<?xml version="1.0" encoding="windows-1251"?><rss version="2.0" xmlns:dc="http://purl.org/dc/elements/1.1/">
<channel>
<title><![CDATA[Oleksander - BLOG.I.UA]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/</link>
<description><![CDATA[Заметки в блоге Oleksander на BLOG.I.UA]]></description>
<image>
<url>//i.i.ua/avatar/4/9/655694_249286341.jpg</url>
<title><![CDATA[Oleksander - BLOG.I.UA]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/</link>
</image>

<item>
<title><![CDATA[Монумент Славкові Луцишину у Тернополі]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1718548/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1718548/</guid>
<description><![CDATA[У Тернополі 29 серпня в районі Загребелля (одразу за дамбою) опівдні 
відкрито пам'ятник наймолодшому воякові першої світової війни Славку 
Луцишину. <br> Ініціатор і організатор - Сергій Ткачов. Виготовленням монументу займався тернопільський скульптор Дмитро Пилип’юк.<img src="http://os1.i.ua/3/1/13392809_e4778b6a.jpg"><img src="http://os1.i.ua/3/1/13392810_8311e500.jpg"><img src="http://os1.i.ua/3/1/13392811_e676de46.jpg"><img src="http://os1.i.ua/3/1/13392812_49df938c.jpg"><img src="http://os1.i.ua/3/1/13392813_2cb8a8ca.jpg"><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1718548/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Sat, 29 Aug 2015 15:54:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Стежками героїв - 14]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1219275/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1219275/</guid>
<description><![CDATA[Щойно перед Великоднем завершилися щорічні змагання з пішого мандрівництва &quot;Стежками Героїв - 14&quot; (2013 р.Б.). Представляю невеличкий музичний фотозвіт про участь нашої команди ФМТ (файне м. Тернопіль) у цих змаганнях: <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fyoutu.be%2Fet5i9qPMN2g" target="_blank" rel="nofollow">http://youtu.be/et5i9qPMN2g</a> <br><br>Детальна інформація про ці щорічні патріотичні змагання ось тут: <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fwww.steger.com.ua%2F" target="_blank" rel="nofollow">http://www.steger.com.ua/</a><br><br>Маршрут - 135 км: с.Стара Гута - г.Буц - г.Станимир - плн.Вівчина - хрест провіднику ОУН «Морозу» - г.Максимець - ур.Прилуки (с.Бистриця) - вершина 1074,4м. - вершина 1082,0м. - пер.Яблуницький - г.Кукул - г.Кострича - г.Кострич - пер.Кривопільський - г.Китулівка - г.Горді-Доброкиївська - г.Кукінлива - с.Татарів (фініш).<br><br><iframe height="480" width="640" src="http://youtube.com/embed/et5i9qPMN2g" frameborder="0" allowfullscreen></iframe><br><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1219275/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Tue, 14 May 2013 21:13:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Мовознавчі дослідження]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1044018/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1044018/</guid>
<description><![CDATA[<p align="right" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: right; text-indent: 35.45pt; "><b><span>Михаил Красуский</span></b></p>
<p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; "><b><span>«ДРЕВНОСТИ МАЛОРОССИЙСКОГО ЯЗЫКА»</span></b></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span>(продовження: четверта&nbsp;частина)</span></p>
<span style="font-size: 10pt; line-height: 115%; font-family: Arial, sans-serif; background-color: white; background- background-repeat: initial initial; ">Отримано&nbsp;з джерела:</span><div><span style="font-size: 10pt; line-height: 115%; font-family: Arial, sans-serif; "><a href="http://g.i.ua/?_url=http%3A%2F%2Fuargument.com.ua%2Fistoriya%2Fdrevnosti-malorossiyskogo-yazyika-mihail-krasuskiy%2F+" target="_blank">Красуский М. &quot;Древности</a>&nbsp;</span><a href="http://g.i.ua/?_url=http%3A%2F%2Fuargument.com.ua%2Fistoriya%2Fdrevnosti-malorossiyskogo-yazyika-mihail-krasuskiy%2F+" target="_blank">малороссийского языка&quot;</a><span style="font-size: 10pt; line-height: 115%; font-family: Arial, sans-serif; ">
</span>

<p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Мюллер утверждает, что он давно&nbsp;еще перед санскритом угас, но то же самое, верно, сказали бы и о древнем&nbsp;скандинавском, если бы Исландии уже не существовало. Как же для иностранных&nbsp;эрудитов, углубленных в своих мелочах, и Руссландия тоже почти не существует,&nbsp;то не станем им удивляться. Не будем удивляться и нашим родным эрудитам, для&nbsp;которых малороссийский язык тоже почти не существует. Когда одного из них я,&nbsp;наконец, убедил, что малор. окончания -<b>в</b>,&nbsp;-<b>вем</b> (збереглося в укр. локальних&nbsp;говорах. – В.Д. (старше и старославянских, русских и польских <b>л</b>, </span><b><span>l</span></b><span>, <b>lem</b>, потому что такие же&nbsp;находим в санскритских <b>wam</b>, <b>wa</b>, в латинских <b>vi</b>, <b>bam</b>, в итальянских и&nbsp;испанских <b>va</b>, <b>ba</b>, тогда к невыразимому моему удивлению, ученый профессор, как бы&nbsp;сожалея, что слишком далеко ушел от сросшейся с ним рутины, вдруг зашатался и&nbsp;сказал: – Да … но … впрочем … а кто знает, может быть, действительно малор. -<b>в</b>, -<b>вем</b> произошло уже от &nbsp;<b>л</b>! Известно, что наши предлоги <b>по</b>-, <b>на</b>- соединяясь с корнями глаголов, образуют новые слова, предлогов&nbsp;этих уже в других языках не встречаем в первоначальном виде, но зато эти слова,&nbsp;или новые корни, от них происшедшие, заимствованы от нас классическими языками,&nbsp;разумеется, еще перед разделом племен. Так, от малор. <i>пол</i></span><i><span>ы</span></i><i><span>ты</span></i><span> (полить, о дожде, размочить землю (знову виник. асоц. з думками С.&nbsp;Наливайка. – В.Д.) проис. <i>болото</i>,&nbsp;вместо <i>полото</i>, <i>полыто</i> (грязь), польское <i>bloto</i>,&nbsp;итал. <i>loto</i> вместо <i>boloto</i>, <i>bloto</i>, лат. <i>lutus</i> нем. <i>land</i>, польс. <i>lad</i>, фр. <i>boue</i> (грязь),&nbsp;санскр. (земля). Мы видим тут, что первоначальное <i>болото</i>, или <i>грязь</i>,&nbsp;переименовалось на <i>землю</i> у других&nbsp;народов, живших в климате влажном. Не только древняя Германия, но и древняя&nbsp;Индия были покрыты лесами.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>От малор. <i>тяты</i> (резать), польс. <i>ciac</i>,&nbsp;санскр. <i>ciati</i> (отрезывает). От малор.&nbsp;<i>стынаты</i> (срезывает), польс. <i>scinac</i>, лат. <i>scindo</i>, санскр. <i>thsindami&nbsp;</i>(режу), греч. <i>schiso</i>, нем. <i>schinden</i>. Но и малор. <i>тяты</i> переменяется на <i>тюк</i>, <i>цюк</i>,&nbsp;<i>тюкаты</i>, <i>цюкаты</i>. польск. <i>ciukac&nbsp;</i>(делаю нарезы), отсюда же <i>сикты</i>, <i>сикачь</i>, <i>сокира</i>, польск. <i>sickac</i>, <i>siekiera</i> (топор). От малор. <i>посикты</i> (посечь) проис. <i>писок</i> (песок), скр. <i>pis</i>, <i>pish</i>, <i>pinashmi</i> (сечу, толчу), лат. <i>pinso</i>. И тут малор. <b>и</b> мы встречаем в санскрите и в латыни, как равно и наш предлог <b>по</b>. Мы его встречаем и в лат. <i>potens</i>, что проис. от <i>тяга</i>, или <i>тяжесть</i>, <i>туго</i>, или <i>тяжело</i>, <i>потуга</i> (напряжение, сила), польск. <i>tego</i> (туго), <i>potega&nbsp;</i>(мощь), <i>potezny</i> значит то же самое,&nbsp;что санскр. <i>pattjati</i>. лат. <i>potis</i>-<i>est</i>, <i>potestas</i>, <i>ex potent-tas</i>, греч. <i>despotes</i>. От <i>пора</i> проис. малор. <i>пуратыся</i>,&nbsp;<i>пурытыся</i> ( суто польська помилка; тут&nbsp;явно поратися. – В.Д.), польск. <i>nurzac&nbsp;sie</i> (углубляться), <i>nurzac sie&nbsp;</i>(изнемогать), <i>ponury</i> (угрюмый), греч.&nbsp;<i>poneros</i> (злой, хитрый). От малор. <i>сполом</i>, польс. <i>pospolu</i>, <i>pospolstwo</i>, или <i>чернь</i>, отсюда лат. <i>populus</i> вместо <i>pospulus</i>,&nbsp;итал. <i>popolo</i>, фр. <i>peuple</i> (народ), греч. <i>polios</i> (многий), <i>polis</i> (город), лат. <i>pollere&nbsp;</i><i>politicus</i> и проч., которых уже узнать&nbsp;невозможно, например, герман. и англ. <i>folk&nbsp;</i>(толпа).</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Впрочем, иностранцы очень часто&nbsp;отбрасывают наши предлоги, например, малор. <i>в&nbsp;доми</i>, лат <i>domi</i> (в доми, но и&nbsp;Малороссы, и Русские часто говорят дома. От малор. <i>вияты</i> (веять) проис. <i>витер</i>.&nbsp;польс. <i>wiater</i>, санскр. <i>wata</i>, лат. <i>ventus</i>, англ. <i>wind</i>, но&nbsp;уже от <i>винуть</i>, <i>венуть</i> проис. анг. <i>weather</i>,&nbsp;нем. <i>etter</i>, то таковые уже происходят&nbsp;от малор. <i>повитре</i> (воздух, эпидемия),&nbsp;от <i>по-витри</i>, или движется с ветром.&nbsp;Наше <b>по</b> здесь отброшено, как&nbsp;отброшено <b>на</b> в норм, <i>fundu</i> (находить). Лат. <i>ае</i></span><i><span>r</span></i><span>, греч. <i>аеr</i> вместо <i>faer</i> уже трудно узнать. В заключение я&nbsp;должен сознаться, что в столь беглом извлечении из моего сравнительного труда я&nbsp;не имел претензий, а даже возможности исчерпать вопрос о происхождении арийских&nbsp;языков, но, тем не менее, все сказанное мною, кажется, не позволяет усомниться&nbsp;в том, что как малороссийский, так и русский (преимущественно народный) языки&nbsp;развились самостоятельно, без помощи так называемого старославянского, еще в&nbsp;доисторическое время, и что первый из них, господствуя в центре славянского&nbsp;мира, наименее между всеми старыми и новыми арийскими подвергся искажению. Что&nbsp;же касается доказательств, основанных на истории, то и летопись нас учит, что&nbsp;св. Кирилл нашел уже в Корсуни псалтырь и евангелию, рускы писмены писано, и&nbsp;человека обрит, глаголюще тою бесидою.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Наверно, я уже достаточно утомил&nbsp;читателя столь сухим (у нас) и неблагодарным предметом, но да позволено будет&nbsp;мне поставить еще один вопрос. Почему, обладая самою обширною и самою богатою&nbsp;страною, опирающейся на два моря, Черное и Балтийское, наши доисторические&nbsp;предки отстали от всех арийских племен? Ответ на это, кажется, дан уже&nbsp;Геродотом, который повествует, что за пределами Скифов-кочевников и хлебопашцев&nbsp;жили на востоке от Днепра (в настоящих Орловской и Тульской губерниях) племена&nbsp;другой породы, которых он называет антропофагами, или людоедами. Некоторые из&nbsp;них позаимствовали от Скифов одежду, а другие вместе с одеждою и язык;&nbsp;следовательно, означенные инородцы жили на этих местах очень долгое время еще&nbsp;перед Геродотом, когда успели принять даже язык от нас? Из этого можно сделать&nbsp;правдоподобный вывод, что одно из великорусских наречий, акающее, уже&nbsp;образовалось перед Геродотом, и что еще перед существованием Греции и Рима наши&nbsp;предки находились под натиском северных варваров, а это, верно, и побудило их&nbsp;разойтись в разные стороны, как на юго-восток, так на юг и запад.&nbsp;Многочисленные городки, как маковые зерна, разбросанные по всей нашей земле,&nbsp;доказывают, что наши предки постоянно жили на военном положении, не дозволяющем&nbsp;развиться им внутренне. Не станем их слишком идеализировать, как это делают&nbsp;другие; многоженство, всегда господствующее между народами военными, пьянство и&nbsp;военщина, а затем и произвол, самые лучшие средства задержания прогресса на&nbsp;целые тысячелетия. Что наши невинные предки больше играли на трубе, чем на&nbsp;гуслях, в том можем быть уверены, и что, впрочем, подтверждают самые древние&nbsp;памятники. Предводитель Антов Лавритий отвечал Аварам: – Пока на земле хватит&nbsp;мечей и стрел, до тех пор никто Славян не покорит.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Лат. <i>vincere ex gvincere</i> (победить) не выработано древними Итальянцами,&nbsp;но нами. Выше приведенные слова <i>тяга</i>,&nbsp;<i>туго</i> происходит от <i>тягать</i>, <i>тягнуть</i>, лат. <i>tengo</i>, но&nbsp;уже от сокращенного <i>тянуть</i> проис.&nbsp;санскр. <i>tan</i> (растягивать), греч. <i>tejno</i>. От малор. <i>вытягаты</i> в значении <i>стягиваться&nbsp;на войну</i>, польск. <i>wyciagac w pole</i>,&nbsp;проис. <i>звытяжаты</i>, польск. <i>zwyciezac</i> (побеждать). Итал. <i>vincere</i> даже означает при том <i>вырывать</i>, следовательно, <i>вытягивать</i>. Отсюда же происходит санскр.&nbsp;<i>wigi</i> (побеждать), <i>wigesha</i> (победа). Да и самое же лат. <i>vincere</i> <i>ex gvincere</i> тоже переменяет наше <b>з</b> на <b>g</b>, a <b>т</b> переменяет на <b>с</b>, как и польское <i>zwyciezac</i>,&nbsp;<i>zwyceztwo</i> (победа). Да и самое же&nbsp;латинское <i>tengere</i> переменяется на <i>cingere</i> (обтягивать), польс. <i>ociagc</i>. Лат. <i>cingulus</i> есть то же самое, что малор. <i>тын</i> (плетень) от слова <i>отянуты</i>,&nbsp;или <i>обвести кругом</i>. От малор. <i>з тыну</i> (из плетня) проис. <i>стина</i> (стена). Скандии, <i>tyn</i>, <i>tun&nbsp;</i>значили <i>город</i>, по-англ. <i>town</i>. От того же корня <i>тянуть</i>, <i>затянуть песню</i> проис. лат. <i>tonos</i>,&nbsp;<i>tonare</i>; отсюда же санскр. <i>ton</i> (распространять), а не как Мюллер&nbsp;утверждает, что лат. <i>tonos</i> уже проис.&nbsp;от санскр. <i>ton</i>.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>От <i>вытягать</i>, или <i>выступать на&nbsp;войну</i>, тоже проис. <i>ватага</i>, <i>ватаг</i> (предводитель), также <i>ватажка</i>, <i>витязь</i> и проч. От <i>стягать&nbsp;</i>проис. <i>стяги</i>, <i>стязи</i>, <i>стязаться</i>,&nbsp;по-польс. <i>ciagac</i> <i>na nieprzyjaciela</i>, <i>sciagac&nbsp;choragwie</i>. От малор. <i>обтягаться</i>, <i>отягаться</i>, или <i>натягивать</i> <i>на себя одежду</i>,&nbsp;проис. <i>одягатыся</i>, <i>одиватыся</i>, <i>одитыся</i> (одеться), польс. <i>odziac&nbsp;</i><i>sie</i>, лат. <i>tegere</i> вместо <i>abtegere</i>,&nbsp;греч. <i>stego</i>, санскр. <i>sthagami</i>. Отсюда же лат. <i>tegula</i>, нем. <i>dicht</i>, польс. <i>dach&nbsp;</i>(кровль). Лат. <i>induo</i>, <i>indulus</i> есть то же, что одетый, а все от&nbsp;корня <i>тягать</i>, чего, однако же, на&nbsp;основании греч. и лат. языков никак не можно догадаться. Лат. <i>dux</i>, греч. <i>tagos</i> (предводитель) тоже выработано нами, преимущественно людьми&nbsp;военными. Как от <i>водить</i> происходит <i>вожак</i>, так от <i>доводить</i>, польс. <i>dowodzic</i>,&nbsp;или <i>командовать</i>, проис. малор. <i>довидця</i>, польс. <i>dowodca</i> (предводитель). Отсюда греч. <i>difoko</i>, <i>dioko</i>, зендское <i>dwaozh</i>, лат. <i>douco</i> вместо <i>dovuco&nbsp;</i>(веду), так же <i>duco</i>, <i>educo</i>, <i>conduce</i>, итал. <i>condottiero</i>.&nbsp;От <i>водить</i> тоже проис. англ. <i>to wed</i> (жениться), польск. <i>rozwod</i>, рус. <i>развод</i>. По-старослав. <i>водити&nbsp;жену</i> значило <i>быть женатым</i>.&nbsp;Русское <i>князь</i>, польск. <i>ksiaze</i>, также <i>ksiadz</i>, или высшее духовное лицо, <i>ksiaze</i> <i>kosciola</i>, нем. <i>konig</i>, англ. <i>king</i> (король), тоже выработано нами от <i>конь</i>, <i>коняг</i>, <i>конязь</i>, или <i>всадник</i>, <i>рыцарь</i>, и&nbsp;напрасно нем. <i>konig</i> Бонн призводит от&nbsp;санскр. <i>ganaga</i> или <i>ganitar</i>, читай <i>джанитар</i> (родитель), лат. <i>genitor</i>,&nbsp;что то же, что наше <i>женатый</i>. Рус. <i>жена</i>, польс. <i>zona</i>, гот. <i>gens</i>,&nbsp;дорийское <i>gana</i>, скр. <i>gani</i>, читай <i>джанн</i> (женщина), но в Тамбовской и Курской губерниях тоже говорят <i>жана</i>. Малор. <i>коняка</i>, <i>коняга</i> значит&nbsp;большая, бойкая лошадь, польск. <i>koniuch</i>,&nbsp;смотритель конюшни, а также знаток, любитель лошадей. Слово <i>война</i> по-англ. <i>war</i>, тоже проис. от нашего <i>бить&nbsp;</i>(англ. <i>to beat</i>, лат. <i>battere</i>), <i>бон</i>, <i>воевать</i>, <i>воевать</i>. Наша <i>дружина</i>, <i>дружинник</i>,&nbsp;нормандское <i>driuh</i> (слуга, военный&nbsp;товарищ), тоже не взяли мы от Варягов, как это утверждает польский Шайноха, для&nbsp;которого нормандцы, как для некоторых русских Варяги, сделались коньками&nbsp;неисчерпаемой фантазии. От малор. <i>дере-го&nbsp;</i>(дерет его) проис. <i>дорого</i>, <i>дорогой</i>, <i>друг</i>, англ. <i>dear&nbsp;</i>(дорогой, дорого). Наше <i>мой друг</i> есть&nbsp;то же самое, что норм, <i>driuh</i> (слуга).&nbsp;Наше <i>хват</i> тоже не взяли мы от норм, <i>hvat</i> (скорый, справный), ибо слово <i>хватать</i> проис. от <i>хапать</i>, лат. <i>саре</i></span><i><span>r</span></i><i><span>е</span></i><span>. Малор. <i>хапун</i> значит взяточник.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Повторяю, напрасно наших предков&nbsp;представляют <i>рабами божими</i>, словом, <i>овцами</i>; в таком случае, они не были бы в&nbsp;состоянии организовать столь сильный и мужественный язык, в сравнении с которым&nbsp;как санскритский, так и греческий представляются изнеженными и стертыми. От&nbsp;слова <i>браться</i>, или <i>состязаться</i>, проис. <i>бороться</i>, <i>борня</i> и <i>борьба</i>, отсюда <i>боронить</i>, или <i>защищать</i>, <i>броня</i>, по польс. <i>bron</i> (оружие), норм, <i>brynia</i>,&nbsp;а даже в. переводе библии Ульфилия IV ст. с греческого на готский язык&nbsp;встречаем <i>brunio</i> (железные доспехи),&nbsp;или что по-польски <i>uzbrojenie</i>,&nbsp;русское <i>збруя</i>.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Богуфал утверждает, что в древней&nbsp;Польше вместо <i>городок</i>, <i>местечко</i> употреблялось название <i>wik</i>. Норм, <i>wik</i> означает <i>городок</i>, <i>местечко</i>, отсюда <i>barwik</i>, <i>szlezwik</i>, <i>riswik</i> и проч. Бандке, а за ним и&nbsp;Шайнаха утверждали, что уже от означенных иностранных форм произошли и польские&nbsp;окончания, например, <i>Kruszwica</i>,&nbsp;древний столичный город, но Шайнаха, живши во Львове, должен был знать, что&nbsp;русинское <i>вико</i> есть то же, что&nbsp;польск. <i>wieko</i> (крышка сундука, гроба,&nbsp;коробки). Малоросс называет <i>виком&nbsp;</i>также <i>лавочку</i>, запирающуюся с помощью&nbsp;подвижной ставни, на которой днем укладываются разные мелочи. В словаре Даля <i>веко</i> и <i>вико</i> означает коробку, а также место продажи мелких товаров,&nbsp;стойку: тут мы имеем объяснение названия <i>виками&nbsp;</i>местечек в Польше и в Скандинавии, а также окончания на <i>wik</i> в бывших нормандских поселениях от Одра до Рейна и в Англии.&nbsp;Кроме того, известно, что в древней Польше даже костельные села укреплялись&nbsp;замками, даже хлебные склады и мельницы обносились крепкими стенами, малые&nbsp;местечка окружались остроколом, валом и каналом (Див. статтю про Змійові вали,&nbsp;с.59. – В.Д.), на которых, разумеется, устраивались висячие мосты, или вики,&nbsp;поднимающиеся и опускающиеся, как вика сундука или гроба. Читатель верно&nbsp;угадывает, что <i>вико</i> происходит от&nbsp;малор. <i>вишаты</i>, или <i>вешать</i>, <i>висеть</i>. Следовательно, польская <i>Kruzwica&nbsp;</i>выражает окружена виками, или сводными мостами, вместо <i>кругом</i>, <i>круж-вика</i>. От <i>вишать</i> проис. тоже <i>зависы</i>, а от <i>вико</i> малор. <i>викно</i> (окно), ибо вначале за неимением&nbsp;стекла окна были просто дырами, закрываемыми пузыром, или виками на крючках,&nbsp;как ставни. Не место здесь распространяться о происхождении Нормандцев и&nbsp;Варягов, но что наши предки ни в чем им не уступали, в том сомневаться&nbsp;невозможно. Как в Англии брат продавал брата, отец – сына, сын – мать, вот так&nbsp;Новгородцы продавали жен, Чехи продавали народ Евреям, как теперь Негры&nbsp;продаются Арабам, а несколько лет тому назад мы сами продавали души – даже&nbsp;мертвые. Кто захочет иметь понятие о войнах Хмельницкого и о великой,&nbsp;бесконечной Руине, пусть ознакомится с последними заключениями Кулиша и&nbsp;Костомарова (Тут бракує покликів на конкретні роботи. – В.Д.). Тогда узнает,&nbsp;кем были так поэтически воспетые казаки. Разбойниками, грабившими более всего&nbsp;православные церкви и православный народ, словом, хватами! Нигилисты – те же&nbsp;казаки, добиваясь неограниченной свободы и неограниченного равенства, они так&nbsp;же усердно, как и безмозглые крепостники, ратуют за всеобщее рабство.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Если заглянем в польскую историю,&nbsp;то, действительно, золотой ее век поражает неимоверным полетом вперед&nbsp;славянского духа. Речь Посполитая – это та же славянская, но уже культурная&nbsp;община – разумеется, как настоящая великорусская община и земство, не обошлась&nbsp;без мужиков-кулаков, однако было время, когда целая Великопольша состояла из&nbsp;дельной, шарачковой и независимой шляхты, которая и защищала свое отечество и&nbsp;без помощи крестьян обрабатывала собственную землю.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Но в начале истории мы видим&nbsp;нечто другое. Болеслав Храбрый воевал не только мечом, но и подкупом и&nbsp;интригами, к чему употреблял и духовенство, наконец, самим же Немцам помогал&nbsp;угнетать Славян. Хотя почитаемый превратнейшим из людей, однако от Дитмара&nbsp;получил название: велык и смыслен. Польские князья также дрались из-за&nbsp;пустяков, как русские, о которых в «Слове о полку Игоревым» сказано: «Стали говорить:&nbsp;се мое, а то мое же, – и малом стали говорить: се великое».</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Такой традиции и по настоящее&nbsp;время придерживаются бойкие и выносливые, но злополучные славянские племена.&nbsp;Правду ли сказал предводитель Антов, что никто не покорит Славян? Да, но они с&nbsp;помощью своих кулаков сами покорили себя.</span></p>

