Дружба vs Любов...

От життя яка штука. Не хоче твій мозок ще про любов думати, а весна вже діє.

Ведеш ти своє розмірене життя, притримуєшся традиційних поглядів, знайомишся з дівчатами, такими нічогенькими брюнетками і блондинками. З деякими вже не тільки вітаєшся, вже є про що поговорити, більш менш знаєш їхні вподобання та погляди.

Важко такий стан назвати дружбою, справжньою (взагалі, а Ви вірите в дружбу різностатевих однолітків?) . Але це точно не випадкове знайомство. Ти проявляєш якісь знаки симпатії, але це ж не натяки на щось серйозне. Тобі просто цікаво. Ви ж всі різні, за своє вже немаленьке життя встигли десь таки побувати, щось побачити, чогось досягти.

Налагоджується спілкування. Ви розумієте один одного. Починаєш розуміти, що твій образ ідеального супутника життя (в багатьох він є, наприклад, різниця у віці, колір волосся, рівень інтелекту) змінюється з небувалою швидкістю. Але тут також починають вступати в боротьбу і певні стереотипи: як може у людини з традиційними поглядами дівчина бути на три роки старша, як може людина, що завжди мріяла бачити себе в обіймах жагучої брюнетки, тепер з не меншою насолодою пестити шовковисті золотисті пасма. А взагалі, чого такі думки виникають, це ж твій друг, потенційний, і нічого більше. Сумніваюся, що такі мрії відносно друзів доречні.

Мало того, ти хочеш їм сподобатися. Це вже насторожує. Якщо то друг, то йому твоя зовнішність, грубо кажучи, до лямпочки.

Якого милого ти ще й ревнуєш їх? Вони тобі нічим не зобов'язані! Тобі яке діло до їхнього особистого життя? Та чи потрібне їм твоє втручання.

От так поводиться з нами весна... Коту під хвіст весь твій розум, твої обдумані плани, дружба таки програє любові цей поєдинок. Єдине, що треба досягти, це те, щоб вона не програла нокаутом. А то втратиш і перше, і друге...