити до будь-якої країни Європи за 2-4 години – а не доби.

А чоловікам для виїзду за кордон не потрібно було височайшого дозволу влади.
Важко у це повірити, але потрапити до теплого моря можна було у будь-який момент, і навіть у будь-який день – аби гроші були.
Та навіть по місту можна було вільно ходити вночі. Було таке, правда, я пам’ятаю.
А ще нікого не змушували розлучатися з родиною та близькими - на роки.
Багато що змінилося за ці 7 років.

Тепер права обирати собі керівників український народ не має. І ще довго не матиме.
Бо ж поки триває війна – не буде виборності влади. А тимчасові царьки “воєнного часу” дуже бояться виборів, тому всіляко війну затягують.

Багаторічний двіж “за гендерні права” - валяється забутий у кутку, оскільки права та свободи відміряються громадянам виключно за гендерною ознакою.

Той, хто тоді, у 2019, всіляко ухилявся від служби в армії і навіть насміхався над цим – тепер Верховний Головнокомандувач. І несамовито “бореться з ухилянтами”.
Та навіть корупціонери тоді були якісь миршаві – у порівнянні з теперішніми монструозними “друзями президента”. 

На жаль далеко не всі усвідомлюють, що всі ці зміни стали наслідком саме того, як більшість українців проголосувало у 2019-го. Які повірили у “мір в глазах путєна”. У “сойдьомся пасєрєдінє”.  
Хто розчулювався від таких милих обіцянок “Якщо я порушу закон – піду з посади”.  
А оце прекрасне “Хуже нє будет”?

Ну і як, гірше не стало? Привіт вам, громадянами 2019-го з року 2026-го. 
13-го року війни, 5-го року повномасштабного вторгнення злочинної федерації.
Після вбивств сотень тисяч українців, фактичної ліквідації демократії, свободи слова, свободи пересування, розгулу нечуваної корупції на крові.
Та нарешті вже “долару по 45”.

Вітаю всіх із 7-ю річницею початку безкінечного правління банди вузьколобих мародерів.
Ви зробили нас разом, це правда.
І навіть себе.

Автор: Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки. У 2000-2005 заступник керівника відділу боротьби з комп’ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ. Засновник та перший керівник CERT-UA. Колишній директор та співзасновник української кібер-компанії; сторінка автора у Фейсбук

Директор НАБУ Семен Кривонос розповів, що операція "Мідас", у межах якої НАБУ та САП викрили масштабну корупційну схему розкрадання коштів у сфері енергетики й оприлюднили аудіозаписи переговорів фігурантів, розпочалася з того, що понад два роки тому детективи почали відстежувати діяльність так званих "бек-офісів" – місць, де поза офіційними структурами обговорювали контракти, вплив на посадовців і розподіл хабарів.

Про це Кривонос розповів в ефірі програми УП.Чат: "Це організовані приміщення, де обговорюють вплив на державні установи, укладають угоди, а потім приносять частину хабарів для подальшого розподілу та легалізації".

Він навів приклад операції "Чисте місто", під час якої особи, не пов'язані з Київрадою, фактично вирішували долю комунального майна столиці, впливаючи на депутатів.

За словами Кривоноса, за схожим принципом діяла й організація, що стала об'єктом розслідування НАБУ.

Правоохоронці отримали оперативну інформацію про "бек-офіс" на Софійській площі, де збиралися особи, імена яких директор не розголосив через вимоги закону. Саме там, за даними бюро, відбувалася легалізація коштів, отриманих із державних підприємств і бюджетних програм.

За словами директора НАБУ, після отримання цієї інформації правоохоронці розпочали оперативно-розшукову справу під кодовою назвою "Мідас". Операція тривала 15 місяців і охоплювала низку об'єктів, де проводилися конспіративні зустрічі учасників угруповання.

"Фактично в результаті цієї операції за 15 місяців з'ясувалося, що це був не один офіс, а базовий серед багатьох приміщень, де проводилися конспіративні зустрічі учасників цього угруповання. Усі записи, які ви зараз чуєте під час судового засідання, здобуті в різних місцях.