<span>1880. Одесса</span></div><div><span>
</span></div><div>З повним текстом статті у перекладі українською мовою можна ознайомитися за посиланням: <a href="http://g.i.ua/?_url=http%3A%2F%2Fwww.refine.org.ua%2Fpageid-3231-1.html" target="_blank" rel="nofollow">Красуський М. &quot;Давність української мови&quot;</a>.<span>

</span></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1044018/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Sun, 29 Jul 2012 14:37:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Мовознавчі дослідження]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1044002/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1044002/</guid>
<description><![CDATA[<p align="right" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: right; text-indent: 35.45pt; "><b><span>Михаил Красуский</span></b></p>
<div style="text-align: -webkit-auto;"><span style="text-align: center; "><span style="white-space: pre; ">			</span>&nbsp; &nbsp;&nbsp;<b>«ДРЕВНОСТИ МАЛОРОССИЙСКОГО ЯЗЫКА»</b></span></div><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span>(продовження:&nbsp;третя частина)</span></p>
<p><span style="font-size: 10pt; line-height: 115%; font-family: Arial, sans-serif; background-color: white; background- background-repeat: initial initial; ">Отримано&nbsp;з джерела:&nbsp;</span><a href="http://g.i.ua/?_url=http%3A%2F%2Fuargument.com.ua%2Fistoriya%2Fdrevnosti-malorossiyskogo-yazyika-mihail-krasuskiy%2F+" target="_blank">Красуский М. &quot;Древности&nbsp;малороссийского языка&quot;</a></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span>9</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><b><i><span>Девять</span></i></b><span> происх. от малор. <i>давыть</i> (давить),&nbsp;ибо девятый палец надавливает на восьмого; повторять же <i>тре</i>(<i>т</i>), как для означения&nbsp;третьяго пальца, уже было неловко. Потому-то самый древний наш математик и&nbsp;должен был найти другой термин, тоже подходящий к смыслу. Лат. <i>novem</i>, санскр. <i>nawam</i> (девять), производят от санскр. <i>nawa</i>, лат. <i>novus</i> (новый).&nbsp;Действительно, сходство большое, но это еще недостаточно, и никто не скажет,&nbsp;чтобы, например, малор. <i>дуты</i> (дуть)&nbsp;проис. от того же корня, что и английское <i>duty&nbsp;</i>(обязанность). Вернее, что от <i>девять</i>,&nbsp;чешс. <i>devet</i>, произ. старослав.&nbsp;носовое <i>девент</i>, <i>девонт</i>, польское <i>devenc</i>, <i>dzevec</i> и санскр. <i>avant</i>, затем <i>navant</i>, <i>navan</i>. Если лат. <i>novem</i> или санскр. <i>navan&nbsp;</i>могли произвести греч. <i>еnnеа</i>, англ. <i>nine</i> (девять), то тем более наше&nbsp;первоначальное <b>d</b> могло быть&nbsp;отброшено с формы <i>девять</i>, как то же&nbsp;самое сделали сами же Славяне в польск. <i>osiem&nbsp;</i>вместо <i>восемь</i>. Что <i>девять</i>, чеш. <i>devet</i>, происходит от малор. <i>давыть</i>,&nbsp;в том убеждает нас самая же форма девятого пальца, выгнутая от натиска на&nbsp;боковые. Наверно, упомянутое выше санскр. <i>nava</i>,&nbsp;лат. <i>novos</i>, наше <i>новый</i>, <i>новик</i>, <i>новичок</i> проис. от того же корня, что и <i>невеста</i>, польс. <i>niewiasta</i> (женщина) или <i>неведающая</i>,&nbsp;<i>неопытная</i>. Кажется, подтверждает это&nbsp;и форма греч. <i>nefos</i>, фран. <i>neuf</i>, англ. <i>new</i> (новый). Польск. <i>nie wie&nbsp;</i>значит <i>не знает</i>, <i>не понимает</i>; русское <i>невежа&nbsp;</i>значит, собственно, <i>незнающий</i>, <i>неопытный</i>, и соответствует греческой&nbsp;форме <i>nefos</i>. Таким образом, можно&nbsp;полагать, что первоначально форма была <i>невый</i>,&nbsp;после <i>новый</i>, лат. <i>novus</i>, итал. <i>nuovo</i>, <i>novo</i>, фр. <i>nouveau</i> и санскр. через обыкновенную&nbsp;перемену нашего <b>o</b> на <b>а</b> – <i>nava</i>.</span></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; "><span>10</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><b><i><span>Десять</span></i></b><span> проис. от малор. <i>досыть</i>, польс. <i>dosyc</i>, <i>dosc</i>, в новгородском наречии также <i>досыть</i> (достаточно), а это проис. от <i>до-сыта</i>, лат. <i>ad-satis</i>. <i>Десять</i> по-чеш. <i>deset</i>, старослав. <i>десонт</i>,&nbsp;польс. <i>desent</i>, <i>dziesiec</i>, санскр. <i>dasan&nbsp;</i>вместо <i>дасант</i>, по-цыган. <i>деш</i>, лат. <i>decem</i>, греч. <i>deka</i>, фран. <i>dix</i>, герман. <i>zehen</i>, нем. <i>zehn</i>, англ. <i>ten</i>, кит. <i>tschi</i> (десять). Санскр. <i>dasan&nbsp;</i>Бонн производит от <i>dwa</i> и <i>san</i> вместо <i>thshan</i>, окончание <i>panthshan&nbsp;</i>(пять), или <i>два раза пять</i>, но, как мы&nbsp;выше видели, тот же ученый Бонн утверждает, что в начале сложных чисел санскрит&nbsp;употребляет <i>dwi</i> вместо<i> dwa</i>. Напротив, два <b>а</b> в <i>dasan</i> доказывают лишь&nbsp;то, что мы говорили, что наше <b>o</b>,&nbsp;также <b>е</b> санскрит постоянно&nbsp;переменяет на свое вечное <b>а</b>, а таким&nbsp;образом, и наше <i>десять</i>, чеш. <i>deset</i>, старослав. <i>десонт</i>, могло перемениться на <i>dasan</i>.&nbsp;Лат. <i>desem</i> тоже пишется через <b>е</b>, а не <b>а</b>, точно так и греч. <i>deka</i>,&nbsp;цыган. <i>деш</i>, герман. <i>zehen</i>, нем. <i>zehn</i>, англ. <i>ten</i>.</span></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span>11-ть, 12-ть, 20-ть, 30-ть, 50-т</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><span>Малор. <b><i>одынадцять</i></b>, польс. <i>jedenascie</i>, проис. от <i>одын-на-десять</i>, или один <i>накладывается на десяти</i>, – что очень&nbsp;логично и несравненно правильнее латинского <i>undecim</i>,&nbsp;санскр. <i>ekadasan</i> и греч. <i>endeka</i>, которые выражают буквально не <i>одиннадцать</i>, но <i>один десяток</i>. Так точно и лат. <i>duodecim</i>,&nbsp;санскр. <i>dwadasan</i> и греч. <i>dodeka</i> выражают буквально не <i>дванадцать</i>, но <i>два десятка</i>. Наше <i>дванадцать&nbsp;</i>тоже происходит от <i>два-на-десять</i>, как&nbsp;<i>тринадцать</i> от <i>три-на-десять</i> и проч.; следовательно, санскр. <i>dwadasan</i> и лат. <i>duodeci&nbsp;</i>должны бы выражать, как и малор. <i>два-десять&nbsp;</i>+ <i>двадцять</i> вместо <i>двадсять</i>, польс. <i>dwadziescia</i>. A вот и санскр. <i>winati</i>,&nbsp;или <i>wjcati</i>, вместо <i>dwinsati</i>, <i>dwjcati</i> означает <i>двадцать</i>,&nbsp;опуская в начале и в середине <b>d</b>, так&nbsp;точно и лат. <i>viginti</i> вместо <i>dviginti</i> отбрасывает два <b>d</b>, а с малор. окончания -<i>цять</i>, в <i>двадцять</i>, делает носовое <i>ginti</i>.&nbsp;Англ. <i>twenty</i> (двадцать), фр. <i>vingt</i>, нем. <i>zwanzig</i> представляют формы уже совершенно вырожденные. Малорос. <i>тры-десять</i> + <i>тры-дцять</i>, по-лат. <i>triginta&nbsp;</i>вместо <i>tridcinti</i>, санскр. <i>trinsat</i> или <i>trisat</i>, тоже выбрасывает <b>d</b>,&nbsp;что по-русски было бы <i>трицать</i> вместо <i>тридцать</i>, а это вместо <i>тридсять</i>. Малор. и рус. <i>пятьдесят</i>, польс. <i>piecdziesiat</i>, по-санскр. <i>panthshasat&nbsp;</i>вместо <i>panthshadasat</i>, провансальск. <i>quincenti</i> вместо <i>quindesenti</i>, лат. <i>quingenti&nbsp;</i>и проч. Здесь следует обратить внимание на то важное обстоятельство, что все&nbsp;вышеприведенные окончания: санскр. <i>sat</i>,&nbsp;лат. <i>ginti</i>, <i>genti</i>, провансальск. <i>centi</i>,&nbsp;как равно и англ. окончание <i>twenty</i> (<i>двадцать</i>), <i>fifty</i> (пятьдесят), греч. <i>pentekonta&nbsp;</i>(пятьдесят), вместо <i>pentegenti</i> или -<i>centi</i>, все они неоспоримо доказывают,&nbsp;что первоначально санскр. форма <i>dasan&nbsp;</i>была <i>dasat</i>, латинское <i>decem</i>, была <i>decent</i>, <i>deset</i>, а греч. <i>deka</i> была <i>dekat</i>, <i>decat</i> и проч.&nbsp;такая же самая, почти как наше <i>десять</i>,&nbsp;чеш. <i>deset</i>, и что, следовательно,&nbsp;санскр. <i>dasan</i> не произошло, как Бонн&nbsp;утверждает, от <i>dwa-san</i>.&nbsp;</span></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span>100</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><b><i><span>Сто</span></i></b><span> происходит от <i>стой</i>!, так точно <i>десять</i> от <i>досыть</i> или <i>достаточно</i>, однако может быть, что от <i>десятый</i> произошло <i>сотый</i>, а отсюда уже <i>сто</i>,&nbsp;потому что и от санскр. <i>dasati</i> ученые&nbsp;производят <i>sata</i> (сто), отсюда&nbsp;провансальск. носовое <i>santa</i> лат. <i>centum</i>, фр. <i>cent</i>, герм, <i>hunt</i>, вместо <i>sunt</i>, <i>sent</i>.&nbsp;</span></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span>1000</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><b><i><span>Тысяч</span></i></b><span> проис. от малор. <i>десяч</i>, или <i>десяток</i>, подразумевая здесь <i>десятую сотню</i>, так точно санскр. <i>shashti</i> (шестьдесят) проис. от <i>shashta</i> (шестый). <i>Пятак</i> тоже часто Малороссами переделывается на <i>пятач</i>. <i>Тысяч</i> по-литовски <i>tukstantis</i>, но и наше <i>пять</i> по-литов. <i>penktas</i>. По-готски <i>thouend</i>,&nbsp;нем. <i>tausend</i>, англ. <i>thousand</i> значит <i>тысяч</i>. Не будем удивляться окончанию <i>send</i>, <i>sand</i>, потому что&nbsp;такое же носовое есть и в польс. <i>tysionc</i>,
<i>tysiac</i>. Санскр. <i>sahasra</i> (тысяч), кажется, не имеет связи с нашим, и, наверно, наши&nbsp;предки не умели еще считать до тысячи перед разделением племен. Литовцы и&nbsp;Германцы позаимствовали эту форму от нас, как и многие другие новейшие, уже&nbsp;впоследствии через близкое соседство и смешение.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Кажется, из вышеприведенного&nbsp;сличения мы в состоянии положительно утверждать:</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>1. Что открытие и название первых
десяти чисел, употребляемых ныне всеми арийскими племенами, сделано Славянами,&nbsp;а преимущественно так называемыми Малороссами, или Русинами, от которых, то&nbsp;есть от Киевской Руси, сама же Россия получила свое название.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>2. Что открытие это не может&nbsp;считаться очень древним, сравнительно (верно перед тем, был уже в употреблении&nbsp;другой способ считать, более простой), ибо язык тогдашних Славян, а&nbsp;преимущественно главного племени, был таким же, как ныне малороссийский, а даже&nbsp;тогда уже был частью испорчен. Так, вместо <i>до-сыта&nbsp;</i>уже говорили <i>досыть</i>, вместо <i>ешьте</i>, <i>е ще</i> уже говорили <i>ще</i>, <i>ше</i> и проч. вместо <i>тере-той</i> говорили <i>тереть</i>,&nbsp;<i>тере</i>, <i>тре</i>.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>3. Что уже тогда наши предки&nbsp;праздновали седмый день.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Немного прошло столетий от&nbsp;времени господствования латинского языка, но теперь его уже никто не понимает,&nbsp;так точно немцы не понимают язык Готов. Наречия диких людей переменяются в&nbsp;продолжение нескольких поколений, язык же Малороссов, хотя тоже не в&nbsp;первобытной форме, стоит по настоящее время твердо, точно несокрушимая скала.&nbsp;Если когда-нибудь нескоро осуществится мысль о всеобщем славянском языке, то&nbsp;малороссийский первый перед всем имеет на это право, так как это язык коренной,&nbsp;и потому-то все славянские племена лучше его понимают, нежели другие. Так.&nbsp;Поляк, Словак, Чех, Серб и проч. легче поймут Малоросса, нежели Великоросса, а&nbsp;этот последний скорее поймет Малоросса, нежели Поляка, Чеха и других.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>А между тем некоторые русские и&nbsp;польские ученые утверждают, что малоросс. язык есть продуктом вырождения уже в&nbsp;историческое время! Вот до чего привело прежнее распространение (не в говоре,&nbsp;но в письме) так называемого старославянского, а впоследствии церковного языка!&nbsp;Так по-рус. <i>ходил</i>, <i>просил</i>, <i>дал</i>, по-польс. <i>chodzil</i>, <i>prosil</i>, <i>dal</i>, проис. от старослав. <b>л</b>.&nbsp;Что же на это скажут санскритский и латинский языки? Даже более сих последних&nbsp;вырожденные: греческий, готский, английский, могут протестовать против столь&nbsp;ненаучного мнения.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>А вот провансальское удвоенное <i>dadawa</i> значит <i>дал</i>, по-малор. <i>дав</i>, так&nbsp;точно и санскр. <i>dadaw</i> или <i>dadau</i>, но и в Вятской губернии говорят <i>пошоу</i> вместо <i>пошов</i> (пошел), польс. <i>poszedl</i>,&nbsp;<i>нашоу</i> вместо <i>нашов</i> (нашел). То же самое встречаем в латинском <i>polui</i>, в старину <i>poluvi</i>, <i>habui</i> вместо <i>habeui</i>, <i>fui</i> вместо <i>fuvi</i>. Лат. <i>amavi</i>, <i>amaban</i> берут окончание от малор. -<b>в</b>, -<b>вем</b>, например: <i>любыв</i>, <i>любывем</i> (любил, я любил), польск. <i>lubie</i>, <i>lubiem</i>. To же&nbsp;окончание имеют итал. <i>amava</i>,&nbsp;испанское <i>amaba</i>, переменяя <b>v</b> на <b>b</b>. Малор. <i>скребавем</i>, или <i>я скребав</i> (я скребал), пo-лат, <i>scribebam</i>, итал. <i>scriveva</i>, испан. <i>scribeba</i>,&nbsp;фран. <i>j’ecrivai</i>. Из этого видим, что&nbsp;лат. <i>scibebam</i> (я чертил) имеет как&nbsp;раз такое окончание, как и малор. <i>скребавем</i>,&nbsp;польск. <i>skrobalem</i>, но уже потерянное,&nbsp;как в старославянском, так и в русском языке, а потому и нужно прибавлять&nbsp;местоимение <i>я скребал</i>. Такое&nbsp;окончание встречаем и в санскрите, например: <i>abhuvam</i> (я был), по-малор. <i>бувем</i>,&nbsp;по-польс. <i>bylem</i>. Из этого следует,&nbsp;что не малор. -<b>в</b>, -<b>вем</b> произошло от <b>л</b>, польс. <b>l</b>, <b>lem</b>, но, напротив, последние окончания&nbsp;произошли уже от малороссийских, а то тем более, что и Малоросс часто&nbsp;произносит <b>л</b> вместо <b>в</b>, например: <i>стовп</i> и <i>столп</i>, <i>столб</i> русское, <i>slup</i> польское, <i>slhamba&nbsp;</i>санскритское, <i>atipes</i> латинское. Как&nbsp;же малор. <i>стовп</i> есть коренным, потому&nbsp;что происходит от слова <i>ставить</i>, <i>ставлять</i>, а именно от корня <i>став</i> и <i>по</i>, или <i>поставить</i>,&nbsp;санскр. <i>stha</i> (стать), <i>stav</i> (ставить), то нет сомнения, что&nbsp;санскр. <i>sthamba</i> заменило <b>w</b> на </span><b><span>m</span></b><span>, а лат. <i>stipes</i> вместо <i>stive</i>s. Русское <i>столб</i> и польское <i>stub&nbsp;</i>более разнятся от малороссийского, нежели санскритское и латинское!&nbsp;По-скандинавски <i>stolpe</i> значило <i>столб</i>, а также символ бога войны.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Следы подобных окончаний на -<b>в</b> встречаем и ныне у Новгородцев и у&nbsp;других Славян, даже несмотря на преобладание (в письме) старославянского языка,&nbsp;в сборнике Святослава 1073 г. встречаем малор. <i>дав</i> (дал), но это все же не помешало утверждать, что малор. в уже в&nbsp;новое время переделано из <b>л</b>! Те же&nbsp;самые господа так же научно утверждают, что малор. <b>дж</b>, например, <i>будю</i>, <i>буджу</i>, так же, как и рус. <i>бужу</i>, появилось лишь в XVI ст. и&nbsp;переделано из старослав. <b><i>жд</i></b>. В таком случае и польск. <b>dz</b>, санскр. <b>g</b> (<b>дж</b>, <b>дз</b>), итал. <b>ge</b>, <b>gi</b>, англ. <b>j</b> (<b>дж</b>),&nbsp;тоже не старше XVI ст.? Напротив, старослав. <b>жд</b> есть уже вывороченное <b>дж</b>.&nbsp;Последнее Потебня производит не от <b>д</b>,&nbsp;но от <b>ж</b>, но сильно ошибается, ибо <i>бужу</i>, польск<i>. budze</i>, проис. от <i>будить</i>,&nbsp;как и малор. <i>ходю</i>, <i>ходжу</i>, <i>хожу</i>, польск. <i>chodze</i>,&nbsp;проис. от <i>ходить</i>. Мы видели, что санскр.&nbsp;<i>abhuwam</i> (я был) есть то же, что&nbsp;малор. <i>бувем</i>, польс. <i>bujem</i>, лат. <i>fui</i>, <i>ex foui</i>, <i>fuvi</i>; но иностранцы очень часто&nbsp;отбрасывают <b><i>в</i></b>, например: малор. <i>бравем&nbsp;</i>(я брал), <i>убравем</i> (я забрал, убрал),&nbsp;польс. <i>zabrajem</i>, но санскрит, <i>abharam</i> (я нес), лат. <i>ferebam</i>, греч. <i>eferon</i>. Наш корень <i>бра</i>, <i>бер</i>, <i>бир</i>,&nbsp;<i>брать</i>, по-санскр. <i>bhar</i>, <i>bhri</i>, греч. и лат. <i>fer</i>,&nbsp;готское <i>bajra</i>, означает <i>нести</i>. Малор. <i>беримо</i> (берим), польс. <i>bierzmi</i>,&nbsp;по-санскр. <i>bharama</i> (несим),&nbsp;следовательно, понятие нести уже произошло от <i>брать</i>, <i>забирать</i>, ибо&nbsp;корень <b>бр</b> есть тот же, что <b>пр</b> от слова <i>ять</i>, отсюда малор. <i>приняты</i>,&nbsp;или <i>принять</i>, польс. <i>prizyiac</i>, рус. <i>принять</i>.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Наконец, прибавим еще, что не&nbsp;только малор. окончание <b>в</b> находится&nbsp;в санскрите, латыни, а также в италиан., испан., франц. языках, но и в готском <i>gaft</i> означает <i>дал</i>, малор. <i>дав</i>, то есть <b>д</b> переменено на <b>g</b> иностранное, а <b>в</b> на <b>f</b>. Анг. <i>he gave</i> (он дал) ближе подходит к типу, но не славянскому, русскому&nbsp;или польскому, а к малороссийскому, санскритскому и проч. Такой же первобытный&nbsp;тип представляет и малор. корень <b>бу</b>,&nbsp;<i>буты</i>, но не старослав. <i>быти</i>, рус. <i>быть</i>, польск. <i>bye</i>, и еще&nbsp;Максимович заметил, что корень <b><i>бу</i></b> отвечает санскритскому <i>bhu</i> (быть). Лат. <i>fuere</i>, фр. <i>fut</i> (был) тоже&nbsp;пишется через <b>у</b> как и малороссийское&nbsp;<i>буты</i>. Впрочем, первобытное <b><i>у </i></b>&nbsp;встречаем и в русских формах: <i>буду</i>, <i>будь</i>, <i>будто</i>, <i>буде</i>, <i>буди</i>, <i>будни</i>, <i>будничать</i>. Уже англ. <i>to be</i>, читай <i>ту би</i> (быть) есть испорченное, как и немец, <i>ich bin</i> (я есмь), кельтское <i>bott&nbsp;</i>(быть), санскритское <i>byan</i> (проживать&nbsp;или пребывать), готское <i>bauan</i>; но и&nbsp;тамбовское наречие употребляет <i>бавать&nbsp;</i>вместо малор. <i>буваты</i>, рус. <i>бывать</i>. В начале настоящего исследования&nbsp;от слова <i>ходить</i> мы производили <i>находить</i>, <i>знаходить</i>, <i>знахарь</i> и <i>знать</i>, но от того же корня происходит и&nbsp;множество других. Так, от <i>восходить&nbsp;</i>проис. санскр<i>. hand</i>, лат. <i>scando</i> (вступаю), <i>Scandinavia</i>, <i>scandula</i>, <i>scala</i>, фр. <i>escalier</i> (лестница). Однако и Малоросс вместо <i>восходит</i> наичаще выражается <i>сходить</i>,&nbsp;<i>сход</i> (восход), а Поляк вместо <i>wschody</i> говорит <i>schody</i> (лестница). Следовательно, уже от наших стертых форм&nbsp;произошли иностранные! От <i>находить&nbsp;</i>проис. нормандское <i>fundu</i> (найти),&nbsp;англ. <i>to finde</i>; но и Новгородцы&nbsp;говорят <i>фодить</i> вместо <i>ходить</i>, а Малоросс часто говорит <i>фататы</i> вместо <i>хвататы</i>. Уже от формы испорченной <i>фататы</i> проис. лат. <i>facio&nbsp;</i>(делаю), буквально принимаюсь, хватаюсь за работу. Так само малор. <i>лапаты</i> (хватать), поль. <i>lapac</i>, по-греч. <i>labein</i> (брать), лат. <i>labor&nbsp;</i>(труд); отсюда малор. <i>робыты</i>, поль. <i>robic</i>, рус. <i>работа</i>, литов. <i>loba</i>. И&nbsp;санскр. <i>labhe</i> тоже, как у нас,&nbsp;переменяется на <i>rabhe</i>.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>От <i>выходить</i>, <i>выйти</i> малор. <i>выстя</i>, поль. <i>wyjscie</i>, что значит вместе <i>выход&nbsp;</i>и <i>уход</i>; отсюда нем. и англ. <i>west</i> (запад), фр. <i>l’ouest</i>, а от <i>восход</i>, или&nbsp;же <i>восток</i>, проис. нем. <i>ost</i>, анг. <i>east</i>, фр. <i>l’est</i>. Лат. <i>ascendo</i>, следовательно, тоже от <i>восходить</i>. От <i>уходить</i>, <i>уйти</i> проис.