37 С

Я ото сиджу за компом на пару з телефоном, виробничі питання намагаюсь вирішити, пару специфікацій  підбив. Їжа по графіку, регулярно чайок попиваю, апельсинки з бананчиками топчу. Погодка просто шепче: сонечко вдень світить, теплий вітерець дує, пташки заснути не дають, щоб їх коти вхопили, ідилія. Коханнячко недалеко, пішла до зубного, надіюся з зубками залишиться, тому переживати нема за що. Рідні здорові, принаймі так видається, інтернет не зникає. Мобільний, правда, замінив Chi Mai  на якусь попсову лабуду (не плутати з Лободою), але з тим миритися можна.  Та що тут скажеш, крім: "їж, пий, душе, і веселися". Однак несмакує життя мені сьогодні. Чому?  

Збояню підкінець, бо цей віршик хоч трохи піднімає настрій.

С лицом измученным и серым, На белой смятой, простыне, Как жертва бешенной холеры,  Лежит коленками к стене. Протяжно стонет, как при родах, Трясётся градусник в руках... Вся скорбь еврейского народа Застыла в суженных зрачках. По волевому подбородку  Струится пенная слюна. Он шепчет жалобно и кротко: "Как ты с детьми теперь одна?" В квартире стихли разговоры,  Ночник горит едва-едва. Темно. Опущены все шторы... У мужа 37 и 2...