Фігуранти вживали надзвичайних заходів конспірації та контрспостереження. Тобто вони могли фіксувати наших співробітників. Про це, зокрема, повідомляло й ваше видання ("Українська правда"), і відповідні матеріали, наскільки мені відомо, додані до судових документів", – розповів Кривонос.

Він зазначив, що учасники угруповання використовували систему "Безпечне місто", щоб незаконно відстежувати пересування службових автомобілів НАБУ.

Пряма мова: "Я сподіваюся, що ці дані у системі "Безпечне місто" не "зачищаються". Я думаю, що ми точно встановимо, хто дивився, хто відстежував наші транспортні засоби. За нашою інформацією, ця група – і це ще буде перевірено слідством – користувалася певною підтримкою або послугами окремих представників правоохоронних органів".

Кривонос зазначив, що учасники групи активно перешкоджали спробам детективів їх викрити — змінювали телефони, локації та способи комунікації, аби уникнути спостереження.

"Не хочу детально розповідати, щоб не давати поради іншим виконавцям, як протидіяти слідству", – підсумував очільник НАБУ.

Відповідаючи на уточнююче запитання про те, як у справі з'явився будинок на Грушевського, 9а, директор НАБУ пояснив, що слідчі з'ясували: "бек-офіс" на Софійській площі діяв під контролем одного зі співорганізаторів злочинної організації, який мешкав саме у цьому будинку.

За його словами, після цього детективи провели масштабну роботу. Зокрема, у цій частині операції важливу роль відіграв детектив НАБУ Руслан Магамедрасулов. Кривонос наголосив, що всі дії проводилися виключно на законних підставах і за рішеннями суду.

"Ми встановили, що ключові рішення в угрупованні погоджувалися з людиною, яка проживала на Грушевського. Звучали фрази: "потрібно погодити з ним", "він телефонував, дав вказівку". Ми розуміли, що ці учасники не діяли самостійно", – зазначив директор НАБУ.

Детектив пояснив, що слідству потрібно було з'ясувати, звідки надходять великі суми грошей, яким чином вони потрапляють у офіси й куди рухаються далі. Саме для цього НАБУ і прокурори САП розпочали спільну роботу. За його словами, ефективність розслідування значною мірою стала можливою завдяки тісній співпраці обох органів.

Нагадаємо: вранці 10 листопада стало відомо про те, що НАБУ проводить обшуки у бізнесмена Тимура Міндіча та у міністра юстиції Германа Галущенка (станом на 12 листопада Галущенка відсторонили від посади). Тоді ж джерела УП повідомили, що Міндіч втік за кордон за кілька годин до обшуків.

Того ж дня Національне антикорупційне бюро України повідомило, що викрило масштабну корупційну схему розкрадання коштів у сфері енергетики, а також оприлюднило аудіозаписи переговорів фігурантів у цій справі.

Також нагадаємо: Руслан Магамедрасулов – керівник одного із міжрегіональних управлінь детективів НАБУ, який у Дніпрі координує діяльність Бюро в прифронтових Дніпропетровській та Запорізькій областях.

У СБУ стверджують, що посадовець нібито "має контакти з представниками країни-агресора та допомагає своєму батьку-підприємцю вести незаконну торгівлю з РФ".

Печерський районний суд Києва обрав керівнику підрозділу НАБУ, якого підозрюють у пособництві державі-агресору, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без альтернативи внесення застави. Термін тримання під вартою – до 16 вересня 2025 року.

Затриманий і арештований посадовець Національного антикорупційного бюро розслідувань Руслан Магамедрасулов був одним із ключових співробітників, що займалися документуванням діяльності бізнесмена Тимура Міндіча, співвласника студії "Квартал-95".

За інформацією ЗМІ, співробітникам Національного антикорупційного бюро та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури "вдалося задокументувати Міндіча у квартирі за тією саме адресою, де 5 років тому і відбулося святкування дня народження президента".