&nbsp;малор. <i>устя</i> (устье), польск. <i>ujscie</i>, итал. <i>uscio</i> (дверь, выход); отсюда же <i>уста</i>,&nbsp;польск. <i>usta</i>, санскр. <i>ashta</i>, <i>asya</i>, <i>as</i>, лат. <i>os</i> (уста), <i>ostium</i>, греч. <i>estia&nbsp;</i>(камин), фран. <i>l’issue</i>. От <i>сходный</i> или <i>сходен</i> проис. почти такое же арабское <i>schaden</i> (похожий). От <i>сходиться</i>,&nbsp;или <i>мириться</i>, проис. малор. <i>сходный</i>, отсюда для отличения от&nbsp;последней формы <i>згодный</i>, читай <i>zhodnyi</i> (миролюбивый), <i>згода</i>! польск. <i>zgoda</i>! (пусть так будет! хорошо!), анг. <i>good!</i> санскрит. <i>hauta!&nbsp;</i>(хорошо!), нем <i>gut</i>, а также малор. и&nbsp;рус. <i>годи!</i> или <i>довольно!</i> Нужно помнить, что Малоросс почти не знает лат. и польск.&nbsp;<b>g</b>, рус. <b>г</b>, но всегда произносит как твердое <b>h</b> польское и английское; потому и переход от <i>сходный</i> до <i>згодный</i> очень&nbsp;естественный и понятный. Немецкие ученые утверждают, что и Нормандцы, и&nbsp;Германцы в самое древнее время не знали <b>g</b>,&nbsp;но <b>h</b>. Последнее преобладает и в&nbsp;санскрите, но уже мягкое, притом появляется и <b>g</b>, что я причисляю тоже к носовым звукам, не свойственным&nbsp;первобытным Арийцам.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Малор. <i>годыты</i> имеет многократное значение, уже частью забытое у других&nbsp;Славян, а именно: 1) Мирить, удовлетворять, нанимать на службу. 2) Сопоставлять&nbsp;одно с другим; отсюда готское <i>gadeti&nbsp;</i>(дело, работа). 3) Нападать, попасть, польск. <i>godzic</i>, <i>ugodzic</i>. 4) Быть&nbsp;годным к чему, пригодным, малор. <i>годно-есть&nbsp;</i>делается годность, польс. <i>godnosc&nbsp;</i>(достоинство), англ. <i>goodness </i>(доброта),&nbsp;<i>good</i> (способный, добрый), <i>goods</i> (вещи, товары). 5) Угождать,&nbsp;отсюда <i>выгода</i>. 6) Погодить, отсюда <i>погода</i>; пождать, ожидать, дожидать,&nbsp;отсюда рус. <i>дождь</i>, малор. <i>дождж</i>, <i>дощ</i> (пор. висновки С.Наливайка щодо Дажбога. – В.Д.), польск. <i>deszcz</i>. От <i>годить</i> в значении <i>угождать&nbsp;</i>происх. итал. <i>godere</i> (пользоваться), <i>goditore</i> (смакоед), нем. <i>gedeihen</i>, лат. <i>gaudeo</i> (радуюсь, пользуюсь), греч. <i>getheo</i>, фр. <i>la gaite&nbsp;</i>(радость). <i>Угождать</i> по-малор<i>. гаджаты</i>, <i>гажаты</i>, отсюда санскр. <i>gaga</i>,&nbsp;читай <i>гаджа</i> (пьяница). От <i>годить</i> в значении сопоставлять одно с&nbsp;другим, согласовать, проис. <i>год</i>, <i>годына</i>, санскр. <i>hati</i>, также <i>gati</i>, греч. <i>etos</i>, вместо <i>hotos</i>. От <i>год</i> проис. рус.&nbsp;<i>годовать</i>, или <i>жить</i>, пребывать в продолжение года, малор. <i>годоваты</i>, <i>перегодоваты&nbsp;</i>(провести год, выкормить скот), польск. <i>hodowac&nbsp;</i>(иметь старание, кормить). От <i>годоваты&nbsp;</i>(кормить) проис. <i>готоваты</i> (варить), <i>готоваты</i> (приготовлять), отсюда англ. <i>hot</i> (тепло), <i>heat</i> ( теплота), нем. <i>heiss</i>,&nbsp;<i>hitzih</i>. К лат. <i>coguo</i> (варю) тоже привязано значение <i>приготовлять</i>, <i>устраивать</i>.&nbsp;Отсюда уже анг. <i>to cook</i>, нем. <i>kuehen</i>, рус. и поль. <i>кухня</i>, <i>kuchnia</i>. Лат. <i>coguo</i> есть&nbsp;удвоенное вместо <i>со-со</i>, как <i>bibо</i>, удвоенное от <i>пить</i>. Как от <i>уходить</i>, <i>уйти</i> проис. <i>устье</i>, польс. <i>ujscie</i>,&nbsp;также <i>уста</i>, польск. <i>usta</i>, так от <i>уход</i> проис. <i>ухо</i>, <i>уши</i>, где звуки сходятся и проникают, как&nbsp;в двери или форточку. По-итал. <i>uscio</i>.&nbsp;читай <i>ушио</i> (вход, дверь). <i>Ухо </i>по-греч. <i>ous</i>, готское <i>auso</i>, литов.&nbsp;<i>ausis</i>, а через перемену <b><i>s&nbsp;</i></b>на <b><i>r&nbsp;</i></b>лат. <i>auris</i>. Так точно от <i>os</i> (уста) проис. лат. <i>oris</i>. От <i>auris</i> уже происходит итал. <i>orecchio</i>,&nbsp;фр. <i>oreill</i>, анг. <i>ear</i> (ухо), в котором уже нет ни одной первоначальной буквы! Что&nbsp;касается формы <i>auso</i>, <i>ausis</i>, то и у нас иллир. <i>uho</i> переменяется на сербское <i>uwo</i>, наше <i>ушко</i> по-чешски <i>ousko</i>,&nbsp;русское <b>его</b> переменяется на <b>ево</b>, в пермском наречии <i>добрыф</i>, <i>многиф</i> вместо <i>добрых</i>, <i>многих</i>, <i>восударь</i>, <i>восподин</i> вместо&nbsp;<i>государь</i>, <i>господин</i>.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>От малор. <i>злыты-ухо</i> (слить ухо) проис. <i>слух</i>,&nbsp;ибо звуки заливают, сливаются в ухе и производят слух. От <i>слухать</i> проис. <i>слуга</i>,&nbsp;по-санскр. <i>sarakas</i> вместо <i>salahas</i>, <i>slaha</i>. От <i>слухать </i>через&nbsp;замену <b>l</b> на <b>r</b> санскрит, корень <b>sru</b>, <b>cru</b>, лат<i>. clueo</i>, греч. <i>kluo&nbsp;</i>(слышу), лат. <i>cliens</i>, провансальское <i>cluiens</i>, гот. <i>hliuma</i>. Как от <i>знаходить</i>,&nbsp;<i>знайти</i> проис. <i>знать</i>, так от <i>слыхать&nbsp;</i>проис. <i>слыть</i>, <i>слынуть</i>, старослав. <i>слуты&nbsp;</i>(слынуть). От малоросс. окончания на -<b>в</b>:&nbsp;<i>слыв</i> (слыл) проис. <i>славный</i> вместо <i>словный</i>, отсюда <i>слава</i>, <i>славить</i>, <i>прославить</i>, а затем <i>слово</i>,&nbsp;или прославлять словом (пор. висновки Б.Яценка щодо слов’ян. – В.Д.). От <i>слова</i> уже проис. <i>Славяне</i>, а не как русское <i>Славяне&nbsp;</i>через обыкновенную замену <b>о</b> &nbsp;на <b>а</b>.&nbsp;От <i>слава</i> происходит ведийское <i>sravas</i>, <i>cravas</i>, греч. <i>klofos</i>,&nbsp;лат. <i>cluis</i> <i>ex</i> <i>ciuvis</i>, <i>clivior</i>, <i>cluior</i>. He должны нас удивлять иностранные сокращения корней,&nbsp;например: санскр. <i>sru</i>, лат. <i>clu</i> вместо нашего основания <i>слух</i>, <i>слых</i>, <i>слыш</i>, ибо то же&nbsp;самое встречаем и у нас, наприм.: тамбовское <i>слы</i> вместо <i>слышишь</i>, <i>гля</i>-<i>ка&nbsp;</i>вместо <i>гляди</i>-<i>ка</i>, <i>табеи</i> <i>чал</i> вместо <i>тебе чаялось</i>. Наше <i>слава&nbsp;</i>Нормандцы переделали на <i>laf</i>, <i>lof</i>, <i>leif</i>.&nbsp;Польс. <i>czwpro</i> по-анг. <i>four</i>. Фальмераер утверждает, что&nbsp;нынешние Греки суть лишь помесью Иллиро-Славян. До самого Крита встречаются&nbsp;названия гор, рек, и селений по-славянски, наше влияние еще более проявляется&nbsp;на одежде, охоте, военных привычках и образе жизни Греков. В самом деле,&nbsp;некоторые наши слова заимствованы иностранцами уже сравнительно в новое время.&nbsp;Так, от <i>слягте</i> в значении <i>лягать</i>, <i>лечь</i> <i>костьми</i>, польск. <i>zledz</i>, <i>poledz</i> <i>w</i> <i>bitwie</i>. или <i>быть убитым</i> <i>на поле битвы</i>,&nbsp;проис. нем. <i>schlacht</i> (битва, бойня), <i>schlagen</i> (бить, ударить), в старину&nbsp;писали <i>slagan</i>; отсюда герм. <i>lah</i> (знак, нарез), нем. <i>lachen</i> (назначить), греч. <i>lachos</i> (часть, надел), лат. <i>lancino</i> ( разрезаю), <i>lacero</i> (деру). Быть может, отсюда проис.&nbsp;новгородское <i>ляшить</i>, <i>лешить</i> <i>поле</i>, или <i>делить на лехи</i>,&nbsp;польс. <i>lehca</i>. В нижегород. <i>ляхы</i>, перм. <i>леха</i> означает двенадцатую часть десятины. В Визант. летоп. 1147 уже&nbsp;встречаем <i>lechis</i> <i>scythicae</i> <i>genti</i>. Малор. <i>злягты</i>, польск. <i>zledz</i> имеют также значение разрешиться от бремени. От этого же&nbsp;корня положиться проси. пульс. <i>polog</i>,&nbsp;рус. <i>пложать</i>, <i>плодить</i>. В Новгород. лет. читаем: «А которая жена подлегла (разрешилась&nbsp;от бремени) тую в дом взяти церковный». А вот как раз и нем. <i>schlagen</i>, прежде <i>slahan</i> означает тоже <i>родить</i>;&nbsp;<i>von gatem schlag</i> (доброго роду).&nbsp;Таким образом, норман. <i>slagt</i>, герман.&nbsp;<i>slahta</i> (род, семья) взяты от нас, а&nbsp;затем возвратились к нам в форме <i>шляхта</i>,&nbsp;польск. <i>szlachta</i>, <i>szlachetny</i> (благородный).</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>От того же корня <i>лягать</i>, а именно <i>налагать</i>, <i>накладывать&nbsp;</i>проис. малор. <i>налыгач</i> (веревка,&nbsp;которую накладывают на роги волов и связывают их попарно), отсюда <i>лыгаты</i> (связывать волы), греч. и лат. <i>ligo</i> (вяжу). Коль скоро убедимся, что&nbsp;наше слово сделалось достоянием многих народов, даже не арийских, то само собою&nbsp;разумеется, что и первобытная славянская цивилизация, обычаи, установления и&nbsp;религия послужили образцом для других. Потому-то и не будем сетовать на&nbsp;Коллонтая за его чересчур натянутую гипотезу о Скифах-Богах, которые будто бы&nbsp;прямо происходили от потомков уцелевшего от потопа семейства, а их язык был&nbsp;первобытным почти всего человечества! (Див. статтю С.Наливайка. – В.Д.).&nbsp;Мицеевский тоже называл Славян учителями почти всех народов (показовий збіг з&nbsp;цією думкою гіпотези Б.Яценка. – В.Д.), а Коллар наполнил ими землю и все&nbsp;периоды классической древности. В самом деле, если принять в основание мнение&nbsp;иностранных ученых об арийской колыбели не в Азии, но на Славянской равнине, и&nbsp;если окинем взглядом многочисленные могилы, тянущиеся по ней до самого центра&nbsp;Азии, то становится очень правдоподобным, что наши предки не пришли на Днепр из&nbsp;Азии, а напротив, по дороге, которую усеяли своими костями, долгое время&nbsp;передвигались на восток и наконец покорили богатую Индию. В таком случае&nbsp;покорение Сибири горстью казаков было лишь повторением прежнего (дивовижне&nbsp;відчуття закономірності, яку встановила лише сучасна пасіонарна теорія. – В.Д.),&nbsp;еще в доисторическое время в средней и южной Азии, где находились лучшие&nbsp;условия для высшей культуры. Мы сказали, что буква <b>а</b> господствует в санскрите, а вместе с тем представили&nbsp;доказательства, что не только наши, но и латинские <b>о</b>, <b>е</b> санскрит переменяет&nbsp;на <b>а</b>. Затем, если факт переделки&nbsp;русского языка инородцами внутренно-восточных губерний на наречие акающее&nbsp;сопоставим с предположенным, в Доисторическое время, переселением наших предков&nbsp;в Азию, то таким путем легко убедимся, что они соприкасались во время долгого&nbsp;странствования с племенами финской и монгольской породы тоже приобрели наречие&nbsp;акающее, или, другими словами, одно из древних индийских наречий. Впоследствии&nbsp;же прогресс цивилизации повлиял еще более на его искажение, то есть отступление&nbsp;от первоначальных форм. Настоящий русский литературный язык почти на глазах&nbsp;сделался неузнаваемым, а кто же может угадать, сколько столетий переделывался&nbsp;язык Индийцев, пока сделался санскритом! На искажение древнего языка не менее&nbsp;подействовало и смешение с первобытными обитателями Индии, так называемыми&nbsp;Дравидами. Языком арийского происхождения, по вычислению Макса Мюллера, говорит&nbsp;125 миллионов Индийцев, а языком Дравидов 115 миллионов. Еще недавно&nbsp;санскритский язык считался отцем всех арийских, теперь пришли к заключению, что&nbsp;он лишь может назваться их братом. А где же отец?</span></p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1044002/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Sun, 29 Jul 2012 14:09:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Мовознавчі дослідження]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1043985/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1043985/</guid>
<description><![CDATA[<p align="right" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: right; text-indent: 35.45pt; "><b><span>Михаил Красуский</span></b></p>

<p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; "><b><span>«ДРЕВНОСТИ МАЛОРОССИЙСКОГО ЯЗЫКА»</span></b></p>
<span style="text-align: justify; text-indent: 35.45pt; ">&nbsp;</span><span style="text-align: justify; text-indent: 35.45pt; white-space: pre; ">			<span style="white-space:pre">	</span>  <span style="white-space:pre">	</span> </span><span style="text-align: justify; text-indent: 35.45pt; ">(продовження: друга частина)</span>

<p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.45pt; "><span>4</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Малор. <i>четыре</i>, <i>чотыры</i>, <i>штыры</i>, польск. <i>ecztery</i>, кельтское <i>cethir</i>,&nbsp;проис. от малор. <i>ще тере</i> (еще<i> </i>трет), ибо четвертый палец еще трет о&nbsp;другие, как и третий. По-санскритски иностранные ученые пишут <i>thshatur</i>, произносится <i>чатур</i> (четыре), по-литов. <i>keturi</i>, лат. <i>quatuor</i> и греч., заменяя <b>thsh&nbsp;</b>на <b>t</b>, <i>tettares</i>, <i>tessares</i>.&nbsp;Четвертый по-кельт. <i>cethvirtas</i>,&nbsp;литов. <i>ketvirtas</i>, санскр. <i>thshaturtha</i>, или <i>чатурта</i>, греч. <i>tettartos</i>.&nbsp;Лат. <i>quartos</i> отбрасывает в середине <b>t </b>вместо лит. <i>ketvirtus</i>, так точно польск. <i>czvoro&nbsp;</i>отбрасывает <b>t</b> из <i>четверо</i>, по-санскритски <i>thshatwar</i>, по-чешски <i>ctvar</i>. Уже от польск. <i>czvoro</i> происх. английское <i>four</i> (четыре), нем. <i>vier</i>, <i>vierte</i>, а что немцы&nbsp;производят от <i>vox</i>! Напротив, готское <i>fivor</i> (четыре) вместо <i>fitvor</i> переменяет наше <b>ч</b>, или санскрит, <b>thsh</b>, греч. <b>t</b>, на <b>f</b>. Санскрит, форма <i>thshatur</i> вместо <i>четыре</i>,&nbsp;как равно латинское <i>quatuor</i> вместо&nbsp;литов. <i>keturi </i>не должны вовсе нас&nbsp;удивлять, если вспомним, что в некоторых местностях России вместо <i>четыре </i>говорят <i>чатыри</i> и проч., например, <i>жана&nbsp;</i>(жена), <i>табе</i>, <i>сабе</i>, <i>яго</i> вместо <i>его</i>. В санскрите наичаще наше <b>о</b> переменяется на <b>а</b>, так точно, как в одном из великорусских наречий, которое&nbsp;называют акающим, а что, по уверению русских ученых, произошло от помеси с&nbsp;инородцами. Хотя Русские произносят <b>а</b>,&nbsp;но все же по-старому пишут <b>о</b>, точно&nbsp;так, как в новгородском наречии и в малорусском языке. Следовательно, мнение&nbsp;некоторых наших и заграничных ученых, что наше <b>о</b> происходит уже от <b>а&nbsp;</b>санскритского, не имеет научного основания. Иначе пришлось бы утверждать, что&nbsp;принадлежащие к финскому племени Чуды, Чуваши, Мордва и проч. происходят тоже&nbsp;от арийцев. Нет, я полагаю, что не только настоящий русский язык сравнительно&nbsp;новый, как и белорусский, но и старый литовский язык, близко подходящий к санскритскому&nbsp;и латинскому, в сильной степени испорчен помесью. Литва с трех сторон была&nbsp;окружена инородцами.</span></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.45pt; "><span>5</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><b><i><span>Пять</span></i></b><span>, <b><i>пятый&nbsp;</i></b>происх. от малор. <i>пив-утятый</i> (в&nbsp;половине урезанный), или <i>пидтятый</i> (подрезанный).&nbsp;<i>Пять</i> по-чешски <i>pet</i>, старослав. носовое <i>пенть</i>,&nbsp;старопольськое тоже носовое <i>pent</i>, <i>репс</i>, греч. <i>pente</i>, санскр<i>. pantshan</i>,&nbsp;или <i>паньчан</i>. <i>Пятый</i> по-чешски <i>paty</i>,&nbsp;польск<i>. pionty</i>, <i>piaty</i>, ведийское <i>pantshata</i>,&nbsp;греч. <i>pemptos</i>, отсюда, переменяя <i>р</i> на <i>t</i>,&nbsp;английское <i>fifth</i> (пятый) немец. <i>funf</i> (пять). Но и русское это простой&nbsp;народ переделывает на <i>енто</i>, <i>ефто</i>, <i>евта</i>. Точно так же произошли нем. <i>funf</i>, англ. <i>five</i> (пять).&nbsp;По-литов. </span><i><span>p</span></i><i><span>enktas </span></i><span>(пятый),&nbsp;по-латыни <i>quintus</i>, но и санскритское <i>ар</i> (вода), по-латыни <i>aqua</i>. Здесь кстати заметить, что носовых&nbsp;звуков, вкравшихся в старославянский и польский <i>пент</i>, <i>pent</i>, <i>pienc</i>, греч. <i>pente</i>, санскр. <i>pantshshan</i>,&nbsp;невозможно вовсе считать (как это делают) коренными, природными арийскому&nbsp;племени, потому что они приобретаются через влияние влажного климата и отсюда&nbsp;происходящих воспаления носовой оболочки, насморков, золотухи и разных катаров.&nbsp;Человек, имеющий насморк, всегда говорит в нос. Потому и не удивительно, что&nbsp;Поляки или прежние западные Поляне приобрели носовые звуки, ибо известно, что&nbsp;прежняя Великопольша была почти покрыта озерами и стоячими водами. Греки тоже&nbsp;жили почти на воде, а что касается Индийцев, у которых санскрит был одним из&nbsp;многих наречий, то они и теперь, несмотря на сильные жару и засухи, в&nbsp;продолжение нескольких месяцев в году живут в грязи, а целые страны, по случаю&nbsp;периодических дождей, делаются непроходимыми. Напротив, Малоросы жили прежде и&nbsp;живут теперь в сухом климате летом и зимою, а потому и не терпят носовых звуков&nbsp;еще больше, чем Русские, обитающие теперь на севере, в климате более влажном.&nbsp;Выше мы видели, что простолюдины уже переменяют <i>это</i> на <i>енто</i> и проч. Таких&nbsp;звуков в Великороссии теперь множество, и потому-то Русские отличаются хорошим&nbsp;французским выговором.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span style="text-align: center; text-indent: 35.45pt; "><span style="white-space:pre">						</span>6</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span style="text-indent: 35.4pt; ">Малор. </span><b><i>шесть</i></b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><b><i>шисть&nbsp;</i></b><span style="text-indent: 35.4pt; ">проис. от </span><i>ще-есть</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (еще есть), или,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">покончив счет на одной руке, начинается вновь, еще так точно на другой;&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">следовательно, еще есть возможность считать. Малор. </span><i>еще</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> часто произносится как </span><i>ше</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">.&nbsp;</span><i>Шесть</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> по-лат. </span><i>sex</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, гебрайское </span><i>теш</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">литов. </span><i>szeszi</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, санскр. </span><i>shash</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, или </span><i>шаш</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, также </span><i>таль</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, зенд. </span><i>xvas</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, греч. </span><i>sfeks</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><i>eks</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, провансальс. </span><i>ksiks</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, готское </span><i>saihs</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, нем. </span><i>sechs</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, анг. и&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">франц. </span><i>six</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">. Это последнее пишется&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">через </span><b>i</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, как и малор. испорченное </span><i>шисть</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">. Что касается санскр. </span><i>shash</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, то тут наше </span><b>е</b><span style="text-indent: 35.4pt; "> заменено на </span><b>а</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">. Как&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">третий заимствует второе т от окончания </span><i>тре</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">(</span><i>т</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">), так </span><i>шестый</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> получает </span><b>т</b><span style="text-indent: 35.4pt; "> от </span><i>шесть</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">; следовательно, лат. </span><i>sex</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, гебрайское </span><i>шеш</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, санскр. </span><i>шаш</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> и проч.