Від 21 жовтня по 5 листопада в санаторії "Червона калина" на Рівненщині пройде курс психологічної реабілітації дітей учасників бойових дій "Покоління Майбутнього".

З деталями можна ознайомитись за посиланням.

Поділіться зі знайомими, в котрих діти потребують реабілітації.

Державна псевдоеліта не в стані належним чином допомогти дітям героїв - правосекторівці візьмуть цю справу на себе!

Ініціатива реалізується за підтримки Закордонної місії НВР "Правий сектор" у США та Інституту соціального розвитку.

У каждого из нас есть один друг или знакомый, который побывал в зоне АТО и вернулся с фронта совсем другим человеком. Для того, чтобы все вернулось в прежнее русло нужно хотя бы минимальное профилактическое лечение, а ещё лучше полный курс реабилитации.

Очень часто последствия эмоционального срыва несколько не вписываются в социальную среду обычных граждан, поэтому нужно сделать все возможное, чтобы посттравматические эмоции ребят смогли остаться в прошлом.

У каждого из нас есть один друг или знакомый, который побывал в зоне АТО и вернулся с фронта совсем другим человеком. Для того, чтобы все вернулось в прежнее русло нужно хотя бы минимальное профилактическое лечение, а ещё лучше полный курс реабилитации.

Очень часто последствия эмоционального срыва несколько не вписываются в социальную среду обычных граждан, поэтому нужно сделать все возможное, чтобы посттравматические эмоции ребят смогли остаться в прошлом.

Господи Боже наш, Ти премудрістю своєю і Словом єдиним усе сотворив і силою своєю несказаною та дією в одне ціле зібрав і сполучив, адже Тобі все можливо й нічого неможливого для Тебе не існує. Ти всі часи, літа, і роки своїм Божественним повелінням з`єднав і сполучив, і впорядкував увесь видимий світ, небо розпростер, як шатро,і дивовижно прикрасив його безмежною кількістю пишних зірок, і визначив їм безперервний рух, і всім їм необхідні межі встановив, щоб ніколи вони не шкодили нам. але рухом своїм, Твоєю волею визначеним, користь нам завжди приносили. Сонце поставив єси для освітлення в межах дня, а місяць у межах ночі. Землю, що колись була темна, й невидима, і безбарвна, перетворив Ти на красу заради тлінної людини, і всіма істотами, що жили на ній : і рибами, що в морі плавали, і птахами, що в повітрі літали, — людині володіти повелів задля доброго ладу в усьому, ти й незчисленний рід єврейський в однодумності та злагоді із Єгипту до землі обітованної вивів. Ти Мойсея десницею своєю і силою могутньою провідником народу цього поставив, давши їм його, як єдиного вождя і начальника, і його мудрістю, від Тебе дарованою, зберіг їх під свою покровою і під владною своєю рукою неушкодженими від численних і різноманітних ворогів.

Ти й нині, Святий Царю Слави, вірний тобі народ України і воїнство наше благослови, мудрість, і розум добрий, і міць, і силу, і мужність, і перемогу на ворогів, що повстали на нас, милостиво з небес подай. І як колись з Авраамом, що ворогів своїх гнав, поруч ішов Ти і Божественною своєю силою ворогів тих у руки йому віддав, так і нині, смиренно молимо Тебе, воїнству нашому будь провідником, і побори ворогів наших, і підкори їх під ноги йому. І як через Мойсея єврейський народ від тяжкого рабства єгипетського Ти визволив і непереможною своєю силою та рукою владною фараона разом з військом потопив, так і нині, рабам Твоїм, воїнам нашим, визволення від ворогів, що наступають на нас, всесильною Твоєю десницею подай. І як колись Гедеона Ти силою своєю зміцнив і через нього численні полчища супостатів знищив і на ніщо перетворив, так і нині рабів твоїх, воїнів, що вирушають на битву, захищати Україну нашу, небесною своєю могутністю зміцни і мужніми та сильними зроби, а ворогів наших подолай і знищ. І як колись Ти царя і пророка Свого Давида на прегордого і хульного борця Голіафа укріпив і, через нього його здолавши, погубив, так і нині христолюбиве воїнство наше могутньою Твоєю десницею підкріпивши, сміливими, і сильними, і непереможними у битвах зроби, і страшними і грізними ворогам покажи, щоб побачивши їх, вороги свою сміливість на втечу перетворили і під ногами вірних Тобі воїнів Ангелом Твоїм гнані і вражені падали.

Так, Господи, Боже наш, почуй мене смиренного і недостойного раба Твого, в годину цю і не залиши жезла нечестивих на долі вірних своїх, але подай рабам Твоїм, народові українському та воїнству нашому перемогу над ворогами. мирне й спокійне життя і від усякої міжусобної брані, і заколоту, і неспокою нас захисти, і поза всякими небезпеками та труднощами учини, і будь яку ворожнечу, зраду і крамолу, що повстають на державу нашу Україну, зруйнуй і Твоєю непереможною силою від ворожого нападу і нашестя непоборною її зроби. А воїнів наших всюди на всіх ворогів зміцни і в єдності та праведному смиренні об’єднай і перемогу на всіх супротивників на землі і на морі нам подай, мир і спокій і все для душі і для тіла корисне нам весь час подавай, щоб підняті проти нас війни та лихі наміри подолавши, єдиним серцем і єдиними устами ми прославляли Тебе, Бога чудес, Бо Ти єси Цар світу і Спас душам нашим, і Тобі ми славу возсилаємо, Отцю і Сину, і святому Духові нині, і повсяк час, і на віки вічні. Амінь.

