Не думай, що цей вірш про тебе.
Він зовсім не про тебе, а про мить,
Коли так ніжно хмари обіймають небо
І сонячне проміння на душі бринить.
Про обрії – широкі і блакитні,
Осіннє листя, що так звучно шелестить.
Не думай, що цей вірш про тебе,
Він зовсім не про тебе, а про мить…
E. G.
Мої думки, мої прозорі крила
Несіть мене подалі від людей
Високо в небо, де кінчаються надії,
Де починається народження ідей.
В безмежному полоні снігу й льоду
На висоті, де серце вже мовчить
Не мають значення ні розум, ані врода
Хіба, що забуття щаслива мить.
Там високо лиш самогубців душі –
Порожні, сірі, та, нажаль, німі
І, може, їм сказать щось мушу
Та всі слова та звуки тонуть у пітьмі.
Немає тут ні жалю, ні прощення
І зорі не такі яскраві, як завжди
І на життя не слід шукать благословення,
Коли воно лежить у комі на мілі…
Тому на землю так не хочеться вертатись,
Та хтось у груди вже вдихнув життя
І серце не воліє зупинятись
Лише за вчинок вимагає каяття.
E. G.
Сьогодні ти вдихнув мене як квітку
І я розквітла, наче навесні.
Та випустив мене так швидко,
Що я лишилась знов на самоті.
Я не чекаю, що зірвеш для себе
Мене колись ти і лишиш собі,
Лиш знає сонце і блакитне небо,
Що треба квітці крім води.
E. G.
Снег
Так безобразен мир, а ты – прекрасен.
Ты чист и лёгок, просто невесом
Пушистые ресницы приукрасив,
Ты замираешь, опускаясь в сон.
И я иду, порою не вдыхая,
Боюсь спугнуть спокойствие твоё.
Ты мирно на ресницах спишь не зная,
Что только мне одной не всё равно…
E. G.
Мені б сьогодні просто жить
Не думать про буденні речі
І не шукати щастя мить
В моїй одвічній давній втечі.
Мені б сьогодні просто йти
З закритими на світ очима.
У світлі йти і в темноті,
Поміж людьми і повз машини.
Мені б сьогодні просто знать,
Що завтра день не буде гірший
І істин більше не шукать
В моїх безглуздих часом віршах.
Мені б сьогодні просто жить,
Не думать про буденні речі.
Нехай життя моє летить
У пориві нової втечі.
E. G.
***
Мого життя примар чарівний танець
Мій дух виплясує щоночі поміж хмар.
Я ще живу і на обличчі глянець
Такий же штучний, як моє ім'я.
Мої думки за межами кімнати
За межами реальності і теплих сліз
І від мого життя вже нічого чекати.
І де той хтось, хто квітку щастя не приніс?..
Ще молода, але душею посивіла.
Закрию очі – бачу у вісні,
Як ти пішов, а я сказать не вспіла,
Що щось-таки подобалось в тобі.
E. G.
Звёзды млеют в небесах
Волки спрятались в лесах.
Опустилась ночь благая,
Тихо шепчет всем «усни»
Лунным блеском заливая.
Новый день уже в пути.
Мышка взвизгнула под давкой
Хвостик ей прижало скалкой.
(Оказалось вкусным тесто,
Завтра чудным будет хлеб).
На столе ей мало места
Лучше норки места нет.
А в курятнике хохлатки
Спят на сёдлах сладко-сладко.
Спите, спите дорогие
Без тревог, без всяких бед
Завтра пёрышки общиплют
Вкусный будет с вас обед.
Спит блоха в шерсти кота
Просыпаясь иногда.
Кот попался ей сухой,
Страшный и бродячий,
Кривоногий и хромой
И совсем незрячий.
Все заснули: блохи, кот –
Во сне мышек он зовёт.
Тесто мышь уже стянула,
Ловко прыгнула под стул
В норку – шасть и там уснула
Все уснули, мир уснул.
E. G.
Утро обычное
Строки печальные.
Тушью размытою
Мысли прощальные.
Было всё сказано
В строках размытых.
Сердце наказано
Найден был выход.
E. G.
Для мене день бридкий і неймовірний
І проклинаючи його, себе караю.
Такий повільний, часом – швидкоплинний.
Милуючись, в душі я проклинаю
Оті хвилини і години десь на дворі,
Що вічно їх розріджує блідий туман.
Я завтра, крадучи чужії долі
Злочинцем загублюсь в тумані там.
І далі блазнем я піду між людьми
Десь там топтатись з ними у багні,
Щось мовити блаженно всюди
І йти наосліп, просто в нікуди.
І звикнути до образа «нікого»,
Позбутися брехливих гомонінь
І від живого «я» не лишиться нічого –
Лише за вікнами дискретна тінь.
E. G.