&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">потеряли свое </span><b>t</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, но вновь&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">приобретают его в формах, происшедших от нашего </span><i>шесть</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, как-то: итал. </span><i>sesto&nbsp;</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">(шестой), лат. </span><i>sextus</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, санскрит, </span><i>shashta</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">. Здесь кстати упомянуть, что&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">малор. </span><i>ще</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, русское </span><i>еще</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, старослав. </span><i>еште</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> не происходят от лат. </span><i>etiam</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">;&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">напротив, малор. </span><i>ще</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> или </span><i>сче</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> отыскиваем в греческих и латинских&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">окончаниях на </span><i>sko</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, наприм. </span><i>sene-sco</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (стареюсь, или старею</span><i> </i><span style="text-indent: 35.4pt; ">еще). На означение высшей степени&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">Малоросс тоже употребляет окончание </span><i>ще</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">например: </span><i>новый</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> </span><i>ще</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> + </span><i>новищий</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, по-рус. </span><i>новейший</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, по-польск. </span><i>nowiejszy</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> или </span><i>nowszy</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, по-латыни </span><i>novissi-mus</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">.&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">В числе множ. малор. </span><i>новищиjи</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">по-поль. </span><i>nowiejsi</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, также </span><i>nowsi</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, в санскрите переделано на носовое&nbsp;</span><i>nawjans</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, или </span><i>navjes</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (новейший). Вообще малор. </span><i>ще</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> большую роль играет в нашем языке; малор. </span><i>був-ще</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (был еще, или я был еще), делает </span><i>бувшы</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (бывши, или быв), поль. </span><i>bywszy</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">.&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">Малор. </span><i>дилаю-ще</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (делаю</span><i> </i><span style="text-indent: 35.4pt; ">еще) производит </span><i>дилаючы</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (делаючи), польск. </span><i>dzialajac</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">.&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">Отсюда же малор. </span><i>дилающий</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (делающий) польск.&nbsp;</span><i>dzialajacy</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> и проч.&nbsp;</span></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span>
7</span></p>
<p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><span>Польск. <i>siedem</i>, <i>siedm</i>, чешское <i>sedm</i> вместо <i>sedem</i>, по-малор. и рус. <i>седмый&nbsp;</i>сохранили прежнюю форму и букву <b>д&nbsp;</b>так само, как польск. <i>siodmy</i>. He&nbsp;подлежит сомнению, что название этого числа происх. от малор. <i>седымо</i> (мы сидим), или остаемся без&nbsp;работы, празднуем этот день после шестидневных трудов. По-италиански <i>sedemo</i> (мы сидим), имеет такое же&nbsp;окончание, как и малорос. <i>седымо</i>;&nbsp;польск. <i>siedzimy</i> имеет окончание&nbsp;более правильное, потому что оно, как и латинское <i>mus</i>, происходит от <i>мы</i>. <i>Сем</i> вместо <i>седем</i>, по-итал. <i>sette</i>,&nbsp;лат. <i>septem</i>, санскр. <i>saptam</i>, отсюда гебр. <i>шеба</i>, нем. <i>sieben</i>, англ. <i>seven</i>,&nbsp;зенд. <i>hapta</i> вместо <i>sapta</i>, греч. <i>epta</i>. Мы видели, что Греки из <i>pente&nbsp;</i>(пять) сделали <i>pemptos</i> (пятый). Таким&nbsp;же образом возникло лат. <i>septem</i>,&nbsp;санскр. <i>saptam</i> вместо <i>setem</i>, <i>sedem</i>. Как мы выше видели, что от <i>тре</i>(<i>т</i>) произошло окончание&nbsp;<i>третий</i>, так само от <i>седем</i> произошло окончание <i>седмый</i>, по-лит. <i>septimus</i>, санскр. <i>saptama</i>,&nbsp;и это доказывает, что мы не ошиблись, производя <i>три</i> от <i>трет</i>. Как <i>сем</i> вместо <i>седем</i> проис. от малор. <i>седымо</i>,&nbsp;то есть <i>неработаем</i>, так и малор. <i>тыжденъ</i> (неделя), польск. <i>tydzien</i>, проис. от малор. </span><i><span>т</span></i><i><span>ыш-день</span></i><span>, или <i>день тиши</i>, <i>спокойствия</i>, и, быть может, старше от&nbsp;числа семь. Малор. <i>недиля</i> (воскресение,&nbsp;а также неделя), тоже происх. от <i>неделать</i>,&nbsp;или <i>отдыхать</i>. Малор. <i>симкрот</i> вместо <i>седмкро</i>т, польск. <i>siedmkroc</i>,&nbsp;по-санскрит. <i>saptakritwas</i> (семь раз).&nbsp;Литов. <i>tris kartas</i> (три раза), <i>du kartu</i> (два раза). Малор. <i>кроть</i>, польск. </span><i><span>kroc</span></i><span>, рус. <i>крат</i>, старослав. <i>крате</i>, проис. от малор. <i>крутыты</i>, например: <i>крутыло б твою маму</i>! (корчило бы твою мать!). От малор. <i>скрутытыся</i> в значении <i>спохватиться</i>, <i>сильно заняться</i>, происходит <i>скрут&nbsp;</i>(много дела, хаос), <i>скрутный</i> (очень&nbsp;занят), <i>скрутно</i> (много дела!), поль. <i>kruto</i>; рус. <i>крутень</i> в словаре Даля значит <i>нетерпеливый</i>,&nbsp;<i>скорый</i>, в тверском наречии <i>окрутный</i> значит <i>быстрый</i>,<i> ловкий</i>. После&nbsp;этого можем утверждать, что уже отсюда, а именно от <i>крутиться</i> в переносном смысле, возникли санскр. корни: <i>kar</i>, <i>kri&nbsp;</i>(делать, работать), лат. <i>с</i></span><i><span>r</span></i><i><span>ео</span></i><span> (делаю, создаю),&nbsp;<i>creator</i>, санскр. <i>kartar</i> (создатель). Впрочем, слово <i>крутить</i> находим в иностранных языках и в буквальном смысле; так,&nbsp;например, <i>кручу</i> по-старослав. и&nbsp;польски перешло в носовое <i>кронцом</i>, <i>krencem</i>, <i>krece</i>, по-санскрит. тоже носовое <i>krunthshami</i>, или <i>крунчами&nbsp;</i>(сгибаю), по-лат. уже не носовое <i>crucio&nbsp;</i>(мучу), <i>crux</i> (виселица, пытка, крест)&nbsp;и проч. Польск. <i>okrutny</i> (свирепый), <i>okrutnie</i> (безжалостно, по-зверски),&nbsp;также происходит от малор. <i>окрутыты</i> в&nbsp;значении <i>сгибать</i>, <i>скручивать</i> и т.п.; русское <i>кручинить</i> в словаре Даля значит <i>печалить</i>, <i>издеваться</i>. Таким образом, лат. <i>crucio&nbsp;</i>проис. от того же корня, что и <i>с</i></span><i><span>r</span></i><i><span>ео</span></i><span>, но без&nbsp;малорос. языка (которого не только иностранные, но и славянские ученые не знают&nbsp;достаточно) мы не в состоянии были бы в том убедиться. Санскр. <i>krig</i>, или <i>кридж</i> (играть, забавляться), проис. от того же корня, потому что от&nbsp;<i>крутить</i> проис. <i>круг</i>, <i>кружить</i>, по-поль. <i>krazyc</i>, или <i>гулять</i>, <i>играть в круг</i>,&nbsp;по-малор. <i>кружытыся</i> (вертеться,&nbsp;играть). От санскр. <i>krunthshami</i>,&nbsp;ошибочно производят англ. <i>shrine</i>, <i>screen</i>, фран. <i>ecran</i>, ибо они происходят от нашего <i>крыть</i>, <i>скрыть</i>; отсюда&nbsp;малор. <i>скрыня</i> (сундук), польск. <i>skrzynia</i> (шкаф) и проч. Впрочем, <i>крыть</i>, <i>накрывать</i> находится и в англ. <i>to&nbsp;cover</i> и в фран. <i>couvrir</i>, но&nbsp;название <i>скрыня</i>, лат. <i>scrinium</i>, прямо выработано нами, а не&nbsp;Италианцами или Греками.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; "><span style="white-space:pre">						</span>8</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">Малор. </span><b><i>висим</i></b><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, рус. </span><i>восемь</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, поль. </span><i>osiem</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, </span><i>osm</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, проис. от&nbsp;малор. </span><i>вид-сим</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, или </span><i>вит-сим</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; "> (от</span><i> </i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">семи), или </span><i>наступающий после&nbsp;семи</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">. На выражение польск. </span><i>od</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;рус. </span><i>от</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, Малорос употребляет четыре&nbsp;формы: </span><i>вид</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, </span><i>вид</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, </span><i>од</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; "> и </span><i>от</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">, соответсвенно законам фонетики. Так,&nbsp;</span><i>од-вин</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; "> лучше согласуется, нежели&nbsp;</span><i>вид-вин</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">; напротив,&nbsp;</span><i>вид-сим&nbsp;</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">лучше, нежели </span><i>од-сим</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">.&nbsp;Как&nbsp;</span><i>от&nbsp;</i><i>осемь&nbsp;</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">произошло польск. </span><i>osiem</i><span style="text-align: center; text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">так можно полагать, что прямо от малор. </span><i>вит-сим&nbsp;</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">произошло санскр. </span><i>washtim</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, а после </span><i>ashtam</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, или </span><i>аштам</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (восемь), лит. </span><i>aszutni</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;гот. </span><i>ahtau</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, лат. </span><i>octo</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, франц. </span><i>huit</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">валийское </span><i>wyth</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (восемь). Так как ни&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">Греки, ни Римляне уже не знали нашего </span><b>ш</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">санскрит, </span><b>sh</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, то, естественно,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">санскр. </span><i>ashtan</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> переменилось на лат. </span><i>octo</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">; так точно как санскр. </span><i>thshatur</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, или </span><i>чатур</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, по-лат. </span><i>quatuor</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">потому что нашего </span><b>ч</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, поль. </span><b>cz</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, также не знали жители Latium, хотя&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">другие Италианцы по настоящее время произносят </span><b>ce</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><b>ci</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, как </span><b>че</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><b>чи</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, а также </span><b>see</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><b>sci</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, как наше </span><b>ше</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><b>ши</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">; следовательно, и&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">предки их (не римские аристократы) знали наше </span><b>ч</b><span style="text-indent: 35.4pt; "> и </span><b>ш</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, польск. </span><b>cz</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><b>sz</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, фран. </span><b>che</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, англ. </span><b>ch</b><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><b>sch</b><span style="text-indent: 35.4pt; "> и проч. Знаменитые слова: </span><i>lasciate&nbsp;</i><i>ogni speranca</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, – Дант произносил так точно, как Малорос произносит </span><i>лышайте</i><span style="text-indent: 35.4pt; "> (оставляйте, бросьте), а Русский&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.4pt; ">говорит </span><i>лишайте</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">, </span><i>лишите</i><span style="text-indent: 35.4pt; ">.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><span style="text-indent: 35.4pt; ">
</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><span style="text-indent: 35.4pt; ">Отримано з джерела: <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fuargument.com.ua%2Fistoriya%2Fdrevnosti-malorossiyskogo-yazyika-mihail-krasuskiy%2F" target="_blank" rel="nofollow">Красуский М. &quot;Древности малороссийского языка&quot;</a></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.4pt; "><span style="text-indent: 35.4pt; ">у перекладі українською мовою:</span></p>
<p><span style="font-size:10.0pt"><a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fwww.refine.org.ua%2Fpageid-3231-1.html" target="_blank" rel="nofollow">Красуський М. &quot;Давність української мови&quot;</a></span></p><p></p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1043985/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Sun, 29 Jul 2012 13:36:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Мовознавчі дослідження]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1043974/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1043974/</guid>
<description><![CDATA[<p align="right" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: right; text-indent: 35.45pt; "><b><span>Михаил Красуский</span></b></p>
<p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; "><b><span>«Древности малороссийского языка»</span></b></p>
<span style="text-indent: 35.45pt; ">Отримано&nbsp;з джерела:&nbsp;</span><div><div style="text-indent: 47.266666412353516px;"><a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fuargument.com.ua%2Fistoriya%2Fdrevnosti-malorossiyskogo-yazyika-mihail-krasuskiy%2F+" target="_blank" rel="nofollow">Красуский М. &quot;Древности малороссийского языка&quot;</a></div><div>
<div>
<i><span style="white-space:pre">						</span>Вступ</i></div><div><div><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><i><span>Праця&nbsp;опублікована 1880 року мізерним тиражем. Вона не залишилася не поміченою&nbsp;фахівцями, однак масовий освічений читач досі не відає про її унікальні&nbsp;результати. Брошура «Древность малороссийского язика» Михайла Красуського (про&nbsp;її існування повідав упорядникові ще під час роботи IX Міжнародного з'їзду&nbsp;славістів покійний О.Знойко) була виявлена в конволюті ... без назви. Тут&nbsp;допоміг С.Плачинда. Згодом трапився поклик на досить оперативну рецензію в&nbsp;«Русском филологическом вестнике», проте саме за той рік немає часопису в&nbsp;подільському сховищі дореволюційних журналів... Отже, ім</span></i><i><span>’</span></i><i><span>я
талановитого сходознавця було викинуте з історії індоєвропейських студій. Поки&nbsp;що знань про нього надто мало. Поляк за національністю, польський і російський&nbsp;філолог. У молоді роки переїхав з батьківщини в Одесу, тривалий час жив тут...&nbsp;Пошук триває. </span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><i><span>Друкуємо&nbsp;розвідку мовою оригіналу свідомо: так рельєфніше проступає об’єктивний погляд&nbsp;на вік нашої мови науковця, для якого, власне, українська культура була чужою&nbsp;(в брошурі це проявилося, зокрема, пасажем щодо козаків як розбишак). </span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><i><span>Безперечно,&nbsp;раніше до проблеми впритул підходили М.Максимович, П.Лукашевич, М.Драгоманов,&nbsp;який читав у Київському університеті історію Сходу... А проте розв</span></i><i><span>’</span></i><i><span>язати її&nbsp;змогла лише людина з колосальним знанням орієнтальних і європейських мов.&nbsp;Закладений у заголовок парадокс М.Красуський вирішив блискуче, і не спростували&nbsp;його навіть випробуваним методом замовчування.</span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><i><span>Поза&nbsp;сумнівом, ця публікація сприятиме радикальному переглядові підходів до&nbsp;індоєвропейських студій не лише в Україні, а й у сусідніх державах.</span></i><i>Вступ&nbsp;В. Довгича</i><span style="text-align: right; text-indent: 35.45pt; ">.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span style="text-align: right; text-indent: 35.45pt; ">
</span></p>
<i><font color="#990000">Дозволено цензурою:</font></i></div><div><i><font color="#990000">Одесса. 21 декабря 1879 г.</font></i><i>
</i>
<b><span style="white-space:pre">											</span>Михаил Красуский</b>

<b><span style="white-space:pre">			</span>«ДРЕВНОСТИ МАЛОРОССИЙСКОГО ЯЗЫКА»</b>


