Що означає георгіївська стрічка?

  • 25.04.14, 10:36

А ти коли небудь думав про значення цієї стрічки?

smailuk26  А ти знаєш, що в роки 2-ої Світової війни її давали лише москалям, які служили німцям?

Георгіївська стрічка - двоколірна стрічка до ордену Святого Георгія, Георгіївського хреста, Георгіївської медалі. Також георгіївські стрічки на безкозирці носили матроси гвардійського екіпажу корабля, нагородженого Георгіївським прапором.

 Що означають кольори?Кольори стрічки - чорний і жовто-оранжевий - означають «дим і полум'я» і

 - є знаком особистої доблесті солдата на полі бою.

З історії Георгіївської стрічки:

Орден Георгія був заснований в 1769 році. За статусом він давався тільки за конкретні подвиги у воєнний час "тим, хто ... відрізнили себе особливим мужнім вчинком або подали мудрі корисні поради".

У 1806 році в російській армії були введені нагородні Георгіївські прапори. На вершинні прапора містився Георгіївський хрест з чорно-помаранчевою  стрічкою. 

У 1855 році, під час Кримської війни, стрічки георгіївських кольорів з'явилися на нагородній офіцерській зброї. 

8 листопада 1943 був заснований орден Слави трьох ступенів з гвардійською стрічкою.

 ГЕОРГІЇВСЬКА СТРІЧКА
георгіївська стрічка надавалась тим, хто ... відрізнили себе особливим мужнім вчинком або подали мудрі корисні поради
  ГВАРДІЙСЬКА СТРІЧКА
Гвардійські стрічки давалися частинам СА і екіпажам ВМФ за особливу мужність і героїзм їх особового складу. 
Гвардійська стрічка - компіляція Георгіївської і це спадкоємність військових традицій Росії.
Георгіївська стрічка Гвардійська стрічка
ОРДЕН СВ. ГЕОРГІЯ ОРДЕН СЛАВИ (1943р)
Орден св. Георгія Орден Слави
   


2 березня 1992 Указом Президії Верховної Ради Росії «Про державні нагороди РФ » було прийнято рішення про відновлення російського ордена Святого Георгія і відзнаки « Георгіївський хрест».

 І ось навесні 2005 року на вулицях російських міст ВПЕРШЕз'явилася «Георгіївська стрічка». Ця акція народилася стихійно, виросла вона з Інтернет - проекту « Наша Перемога», головною метою якого була публікація історій та фотографій часів Великої Вітчизняної війни. Стрічечка стала своєрідним атрибутом урочистих заходів, традиційних зустрічей з ветеранами, святкових гулянь в багатьох містах Російської Федерації .

 ТОБТО НІЯКОГО ВІДНОШЕННЯ ДО ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ГЕОРГІЇВСЬКА СТРІЧКА НЕ МАЄ!

А хто ж тоді носив георгіївську стрічку під час 2-ої Світової війни?

А ось далі повний конфуз:


Петро Краснов

Генерал Петро Краснов, начальник главку військ козаків 3-го Рейху Комітет Визволення Народів Росії

  
Олександр Альбов

Майор Олександр Альбов, начальник відділу пропаганди штаба ВВС КОНР


 

Щоб москалі та малороси задумались - для них віршик:

Чёрный, чёрный мерседесМчится девяносто в час,Старичку наперерезИ на зебре в деда — бац!!!Вот, погнув ему эмблему,Старичок лежит в пыли,А ведь он в Берлине стенуМазал краскою «Дошли».Ровно шестьдесят два разаОтмечал старик тот день,Но немецкая зараза,Отомстив за хренотень,Что дедуля там намазал,Всё ж достала ветерана,Три луча — последний пазл,В голове темнеет рана.Мерседес — большой и чёрныйСтоит гордо и блестит,Лентой машет закопчённой,На антенне что висит.

І якщо навіть після цього для Вас георгіївська стрічка залишиться символом перемоги фашиста Сталіна над фашистом Гітлером - пам'ятайте, що ця стрічка надавалась лише справжнім воїнам героям!

 А ТИ - ОДЯГАЮЧИ ЇЇ  - ПАСКУДИШ ЧЕСТЬ І  ПАМ'ЯТЬ ПРО СВОЇХ ДІДІВ-ГЕРОЇВ!