(Із «Требника» свт.Петра Могили 1646 р.)

Владико Господи, Боже отців наших, Тебе просимо і Тебе смиренно і з розчуленням благаємо: зглянься милостиво на молитву нас, недостойних рабів Твоїх, і як колись сам благозволив єси виступити з угодником твоїм Мойсеєм, виводячи людей своїх, Ізраїля, з Єгипту в землю обітовану, так і нині сам виступи з рабом Твоїм цим (ім’я головнокомандувача) та воїнами цими, і сам будь їм помічником і заступником, і збережи їх і вдень, і вночі невразливими і неушкодженими від усякої злої напасті і недуги, голоду, потоплення і від усякого страху. І як колись Ісуса Навина на Амаліка і на царства Ханаанські, що воювали з ним, хрестовидним здійманням рук Мойсеєвих підтримав, щоб подолати їх, і тим самим Зіва, і Зевея, і Салмана, і всіх князів їх погубив; або як допоміг єси Гедеону з трьомастами вибраних мужів перемогти множество мадіамське, так і цим вірним рабам Твоїм міць, силу і мужнє серце, допомогу і заступництво даруй. І як явленням Хреста на небі першому з християнських царів Костянтину сприяв єси у перемозі над противними Тобі супостатами, так і цим христоіменитим рабам Твоїм перемогу, і силу, і подолання над усіма ворогами і безбожними поганцями милостиво подай і з усіх боків ополченням Ангелів Твоїх огради їх, і озброй їх силою і захистом Чесного і Животворчого Хреста в ім’я Тебе, Бога Отця, і Возлюбленого і Єдинородного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, і Всесвятого і Животворчого Твого Духа нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

(Із «Требника» свт.Петра Могили 1646 р.)

Якщо ж згадати історію, можна побачити, що цим же самим реченням можна пояснити і ряд крупних поразок Червоної Армії під час Другої світової війни. Так, в серпні-вересні 1941 р. виникла загроза оточення угрупування радянських військ в районі Києва. Існувало дві можливості: або відвести війська, або продовжувати оборонятись. Було обрано другий варіант: «Триматись до кінця!». Наслідок: кільце оточення замкнулось (зараз я не торкаюсь того, що оточення взагалі можна було уникнути – це тема окремої розповіді), в гітлерівський полон потрапило 665 тис. радянських солдат і офіцерів. «Треба було відвести, але не відвели».  

Навесні 1942 року радянські війська розпочали наступ з Барвенківського виступу в напрямку на Харків. Південніше, в районі Слов’янська,  німецьке командування почало зосереджувати ударне угрупування, щоб вдарити в тил наступаючим радянським військам. Слід було припинити наступ і відійти, щоб уникнути оточення. Радянське командування, яке за словами німецького воєнного історика Курта Тіппельскірха, мало звичай «вперто дотримуватись раз поставленої мети», цього не зробило. Більше того – воно не зробило цього і тоді, коли 17 травня почався німецький наступ. І тільки наступного дня, коли німецькі війська, просунувшись уперед, своїм лівим флангом досягли міста Ізюм, чим фактично позбавили радянські війська можливості відійти на лівий беріг Сіверського Дінця, було віддано наказ припинити наступ. Але було вже запізно – значна частина військ, що брали участь у наступі (а це було 20 стрілецьких і 7 кавалерійських дивізій, 14 танкових бригад) були оточені. В полоні опинилось за радянськими  даними  70 тис., за німецькими  - 240 тис. людей. «Треба було відвести, але не відвели».

Приблизно в той же самий час, в травні-червні 1942 р.,  різко погіршилось становище радянських військ, що обороняли блокований Севастополь.  Панування в повітрі німецької авіації зробило неможливим перевезення усього необхідного для оборони транспортними суднами – тепер це завдання виконували  бойові кораблі. Тут і слід було б подумати  командуванню про можливу евакуацію захисників міста. Але про це тоді не подумали. Не подумали ні 7 червня, коли  розпочався 3-й штурм міста, ні 17 червня, коли німцям  ціною величезних втрат вдалось зайняти пункти, з яких вони могли прострілювати Північну бухту. Тепер постачання обложеної бази могли здійснювати  тільки підводні човни. Що більше – замість евакуації останнім рейсом великого надводного корабля радянське командування відправило в Севастополь 142-гу стрілецьку бригаду (1264 чол.). Не поставили питання про евакуацію і тоді, коли німцям вдалось переправитись через Північну бухту. І тільки коли пав Малахів Курган і становище стало безнадійним, командуючий Чорноморським флотом віце-адмірал П. С. Октябрський, котрий керував обороною, звернувся у ставку Верховного Головнокомандування з проханням дозволити евакуацію на Кавказ … тільки не гарнізону, а «200-300 відповідальних працівників і командирів» (звичайно, із собою включно). Літаками і підводними човнами було вивезено не більше тисячі осіб вищого і старшого командного складу і партактиву міста. Евакуація решти солдат, матросів і офіцерів не передбачалась взагалі. Близько двох тисяч чоловік змогли вирватись з покинутого міста на різних плавзасобах. Інших його захисників  чекала або загибель, або полон. В полон потрапили за німецькими даними близько 100 тис. військовослужбовців, за радянськими – 78230. Знову – «треба було відвести, але не відвели». Навіть і не намагались.