<p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">Занимаясь, долгое время&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">сравнением арийских языков я пришел в убеждение, что малороссийский язык не&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">только старше всех славянских, не исключая так называемого старославянского, но&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">и санскритского, греческого, латинского и прочих арийских. А между тем&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">малороссийский язык не имеет по настоящее время даже порядочного словаря! Это&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">обстоятельство и помешало нашим и заграничным филологам открыть действительный&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">источник древних языков. К тому же в последнее время заграничные ученые начали&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">убеждаться, что колыбелью арийских племен не была Средняя Азия, но так&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">названная Сарматская долина, или Славянская; следовательно, на этой равнине по&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">настоящее время живут Малоросы и происшедшие от них же колонисты на севере, и&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">Новгородцы: и вообще Великоросы. Известно, что новгородское наречие наиболее&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">подходит к малороссийскому. Вообще признано, что цивилизация сильно влияет на&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">порчу и перемену форм коренного языка; потому-то Французы и Итальянцы уже не&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">понимают латинского языка, а Немцы не понимают готского. Таким образом, и&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">древняя индийская цивилизация из первобытного языка произвела санскритский,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">который уже вовсе не считается (как прежде) отцем всех арийских. А, (так) как&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">культура мало повлияла на малороссийский язык, то не удивительно, что он&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">сохранился более других. Так, от малор. слова </span><i>ходыты</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> происходит </span><i>находыты</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">,&nbsp;</span><i>знаходыты</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, а затем знахарь, или знающий&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">где что найти, как взяться за дело и проч. Отсюда новое слово </span><i>знаты</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, по-санскритски пишется </span><i>gnatum</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, произносится </span><i>джнатум</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> (знать). Из этого видим, что&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">первоначально наше </span><b>з</b><span style="text-indent: 35.45pt; "> переделано на </span><b>g</b><span style="text-indent: 35.45pt; ">, или </span><b>дж</b><span style="text-indent: 35.45pt; ">, в латыни на </span><b>g</b><span style="text-indent: 35.45pt; ">, в&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">немецком на </span><b>k</b><span style="text-indent: 35.45pt; ">, в итальянском и французском на <b>с</b>,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">например: </span><i>conoscere</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, </span><i>connaitre</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> (</span><i>знать</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">). В том же, что </span><i>знахарь&nbsp;</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">и </span><i>знаты</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> происходят от </span><i>знаходыты</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, по-польски </span><i>znachodzic</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, сомневаться невозможно. Так&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">же точно от латинского </span><i>venire&nbsp;</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">происходит </span><i>invenire</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, но эти формы&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">сравнительно уже новые, а потому нет их у нас. Польское </span><i>invencya</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> уже взято от латыни после принятия христианства. Нет&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">сомнения, что название чисел, употребляемых всеми арийскими племенами,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">принадлежит глубокой древности: и если бы мы могли объяснить их, (то есть чисел)&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">происхождение, то тем самым нашли бы ключ для разрешения арийского вопроса. Вот&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">как, по-моему, на основании форм малороссийского языка можно объяснить&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">происхождение названия первых чисел, а именно:</span></p><p style="text-align: justify;margin-bottom: 0.0001pt; text-indent: 35.45pt; "><span style="text-align: center; text-indent: 35.45pt; "><span style="white-space:pre">						</span>1</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><b><i><span>Один</span></i></b><span> происходит от&nbsp;малор. <i>од-вин</i>, или <i>от-он</i>, <i>от него</i>, разумея под этим, что счет начинается от первого пальца&nbsp;руки. Впрочем, это не новость, и вообще признано, что на выражение единицы&nbsp;послужило местоимение. Малор. <i>вин&nbsp;</i>значит он, по-чешски <i>on</i> … польск. <i>on</i>, <i>ony</i>,&nbsp;у Новгородцев встречаем <i>ен</i>, <i>ена</i> (он, она), в санскрите <i>еnа</i> (тот), но и у тверских корелов <i>она</i> значит <i>он</i>, а <i>он</i> значит <i>она</i>, по-литовски <i>anas</i> (он), <i>venas</i> (один).&nbsp;Малор. и русское <i>одно</i>, по-польски <i>jedno</i>, по-итальянски <i>uno</i>, отбрасывает <b>g</b>; так точно и латинское <i>unus</i>,&nbsp;<i>una</i> (один,<i> </i>одна) вместо <i>udnus</i>, <i>udna</i>, греческое <i>en</i>, <i>enos</i> вместо <i>eden</i>, <i>edenos</i>, английское <i>one</i> (один),&nbsp;немецкое <i>ein</i>, французское <i>un</i>. Санскритское <i>una</i> в значении <i>один</i>, <i>одна</i> отыскиваем в форме <i>una vincanti</i>, уже испорченной с&nbsp;латинского <i>unus-de-viginti</i>, <i>undeviginti</i> (девятнадцать). Так&nbsp;заимствование (примеров можно найти много) опровергает мнение тех, которые&nbsp;утверждают, что Славяне отделились от Индийцев последние. Напротив. Индийцы&nbsp;отделились от нас прежде, чем от Греков, Литовцев и Римлян.</span></p><p style="text-align: justify;margin-bottom: 0.0001pt; text-indent: 35.45pt; "><span style="text-align: center; text-indent: 35.45pt; "><span style="white-space:pre">						</span>2</span></p><p style="text-align: justify;margin-bottom: 0.0001pt; text-indent: 35.45pt; "><span style="text-indent: 35.45pt; "><b>Два</b></span><span style="text-indent: 35.45pt; ">, <b><i>двое&nbsp;</i></b></span><span style="text-indent: 35.45pt; ">происходит от </span><i>твой</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, </span><i>твое</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, подразумевая здесь второй палец&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">руки – указательный, служащий на означение лица предметов. По-польски вместо </span><i>twoja </i><span style="text-indent: 35.45pt; ">часто употребляется </span><i>twa</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> (твоя). В санскрите </span><i>tva</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, </span><i>tvam&nbsp;</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">значит </span><i>ты</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, </span><i>dva</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> значит </span><i>два</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">по-итальянски </span><i>tuo</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> (твой), </span><i>duo</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> (два), готское </span><i>twa</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, англ. </span><i>two</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, нем. </span><i>zwei</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">. Малорос., </span><i>дви</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> значит </span><i>две</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">по-польски тоже </span><i>dwie</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, но в санскрите </span><i>dvi</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> значит то же самое, что </span><i>dwa</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> и употребляется лишь в начале&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">сложных чисел. Это без сомнения уже позаимствовано от малороссийских&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">испорченных форм. Так, вместо </span><i>дванадцять&nbsp;</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">Малорос часто говорит </span><i>двинадцать</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">вместо </span><i>двасто</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> говорит всегда </span><i>двисти</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, что по-русски </span><i>двести</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, по-польски </span><i>dwiescie</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">. Малорос. </span><b>и&nbsp;</b><span style="text-indent: 35.45pt; ">перешло тоже и в латинский язык, например: </span><i>viginti&nbsp;</i><i>ex dviginti</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> вместо </span><i>dwaginti&nbsp;</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">(двадцать). А между тем утверждают, что малор. </span><b>и</b><span style="text-indent: 35.45pt; "> уже в историческое время произошло от </span><b>ять</b><span style="text-indent: 35.45pt; ">, польское </span><b>ie</b><span style="text-indent: 35.45pt; ">. Напротив,&nbsp;</span><span style="text-indent: 35.45pt; ">малор. </span><i>новийший</i><span style="text-indent: 35.45pt; "> пишется и в латыни </span><i>novissimus</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">, а не как русское и польское </span><i>новейший</i><span style="text-indent: 35.45pt; ">.</span></p><p align="center" style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: center; text-indent: 35.45pt; "><span>3</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span>Малор. <b><i>тры</i></b> проис. от <i>тере</i>, <i>тре</i> (трет), ибо средний палец трет о другие боковые. Италианское <i>tre</i> (три) наиболее сохранило&nbsp;первоначальную форму; лат. <i>tres</i>,&nbsp;греч. <i>treis</i>, нем. <i>drei</i>, фран. <i>trois</i>. Но Малорос должен был переменить <i>тре</i> на <i>тры</i>, чтобы&nbsp;отличить от <i>тре</i> в значении <i>трет</i>. То самое и литов. <i>trys</i>, поль. <i>trzy</i>, рус. <i>три</i> и санскр. <i>tri</i>, как русское. Однако Малорос не&nbsp;говорит <i>трытий</i>, но <i>третий</i>, и тут отыскиваем окончание -<i>т</i> в форме <i>трет</i>, которое у Русских сохранилось.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span><i><b>
</b></i></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span><i><b><font color="#005500">Продовження статті див. у блозі</font></b></i></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; "><span><i><b>
</b></i></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 35.45pt; ">З повним текстом статті у перекладі українською мовою можна ознайомитися за посиланням: <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fwww.refine.org.ua%2Fpageid-3231-1.html" target="_blank" rel="nofollow">Красуський М. &quot;Давність української мови&quot;</a>.</p></div></div></div></div><br>&nbsp;<br>
<a href="http://blog.i.ua/user/655694/1043974/?autoplay=1" target="_blank"><img src="//i.i.ua/i_sound.gif" width="14" height="14" border="0"></a> <a href="http://blog.i.ua/user/655694/1043974/?autoplay=1" style="color: #556" target="_blank">Заметка со звуковым сопровождением04:47</a><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1043974/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Sun, 29 Jul 2012 13:06:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Давність української мови]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1028399/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1028399/</guid>
<description><![CDATA[<p align="right" style="margin: 0px 0px 0.0001pt; padding: 0px; text-align: right; text-indent: 1cm; "><b>Іван Ющук</b></p>
<b><span style="white-space: pre; ">			</span>12 ФАКТІВ ПРО ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ</b><div style="text-align: left; "><b><span style="white-space: pre; ">						</span>(продовження статті)</b></div><div style="text-align: left; "><b>
</b><div><b><i><span style="white-space: pre; ">	</span></i></b></div><div><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; "><span></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; "><b><i><span>
</span></i></b></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт дев’ятий</b><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; "> – це мова “Слова о полку Ігоревім”, опублікованого 1800 року. Поема, як вважають&nbsp;вчені, складена в 1185&nbsp; – 1187 рр., а відомий&nbsp;список її зроблено, можливо, в ХV – ХVІ ст., під час так званого другого південнослов’янського&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">впливу, коли в текстах посилено виправлялися відхилення від старослов’янської мови.&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">“Слово о полку Ігоревім” теж, очевидно, виправлене. На таку думку наштовхують ті&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">поодинокі пропущені українізми, які трапляються тут. Наприклад, в усьому тексті&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">вживається старослов’янська форма імені </span><i>Владимиръ</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">, але один раз – </span><i>Володимиръ</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">;&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">так само скрізь – <i>храбры</i>й, і раптом: <i>хороброє &nbsp;гнІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>здо</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">; п’ять разів слова <i>дІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>виця</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">, <i>дІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>ва</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; "> написані через&nbsp;</span><span>“ять” (</span><span><font color="#ff3300">“I”</font></span><span>)</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">, а шостий&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">– через <b>и</b>: <i>красною дивицею</i>; через&nbsp;</span>
<span>“ять” (</span><span><font color="#ff3300">“I”</font></span><span>)</span>&nbsp;<span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">написані слова <i>полетІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>ти</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">, <i>одолІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>ти</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">, <i>разумІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>ти</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">, але написано через <b>и</b>:&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">помолодити (</span><i>А чи диво ся братіє стару помолодити</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">?); дев’ятнадцять разів ужито&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">в прикметниках закінчення </span><b>-аго</b><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; "> (</span><i>стараго, великаго</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">), а двадцятий&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">раз проскакує </span><b>-ого</b><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">: </span><i>поганого Кощея</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">; у двох третіх випадків (65 разів)&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">у кінці дієслів 3-ї особи однини й множини стоїть твердий </span><b>-тъ</b><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; "> (</span><i>кличетъ,&nbsp;</i><i>велитъ</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">), але в решті випадків (31 раз) виступає </span><b>-ть</b><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">: </span><i>комони ржуть&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; "><i>за Сулою</i>; <i>звенить слава в КыєвІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">; <i>трубы трубять в НовІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>градІ</i><span style="text-indent: 1cm; "></span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">; <i>стоять стязи в ПутивлІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><span style="text-indent: 1cm; text-align: left; ">.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Зовсім не старослов’янські й такі вислови, слова та форми слів, як: </span><i>лисици&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; "><i>брешутъ на щиты</i>, <i>другаго дни велми рано</i>, <i>дІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>ти бІ</i><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>сови</i><span style="text-indent: 1cm; ">, <i>уже бо братіє невеселая година въстала</i>, <i>уже княже туга умь полонила</i>,&nbsp;</span><i>заступивъ королеви путь</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>подъ тыи мечи харалужныи</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>загородите полю&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; "><i>ворота</i>, <i>оксамиты</i>, <i>кожухы, стягъ</i>, <i>звонячи в прадІ</i></span><span style="text-indent: 1cm; "></span><i>днюю славу</i><span style="text-indent: 1cm; "> тощо.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт десятий</b><span style="text-indent: 1cm; ">. Єврейський теолог Соломон Іцхакі (ХІ ст.) в коментарі до П’ятикнижжя, пояснюючи&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">деякі слова з мови євреїв, що жили тоді в Київській Русі, називає слово </span><i>сніг&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; ">– саме із звуками </span><b>і</b><span style="text-indent: 1cm; "> та </span><b>г</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>сніг</i><span style="text-indent: 1cm; ">. І це в ХІ столітті. інший єврейський&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">теолог Ісаак бен-Моїсей (писав у середині ХІІІ ст.) у коментарі до Талмуду дає&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">таке пояснення: “Дерева (або колоди), зв’язані у великій кількості, що в Біблії&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">називається </span><i>рафсодот</i><span style="text-indent: 1cm; ">…, по-німецькому </span><i>влос (Floss</i><span style="text-indent: 1cm; ">), а руською мовою&nbsp;</span><i>пліт</i><span style="text-indent: 1cm; ">”. Виходить, що чергування </span><b>о</b><span style="text-indent: 1cm; "> з </span><b>і </b><span style="text-indent: 1cm; ">(</span><i>пліт – плоту</i><span style="text-indent: 1cm; ">)&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">в українській мові відбулося ще десь до середини ХІІІ ст., а не аж у ХV ст., як&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">це засвідчують найдавніші українські пам’ятки.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт одинадцятий</b><span style="text-indent: 1cm; ">. Найкраще відбили мову ще дохристиянської Русі українські народні пісні. Відразу&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">слід зазначити, що народні пісні не перекладаються, вони можуть лише редагуватися,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">доповнюватися або скорочуватися. Але ось ця щедрівка, яку й тепер співають з 13&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">на 14 січня в Доброгостові Львівської області, не редагувалася:</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Чи спиш, чи чуєш, Господаречку,</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>У своїм домочку&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>На Новий рік, на Новий рік?&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Підем орати, підем сіяти&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Яру пшеницю&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>На Новий рік, на Новий рік.</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">На перший погляд незрозуміло, як це можна сіяти яру пшеницю в січні. Але річ&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">у тім, що на Русі до прийняття християнства Новий рік зустрічали не в січні, а наприкінці&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">березня, коли й справді можна починати весняну сівбу. Володимир Великий початок&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">року переніс на вересень. А щедрівка залишилася без змін. Такою ж давньою, дохристиянською&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">є й ця купальська пісня, записана на Івано-Франківщині й відома в інших краях України:</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Гей, око Лада, Леле Ладове,</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Гей, око Ладове, ніч пропадає,&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Бо око Лада з води виходить,&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Ладове свято нам приносить.&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Гей, Ладо! А ти, Перуне,&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Дай дочекати Ладі Купала.</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Усе тут – і особливий ритм, й імена поганських божеств – старовинне, тільки&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">не мова. Можливо, ще давніші погляди наших предків відбиває ця веснянка, записана&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">на Волині:</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Ой ти, соловейку, ти ранній&nbsp;</i><i>пташку,</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Ой чого так рано із вир’їчка вийшов?</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>Не сам же я вийшов, Дажбог мене вислав,&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>З правої ручейки й ключики видав,&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>З правої ручейки – літо відмикати,&nbsp;</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i>З лівої ручейки – зиму замикати.