 Москальський маразм:




 
  

 

 А також стрічка використовується як доповнення до етикетки на пляшках горілки, її вішають на грузинський коньяк, на цінники, на собак, на старі німецькі машини. Оформляють в її кольорах вітрини стриптиз - клубів і туалетні кабінки.

Тому і не дивно, що у Львові ці   фашисько- москальські стрічки зривали, як окупнтську символіку.

 

9 травня це не свято ЦЕ ТРАГЕДІЯ!!!!...
В цей день я просто поставлю свічку:
1) За тими кого гнали як гарматне мясо
2) За тих хто брав міста, до дня народження катів, ціною 100 тисяч смертей.
3) За тих кому загони НКВ стріляли в спину.
4) За тих ветеранів яких розстрілювали як псів після війни!
5) За тих хто повернувся з полону і відсидів в ГУЛАзі
6) За тих нещасних жебраків, що зараз існують - існують але не живуть.......

 

 

Носії помаранчево-чорних стрічкок в Україні сповідають:  

 - свою цілковиту байдужість до неукраїнського походження стрічки та експорту (нав'язуванню) традиції з масового поширення смугастої стрічки з чужеземної країни, яка неоодноразово протягом всієї історії, як у давно минулі, так і новітні часи засвідчувала свою ворожість до України. Власне, мені начкхати на це, бо такий я "патріот" своєї вітчизни. Та й самою вітчизною для себе вважаю не стільки землю, де живу - Україну, а інозмену державу - Росію. Отже носінням георгіївської стрічки я зневажаю українську традицію і шаную чужу, демонструючи це привселюдно і не маючи з цього приводу жодного докору сумління;
 
Георгіївська стрічка
 - що в такий спосіб висловлюю свої симатії новітньому тоталітарному режиму Російської Федерації та солідарність з  її правителями, які залюбки чіпляють на себе георгіївські стрічки з відповідною пропагандистською метою; 
 
- демонструю свою вірність радянсько-російському духу святкування дня перемоги, що радше віншує злочинну комуно-більшовицьку систему, аніж віддає данину шани усім загиблим у Другій світовій. Для мене смерті десятків мільйонів людей, скоріше свято, ніж привід для скорботи. 
 
- що носінням помаранчево-чорної стрічки виражаю особисту шану і повагу не стільки воїнському подвигу рядових червоноармійців, скільки розшаркуюся перед їхніми начальниками - червоними генералами, які безжалісно використовували солдатів як гарматне м'ясо. 
 
 - тиражую своє невігластво з пропаганди 9 травня як великої перемоги радянського народу, закриваючи очі на червоний терор, що мав місце як під час війни, так і після, а також величезну кількість жертв армії "переможців", що є незрівняною з втратами переможених. І мені байдужа причина цього. Чому так сталося є для мене зайвим питанням, яким я не переймаюся. Воно мене не турбує, як і багато інших, похідних від цього. 
 
 - що я є проросійським сталіністом, готовим і надалі вшановувати подвиги каральних загонів НКВД та бійцв СМЕРШу, предастваники яких станволять нині переважну більшість з тих ветеранів Другої світової, які дожили до сьогодні. Бо на відміну від рядових бійцв-червоноармійців, екнкаведисти-смершівці користувалися особливою увагою і піклуванням з боку комуно-більшовицького тоталітарного режиму. Каральна система пестила слухняних виконавців її волі. 
 
 - що демонструю підтримку репресіям і катуванням радянської влади, застосованим проти українців  до, під час і після війни. Кількість жертв українського народу за виборювання незалежної держави для мене було, є і буде цілковите ніщо. 
 
 - носінням георгіївської стрічки я засвідчую, що є проросійським сталіністом, можливо, і дуже вірогідно - нащадком енкаведиста, руки якого по лікті в крові українців та людей інших національностей - жертв радянської окупації та винищувальних спецоперацій; 
 
- будучи носієм цієї смугастої стрічки, я одночасно є носієм совокової ментальності, що є ворожою до Української держави. Я прагну повернення країни в лоно радянсько-російської імперії на правах губернії без самостійного урядування над територією.  Виступаю за слов'янську єднійсть в союзі з Казахстаном та іншими бажаючими приєднатися за неоддмінною умовою - російського головування в будь-якому між(над)днржавному новоутворенні.