ЗОБРАЖЕННЯ ВГОРІ: ДИРЕКТОР НАБУ СЕМЕН КРИВОНОС І КЕРІВНИК САП ОЛЕКСАНДР КЛИМЕНКО, ФОТО: УП

Якщо громадяни не будуть критично мислити і будуть мовчазно погоджуватися навіть на те, що виймають гроші з їх власної кишені – то така країна навряд чи буде мати економічний розвиток і зможе наздогнати лідерів Європи.

Подивиться на цей кешбек з пальним. В народі його вже окрестили: "Є-Бачок" чи "Є-Бак".

Я би сказав, що це програма: "Є-Лох".

Чому? Бо ви заплатите тричі!

Перший раз у підвищену ціну включать безвідсотковий кредит від вас продавцю пального (вибору - не буде) для того, щоб за ваші гроші (а не, скажімо гроші банку) закупити наступну партію.

Другий раз ви заплатите податками в бюджет, з якого комусь віддадуть кешбек.

І третій раз ви заплатите, бо віддасте наперед свої гроші в умовах інфляції і девальвації гривні. Тобто сто гривень зараз і через місяць - це різні за купівельною спроможністю сто гривень.

Крім того, вас ще заганяють в "цифрове стойло", не даючи жодного вибору.

І в підсумку, ви ще раз заплатите … заплатите найбільшу ціну: вашу долю вирішать за вас на виборах ідеологи та "схематозники" кешбеку, а не ті, хто, буде готовий поставити на розвиток економічно незалежного від влади середнього класу.

Відчуйте майстерність владних політтехнологів: береш в цьому участь - ти учасник програми "Є-Лох". Не береш кешбек - ти просто лох.

А щоб так не було, треба в Верховній Раді уточнити, звідки гроші з державного бюджету на це все?!

Може все ж таки направимо додаткові ресурси (бачимо, що вони є) на потреби Збройних Сил України, а не на ці "лохівські програми"?

автор: Валерій Чалий, екс-посол України в США; сторінка автора у Фейсбук

"Не можна далі сцяти людям в очі" - кричала я Зеленському сьогодні уві сні. "Люди не готові гинути та воювати за державу, в котрій їх зневажають та лицемірно дурять".

Треба ж такому наснитися в новорічну ніч, подумала я, прокинувшись зранку... Чого б це?

Пішла подивитися новорічне звернення Зеленського. І я в шоці.

По-перше, це було новорічне звернення до народів Європи та США, а також їхніх лідерів. Українське суспільство та український народ відійшов на другий план. Головний посил від президента України - завершення війни залежить від Америки та Європи, які мають дотиснути до чогось росію. А українцям треба буде схвалити якесь завершення війни. Схоже, натяк на референдум.

По-друге, з екрана говорив голуб сильного миру, в котрого на 90 % вже склалася мирна угода. Лишилося всього 10 %, але що саме там - голуб миру говорить між рядків. Всього-на-всього, щоб погодилася росія. І всього-на-всього, щоб здати неокуповані території Донбасу в обмін на безпекові гарантії, які сильніші за Будапештський папірець та Мінську пастку. Тут пригадується, як весь 2024 рік Зеленський годував народ "двосторонніми безпековими гарантіями, підписаними з десятками країн", які насправді були міражем, повною піар-фікцією.

По-третє, жодного слова про перемогу. І нічого про зміни, які потрібні і в суспільстві, і в управлінні державою задля досягнення цієї цілі. Треба просто "бути на крок попереду" росії. Просто "протриматися на день довше ніж ворог". Трішечки бути сміливішими за ворога. І буде щось... що називатиметься "сильний мир"... якщо цього захоче росія, або якщо росію дотисне Америка.

От і все. Це і є наш план? Наша стратегія?

Так це пряма дорога до капітуляції та стратегічного програшу.

Правда полягає в тому, що:

1. Росія не хоче миру. Вона хоче контролювати всю Україну. Україна для росії - плацдарм наступу на всю Європу, але в Європі вперто цього не хочуть бачити.

2. Америка не хоче тиснути на росію, бо путін вже пообіцяв золоті гори ціною в трильйони доларів близькому бізнес-оточенню Трампа.