</i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">У цій пісні, як і в попередніх, відбилося світобачення наших далеких пращурів&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">у всій своїй первозданності: і уявлення про сонце як Ладове око, що поринає у воду&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">й виринає з неї; і переконання, що на зиму пташки ховаються під річку, де був вирій,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">тобто рай, туди не треба було відлітати, туди просто заходили і звідти виходили;&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">і поділ року на зиму, літо й осінь (без весни). Давність цієї пісні, як і багатьох&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">інших, не тільки наведених тут, безперечна. А мова їхня – природна, жива, українська,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">ніби вони недавно складені.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт дванадцятий.</b><span style="text-indent: 1cm; "> Пращури українців живуть споконвіку на цій землі, що тепер зветься Україною,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">тобто вкраяною долею, Богом. Як вважає більшість славістів, епіцентром, звідки поширювалися&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">слов’янські мови, була Україна. “Те, що слов’янська прабатьківщина була між Карпатами,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">Придніпров’ям (заходячи далеко на лівий берег Дніпра) і Пінськими болотами, на&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">території, де з найдавніших часів панує чисто слов’янська топоніміка, є в наш час&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">загальновизнаним”, – стверджує російський мовознавець В.Кипарський. “Найвірогіднішою,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">на наш погляд, є гіпотеза про середньодніпровську-західнобузьку прабатьківщину слов’ян”,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">– уточнює інший російський мовознавець Ф.Філін. Це дає підстави припускати, що українська&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">мова, як автохтонна, найбільшою мірою і в найбільш чистому вигляді успадкувала й&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">зберегла риси тієї мови, яка лягла в основу всіх слов’янських мов. Бо ж саме з цієї&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">території йшла слов’янська експансія, а отже, й поширювалася слов’янська мова, яка,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">стикаючись з іншими мовами інших племен, набувала відмінних рис і започатковувала&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">нові слов’янські мови.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Підсумок</b><span style="text-indent: 1cm; ">. Українська мова формувалася тисячоліттями. Її основні елементи були започатковані&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">ще в часи, співвідносні з виникненням латинської мови, або й раніше. У VІ – VІІ&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">ст. вона вже мала окреслено сучасні обриси, про що засвідчують сербська й хорватська&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">мови. Ще до створення Київської держави українська мова опанувала великі простори&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">центрально-східної Європи. Нею розмовляло населення Київської Русі.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Звичайно, за цей тривалий час українська мова зазнавала різних сторонніх впливів.&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">Для неї не минулися безслідно і грецька колонізація Чорноморського узбережжя, і&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">нуртування скіфських племен у VІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е., і вторгнення готів&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">на південь України в ІІІ&nbsp; – ІV ст., й існування&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">могутньої гунської імперії в ІV – V ст., і жорстоке панування тюркомовних аварів&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">(літописних обрів) у VІ&nbsp; – VІІІ ст., і зіткнення&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">з хозарами, уграми, печенігами впродовж VІІІ – Х ст. Щось в українській мові залишилося&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">від мов цих народів і племен. Щось привнесли в неї старослов’янська, польська, російська&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">мови. Це лише збагатило її, але не зруйнувало. Ніякі впливи й лихоліття не могли&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">порушити її цілісності, стрункості.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Українська мова зараз одна з найбагатших і найрозвиненіших мов світу. І ми,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">українці, повинні захистити її від посягань різних зайд і перевертнів, як її досі&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">захистили наші предки. Житиме наша рідна мова – житиме й наш народ.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">
</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Іван Ющук, кандидат філологічних наук, професор,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">завідувач кафедри Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки й&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">техніки України</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Отримано з е-джерела:</span><span style="text-indent: 1cm; "> <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fsd.org.ua%2Fnews.php%3Fid%3D9892" target="_blank" rel="nofollow">http://sd.org.ua/news.php?id=9892</a></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b><u><span>Увага:</span></u></b><span>&nbsp;через технічні причин&nbsp;</span><span>(на i.ua)&nbsp;</span><span>кириличну літеру&nbsp;</span><span>“ять”</span><span>&nbsp;</span><span>у тексті роботи подано буквою&nbsp;</span><span>“</span><b><span>І</span></b><span>”,&nbsp;</span><span>яка з міркувань не так візуальних, як фонетичних є найкращим відповідником для «ять» (примітка моя - oleksander).</span>
</p></div><div><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span></span></p></div></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1028399/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Sat, 30 Jun 2012 08:28:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Давність української мови]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/1028333/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/1028333/</guid>
<description><![CDATA[<span></span><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: right; text-indent: 1cm; " align="right"><b><span>Іван Ющук</span></b></p>
<b><span style="white-space:pre">			</span>12 ФАКТІВ ПРО ДАВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ</b><div><b><span style="white-space:pre">						</span>(початок статті)</b></div><div><b>
</b><div><b><i><span style="white-space:pre">	</span></i></b><b><i><span>Рідна та мова, яка вироблена рідним народом на його споконвічній землі і пристосована саме до його умов існування, до його менталітету, до його способу думання. Вона є рідною не тільки для всього народу, а й для кожного окремого індивіда, що належить до цього народу, незалежно від того, з якою мовою йому довелося зіткнутися при появі на світ. Рідна мова&nbsp;<span>&nbsp;</span>– це мова предків і рідної землі.</span></i></b><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; "><span></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Кожен народ має свою мову. Якщо народ втрачає свою мову, він перестає бути народом.&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">Де хозари, де половці, де обри, де ятвяги, а разом з ними і їхні культури, звичаї?&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">Їх нема, бо нема їхніх мов. Хоч генетичні нащадки цих народів існують, але вони&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">розчинилися в інших народах, в інших культурах. Українська нація збереглася, бо&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">зберегла свою мову. Ті, хто відступився від української мови, перестали бути українцями.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Це Собеські, Потоцькі, Вишневецькі, які розбудовували шляхетську Польщу; це Гоголь,&nbsp;Чехов, Короленко, Мечников, які стали представниками російської культури й науки.&nbsp;Таких прикладів, на жаль, є багато.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Національна мова з’являється не відразу, не раптово. Її становлення триває сотні,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">а то й тисячі років. Численні покоління формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">пристосовують до свого менталітету, до природного оточення, до мінливих умов життя.&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">Мова – продукт тривалого історичного розвитку народу. Українська мова як така розвивалася&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">не одне тисячоліття.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Україна близько 700 (семисот) років була розчленована між різними державами,&nbsp;які в такий чи інший спосіб викорінювали мову її автохтонного населення й насаджували&nbsp;свою. Закарпаття від ХІ ст. до середини ХХ ст. входило до складу Угорщини. Галичину&nbsp;й частину Волині в другій половині ХІV ст. загарбала Польща і втримувала їх аж до&nbsp;1939 р. На решті українських земель, відтіснивши з них у ХІV ст. татаро-монголів,&nbsp;до 1569 р. панувала Литва. Потім ці землі перейшли під владу Польщі, а відтак Росії.&nbsp;І все-таки, незважаючи на несприятливі умови для української мови, нею на початку
ХХ ст., як стверджував М.Грушевський у своїй “Історії України-Руси” (т. І), розмовляло&nbsp;понад 40 млн. людей. Тепер тих мільйонів є менше.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Тільки давня мова могла так вистояти. А про давність української мови свідчить&nbsp;чимало як опосередкованих, так і прямих фактів.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b><span>Факт перший</span></b><span>. Коли українську мову зіставляти з найдавнішими індоєвропейськими мовами, зокрема&nbsp;з латинською, впадає в очі її, так би мовити, “архаїчність”, тобто наявність у ній&nbsp;великої кількості прадавніх, індоєвропейських елементів.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Фонетична система української мови, якість її звуків напрочуд близькі до латинської&nbsp;(і, зауважимо, до іспанської та італійської – її найближчих спадкоємниць). В обидвох&nbsp;мовах майже однакова система голосних звуків. І в латинській, і в українській розрізняються&nbsp;звуки <b>ґ</b> і <b>г</b> (<b>g</b> i <b>h</b>): в латинській <i>genus </i>“рід”&nbsp;(споріднене з нашим <i>жінка</i>) і <i>hostis </i>“чужинець, ворог” (споріднене
з нашим <i>гість</i>). В обох мовах відбувається чергування звуків <b>у</b> і <b>в</b>:&nbsp;лат. <i>nauta</i> “моряк” i <i>navis</i> “корабель”, як наше <i>наука</i> і <i>навчання</i>.&nbsp;Так само в обидвох мовах є випадний звук <b>е</b>: в латинській <i>aper</i> – <i>apri&nbsp;</i>(“вепр – вепра”), як в українській <i>вітер – вітру</i> (випадає звук <b>е</b>).</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>В архаїчній, тобто найдавнішій латині було вісім відмінків, у тому числі кличний&nbsp;і два місцеві. В українській мові є всі ці відмінки, за винятком одного місцевого,&nbsp;і в основному їхнє значення збереглися. Навіть закінчення в деяких відмінках ті&nbsp;самі. Наприклад, однакове закінчення виступає в називному відмінку однини багатьох&nbsp;іменників жіночого роду, як <i>arena (арена</i>), <i>summa</i> <i>(сума)</i> в одній&nbsp;і другій мовах; у кличному відмінку іменників чоловічого роду: <i>Brute</i> <i>(Бруте)&nbsp;</i>– відомий латинський вислів “<i>Et tu Brute contra me</i>” <i>(І ти, Бруте,&nbsp;проти мене</i>) майже зрозумілий і без перекладу; такі самі закінчення в називному&nbsp;множини мають іменники чоловічого роду: <i>muri</i> <i>(мури),</i> <i>numeri&nbsp;</i><i>(номери);</i> іменники середнього роду: <i>maria (моря),</i> <i>nomina</i> <i>(імена).</i></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Латинська й українська мови розрізняють три роди: чоловічий, жіночий і середній.&nbsp;І знаменно, що найдавніші українські іменники в більшості випадків мають навіть&nbsp;той самий рід, що й латинські. Так, однаково до чоловічого роду належать, наприклад,&nbsp;іменники латинське <i>hortus </i>“сад” і наше <i>город, pulvis</i> і <i>пил</i>,&nbsp;<i>ventus</i> і <i>вітер</i>, <i>mensis</i> і <i>місяць</i>, <i>sucus</i> і <i>сік</i>,&nbsp;<i>somnus</i> і <i>сон</i>, <i>dolor</i> і <i>біль</i>, <i>nasus</i> і <i>ніс</i>;&nbsp;до жіночого роду іменники <i>nox </i>і <i>ніч</i>, <i>mors </i>і <i>смерть</i>,&nbsp;<i>res</i> і <i>річ</i>, <i>voluntas </i>і <i>воля</i>, <i>securis</i> і <i>сокира</i>,&nbsp;<i>lana</i> і <i>вовна</i>, <i>barba</i> і <i>борода</i>, <i>casa</i> і <i>хата</i>;
до середнього роду іменники <i>cor</i> і <i>серце</i>, <i>nomen</i> і <i>ім’я</i>,&nbsp;<i>aratrum</i> і <i>орало</i>, <i>semen</i> “насіння” і <i>см’я</i>, <i>lac&nbsp;</i>і <i>молоко</i>, <i>vinum</i> і <i>вино</i> тощо. У латинській мові іменник domus&nbsp;жіночого роду, в українській дім&nbsp; – чоловічого,&nbsp;але, виявляється, і в українській мові він часом буває жіночого роду: <i>Куди ж&nbsp;я піду, коли в мене немає своєї доми?</i> – читаємо в І.Нечуя-Левицького.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Ще більшу тотожність спостерігаємо в особових закінченнях дієслів, особливо&nbsp;при зіставленні українських форм з формами архаїчної, тобто найдавнішої латині:&nbsp;<i>sedeti – сидить</i>, <i>sedemos – сидимо</i>, <i>sedetes – сидите</i>. Того самого&nbsp;походження суфікс для утворення вищого ступеня порівняння прикметників в українській&nbsp;мові <b>-іш-</b> і в архаїчній латині <b>-ios</b><b>-</b>: <i>новий </i>– <i>новіший</i>, <i>novus – novios</i>; <i>лівий –&nbsp;лівіший</i>, <i>laevus – laevios</i>.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Дитячі слова української мови часто співвідносяться з латинськими: <i>тато&nbsp;</i>і <i>tata</i>, <i>мама</i> і <i>mamma</i>, <i>папа</i> “хліб” і <i>panis</i> “хліб”,&nbsp;<i>вава</i> “болить” і <i>vapulare</i> “бути побитим”, <i>куку </i>“шукай” і <i>occultare&nbsp;</i>“ховатися” (у цих словах по-дитячому повторено перший склад), <i>кака</i> “брудне,&nbsp;погане” і <i>cacare </i>“випорожнятися” тощо.&nbsp;&nbsp;Усі ці та багато інших збігів з латинською&nbsp;мовою можуть свідчити лише про одне: українська мова в окремих своїх рисах почала&nbsp;формуватися ще дві з половиною – три тисячі років тому, можливо, водночас із латинською,&nbsp;якщо не раніше. Адже українська мова зберегла багато чого, що вже класична латинь&nbsp;утратила.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b><span>Факт другий</span></b><span>. Візантійський мандрівник і історик Пріск Панійський 448 р., перебуваючи в&nbsp;таборі гуннського вождя Аттіли, на території сучасної України записав слова <i>мед&nbsp;</i>і <i>страва</i> – це вже українські слова.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт третій</b><span style="text-indent: 1cm; ">. Коли в VІ – VІІ ст. н.е. предки сучасних сербів і хорватів переселилися з&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">України на Балкани, вони вже понесли з собою багато елементів, властивих і сучасній&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">українській мові.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Зокрема в сербській і хорватській мовах перед звуком </span><b>е</b><span style="text-indent: 1cm; "> приголосні вимовляються так само твердо, як і в українській: </span><i>земља&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; ">“земля”, </span><i>весело</i><span style="text-indent: 1cm; ">. Не пом’якшуються приголосні й перед звуком </span><b>и</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>липа&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; ">“липа”, </span><i>тихи</i><span style="text-indent: 1cm; "> “тихий”, </span><i>вабити</i><span style="text-indent: 1cm; "> “вабити”. У деяких діалектах хорватської&nbsp;мови так само, як і в українській, на місці колишнього звука, що позначався буквою&nbsp;</span>“<b>ять</b>” (<font color="#ff3300">примітка: у тексті подаватиму як&nbsp;“</font><b>І</b><font color="#ff3300">”</font><span style="text-indent: 1cm; ">)</span><span style="text-indent: 1cm; ">, звучить </span><b>і</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>dilo</i><span style="text-indent: 1cm; "> “діло”, </span><i>lito&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; ">“літо”, </span><i>did </i><span style="text-indent: 1cm; ">“дід”. Так само відбувається чергування </span><b>г, к, х </b><span style="text-indent: 1cm; ">із&nbsp;</span><b>з, ц, с</b><span style="text-indent: 1cm; ">: у сербській і хорватській мовах: </span><i>нога</i><span style="text-indent: 1cm; "> – </span><i>нози</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>рука&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; ">– </span><i>руци</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>муха</i><span style="text-indent: 1cm; "> – </span><i>муси</i><span style="text-indent: 1cm; ">. Однаково звучить кличний відмінок в українській&nbsp;і сербській та хорватській мовах: </span><i>Иван</i><span style="text-indent: 1cm; "> – </span><i>Иване</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>орач</i><span style="text-indent: 1cm; "> – </span><i>орачу</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>сестра</i><span style="text-indent: 1cm; "> – </span><i>сестро</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>сестрица</i><span style="text-indent: 1cm; "> – </span><i>сестрице</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>лекар </i><span style="text-indent: 1cm; ">–&nbsp;</span><i>лекару</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>друг</i><span style="text-indent: 1cm; "> – </span><i>друже</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>jунак</i><span style="text-indent: 1cm; "> “герой” – </span><i>jуначе</i><span style="text-indent: 1cm; ">.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b></b></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Дієслова в першій особі множини дійсного способу мають кінцівку </span><b>-мо</b><span style="text-indent: 1cm; "> (як&nbsp;і в українській, в архаїчній латині та ще в італійській та іспанській мовах): </span><i>чуjемо</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>оремо</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>ходимо</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>стоjимо</i><span style="text-indent: 1cm; ">. Майже однаково в обох мовах змінюються&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">дієслова в наказовому способі, наприклад, у сербській і хорватській мовах: </span><i>пиши</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>пишимо</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>пишите</i><span style="text-indent: 1cm; ">; </span><i>чекаj</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>чекаjмо</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>чекаjте</i><span style="text-indent: 1cm; ">.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Чимало слів, які, здавалося б, є специфічно українськими, зустрічаємо також&nbsp;у сербській та хорватській мовах у майже однаковому звучанні і з тим самим значенням:&nbsp;</span><i>вир</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>гаj</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>каљужа</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>квочка</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>китица</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>кожух</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>кољиво</i><span style="text-indent: 1cm; "> “коливо”, </span><i>крок</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>кут</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>куњати</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>крхки </i><span style="text-indent: 1cm; ">“крихкий”,&nbsp;</span><i>кутњи</i><span style="text-indent: 1cm; "> (зуб), </span><i>мршав</i><span style="text-indent: 1cm; "> “миршавий”, </span><i>наопако </i><span style="text-indent: 1cm; ">“навпаки”, </span><i>снага</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>треба</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>и</i><span style="text-indent: 1cm; "> </span><i>поготово</i><span style="text-indent: 1cm; "> “і поготів”. Такі самі, як і українські,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">назви місяців у хорватській мові мають, проте, інше значення: </span><i>травањ</i><span style="text-indent: 1cm; "> – це&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">“квітень”, </span><i>липањ</i><span style="text-indent: 1cm; "> – “червень”, </span><i>српањ</i><span style="text-indent: 1cm; "> – “липень”, </span><i>листопад </i><span style="text-indent: 1cm; ">–&nbsp;“жовтень”, але </span><i>сечањ</i><span style="text-indent: 1cm; "> – “січень”.