Внешность или внутренний мир?

  • 23.04.14, 12:36

Мы регулярно слышим со всех сторон, что внешность это не главное, что главное это душа и внутренний мир человека. Но так ли незначительна внешность, как нам навязывают или это просто солидарность и желание как-то успокоить, кому повезло меньше?

Говорят, что красивый внутренний мир затмевает внешность. Может это и так, но вспомните как себя чувствует некрасивый человек в компании более симпатичного. Куда девается его внутренний мир? Да действительно, харизма порой напрочь скрывает внешность и притягивает людей. Но человек рядом все равно будет оборачиваться на красивую девушку/парня и провожать ее/его глазами.

Если рассматривать крайнее проявление «красота и тупость», с «уродством и богатым внутренним миром», то второй несомненно выигрывает. Но реалии жизни показывают, что такие пограничные состояния проявляются крайне редко. Жизнь некрасивых людей заставляет замыкаться и прятаться внутрь себя, в то время как красивые люди раскрываются и открыты всему миру.

Заявление про то, что внешность не главное, больше похоже на лицемерные восклицания с претензией на добродетель. Понаблюдайте вокруг, сколько вы видели уродливых парней рядом с красотками?? А божественной красоты женщин рядом с уродливыми мужиками? Человек ищет себе подобных и тут нечего стеснятся или скрывать.

Современность позволяет скрыть свои недостатками. Пользуйтесь! Не нужно заниматься самообманом, не нужно искать того человека, который оценит нас такими, какие мы есть! У вас большой нос? Сделайте акцент на красоту волос или длину ног, стройную фигуру. Некрасивая талия — больше смейтесь, очаровывайте улыбкой, заражайте задором. На лице прыщи? Воспользуйтесь мазью от прыщей  помогает. Если есть возможность, исправьтесь, скройте недостатки, подчеркните достоинства и вы избавитесь от дискомфорта вблизи красивых людей. Может не полностью но избавитесь.

Хорватська війна як історичний приклад для україни

  • 23.04.14, 12:25


23 роки тому Хорватія пережила події дуже схожі на сьогоднішні в Україні. У цієї невеликої країни з самого початку сербської військової агресії були всі шанси стати жертвою. Та хорвати, які боролися за незалежність, не лише не здалися, а за лічені місяці розбудували армію і вказали «старшому брату» на його місце.

Для більшості українців Хорватія – це курорт з прекрасними пляжами на Адріатичному морі. І всі давно забули, що ще два десятиліття тому цей оазис був втягнутий у війну. Війну, в якій хорвати стояли на смерть за свою незалежність. Війну, з якої ми можемо винести повчальні уроки.

Незважаючи на різне географічне положення, рівень життя і навіть розміри країн та кількість населення, між Хорватією та Україною є багато спільного. В першу чергу – схожа історія. Це історія «молодшого брата», який має сусідом країну, що живе імперськими амбіціями. Адже серби марили (зрештою, і продовжують це робити) «Великою Сербією» не менше, ніж росіяни своїм «Русскім міром». Загалом хорвати у складі Югославії терпіли такі самі утиски від сербів, як і українці від росіян. Спільна біда – шовінізм «старших братів», утиски та знищення національної ідентичності.

Те саме відбувалося і з приходом до влади комуністів. Тільки на початку 90-х років минулого століття наші долі пішли різними шляхами. Вихід з СРСР для України пройшов безболісно у військовому плані, цьому посприяла спадщина у вигляді 500-тисячної армії. А от у Хорватії, з першими кроками до незалежності у 1990 році, розпочалися серйозні проблеми.

З одного боку Сербська республіка намагалася зберегти свою гегемонію в Югославії, і усіляко не відпускала Хорватію. З іншого боку, у самій Хорватії сильних обертів набрав сепаратистський рух місцевих сербів. Їх кількість була порівняно незначною, але «п’ята колона» при підтримці «старшого брата» змогла розпалити майже громадянську війну. Паралелі надто очевидні, щоб їх ігнорувати.

23 роки різниці в історії наших країн, але яка схожість. Сербські сепаратисти намагалися відділити Далмацію – південний схід Хорватії. Їм навіть вдалося проголосити там Сербську Автономну Область Країна. Лише кілька днів тому в Донецьку сепаратисти почали робити щось подібне – проголосивши Донецьку республіку при підтримці Росії.

