ДОТи біля Тарасівки (друга експедиція) і гаплик чоботам

Чим більше проводжу часу вдома — тим більше стаю відлюдькуватим. Тому треба було хоча б десь прогулятися. Тож вирішив продовжити розвідувати ДОТи вздовж залізниці між Тарасівкою і Крюківщиною. Цього разу збирався дослідити нові ДОТи — №№235, 236, 239. І заодно полазити по ДОТу №230, в який не заліз під час першої прогулянки. Так що більше половини маршруту — вже знайомі стежки.

Нажаль, ні в один ДОТ не вдалося залізти (Чому не вдалося — почитаєте під врізкою). Можна сказати, вийшла прогулянка-розвідка.
Також засмутило те, що подряпав чоботи (Дивуюся як не зробив дірок на штанях. Може треба краще придивитись?).
А ще по дорозі натрапив на дохлу собаку (З етичних міркувань фотки не буде).

1. Розпочалася прогулянка від зупиночної платформи «Тарасівка». Навколо — смітник. Як можна гадити, де живеш?


Добре, що грязюка підсохла і хоча б можна було пройти по дорогам.
Ех, знав би які чигирі очікують попереду!

2. ДОТ №229. Чи точніше, те, що від нього лишилось.
Уламки ДОТу гарно замаскувались. Так і не розпізнаєш, що це ДОТ.


3. Лише при наближенні зрозуміло, що це зруйнований ДОТ.


4. ДОТ №230. І не звичайний артилерійський ДОТ, а командно-спостережний пункт!
Причому двоповерховий! І індивідуального проекту. Вичитав, що розрахований на 18 осіб. Можете собі уявити масштаби оборонної точки?!

ДОТ вписаний у насип. А амбразури направлені в сторону лісосмуги. Тому з боку залізниці видно тільки таку картину. Теж гарне маскування.


5. ДОТ №230 вигляджає і справді незвично. Схоже на два об'єднаних ДОТи. З боку амбразур стіни зроблені уступами. Схема ДОТу.


6. З такого ракурсу видно форму ДОТу. Індивідуальний проект укріплення.


7. Стіни обросли мальовничим мохом. Яскраві фарби посеред сірості.
Кожен сталкер обов'язково повинен зафоткати мох на заброшці)


8. Вхід. Низенько. Та ще й сходи в грязюці.
Прикинув, що якщо посковзнуся, буду весь у багнюці. Та ще й підняти буде нікому. Краще почекати поки ще підсохне.


9. До речі! Колючки на насипу нарешті-таки зрізали. Так що йти було трозхи легше.
Хоча зрізані гілки покидали на землі. Тому колючки чіплялися за джинси. І, як дізнався пізніше, дісталося і чоботам.

Хтось підкаже: щои це за колючки?

10. На черзі був ДОТ 235 (відкрита артилерійська позиція). Цей ДОТ розташований у полі. А поле переорали. Тому чорнозем виявився місивом.


11. Трохи подумавши, вирішив штурмувати ріллю. Але влип в багнюку.


12. На шляху до ДОТу №239 побачив труп собаки. Хоча я й не люблю собак — сумна картина.
А ось на підході ДОТ №239. Розташований прямо біля залізничних колій. Он, бачите, пагорб?


13. Ця купка і є ДОТ №239. Маленький ДОТ. Одномісний. З одним приміщенням. З одною амбразурою.


Місця наче безлюдні. Однак трапився чувак. Спочатку запитав сигарету. Потім запитав котра година. Знаємо ми, що це означає. Хоча не розумію нафіга стільки запитань. На щастя, він був далеко. Тому відчепився.

14. По дорозі назад промчався двоповерховий поїзд(!). Ледве сфоткав.Здається, це вперше побачив. Хюндаї все-таки частіше можна побачити.


15. Йду, дивлюся: а шо це з чоботами? Якось дивно виглядають. Не чорні, а зеленуваті.
А це пошкрябав поверхню. Поганенько. Хоча, відносив їх не один сезон.. Все одно б зносилися. Але жаль.
Може їх протерти кремом, то не ак буде помітно?


От така прогулянка. В принципі, в ДОТи можна пробратися. Та тільки як підсохне.
І треба подумати в якому взутті йти. В кросівках страшно — можна розпороти колючкою. А добивати чоботи не хочеться.