Прикладів подібних  цьому –  безліч. А якщо додати, що подібні проколи командування, приховані героїзмом рядових  вояків,  траплялись і в дорадянській Росії – можна сміливо братись за написання присвяченої цьому книжки. Тепер, у війні, яку  незалежна Україна веде за свою територіальну цілісність, ця історія, нажаль, повторюється. Втім, воно і не дивно – вийшовши із «совка»,  наша молода незалежна держава не могла не винести з нього його хронічних пороків, принаймні – деяких з них.

І якщо  пан Арестович, не тикаючи пальцем, говорив про особисті риси людини, яка приймала такі рішення, то мені (хоча пояснення пана Олексія я не відкидаю),  причина бачиться  саме в «совковій» спадщині. Адже не секрет, що коли не усі, то принаймні переважна частина тих, з кого складається нинішнє вище військове керівництво нашої країни,  розпочинали свою військову кар’єру в збройних силах Радянського Союзу. В Радянському Союзі вони навчались у військових училищах і академіях, і, як мені здається, дехто з них (на щастя не всі), разом зі спеціальними військовими знаннями засвоїли і те, про що в училищах і академіях не говорили, але що завжди, в тому числі  і з допомогою «героїчної» міфології, насаджувалось  не тільки в радянському, але й у дорадянському (царському, імператорському) війську: ставлення до солдата, як до «гвинтика», як до засобу реалізації амбітних намірів генералів, маршалів і самого «государя-імператора» (неважливо, коли сидів він на своєму троні:  до чи після 1917 року ). І причина тут не в особистих рисах як царських, так і радянських генералів, адміралів і маршалів. Адже чи могло бути по-іншому в державі, де «гвинтиком», засобом осягнення «історичних завдань», що стояли як перед «Третім Римом», так і перед «батьківщиною світового пролетаріату», була кожна людина: солдат чи маршал, військова чи цивільна, чоловік чи жінка. Тому і вчились царські і радянські офіцери і генерали досягати виконання поставленого завдання за будь-яку ціну, не рахуючись з втратами, яких нерідко можна уникнути. А як навчились  - так і приймали рішення.

Доказ цьому  - співвідношення втрат Росії (дорадянської і радянської) і її противників майже в усіх війнах, які вона коли-небудь вела, незалежно від того перемогою чи поразкою вони завершувались.

Коли ж уникнення або, принаймні, мінімалізація втрат займає другорядне місце, полководець, приймаючи рішення, менш за все боїться допустити помилку, яка може привести до невиправданих втрат. Куди більше страху, мабуть, викликає можливість прийняти таке рішення (може й не помилкове), яке покаже полководця у невигідному світлі – м’якотілим, недостатньо жорстким і недостатньо рішучим. Чи не тому ані царська Росія, ані Радянський Союз ніколи не воювали «малою кров’ю» - не важно, чи перемагали, чи терпіли поразку? І чи не тому «геніальні» царські і радянські полководці часто з можливих варіантів дій вибирали той, де результат досягався ціною найбільших втрат? Чи не тому і в царській Росії, і в Радянському Союзі найбільшою пошаною користувались саме ті полководці, які поклали найбільше своїх солдат? 

Я, звичайно, не пропоную «люструвати» особи вищого командного складу ЗСУ тільки тому, що вони починали військову службу і отримали військову освіту ще в Радянському Союзі. Я також не намагаюсь міряти однією міркою всіх українських генералів і адміралів. Хочеться вірити, що переважна більшість з них – це здібні, високоосвічені, віддані Україні і її народу професіонали своєї справи, котрі вміють воювати «малою кров’ю» і для котрих збереження життя підлеглих – один з головних пріоритетів.

Але факт є фактом: тягар «совкової» ментальності залишається і у військовій сфері. І його треба позбуватися. І у військовій, і в усіх інших сферах. Чим скоріше – тим краще.

Дорогі курці! Скористаймося можливістю допомогти тим, хто цього потребує, і зробити свій внесок в нашу спільну перемогу, в справу досягнення миру на нашій землі, у процвітання нашої країни! Нехай пачка цигарок з того, що вбиває, перетвориться в те, що рятує життя!

Дорогі курці! Скористаймося можливістю допомогти тим, хто цього потребує, і зробити свій внесок в нашу спільну перемогу, в справу досягнення миру на нашій землі, у процвітання нашої країни! Нехай пачка цигарок з того, що вбиває, перетвориться в те, що рятує життя!