3. Європа перелякана, але не готова переводити свою економіку на воєнні рейки. Стратегія Європи - виграти час, аби а) втримати на довше Америку, точніше її військові бази НАТО в Європі, б) допомогти Україні подовше протриматися в ролі щита Європи, бо українці вже звикнули гинути, а їх громадяни звикли двічі на рік по 2 тижні ходити у відпустку в) повільно озброюватися, але аби різко не збільшувати витрат на комунальні послуги пересічного європейського виборця.

4. Якщо нічого не змінювати і просто "бути лише на крок попереду ворога", справедливого гідного миру не буде. Лише капітуляція. Або коротка пауза перед наступною ще кривавішою фазою війни.

5. Ми не можемо змінити росію, ми не можемо змінити Америку, ми не можемо змінити Європу, але ми можемо і мусимо змінити себе. Щоб бути не на крок, а на відстань світлових років попереду росії. Щоб ворог впадав у страх і паніку лише від думки нападати на нас. Ми мусимо здійснити квантовий стрибок у розвитку. Аби вижити. Аби просто мати право бути. І для цього  потрібна мобілізація всього суспільства, всіх талантів, інновацій, витримки, якісної взаємодії. В нас є шалений потенціал до цього, але ключ до якісних змін і до перемоги в системі управління державою.

6. Поки стратегічні галузі економіки дерибанять міндічі президента -

Поки єрмаки президента займаються нездарно дипломатією та військовим управлінням -

Поки сам президент будує собі "межигір'я" у війну на крові та карає своїх найкращих громадян, які вільно говорять правду. І не здатен визнати помилок та змінитися -

Ми лишаємося слабкі зсередини.

Україна та наш народ не матиме суб'єктності та буде фігурами, яких грають у шахи інші гравці. Для людей це означатиме нові смерті, страждання, поневолення та утиски. Для Зеленського - замість героя та батька нації лишитися в підручниках історії невдалим жартом над Україною.

7. Що робити? Тверезо оцінювати реальність. Фільтрувати лицемірну брехню та солодкі піар-обіцянки. Усвідомлювати, що простіше не буде. Цей марафон надовго. Втікати немає куди і не потрібно. Дякувати Богові, що ми ще живі та можемо щось зробити. Наша перемога буде Його Божим чудом. Дбати про фізичне та ментальне здоров'я своє та близьких. Бути добрими та милосердними до людей навколо нас, бо всім нам дуже важко. І чесно та якісно попри все робити те, що від нас залежить там, де ми є. І за себе, і за тих, хто вже віддав життя, аби ми мали шанс щось змінити на краще.

автор: Дар'я Каленюк, виконавча директорка громадської організації Центр протидії корупції, член Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України; сторінка автора у Фейсбук

Президент погрожує депутатам мобілізацією, якщо вони не голосують.

Депутати кажуть, що бояться голосувати, бо НАБУ і САП можуть вручити підозру.

Висновок, який нам намагаються продати:

у зриві євроінтеграції винні НАБУ і САП.

Саме цю маніпуляцію Зеленський, його уряд і монобільшість зараз просувають — і українцям, і міжнародним партнерам.

А тепер — реальність:

• Уряд НЕ подав жодного законопроєкту з 10 необхідних (з так завного "списку Качки-Кос") для євроінтеграції реформ. Нуль.
• Президент НЕ подав навіть обіцяний ним ще 2 січня законопроєкт про реформу ДБР.
• НАБУ і САП дають підозри не за голосування — а за хабарі за голосування.

Депутатам не потрібно боятися антикорупційних органів.

Їм потрібно не брати хабарів.

І головне.

Зеленський привів у парламент монобільшість.

Ця монобільшість сформувала уряд.

Тобто і парламент, і уряд — це відповідальність Зеленського.

А зараз вони всі разом:

— не роблять реформи,

— і перекладають провину на НАБУ і САП.

Це не просто маніпуляція.

Це спроба зірвати реформи та рух в ЄС — і знайти винних серед тих, хто бореться з корупцією людей Зеленського.