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Усе це незаперечно свідчить, що вже півтори тисячі років тому (коли серби й&nbsp;хорвати переселялися з України на Балкани) мова наших предків мала багато тих специфічних&nbsp;рис, які становлять визначальні особливості сучасної української мови. Це вже була&nbsp;українська мова, хоч так вона, зрозуміла річ, тоді ще не називалася.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт четвертий.</b><span style="text-indent: 1cm; "> У VІІІ – Х ст. русичі підпорядкували собі частину литовських племен на північ&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">від Прип’яті, з яких пізніше постала білоруська народність. Білоруська мова, яка&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">сформувалася внаслідок цього, мало чим відрізняється від сучасної української, лише&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">фонетика, манера вимовляння звуків, у ній залишилася литовська: дзекання, цекання,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">акання, м’яка вимова. Останнім 983 року Володимир Великий завоював литовське плем’я&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">ятвягів. Мова їхніх нащадків повністю українська – це сучасна Берестейщина.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Підкореним уже після 988 року, тобто після прийняття християнства, а з ним як&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">елітної й староболгарської мови, угро-фінським племенам на північному сході було&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">занесено вже українсько-старослов’янську суміш, яка й започаткувала сучасну російську м</span><span style="text-indent: 1cm; ">ову.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт п’ятий</b><span style="text-indent: 1cm; ">. Безперечно українським є напис “<i>коваль Людота</i>” на мечі з ХІ ст., знайденому&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">на Полтавщині, як і значною мірою напис на келихові чернігівського князя Володимира&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">Давидовича, зроблений не пізніше 1151 р.: “</span><i>А се чара кня[зя] Володимерова Давыдовча,&nbsp;</i><i>кто из неh пь тому на здоровье а хваля Бога свого осподаря великого кня[зя]</i><span style="text-indent: 1cm; ">”.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт шостий</b><span style="text-indent: 1cm; ">. До нашого часу дійшли писані на пергаменті два Ізборники Святослава 1073 і&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">1076 років. Перший – це копія з болгарського&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">оригіналу. І все-таки український переписувач примудрився наробити чимало помилок.&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">У кількох словах замість закономірної в старослов’янській мові букви&nbsp;</span>“<b>ять</b>”&nbsp;<span style="text-indent: 1cm; ">він ужив букву <b>и</b>: <i>нимая</i>,&nbsp;<i>симя</i>,&nbsp;</span><i>исцили</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>видома</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>пламениє</i><span style="text-indent: 1cm; "> (тобто пломеніє); сплутував </span><b>и&nbsp;</b><span style="text-indent: 1cm; ">з </span><b>ы</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>выны</i><span style="text-indent: 1cm; "> (замість </span><i>вины</i><span style="text-indent: 1cm; ">), </span><i>трызны</i><span style="text-indent: 1cm; "> (замість </span><i>тризны</i><span style="text-indent: 1cm; ">),&nbsp;</span><i>просты</i><span style="text-indent: 1cm; "> (замість </span><i>прости</i><span style="text-indent: 1cm; ">), </span><i>помыслы</i><span style="text-indent: 1cm; "> (замість </span><i>помысли</i><span style="text-indent: 1cm; "> –&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">наказовий спосіб); написав <i>чоловІ</i></span><i>ка</i><span style="text-indent: 1cm; "> (замість <i>человІ</i></span><i>ка</i><span style="text-indent: 1cm; ">), <i>Илля</i> (замість <i>Илия</i>), <i>ходъ</i> (замість&nbsp;</span><i>годъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">&nbsp; – так він передав український&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">звук <b>h</b></span><span style="text-indent: 1cm; ">)</span><span style="text-indent: 1cm; ">, <i>он є давъ</i>, <i>уставив </i>(замість старослов’янського <i>далъ</i>,&nbsp;</span><i>уставилъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">), </span><i>пьємо </i><span style="text-indent: 1cm; ">замість </span><i>пиємъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>помагає</i><span style="text-indent: 1cm; "> (замість </span><i>помогаєтъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">)&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">тощо.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b></b></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="text-indent: 1cm; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="text-indent: 1cm; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b></b></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">У складеному за болгарськими зразками українським автором Ізборнику Святослава&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">1076 р. є такі сучасні українські слова: </span><i>ворогъ</i><span style="text-indent: 1cm; "> (вжито один раз, а 21 раз&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">написано <i>врагъ</i>), <i>морокъ</i>, <i>полонъ</i>, <i>вІ</i></span><i>трила</i><span style="text-indent: 1cm; ">, <i>лука </i>(“ділянка, поросла травою”), <i>краса</i>, <i>свита</i>, <i>гърньць&nbsp;</i></span><span style="text-indent: 1cm; ">(горнець), </span><i>въчинити</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>сваритися</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>дивися</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>лишися</i><span style="text-indent: 1cm; "> тощо.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="text-indent: 1cm; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт сьомий</b><span style="text-indent: 1cm; ">. Важливим найдавнішим свідченням про мову Київської Русі є графіті (видряпані&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">написи) на стінах Київської Софії з ХІ – ХІV ст. (будівництво собору було завершено&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">1037 р. за часів Ярослава Мудрого). Ці написи, як правило, дуже лаконічні і являють&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">собою переважно молитовні звернення до Бога та святих з різних приводів. Написані&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">вони старослов’янською мовою: вживається тільки займенник </span><b>азъ</b><span style="text-indent: 1cm; ">, у прикметниках&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">скрізь виступає закінчення <b>-аго</b> (<i>зълаго</i>, <i>грІ</i></span><i>шнаго</i><span style="text-indent: 1cm; ">), вживаються форми <i>помози</i> (наказовий спосіб), <i>храбрый</i> тощо. Але&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">майже всі чоловічі імена в давальному відмінку мають закінчення </span><b>-ові</b><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><b>-еві</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>Петрови</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Дъмитръви</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Павълови</i><span style="text-indent: 1cm; "> (ХІ ст.), </span><i>Василеви</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>Борисови</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Иванови</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>попови И</i><span style="text-indent: 1cm; ">вану (ХІІ ст.) і т.д. У звертаннях&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">послідовно вживається кличний відмінок: </span><i>святый Фоко</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>свята Софиє</i><span style="text-indent: 1cm; "> и&nbsp;</span><i>святый Онуфриє</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Андрониче</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>небоже</i><span style="text-indent: 1cm; ">. Вживаються чоловічі імена&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">на </span><b>-о</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>Михалько</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Марко</i><span style="text-indent: 1cm; "> (ХІ ст.), </span><i>Дмитро</i><span style="text-indent: 1cm; "> (ХІІ ст.),&nbsp;</span><i>Гаврило</i><span style="text-indent: 1cm; ">. Двічі наводиться ім’я </span><i>Володимир</i><span style="text-indent: 1cm; ">, в ХІ і ХІІ ст., і обидва&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">рази з повноголоссям </span><b>-оло-</b><span style="text-indent: 1cm; ">.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="font-family: sans-serif; line-height: 19px; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="text-indent: 1cm; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Звертає на себе увагу форма орудного відмінка </span><i>имямъ </i><span style="text-indent: 1cm; ">(ХІІ ст.) замість&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">старослов’янської форми </span><i>именьмъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">. У тому ж ХІІ ст. один з авторів утворив&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">присвійний прикметник від імені </span><i>Янъка</i><span style="text-indent: 1cm; "> цілком за правилами сучасної української&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">мови: </span><i>Янъчынъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">. У написах з ХІІІ ст. подибуємо сучасну форму дієслова в минулому&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">часі чоловічого роду з суфіксом </span><b>-в</b><span style="text-indent: 1cm; ">, а не </span><b>-л</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>азъ моливъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">.&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">Поряд з </span><i>помилуй мя</i><span style="text-indent: 1cm; "> в ХІІІ ст. трапилося також </span><i>помилуй мене</i><span style="text-indent: 1cm; ">. В ХІ&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">– ХІІ ст. зустрічаємо цілком сучасні українські слова в сучасному звучанні: </span><i>хрест</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>не хотячи</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>геть</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>порося</i><span style="text-indent: 1cm; ">.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b>Факт восьмий</b><span style="text-indent: 1cm; ">. Багатий і переконливий матеріал про український характер мови Київської Русі&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">дають новгородські берестяні грамоти ХІ – ХV ст., яких виявлено й опубліковано&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">понад 700. Це переважно приватне ділове листування, писане, звичайно, тодішньою&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">літературною старослов’янською мовою.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Але вже від початку ХІІ тут спостерігається написання <b>и</b> замість&nbsp;</span>“<b>ять</b>”<span style="text-indent: 1cm; ">: <i>тоби</i>, <i>съби</i>, <i>нимечкий</i>, <i>клить</i>, <i>дижя</i>, <i>помитка</i>,&nbsp;</span><i>дидъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>михъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>сино</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>на рицици</i><span style="text-indent: 1cm; "> “на річці”, </span><i>не смиємъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>єси велилъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>роздилилъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>диялось</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>приихавъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>ихалы</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>поихалы</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>не надийся</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>сидити</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>ото всихъ селянъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>отъ&nbsp;</i><i>всихъ сиротъ </i><span style="text-indent: 1cm; ">тощо. В них відбито також перехід </span><b>е</b><span style="text-indent: 1cm; "> в </span><b>о</b><span style="text-indent: 1cm; "> після шиплячих:&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; "><i>чого</i>, <i>чоловІ</i></span><i>къ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, <i>жона моя</i>, <i>чоломъ</i>; м’який звук <b>ц</b>:&nbsp;</span><i>отьць&nbsp;</i><span style="text-indent: 1cm; ">“отець”, </span><i>куницю</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>сороцицю</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>пшеници</i><span style="text-indent: 1cm; ">; префікс </span><b>роз-</b><span style="text-indent: 1cm; ">:&nbsp;</span><i>роздилилъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>розумно</i><span style="text-indent: 1cm; ">.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b></b></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b></b></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><b></b></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="text-indent: 1cm; font-family: sans-serif; line-height: 19px; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="text-indent: 1cm; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Звертання вживаються переважно в кличному відмінку: </span><i>куме</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>господине</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; "><i>Онсифоре</i>, <i>дІ</i></span><i>во</i><span style="text-indent: 1cm; ">; іменники чоловічого роду в давальному відмінку однини&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">мають закінчення </span><b>-ові</b><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><b>-еві</b><span style="text-indent: 1cm; ">: </span><i>Стоянови</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>синови</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Василеви</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>мужеви</i><span style="text-indent: 1cm; ">; у родовому відмінку однини в іменниках&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">чоловічого роду трапляється закінчення </span><b>-у</b><span style="text-indent: 1cm; "> там, де мало б бути </span><b>-а</b><span style="text-indent: 1cm; ">:&nbsp;</span><i>гороху</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>пудъ меду</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>горсти лену</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>восъку</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>шолку</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>дару</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>лову</i><span style="text-indent: 1cm; ">. Прикметники в родовому відмінку однини чоловічого роду&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">мають майже повсюдно закінчення&nbsp;</span><b>-ого</b><span style="text-indent: 1cm; ">:&nbsp;</span><i>доброго</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>великого</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>жолтого</i><span style="text-indent: 1cm; ">; рідко закінчення </span><b>-аго</b><span style="text-indent: 1cm; ">:&nbsp;</span><i>луцьшаго</i><span style="text-indent: 1cm; ">. Трапляються такі українські форми займенників: </span><i>тоби</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>от&nbsp;</i><i>нього</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>к ньому</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>с тыми</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>на тыхъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>хто</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>с кимъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">.</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="font-family: sans-serif; line-height: 19px; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><i><span style="text-indent: 1cm; "></span></i></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Явно український характер мають багато дієслівних форм: </span><i>грамоту с тобою спишемо</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>молотимо да сыплемо</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>язъ къ тоби берость написавъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>пришьлить</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>възмить</i><span style="text-indent: 1cm; ">.&nbsp;</span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span style="text-indent: 1cm; ">Імена новгородців звучать переважно як сучасні українські (тут завчена книжна&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">старослов’янська мова дає себе знати якнайменше): </span><i>Олекса</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Олексии</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>Олександр</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Онисимъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Олисей</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Остафий</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Олена</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Микыта</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>Михайло</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Марко</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Василь</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Василко</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Юрко</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Иванко</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>Пан[ь]ко</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Рад[ь]ко</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Степанець</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Федорець</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>Костянтинъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>Хрьстина</i><span style="text-indent: 1cm; ">. То тут, то там в берестяних грамотах прохоплюються слова, характерні&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">саме для української мови: </span><i>господыня</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>господарь</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>батко</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>паробокъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>наимитъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>господа</i><span style="text-indent: 1cm; "> “домівка”, </span><i>година</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>кожухъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>свита</i><span style="text-indent: 1cm; ">,&nbsp;</span><i>глекъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>соромъ</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>досыть</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>куды</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>абы</i><span style="text-indent: 1cm; ">, </span><i>та</i><span style="text-indent: 1cm; "> (сполучник)&nbsp;</span><span style="text-indent: 1cm; ">тощо.</span></p><div>
