Ой,старі кістки ниють,радикуліт зомучив,але ж мушу я і вам понадоїдати своїми розповідями,пра?Словом,можете сильно дивуватись,але була я в горах перший раз(пускаю сентиментальну сльозу))))

День 1 -- перед тим всю ніч не спали,бо весь попередній день їхали в поїзді і не сильно змучились.Зраненька пішли до церкви,бо їздили з християнською організацією,потім сніданок,погуляти,ля-ля-ля,словом,самі знаєте.І по обіді пішли на гору)))Все ніби й нічого,але поки йшли вниз - загубилися(я,подруга і її коханий) Спустилися з величезної скали.а тут,бац, -- і річка,що Прутом зветься)))Мости повінь позносила,перебратися ніяк -- весело було. Потім місцеві викликали МНС,ми по пояс в воді,тримаючись за трос,щоб течія не знесла(бо подруга,наприклад,плавати не вміє)переходили ріку Потім,на другому березі мій телефон впав на каміння і ледь не булькнув в воду назавжди.Місцеві,дивно нас оглядаючи,повідомили,що з тієї скали,звідки ми практично на зубах спустились,бо схил 80 градусів,а деревця ріденькі,тільки за це літо зняли 6 трупів))) І взагалі,це дужжже небезпечний спуск, а ми живі-здорові(синяки і ранки я не враховую))Потім,мокрі,ми добралися до своїх,випили кави,бо їсти вже не могли і ще пів ночі сиділи надворі балакали)))

Ну як,весело я провела,на вашу думку,свій перший в житті день в Карпатах?

Ну от,людоньки,і я постаріла на цілий рік)))Мені ужо цілі 17 літ,пора вибирати простирадло в квіточки на саван))(чи все-таки брати в сердечка?)Скоро появиться радикуліт,глухуюватість і мій вірний друг скліроз)))) Привітайте мну з цією знаменною подією і я привітаю вас з вашим днем першого крику на планеті Земля)))

Пи.Си. : За коменти людців,позбавлених почуття гумору автор відповідальності не несе і навіть не підносить)

Пи. Пи. Си : Дуже дякую всім,хто привітав мене з днем народження)Приємно знати,що моя не зовсім  скромна  парсуна когось цікавить))))

Пи. Пи. Пи. Си. : Всіх люблю і цілую,будьте завжди такими гарними і веселими,як мій настрій на даний момент))))Цьомки

Пи. Пи. Пи. Пи. Си. : Чекаю на маленькі такі,зелені ПЛЮСИКИ)))))

 

Всяке буває в нашому житті, деколи сумно, деколи весело, а деколи нудно так, що аж вити хочеться((( Але все це розбавлено подіями, які вважаються важливими, бо "таке буває раз в житті і тд і тп..." От в мене 21 червня випускний, я закінчую школу. І я не відчуваю важливості моменту! Мені все одно, яка в мене буде зачіска, з яких квітів букет і таке інше.Скажіть мені люди, чи це я дурна, і потім справді буду лити сльози над відео і фотками зі школи, чи й справді не варто перейматися через дрібниці? А то мені якось все одно, буде той випускний, чи ні, підуть туди мої батьки, чи я сама піду? Якось все так паралельно.... - прсто ще один вечір...