Назва україна

1187

Київський літопис 1187 (за Іпатіївським списком), оповідаючи про смерть переяславського князя Володимира Глібовича, під час походу на половців, говориться, що «за ним же Україна багато потужила».

У тому ж літописі за 1189 згадується, що князь Ростислав Берладник приїхав до «України Галицької».

У Галицько- Волинському літописі, під 1213, записано, що князь Данило «забрав Бресті, і Угровськ, і Верещин, і Столпье, і Комов, і всю Україну»…

1556

Уривок із Пересопницького Євангелія (1556) в якому зустрічається слово «україна»: «пришол в україни иудейския»

1585

Це значення слово Україна зберігає також у 15 - 16 ст. (і навіть пізніше). Документи говорять про «Україну подільську», «Україна Брацлавську», «Україна київську». «Dyaryusz sejmowy» 1585 називає Поділля «Ukraina Podolska». З розвитком Козацтва в 16 в . назва Україна стає географічною назвою козацької території, яка охоплювала широкі простори Наддніпрянщини - Правобережної і Лівобережної, де в адміністративній системі Речі Посполитої було розташоване воєводство Київське . У такому значенні термін Україна вживається в писаннях київського католицького єпископа. Верещинського (кін. 16 ст.), В діяріюшах С. Бєльського 1609 й Ш. Окольського 1638, в листах гетьмана П. Сагайдачного, єпископа (згодом митр.) І. Копінського та ін Сагайдачний в листі до короля Жіґмонта III 15 лютого 1622 писав про «Україну, власну, споконвічну вітчизну нашу», «городи українські», «український народ» і т.д. І. Колімській в листі патріарха московського Філарета з 4 грудня 1622 (з Мгарського монастиря) скаржився, що «все зде на Україну, під межі Київському сотесняемся». Але поняття Україна все далі поширюється за межі самого Київського воєводства, зокрема на Лівобережжі, де в першій половині 17 в . проходить процес посиленого української колонізації, яка захоплює також володіння Московської держави (Слобідська Україна) .

1671

Особливої політичного значення назва «Україна» набирає в наслідок Хмельниччини.

Старшина Дорошенко в листі до Запоріжжя 1671 писав про «всю Україну», «народ наш український», «українські міста» і т.д. Про «вітчизну Україну» згадував П. Полуботок у листі до В. Кочубея 1685 . Антігетьман П. Іваненко ( Петрик ), укладаючи 1692 союзний договір з Кримським ханством, вчинив цей «для одобрання од московське влади миле вітчизни своєї України», а в своїх універсалах і листах писав: «наша Україна». Ця назва охоче вживав і в офіційних актах і в приватних листах екзильний гетьман П. Орлик . Обидва тексти (латинський і російська) Бендерської конституції 1710 згадують «Ucraina», «in Ucrainam», «на Україні», «Київ та інші украінскіе городи» . У договорі з Кримом 1711 Орлик титулується «dux Ucrainae». Не дивно, що ця назва тоді стала відомою і популярною в Західній Європі (також завдяки другому вид . «Description d'Ukrainie» Г. Л. де Боплана 1661 ) . Після Андрусівського договору 1667 і поділу між Москвою і Польщею з'являються назви «сьогобічна» і «тогобічна» Україна, а для Лівобережжя ще «Малоросійська Україна».

1690

Хоча назва «Україна» широко вживалося на Гетьманщині 17 - 18 ст. і за її межами, вона не стала офіційною назвою Української держави, що їй далі залишилося «Військо Запорозьке» або, почасти під російським впливом, «Малоросія». З іншого боку, поділ України між Москвою і Польщею, який тривав до кінця 18 в . (а частково і пізніш) гальмував процес перетворення локальної назви Україна на загальнонаціональну назва території українського народу. Більш того, в процесі ліквідації Гетьманщини назва Україна як би регресує до свого давнього суто локального географічного значення. Ще наприкінці 17 в . вона вживалася по відношенню до частини Гетьманщини : «Того - ж' року (1690) велика сарана била України і коло Стародуба, на Свері» ; «А інная тут', на Украін, коло Нжіна та Чернігова і на Свер, коло Стародуба зазимували» (Літопис Самовидця ) . Навіть у другій половині 18 століття. (1770 - і рр.). Україною називали на Стародубщині центральну частину Гетьманщини, від Чернігова та Ніжина до Прилуки, Лохвиці та Гадяча.

Тільки в 19 в ., З об'єднанням більшості українських земель і утворенням українського територіального масиву назва Україна повільно набирає значення української національної території . Починаючи з другої половини 19 в ., Назва Україна вживається в українському цивільному та приватного життя, визначаючи всю територію українського народу і усуваючи всі інші назви (зокрема Малоросія ), незалежно від їх походження та історичного споживання.

1846

Росія офіційно визнала назву Україна, яка була позначена на мапі 1224 року!! У 1844 році Павлищев приступив до своєї головної праці - "Історичного Атласу Росії 1845р.", для військово-навчальних закладів.  18 лютого 1846 Н.І. Павлищев за свою працю "

" був удостоєний Найвищої нагороди.

1917

Після проголошення Української Народної Республіки (універсали Центральної Ради III - 20 листопада 1917 і IV - 22 січня 1918 ), Український (Гетьмансько ) Держави (29 квітня 1918) і Західно -Української Народної Республіки (1 листопада 1918), назви Україна і український народ остаточно упрочиваются як офіційні назви Української держави та її народу. Офіційне прийняття назви Карпатська Україна (15 березня 1939) поклало кінець коливанням по властивої назви і цієї частини української землі.

Під радянською владою України мала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка (декрет Українського радянської уряду з 6 січня 1919), а з 31 січня 1937 - Українська Радянська Соціалістична Республіка .

1991

З проголошенням Незалежності в 1991 році за українською державою була закріплена назва Україна .