Дві сцени з європейського життя
- 26.01.26, 21:12
Останніми днями в мене було дві дуже показові розмови. Різні люди, різні країни, а відчуття якесь спільне. Коротше.
Сцена перша «Кава, німець і методичка»
Сьогодні до нас зайшов сусід на каву.
Німець. Назвемо його Томас.
Колись він жив у Києві, ще до повномасштабної війни. Працював там, крутився, жив звичайним життям іноземця в великому місті. Київ йому подобався, каже.
Сидимо, п’ємо каву, говоримо про різне, і раптом він згадує одну свою давню розмову.
Каже: ще тоді, до великого вторгнення, він намагався зрозуміти, чому росія взагалі напала на Україну. І якийсь хлопець у Києві йому це пояснив. Типу тойво, Україна утискала російськомовних.
А росія прийшла їх захищати.
Я слухаю і думаю: ніхуясобі, класика. Яка живуча штука. Скільки років пройшло, а сформулював все те саме. Як з методички.
Розповідаю йому одну важливу історію.
Про Ігоря Козловського. Про людину з Донецька. Про вченого, інтелектуала, який нікуди не тікав і не ховався.
Про «Ізоляцію». Хто в темі? Колишній виставковий, культурний простір, який після окупації перетворили на тюрму.
Про тортури. Про камери. Про «захист», який виглядає саме так.
Була впевнена, що інтервю з ним давно перекладені англійською. А ніт. Подивиться з субтитрами. (Сподіваюсь).
Замовк в якийсь момент. Досьорбали каву. Посиділи ще трохи і пішов. От і поговорили.
Отака шляпа ця пропаганда. Живе, бо хтось колись почув зручну версію і поклав її собі в голову «на потім».
А потім вона раптом з’являється за звичайною кавою, через роки.
Сцена друга «Я так люблю Україну»
Цього разу фін. Позавчора в Хапаранді біля маркету.
Підходить до мене чувак, представився, щось питає. Потім запитує, чи я говорю фінською.
Кажу: ні, шведською.
Він прислухається, чує акцент і питає: «Ти з України?»
Кажу: так, з України.
І тут він прикладає руки до серця, розпливається в такій щирій, теплій посмішці і каже: «Я так люблю Україну…»
Я подякувала. Справді приємно.
І тут він додає: «Я можу російською трохи говорити. Спасіба. Мінія зовут Ярму»
Бля.
Загалом, в мене в голові дивне відчуття.
Дивно.
Дуже дивно.
Наче почути, що ти з України і одразу виникає бажання показати знання російської. Наче це щось доречне. Наче це комплімент. Наче так і треба.
Отакі дві історії. Різні люди. Різні ситуації. А відчуття одне: Європа досі часто дивиться на нас крізь дуже старі, дуже зручні окуляри.
Коментарі
Адель*
127.01.26, 18:00
Да, каламбур в житті, каламбур в головах, просто треш.
WalKing
228.01.26, 12:41
якось довелось бесідувати з ветераном другої світової , фашистом , той що воював в вермахті, йому на війні порвало горло , то ж мав в горлі дирку для голосового апарату. Я служив в ГСВГ срочником, так сталось що по ранковому розподілу на допомогу німцям потрапив до нього на приватний будинок, привезли машину вугільних брикетів для опалення на зиму , і потрібно було все згромадити під навіс біля хати, мені дали на це цілий день . Я зробив це за дві години, підмів бетон від вугільного пороху, брикети - що можлово було поскладав так щоб зручно було брати, та не загромаджували прохід. Сів на пеньок та й курю, через хвилин 10 вийшов господар, оцінив зроблене і перше питанняяке в нього було - звідки я , сказав що з України. Він мовчки зібрався і десь пішов на вулицю
WalKing
328.01.26, 13:03Відповідь на 2 від WalKing
Прийшов з повним кульком продуктів, і з пару бляшанками темного баварського пива. Старий вирішив мене пригостити , та розповів свою історію на ломаній російській, про те як воював , що в Україні теж довелось бути, і знає що різниця між українцями та москалями - пропасть, що українці дуже схожі на них ментальністю та способом життя, що дехто з його товаришів після війни вирішили лишитись в Україні , бо їх сім"ї та домівки були знищені вщент , що ця війна нікому з простих смертних не була потрібною від слова взагалі. Повертатися в відновлений рейх після війни було сумнівним та не простим рішенням, що війна це страшне горе для всіх учасників, і переможців у ній нема навіть на папері підписаному після неї - це фікція , яка ніколи не поверне втраченого як матеріального , так і духовного.