Країна була розділена, та хорвати все ж змогли 25 червня 1991 року проголосити свою незалежність. У відповідь Слободан Мілошевич оголосив «братньому народу» війну. Оскільки вся армія була під його контролем, «освободітєльний поход» сербів був спрямований переважно проти цивільних.

Битва за майбутнє

Після проголошення незалежності Хорватія фактично залишилася беззбройною. Югославська народна армія (ЮНА) була повністю підконтрольна Слободану Мілошевичу. І він цілком закономірно вважав, що з легкістю може розгромити повстанців.

25 серпня 1991 року численна та добре озброєна сербська армія атакувала прикордонне хорватське місто Вуковар. Розпочалася одна з найбільших і триваліших битв, яка по суті переломила хід сербо-хорватської війни.

Серби зовсім не очікували зустріти у Вуковарі якийсь сильний спротив, тим більше, що в місті була військова частина ЮНА. Хорвати виставили проти армії двохтисячний гарнізон. Він був сформований переважно з поліцейських загонів та народного ополчення. Гарнізон фактично не мав військового досвіду та важкого озброєння. Але він тримався.

Слід відзначити, що хорвати на початку війни стикнулися з такою ж проблемою, як і ми зараз. Серби широко залучали «мирних мешканців» – екзальтованих бабусь, гопників та інших – для блокування хорватських загонів, які взивали до «слов’янської єдності» і так само звинувачували США та Захід в розпалюванні ворожнечі між «братніми народами». Часто такі бабусі запрошували хорватських ополченців на подвір’я – «попити водички» – де їх вже чекала засідка військових «братнього сербського народу». Так само, як і українці зараз, хорвати несли втрати від дій цього «мирного населення», доки не виробили своєї тактики: при загрозі вони стали робити попереджувальний сигнальний постріл. І якщо протягом найближчої хвилини в даній зоні все ще залишалися люди – вони визнавалися представниками воюючої сторони. Цей метод був анонсований хорватським командуванням, щоб уникнути зайвих жертв та звинувачень у вбивстві мирного населення. І дійсно: хорватський генерал Анте Готовина, якого Гаазький трибунал спочатку звинуватив у злочинах проти сербів під час війни, потім був повністю виправданий. Чого не можна сказати про Слободана Мілошевича або Ратко Младича, які представляли на трибуналі сербську сторону .

Але повернемося до Вуковару. Протягом трьох місяців місто було в облозі ворога, який переважав за чисельністю. Сербська армія, що оточила Вуковар, нараховувала у різні періоди від 30 до 80 тисяч солдат, які мали на озброєнні 1500 танків, близько тисячі одиниць артилерії та багато іншої військової техніки.

Кількість солдатів і зброя виявилися не вирішальними факторами у цій битві. Вирішальним фактором виявився дух хорватів. Невеликі хорватські загони у постійних вуличних сутичках завдавали агресорам відчутних втрат. Важка техніка на вулицях міста була малоефективною. Армія не могла рухатися далі у глиб країни. Сербам постійно доводилося перекидати війська до нескореного Вуковару.

Роль такого відчайдушного супротиву важко переоцінити. Ополченцям вдалося втягнути агресора у виснажливі бої, завдяки чому серби втратили можливість «хорватського бліц-кригу», натомість понесли величезні втрати. Що ж стосується Хорватії, то затримка ворога на три місяці дала змогу розбудувати фактично з нуля свою армію. Сербська агресія та героїчний захист Вуковару викликали небачене єднання нації та хвилю загальної мобілізації населення. На захист незалежності батьківщини ставали всі. До речі у битві за Вуковар приймали участь і українці які тоді компактно проживали серед місцевого населення. І сьогодні на кладовищі відновленого Вуковара є також могили наших земляків, які загинули в героїчній обороні міста.

Бій за місто тривав 87 днів. Зрештою сербам вдалося взяти Вуковар, але це сталося лише після майже повного знищення міста. І незважаючи на те, що повернути Вуковар хорвати не могли аж до 1998 року, для сербів це була піррова перемога. Ця битва знекровила армію агресора, що відобразилося на подальшому розвитку подій.