автор: Дар’я Каленюк, виконавча директорка громадської організації Центр протидії корупції, член Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро України; сторінка авторки у Фейсбук

Заява президента щодо мобілізації народних депутатів - це популістичне лицемірство.

На 7-ому році президентства Зеленський нарешті згадав, що Україна - це парламентсько-президентська, а не офісно-президентська республіка. І вирішив "налякати" депутатів мобілізацією, за яку і має голосувати парламент:)

Як на мене, його звернення мало бути в першу чергу спрямоване на його фракцію, яка, де-юре, все ще має монобільшість. Бо саме вони останні півроку ігнорують свої обов'язки і провалюють важливі для країни законопроекти.

Нагадаю, що це Зеленський, з допомогою екранного образу Голобородька, привів цих людей у парламент. Тому замість того, щоб лякати своє відображення фронтом, пропоную йому особисто очолити цей процес і показати приклад. Хто знає, може хоч частина "слуг" долучиться до заклику президента так само охоче, як вони шукали прохідне місце у списку партії.

Також вважаю за доцільне нагадати, що саме президент створив цю "неспроможну монобільшість", задача якої полягала в тому, щоб голосувати тільки тоді, коли це треба було йому самому або його оточенню.

Історія з НАБУ і САП - найсвіжіший тому приклад. Отам все було чітко і все працювало.

А тепер, коли виявилось, що частина "слуг" більше не хоче бути запрограмованою кнопкою, яка голосує, коли на неї натискають з ОП, президент вирішив показати свій гнів і навести лад у політичній системі.

Розчарую, Вас, пане президент, бо нічого з цього не вийде. Програма "Велика мобілізація" - це не "Велике будівництво".

Але лайки соцмережах - це точно принесе. Отак і живемо.

автор: Соломія Бобровська, народна депутатка України від партії "Голос"; сторінка авторки у Фейсбук

Філіпп Пронін фактично покриває злочинців і тим самим нищить Державу українців.

Служба фінансового моніторингу (Фінмон) ігнорує або дуже довго розглядає запити НАБУ, не виконує свої прямі обов’язки і неохоче перевіряє походження коштів, які вносять за фігурантів корупційних справ.

Про це повідомляє пресцентр ЦПК.

Але, як зазначається, під час зустрічі з журналістами директор НАБУ Семен Кривонос зазначив, що Фінмон заблокував велику суму коштів, яка передбачалась як застава за одного з підозрюваних у справі "Мідас".

"Як відомо, зараз під вартою перебуває ексрадник міністра енергетики Ігор Миронюк. Він може вийти на волю, якщо за нього внесуть заставу у 126 млн грн. Решта фігурантів вийшли під застави, які Фінмон не блокував.

Водночас очільник САП Олександр Клименко додав, що Фінмон міг би робити значно більше і співпраця з НАБУ/САП могла б бути активнішою", - йдеться у повідомленні.

ЦПК нагадує, що Фінмон очолює Філіп Пронін, який цього тижня не прийшов на засідання Тимчасової слідчої комісії Ради.

"Не прийшов, бо перебуває у відрядженні в Мексиці. А раніше, за даними ТСК, Пронін був з відрядженням у Танзанії та інших країнах світу. Загалом в 2025 році очільник Фінмону провів у закордонних відрядженнях 43 дні.

Зокрема, свій день народження, за даними членів ТСК, зустрів у Швейцарії і для цього трохи збільшив термін відрядження", - наголошують у ЦПК.

Я дивлюся на дискусію, яка розгорнулася навколо недавно зробленої фрази президента, і щиро дивуюся, що багато людей не розуміють елементарних речей.

Йдеться про слова Володимира Зеленського про те, що якщо одна особа буде блокувати 90 мільярдів євро допомоги Україні, то адреси цієї особи передадуть ЗСУ.

І тут є кілька дуже очевидних моментів.

По-перше. В Угорщині у квітні мають відбутися вибори. І немає нічого, що так піднімає рейтинг Віктора Орбана всередині країни, як жорсткі або образливі заяви з боку української влади. Це елементарна політика. Ми ж самі бачимо: коли хтось іззовні різко критикує нашого президента, його рейтинг в Україні часто лише зростає. Точно так само це працює і там.