WalKing
428.01.26, 13:21Відповідь на 3 від WalKing
Що ніякі ветеранські блага - новий дім , достойна пенсія не верне рідної хати , дружини , дітей, рідних, що загинули по прихоті недоумків захопити весь світ та властвувати там де ти ворог. Дід розчулився та плакав, просив в мене пробаченя , за скоєне, певно і не тільки ним. В кінці дня коли за мною приїхали, я попрощався з дідом , потиснув йому руку, і все що бачив в його очах - це благання про прощення, бо жити чи доживати з прокляттям для нього це було мукою. Я дав йому зрозуміти , що не маю на нього зла, що його прощаю. Дід стояв і плакав , і провадив мене поглядом до воріт , а за ними була нова реальність , яка чхала і на діда, і на нас теперішніх.
Кондратій
528.01.26, 15:20Відповідь на 4 від WalKing
И прослезился. Дед за голодного бомжа считал советского воина-освободителя (ефрейтора?), что принёс ему продукты? Немцы как украинцы? Почти всё забавно в етой охуительной истории...И только в далёком прошлом, (где-то в начале 80-х?), в уже несуществующей ГДР, осталось то самое баночное пиво - конечно баварское - оно в каждом гаштете продавалось. Ожидаю очередную порцию шизоидной ненависти, не подведи.
Автору. Гарно пишеш, читати задоволення майже завжди. Та й тут розумію, це північ Швеції, "там тепло".
Буча сьогодні Мовне питання? Ніхто не звертає увагу на мову, спілкуючись так, як зручно.
WalKing
628.01.26, 16:52Відповідь на 5 від Кондратій
Привіт Кончений, ) ... на жаль не єфрейтор, ... а в тебе інше звання - уйобок з пагонами на сраці з охуєнними зірками, і з одною на лобешніку приклепаною просто до твого пустого черепка , а скоріше з гівном смердячим ... бо нічого святого в тебе нема , крім тебе самого .. а поржати я і з тебе можу, не соромся, смерди далі ... ти і не тролль і не писака , бо від твоєї писанини про ножки тхне педофілією загубленого в часі імпотента не тільки нижче пояса , а й вище, ще хто зна де більше.
Кондратій
728.01.26, 17:25Відповідь на 6 від WalKing
Ути-пути, завёлся с полоборота, как генератор обслугой в Нових Безрадічах, можешь про світло как тот пан или это оно в тебе заговорило уже? То ли выборы скоро, то ли славы безголосой певицы не хватало, что трупы нынче оживают....
Ты окупант был в Восточной Германии, и впору было перед тем дедом извиниться из взаимности, пилотка ты автоматная. Баночное баварское) Кстати, если до вечера оставили шестерить у гансов, приехала бы из в/ч кухня с первым и вторым. И компотом. Но обязанность покормить обедом у работодателя была, товарищ весёлый пиздун. Дед стоял и плакал.
Я заплакал. И рыба заплакала.
WalKing
828.01.26, 17:41Відповідь на 7 від Кондратій
WalKing
928.01.26, 17:52Відповідь на 7 від Кондратій
Багато чого можу розповісти про російських офіцерів-йолопів ... ти ж напевно з того ж кодла, аж смердиш цим духом. ) давай , брызни слюной, вонючка старая. )
WalKing
1028.01.26, 18:27Відповідь на 7 від Кондратій
І ще одне тобі для розуміння - труп це ти і тобі подібні, наприклад варух, чи марсіанин, ви ще ходите, серете , переводите повітря та продукти, але ваше затхле світосприйняття та ретрансляціі вашого неврівноваженого психозу ну зовсім не сприймаються, не дивлячись на всі ваші нікчемні потуги, які варті тільки лікарні Кащенко , де сьогодні лікують тільки китайськими електрошокерами, і наслідки описують як прогресивне виздоровлення, після того коли ви забудете як вас звати. Не розуміння та не відчуття відповідальності вас не заховає від наслідків вашого паразитства ще й в цьому житті, процес пішов, людей з загостреним почуттям справедливості стає все більше, дякуючи вам - йолопам.