Після Вуковару до 1995 року було ще багато битв між хорватами та сербами. Та перші вже не були беззахисними жертвами. Завдяки створеній армії та народному ополченню хорватам вдалося зупинити наступ сербів майже по всім фронтам. А з плином часу і результативно атакувати, відвойовуючи свої землі. Врешті хорватам вдалося вибити ворога зі своєї території. До вирішення конфлікту підключилося і міжнародна спільнота – але після того, як самі хорвати продемонстрували серйозність власних намірів захищати незалежність своєї батьківщини.

Діяти адекватно виклику

Аналогій з сучасною Україною можна провести безліч. По суті, війна Хорватії за незалежність – це те болюче щеплення, яке Україна не зробила 23 роки тому. Тоді воно здавалося непотрібним, але зараз виявилося, що без нього, нажаль, нікуди.

Історія показала, що агресори діють за дуже схожими схемами. Як Белград у Хорватії у 1991 році, Москва збурює в Україні свою «п’яту колону», роздмухує сепаратизм, зазіхає на територіальну цілісність. Крим вже забрали, Схід країни збурений у повстаннях. Що буде далі, якщо не чинити збройного опору, всім відомо.

Зволікати не варто. Нажаль, але Крим для України не став своєрідним Вуковаром. Ми повільно долаємо в собі несприйняття насильства щодо агресора та його «п’ятої колони», не розуміючи, що інтервенти не будуть відчувати до нас жодного гуманізму. Сьогоднішня ставка – це саме існування України і нас.

Пробудження національної свідомості і бажання захищати свою батьківщину у народу – хоч греблю гати. Народ навіть перебрав на себе частину обов’язків держави – склалися грошима на потреби ЗСУ, годують та вдягають солдатів.

Та це не все на що ми здатні. Будь яка свідома людина готова за потреби стати в стрій чи вступити в ополчення. Черги біля військкоматів це довели. Агресор дорого заплатить за спроби пройтись територією України. Але влада теж має зробити адекватні дії зі свого боку, інакше судити за зраду доведеться не тільки дезорієнтованих «сепаратистів» з Донбасу, але й політичне керівництво країни, яке допустило цю ситуацію.

Зараз першочерговими кроками має стати озброєння цивільного населення та формування спеціальних батальйонів – народного ополчення – на кшталт того, який створюється у Дніпропетровській області. Адже навіть маленькі загони ополченців-партизанів з напівавтоматичними гвинтівками в руках матимуть можливість завдати інтервентам відчутних втрат.

Вуковар Хорватія повернула лише через сім років після битви. Тож не варто втрачати надії і щодо Криму. Треба вчитися на чужому досвіді і робити адекватні висновки. Слава Україні!

Чаю, кави, капучіно чи борщику з салом? Всім доброго ранку!!!

А у Вас який, за звичай, сніданок?


9%, 1 голос

64%, 7 голосів

0%, 0 голосів

27%, 3 голоси

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

"Ростовская троица": пресс-конференция Януковича

  • 15.04.14, 23:03

В воскресенье, 13 апреля, Виктор Янукович дал очередную пресс-конференцию в Ростове-на-Дону. В этот раз он выступал в компании бывшего министра МВД Виталия Захарченко и бывшего генпрокурора Виктора Пшонки.











VIP-салон одного из троллейбусов в Саудовской Аравии

  • 15.04.14, 22:53



Специально для транспортного парка Университета имени короля Сауда в Эр-Рияде троллейбусы VISEON LT-20 создали на заводе в немецком городе Пильстинг. Это не всем знакомый с детства транспорт, иногда бьющийся током, это настоящее произведение технического искусства.

По территории студенческого городка Университета Короля Сауда проходит троллейбусная линия. Обустроили её под лозунгом борьбы за чистую окружающую среду. Проезд бесплатный. Всего закупили 12 троллейбусов производства компании Viseon с электрооборудованием Vossloh Kiepe.

Один из троллейбусов предназначен для членов королевской семьи, неудивительно, что интерьер его просто роскошный. Вместо обычных сидений в нём обустроили 17 шикарных кожаных кресел, установив их на полу из дуба. Более того над надколёсными арками поставили деревянные подставки с плоскими мониторами. Потолок оббит кожей. Между кабиной и салоном установлена стеклянная стена. Вход в салон возможен только через две задние двери. На передней площадке оборудована небольшая кухня с холодильником.