Тому робити таку заяву саме зараз, перед виборами, — це, по суті, пряма політична послуга Орбану. І, можна не сумніватися, він зараз цим користується.

По-друге. У цій фразі фактично звучить втягування Збройних сил України у міжнародні політичні конфлікти. А це дуже небезпечна логіка. Тому що якщо говорити прямо: коли керівник держави натякає на можливість військових дій проти лідера іншої країни через політичний конфлікт — це руйнує саму логіку міжнародних відносин.

І тут виникає дуже незручне питання.
Якщо щось подібне дозволено нам, то чим це принципово відрізняється від тієї логіки, яку використовує Росія, коли пояснює свою агресію?

По-третє. У світовій і європейській дипломатії подібна риторика є абсолютно неприйнятною. Наскільки відомо, багато європейських політиків на цю заяву відреагували відвертим подивом, а подекуди й шоком.

Чому?
Тому що Європа допомагає Україні не просто у війні. Вона допомагає Україні стати частиною демократичного світу. І коли звучать такі заяви, у партнерів природно виникає питання: яку саме політичну систему вони допомагають будувати?

Європейці вже мають один гіркий досвід — десятиліттями вони не реагували на трансформацію Росії, і в результаті отримали агресивний режим, який тепер загрожує всьому континенту.

І тому абсолютно логічно, що сьогодні вони не хочуть опинитися в ситуації, коли через роки їм доведеться пояснювати, чому вони допомагали формуванню ще одного авторитарного лідера.

Саме тому мене щиро дивує, коли частина українського суспільства радісно підтримує подібні заяви і каже: «так і треба було сказати».

Це дуже короткозора позиція.

Бо в міжнародній політиці слова мають наслідки. І дуже велике питання, як саме така риторика може вплинути на подальшу підтримку України з боку наших партнерів.

(S) tybrenо в  «Аргумент» 

Йшов третій рік “відсутності корупції в Україні”. У “відсутній корупції” підозрювалися вже три віце-прем’єр-міністри, а також особисті друзі та таємні “гаманці” Президента і його “менеджерів”. Все йшло до того, що вищі посадовці країни цілком могли стати наступними, кому оголосять підозру. Підозру у корупції, якої вже давно “немає в України”. Тому майбутні підозрювані  вирішили діяти на випередження та рішуче: тобто свавільно та беззаконно. Тим більше, що вони ж самі пишуть нам закони – з урахуванням своїх ні разу не корупційних інтересів.

І робиться це руками того самого СБУ, яке незаконно слідкувало за Бігусами, вивозило з країни Комарницького у бусі “вантаж 200”, зірвало призначення керівника БЕБ.

І це ж саме СБУ підриває мокшанські кораблі своїми БЕКами, знищує ворожі літаки на аеродромах глибоко в тилу, ліквідує зрадників та ворожих ватажків.

Керівник у обох СБУ один і той самий – і крім когнітивного дисонансу це також дає, як не дивно, певні можливості.

Така “особиста відданість лідеру” та одночасне бажання показати свою корисність Україні свідчить не тільки про безпринципність керівника СБУ, але також і його відчайдушне бажання паралельно набути народної популярності. Бажання цілком логічне та прагматичне: щоб коли Лідер нації перестане бути Лідером – самому не потрапити за грати за виконання завідомо злочинних наказів.

І оцей момент самозбереження може стати ключовим для повалення диктатури.

Головною слабкістю будь-якої авторитарної системи є гіпер-концентрація вузлів вертикальної системи влади на особистостях – конкретних людях з іменами та прізвищами. У демократіях замість цього розбудовані інституції, за яких прізвище чиновника не важливе: його легко замінити на іншого.

Але у диктатурах вибуття ключового гравця обвалює усю або майже усю “вертикаль” – і це є найбільшою слабкістю усіх систем одноосібного правління.

А найголовнішою фігурою у монархіях є, звісно, Найвеличніший Лідер.

Тому історично так склалося, що усі монархії були повалені, у переважній більшості – силовим шляхом, з фатальними наслідками для монархів.

