Сімьонич. "Плач" по СРСР

Буде з помилками,але напишу таки.

Кінець розквіту совка,початок перебудови.Жили ми з чоловіком в однокімнатній квартирі. Матеріальний достаток був досить не поганий,тому дозволили собі імпортний телевізор і відеомагнітофон. На той момент життя це було феєрично престижно. Тому в нас дома завжди тирлилась купа народу.  Особливим таким глядачем був собі такий симпатичний дідуля-сусід. Завжди ввечері приносив щось смачне і під бойовики любив потриндіти. Спочатку дідуля триндів про своє дитинство, жінок..Нейтральні теми були. А той час вже йшла так звана «перебудова» і наближався крах СРСР.І в якийсь момент дідулю порвало ,чи прорвало…Сімьонич був НКВДистом.Він почав з запоєм розповідати про «врагов народа», про катування,про колоски і голодомор(продразвьорстки),розстріли ,депортаціі( приєднання Західної України та Прибалтики)…Чесно кажучи можна було б описати хоч для прикладу якусь історію, але не зможу. Не тому,що не пам*ятаю, а тому що оповідати страшно. Кат,вбивця просто впивався спогадами про те як нищив людей..вагонами і поодиноко..Те падло не воювало на фронті,а нищило тих хто воював,їх сім*ї. Попервах я намагалась сперечатись,але потім зрозуміла,що то ВБИВЦЯ.І не просто вбивця,в його лиці ДЕРЖАВА вбивця. В мене не залишилось ілюзіі з приводу СРСР.
Витримати таке важко,тому я попросила СІмьонича більше не приходити. Пересварилась з чоловіком, бо він не розумів чого я зненавиділа сусіда(виявилося.що в самого татко під кінець війни по «енкеведував».) Але свого я домоглась. Сімьонич більше не приходив.Пройшло років два,три.Точно не пам’ятаю.Сімьонич захворів і подихав..Сам,бо в свій час майже знищив дружину і сина . Чоловік йому допомагав, я до їх стосунків не вмішувалась. В один із днів чоловік, був за містом Сімьонич подзвонив і попросив купити ліки ,бо сам вже не дойде до аптеки. Це була моя остання зустріч з монстром.Сімьонич віддав мені ікону і просив щоб я повернула її до церкви в спасіння душі.Історія страшна.Десь під Полтавою був чоловічий монастир,який комуняки знищили разом з монахами.Кого на місці закатували,кого в тюрмі.Розкрали все..Іконостас розпиляли ( іконостас був мідний і розпис ікон був двосторонній) і розікрали.Фрагмент цього іконостасу він мені і віддав. Смерті боявся,навіть не самої смерті ,а страх розплати за людську кров.За тиждень сусід помер. Речі вивезли якісь товаріщі в цивільному. А через пів року в квартиру заселився таваріщ з обкому. Ікону в церкву віддала,років через шість по тому. Про помин душі не згадувала.Не змогла.  Хай буде мій гріх.