Так от, інстинкт самозбереження, який демонструє керівник СБУ, може у певний момент підказати йому, що для особистого виживання буде краще усвідомити, що “проізошла чудовіщная ашибка” і Президент діє всупереч інтересам країни.

І після цього раптового осяяння заарештувати його просто на засіданні, скажімо, РНБО. Разом з його “менеджерами” та найближчими міністрами. Виконувати обов’язки буде спікер ВРУ (як це було весною 2014), управління країною та армією зберігається, західні партнери “занепокоєнні”, але не сильно, а у Вашингтоні радісно відкорковують шампанське. Ну а Голова СБУ – національний герой, який врятував демократію від тиранії, а про його попередні гріхи усі дружно забули.

Звісно, варіанти “Майдан” чи “військовий переворот” також теоретично не виключені для демонтажу корупційної клептократії, але це довго, криваво, непредбачувано та  з великими ризиками для країни, яка веде війну на виживання. Тому дуже навряд.

Але головне для будь-якого з цих чи багатьох інших варіантів – це легітимність в очах суспільства.

Не “легальність” – тобто відповідність чинному законодавству, яке кожна диктатура пише під себе. А саме “легітимність” – тобто справедливість та відповідність прагненням суспільства. Ці два поняття починають відрізнятися у часи, коли чиновники забувають кому вони служать і хто є джерелом влади.

І якщо суспільство вважатиме чинну владу нелегітимною – будь-який варіант її відсторонення буде сприйнятий позитивно, у тому числі “західними партнерами”.

Надуманий та брутальний “наїзд” на систему антикорупційних органів є чітким маркером нелегітимності. Згідно останніх опитувань, саме корупція вважається у суспільстві загрозою № 1, збройна агресія росії – лише на другому місці. І ця спроба “корупційного перевороту” відбувається на фоні переслідування журналістів та військових, відсутності свободи слова, вибірковості правосуддя, узурпації влади “4-5 менеджерами” та багато інших ознак придушення демократії.

Ба більше: парламент міг би призначити виконувати обов’язки Президента, наприклад, популярного в народі опального генерала. Так, це не передбачено жодним законом і жодною статтею Конституції. Але поточна влада вже порушила усі можливі закони разом з Конституцією – поклала на них публічно та брутально. Тому за екстраординарних обставин термінового порятунку демократії в України - значення матиме лише легітимність. Легальною її зроблять пізніше.

Як мотивувати несамостійних та заляканих членів чинного парламенту до прийняття цих або інших можливих нестандартних рішень – то зовсім інша історія.

Але якщо вони будуть відповідати очікуванням суспільства – то будуть виглядати легітимними: як всередині країни, так і за її межами.

Це я змоделював малоймовірний, але далеко не єдиний варіант розвитку подій.

Більш легальним виглядає включення Генерала до списку якоїсь з існуючих політичних партій, представлених у парламенті, “складання повноважень” одним з їхніх депутатів та заміни його на Генерала. А потім його раптом обирають спікером. Ну а далі все одно - добровільне або примусове “зречення престолу” одного З. та абсолютно легальна передача вищої виконавчої влади іншому З. Якщо той другий З. взагалі захоче – що не факт.

Не суть яким саме чином зелених клептократів усувати від влади: рано чи пізно це доведеться робити, бо самі вони владу не віддадуть, це вже очевидно.

А своїми ідіотськими конвульсіями вони лише наближають суспільство до точки кипіння – якого краще не допустити.

Прикриваючись війною, вони знищують демократичні цінності, за збереження яких в Україні й ведеться ця війна. А ставати “маленькою росією” без демократії, зате з корупцією та культом особистості – мало хто бажає у сучасній Україні.

Та практично ніхто.

Автор: Костянтин Корсун, експерт з кібербезпеки. У 2000-2005 заступник керівника відділу боротьби з комп’ютерною злочинністю при Департаменті контррозвідки СБУ. Засновник та перший керівник CERT-UA. Колишній директор та співзасновник української кібер-компанії; сторінка автора у Фейсбук