</div><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><span>Отримано з е-джерела:</span><span> <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fsd.org.ua%2Fnews.php%3Fid%3D9892" target="_blank" rel="nofollow">http://sd.org.ua/news.php?id=9892</a></span><span></span></p><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-align: justify; text-indent: 1cm; "><p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-indent: 1cm; "><b><u><span>Увага:</span></u></b><span> через технічні причин&nbsp;</span><span>(на i.ua)&nbsp;</span><span>кириличну літеру </span><span>“ять”</span><span> </span><span>у тексті роботи подано буквою </span><span>“</span><b><span>І</span></b><span>”, </span><span>яка з міркувань не так
візуальних, як фонетичних є найкращим відповідником для «ять» (примітка моя - oleksander).</span></p></p>
<p style="margin-bottom: 0.0001pt; text-indent: 1cm; "><font><b>
</b></font></p><p></p><p></p><p></p></div></div><br>&nbsp;<br>
<a href="http://blog.i.ua/user/655694/1028333/?autoplay=1" target="_blank"><img src="//i.i.ua/i_sound.gif" width="14" height="14" border="0"></a> <a href="http://blog.i.ua/user/655694/1028333/?autoplay=1" style="color: #556" target="_blank">Заметка со звуковым сопровождением04:51</a><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/1028333/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 29 Jun 2012 23:16:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[З НОВИМ РОКОМ І РІЗДВОМ!]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/877977/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/877977/</guid>
<description><![CDATA[<b><font color="#0066CC">З новим роком, браття<span> милi,</span><span>
В новiм<span style="mso-spacerun:yes">&nbsp; </span>щастi, в новiй силi</span><span>
Радiсно вiтаю Вас</span>
<span>I бажаю, щоб в здоров’ю,</span>
В мирi з братньою<span> любов’ю</span><span>
Вiдтепер iшов Вам час.</span><span></span><span>

I бажаю, щоб трудяще</span><span>
Те життя Вам якнайкраще</span><span>
Без бiди минало всiм,</span><span>
Щоб думками Ви мiцнiли,</span><span>
Багатiли, не біднiли,</span><span>
Щоб веселий був ваш дiм.</span><span></span><span>

I бажаю, щоб ми згiдно,</span><span>
Смiло, свiдомо, свобiдно</span><span>
Йшли до спiльноi мети:</span>
В своїй хаті жить<span> по-свому,</span><span>
Не коритися нікому,</span><span>
Лад найкращий завести.</span><span></span><span>

Сим бажанням Вас вітаю</span><span>
І по давньому звичаю</span><span>
Повну чарку догори!</span><span>
Щирій праці Бог поможе.</span>
Дай Вам Боже все, що<span> гоже</span>,<span>
Що не гоже – чорт бери!</span>

&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;<i> Іван Франко</i></font></b>

<p style="text-indent:35.45pt"><span><img src="http://os1.i.ua/3/1/8435629_7ff8b910.jpg">&nbsp;</span></p><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/877977/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Sat, 31 Dec 2011 22:49:00 +0200</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Яблуко від яблуні...]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/870982/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/870982/</guid>
<description><![CDATA[<i><b><a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fwww.kyivpost.ua%2Fauthor%2Fyuriy-onyshkiv%2F" target="_blank" rel="nofollow">http://www.kyivpost.ua/author/yuriy-onyshkiv/</a> </b></i><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/870982/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Wed, 24 Aug 2011 18:50:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Олексій Братко-Кутинський "Мова і ментальність"]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/774700/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/774700/</guid>
<description><![CDATA[<b>МОВА І МЕНТАЛЬНІСТЬ: УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКІ ПОРІВНЯННЯ</b><br />
<br />
<i>Олексій Братко-Кутинський</i><div><strong>Т</strong>е, що мова і ментальність інтимно пов'язані, загальновідомо. Для характеристики особливостей їх взаємозв'язку в українській мові проаналізуємо глибинний зміст українських слів шляхом порівняння його з глибинним змістом однозначних слів російської мови. Російська мова обрана нами для порівняння виключно з тієї причини, що це єдина мова, яку на Україні знає кожен, отже кожен може критично оцінити наш аналіз і перевірити вірогідність висновків.&nbsp;<br />
<strong>П</strong>орівнюємо слова, що в сучасних мовах вважаються однозначними, тобто такими, які всі російсько-українські і українсько-російські словники ставлять поряд як відповідні і взаємозамінні. Словники побудовані на встановленні тотожності слів як інформаційних сигналів. Ми ж, беручи ці тотожні за &nbsp;словниками пари, порівняємо їх первісне, глибинне, символічне значення.&nbsp;<br />
<strong>С</strong>кажемо наперед, що пропоноване порівняння не має на меті звеличити чи принизити якусь із двох мов. Сьогодні, за словниковими запасами, обидві мови безмірно багаті на поняття й слова. Як українська, так і російська мова за останні десятиліття засвоїла або почала широко вживати такі українські слова як селяни (крестьяне), росіяни (русские), хлібороби (землепашцы), держава (государство), дівчата (девушки) і т.д. і т.п.&nbsp;<br />
<strong>М</strong>и будемо аналізувати не ці нові запозичені слова, а власні словотвори, що виникли сотні років тому, слова, які й виявляють ментальність, покладену в їх основу. Зрозуміло, що порівнювати всі десятки тисяч слів обох мов тут немає ні можливості, ні потреби. Розглянемо лише центральні поняття про державу, суспільство, родину, освіту, поступ тощо.&nbsp;<br />
Виявлені в попередньому тексті розділу основні світоглядні ідеї української національної ідеології проступають вже при порівнянні найзагальніших термінів: &quot;країна&quot;, &quot;Батьківщина&quot;, &quot;держава&quot;, &quot;громадянство&quot;. &quot;Країна&quot;, &quot;Край&quot; (к+рай), тобто те, що виділене богом Ра, спрямоване до Раю, до Храму сонця. Рос. відповідник - &quot;страна&quot;, тобто &quot;сторона&quot;, та чи інша; тобто щось пасивне, безякісне.&nbsp;<br />
&quot;<strong>Б</strong>атьківщина&quot; (&quot;Вітчизна&quot;), тобто батьківський край, земля предків. Рос. відповідник - &quot;Родина&quot;, тобто там де народився; безвідносно до батьківського краю. Звідси й вираз: &quot;моя новая Родина&quot;. Для українця &quot;нової батьківщини&quot; не існує, бо земля предків лише одна. Неможливі для українця й сьогоднішні висловлювання деяких російських великодержавників - &quot;Наша Родина везде, где живут русские&quot;.&nbsp;<br />
Український менталітет теж знає слово &quot;родина&quot;, але воно значно вужче, ніж &quot;батьківщина&quot;, це, по суті, лише рідня. Так само й російська мова знає слово &quot;Отчизна&quot; (&quot;Отечество&quot;), але тут воно вживається лише поетами, вченими й політиками для високого стилю. Це й зрозуміло, бо його ментальне коріння не властиве імперській ідеології, слово є явною калькою з української, як і слово &quot;отец&quot;. Про це свідчить відсутність етимологічного кореня у слова &quot;отец&quot; і наявність такого кореня у слова &quot;вітець&quot;.&nbsp;<br />
&quot;<strong>Д</strong>ержава&quot; - суспільна організація, яка &quot;держить&quot;, &quot;утримує разом&quot; певну громаду людей. Рос. відповідник - &quot;государство&quot;, тобто суспільна організація, яка складається з государя (або самодержавця) і його підданих. &quot;Громадянство&quot; - належність до &quot;громади&quot; (вільної, самокерованої суспільної організації з виборним керівництвом). Рос. відповідник - &quot;гражданство&quot; - належність до привілейованого (&quot;служилого&quot;) прошарку підданих &quot;государя&quot;, а саме до населення &quot;гражд&quot; (укріплених пунктів). Населення поза граждами (як правило, це упокорені народи й народності - &quot;инородцы&quot;), очевидно, не мало й тих куцих прав, які мали &quot;граждане&quot;.&nbsp;<br />
<strong>З</strong>розуміло, що при такому різному ставленні до суспільної формації у порівнюваних менталітетів не може бути однакового ставлення й до клітинки держави - &quot;подружжя&quot;, або у рос.варіанті &quot;супружество&quot;. За двомовними словниками ці поняття вважаються рівнозначними, однак символізують зовсім різне коріння у мисленні. На Україні дівчата й хлопці зустрічались і знайомились між собою з молодого віку. До шлюбу, у переважній більшості, ставали ті з них, між якими виникала взаємна приязнь, кохання, дружба. В давній Росії зустрічі молоді до шлюбу вважалися аморальними, про парування молодих, як правило, домовлялись батьки [1], а молодих, так би мовити, спрягали докупи, вони були не &quot;подружжям&quot;, а спряженою парою, &quot;супругами&quot;. Як бачимо, у цих словах з однаковими (на сьогодні) інформаційними сигналами стоять зовсім різні символи. Те ж бачимо й у порівнянні слів &quot;шлюб&quot; і &quot;брак&quot;. Слово &quot;шлюб&quot;, тобто &quot;злюб&quot;, символізує поняття взаємного кохання, на що немає й натяку у слові &quot;брак&quot;.  Тут найбільше шанується не любов, ніжність (&quot;Москва слезам не верит&quot;), а &nbsp;сила - &quot;брать&quot; і &quot;спрягать&quot;. Ця відмінність в ментальностях чітко виявляється й у таких поняттях, як праця, навчання, співробітництво, тощо. Так слово &quot;праця&quot;, пов'язане в українській ментальності з прагненням до розумової діяльності (&quot;п+раціо&quot;), з прагненням до світлого начала (&quot;Ра&quot;), а в російській мові це поняття пов'язане лише з труднощами - &quot;труд&quot;.&nbsp;<br />
<strong>Я</strong>кщо праця - для російського менталітету - це труднощі, небажане, то бажаним, тим що робиться &quot;охоче&quot;, є полювання - &quot;охота&quot;. Українське поняття &quot;мисливець&quot; (той, чия робота пов'язана з мисленням) має відповідником &quot;того, хто захотів&quot; - &quot;охотника&quot;. Тоді, як російська ментальність в центр інтересу поставила полювання, то українська - хліборобство.&nbsp;<br />
<strong>Х</strong>ліборобська праця на Україні - найбільш шанована. Вона прирівняна тут до молитви. Слово &quot;орати&quot; первісно означало не стільки розворошувати землю для сівби, скільки &quot;священнодійствувати&quot;. Слово походить з ритуалу хліборобського культу Бога Ора (іпостасі того ж світлого начала &quot;Ра&quot;). Рос. відповідник - &quot;пахать&quot; (розпанахувати, розпахувати) аж ніяк не пов'язаний із священнодійством [2]. Творцям поняття &quot;пахать&quot; хліборобський культ був чужим, про що свідчить вживання слова &quot;орать&quot; у значенні &quot;кричати&quot;, &nbsp;галасувати&quot;, слова &quot;орава&quot; в значенні галасливої юрби. Це наводить на &nbsp;думку, що давній арійський (орійський) обряд оранки, пов'язаний з проголошенням молитви, був не тільки чужим, але й незрозумілим для угро-фінських предків росіян, якщо вони сприймали його лише як невпорядкований крик і галас.&nbsp;<br />
<strong>З</strong>ауважимо, що культ сонячного бога Ора шанувався усіма арійськими племенами і народами, про що свідчать його сліди у мовах арійської групи. Так у грецькій мові &quot;ора&quot; означає &quot;урожай&quot;, у латинській - &quot;прорікати&quot; (звідки слова &quot;оракул&quot;, &quot;оратор&quot;); &quot;ораре&quot; в латині означає &quot;молитись&quot;; в англійській мові &quot;ар&quot; має значення золотого (сонячного) кольору і разом з тим &quot;того, що було раніше&quot;, слово &quot;оракул&quot; - &quot;пророцтво&quot;, &quot;найсвятіше&quot;, &quot;непорушна істина&quot; і т.д. і т.п.&nbsp;<br />
<strong>О</strong>б'єднання для співробітництва чи якої-небудь іншої діяльності - &quot;спілка&quot; (вільне рівноправне, &quot;з піл&quot;, тобто &quot;з половини&quot;, об'єднання) має рос. відповідник &quot;союз&quot; (тобто об'єднання не вільне, а пов'язане &quot;узами&quot;). Аналогічно й слово &quot;спільник&quot;, тобто учасник &quot;з половини&quot;, має рос. відповідником &quot;союзник&quot;, або &quot;співв'язень&quot;. Схильність до примусу як до основного засобу засобу розв'язання життєвих проблем проступає і в понятті &quot;подавляющее большинство&quot;. [...]&nbsp;<br />
<strong>Н</strong>енасильницьке мислення українського етносу можна знайти в усіх напрямах словотворення. Порівняємо, наприклад, граматичну термінологію: &quot;відмінок&quot; (від &quot;відмінний&quot;, &quot;інший&quot;) і &quot;падеж&quot; (від &quot;падати&quot;, &quot;випадати&quot;); &quot;відмінювання&quot; (від &quot;відмінку&quot;); &quot;склонение&quot; (від &quot;склонять&quot;, пригинати). Порівняємо рос. &quot;мятеж&quot; (від &quot;м'яти&quot;, &quot;зминати&quot;) і укр. &quot;керувати&quot;, або &quot;кермувати&quot; (від &quot;керма&quot;, &quot;керманича&quot;, того, хто стоїть за кермом, тобто (активно) працює сам на відповідальній ділянці, а не посилає інших). Вшанування творчих якостей людини характерне й для інших словотворень українського менталітету. Порівняємо укр. &quot;гідність&quot; (тобто придатність до діяльності) і його російський відповідник &quot;достоинство&quot; (тобто належність до багачів, тих що мають &quot;доста&quot; [3].&nbsp;<br />
<strong>Д</strong>о соціального спускання людини український менталітет виявляє тривогу, осуд, тоді як російський - байдужість. Порівняймо укр. &quot;злидар&quot;, &quot;злидень&quot; (негативно-тривожна оцінка &quot;зло&quot;) і рос. &quot;нищий&quot; (нейтральна оцінка, &quot;ніщо&quot;). Аналогічно укр. &quot;злодій&quot; і рос. &quot;вор&quot;. Старослов'янське &quot;вор&quot; означало межу, отже рос. &quot;вор&quot; - &quot;той, що не визнає &quot;меж&quot; (без засудження цього вчинку). Так само &quot;злочинець&quot; (засудження) і &quot;преступник&quot;, тобто &quot;той, що переступив&quot; (теж без осуду). Разом з тим, український менталітет прагне мінімально принижувати людину, навіть ту, що зійшла з доброчинного шляху. Так, наприклад, жінку, що втратила цнотливість, українці називають &quot;повія&quot; (та що живе по &quot;Вію&quot;, тобто за давніми законами пунуальної сім'ї, яка не ділилась на шлюбні пари); рос. відповідник цьому слову дуже образливий: &quot;шлюха&quot;, &quot;потаскуха&quot;.&nbsp;<br />
<strong>У</strong> ключі насильства виступає й російське слово &quot;пытка&quot;, відповідника до якого український менталітет взагалі не створив, задовольнившись латинським (&quot;тортури&quot;). Зате й український менталітет створив поняття &quot;поступ&quot;, якого не має російська мова (&quot;прогресс&quot; - латинське слово). Те, що поняття поступу, зокрема як руху до знань і світла, характерне саме для української ментальності, свідчить порівняння цілої низки понять, пов'язаних з поступом як оволодінням знаннями. Якщо слово &quot;образование&quot; [4] означає підгінку під певний &quot;образ&quot;, &quot;образец&quot;, досягнення чогось &quot;образцового&quot;, то українське слово &quot;освіта&quot; означає оволодіння знаннями, рухом до першої іпостасі Трійці - Світла. Взагалі, поняттям світла пройнята ціла низка фундаментальних понять українського менталітету: СВІТ (рос. мир), всеСВІТ (рос. вселенная), СВІТогляд (рос. мировоззрение), СВІТозарний (рос. лучезарний), СВІТоправний (немає рос. відповідника), СВІТлочолий (немає рос. відповідника) і т.д. і т.п. Навіть укр. поняття &quot;свято&quot; походить від божественного світла святості, тоді як рос. відповідник - &quot;праздник&quot; походить від поняття &quot;праздності&quot;, тобто &quot;неробства&quot;, &quot;порожнечі&quot;.&nbsp;<br />
&quot;<strong>С</strong>вітло&quot;, &quot;ясність&quot; для української ментальності - найвища характеристика; для російської - найвищою є сила, величина. Порівняймо, наприклад, титули вищих посадових осіб: &quot;ясновельможність&quot; і &quot;величество&quot;.&nbsp;<br />
У своєму гімні українці просять зберегти їх Батьківщину і просвітити їх; росіяни - зберегти царя і дати йому силу, щоб настрашити:&nbsp;<br />
<br />
<i>Боже Великий, Єдиний <br />
Нам Україну храни <br />
Волі і Світу промінням <br />
Ти її осіни. <br />
Світлом Науки і Знання <br />
Нас усіх просвіти!&nbsp;<br />
***********************<br />
Боже, Царя храни! <br />
Крепкий, державный <br />
Царь православный <br />
Царствуй на славу, <br />
На славу нам, <br />
На стах врагам!</i> <br />
<br />
<strong>У</strong>країнці шанують не уподібнення до зразка (&quot;образованность&quot;), а протилежну якість - самобутність, особливість. Звідси українські слова &quot;особа&quot;, &quot;особистість&quot;, яким, за словниками, мають відповідати російські слова &quot;лицо&quot;, &quot;личность&quot;. Як бачимо, й тут немає рівнозначності, оскільки в &nbsp;першому разі йдеться про поглиблену, внутрішню характеристику чогось особливого, неповторного, а в другому - про зовнішню. Слово &quot;личность&quot; походить навіть не від слова &quot;лицо&quot;, а від ще більш зовнішнього, несуттєвого, від &quot;личини&quot;, тобто маски.&nbsp;<br />
<strong>Н</strong>аведемо ще кілька порівнянь нібито рівнозначних слів: &quot;захист&quot; (&quot;за+хист&quot;, тобто за власні здібності) - &quot;защита&quot; (&quot;за+щит&quot;, тобто за щось); &quot;звитяжець&quot; (той що витягнув, підніс вище) - &quot;победитель&quot; (той, що лишився живим &quot;по бідах&quot;); &quot;перемога&quot; (&quot;пере+могти&quot;, тобто вище, ніж могутність) - &quot;победа&quot; (&quot;по+бедах&quot;); &quot;лікарня&quot; (місце де дають ліки, лікують) - &quot;больница&quot; (місце де панує біль). Природно, що від такого життя, яке відбилось у російському менталітеті, алкоголь - єдине спасіння. Тому й &quot;водка&quot; для нього - ліки, і творить він це слово від поняття лікувальної води, а не від поняття пекучого вогню, як це бачимо в українській мові, де відповідником є &quot;горілка&quot;, чи &quot;паленка&quot;.&nbsp;<br />
<strong>М</strong>ожна й далі наводити подібні порівняння, однак це, мабуть, буде зайвим, оскільки протилежність ментальностей, що стоять за словотворенням в обох мовах, очевидна й з наведених прикладів.&nbsp;<br />
Підбиваючи підсумки нашій першій мандрівці в океан рідних слів, скажемо кілька слів про підводні рифи та отруйні течії, що іноді трапляються в цьому океані. Отруйними течіями є лайки й брутальні слова, а підводними рифами - спрощений підхід до розкриття глибинного змісту слова, який породжує дезинформацію (&quot;вор+скла&quot;, &quot;у+горці&quot; тощо), та бездумне користування спотвореними &quot;ходячими&quot; виразами. [...]&nbsp;<br />
<strong>В</strong>ід ненавмисних спотворень змісту - рифів нашого океану - набагато небезпечнішими є отруйні течії - лихослів'я. Такі слова не хочеться вимовляти, але про них не можна й змовчати, оскільки вони несуть страшну загрозу для нашої ментальності, мови й нашого існування як самобутньої нації. Особливо небезпечна матерщина, яка останнім часом мов смертельна отрута вливається в океан рідних слів.&nbsp;<br />
<strong>К</strong>оли більшовицькі кремлівські володарі вирішили покласти край українському духовному відродженню, до столиці України був посланий Молотов. Не скидаючи шапки, він вийшов на трибуну і покрив відбірним російським матом весь український провід, що зібрався вершити подальшу долю України. Очевидці розповідають, що цей вчинок Молотова викликав шок, розгубленість, відчай. Слухачі були повністю деморалізовані, що полегшило присланим з Москви чекістам і місцевим негідникам досить легко розправитися з урядом та партійним керівництвом України. За короткий час вони були роз'єднані, ошельмовані й постріляні.<br />
 <strong>Е</strong>фективність матерщини в руйнуванні совісті і духовності добре усвідомлювали стратеги й тактики Кремля. Вони ввели її до партійної і державної мови, вона рясніла в усних висловлюваннях і в державних документах. Був випадок, коли чекістські кати завагались, що чинити з дітьми і дружинами &quot;ворогів народу&quot;? Вони подали список дітей на рішення партії, і той самий Молотов наклав резолюцію &quot;расстрелять к ... матери!&quot;&nbsp;<br />
<strong>О</strong>фіційна матерщина з Москви за часів панування комуністичної партії зафіксована не лише в документах органів терору, а й у численних телетайпограмах на заводи і в урядові установи. В ті часи часто можна було чути не лише від приватних осіб, а й від російських теле- і радіожурналістів слова гордості за &quot;найсильнішу у світі&quot; російську лайку.&nbsp;<br />
<strong>У</strong> чому ж особливість російської національної лайки? А в тому, що ця лайка втоптує в бруд, обливає нечистотами такі найсвятіші для людини поняття як Бог, Душа, Матір. Людей, що живуть без мату і шанують матір, душу і Бога російська лайка буквально вибиває з колії, деморалізує, травмує їх почуття і мислення, робить беззахисними. І цей удар по психіці не уявний, а можна сказати, цілком матеріальний. Екстрасенси і йоги знають, що вібрації грубої лайки руйнують тонку матерію астралу і менталу, тобто руйнують середовище наших почуттів і думок.&nbsp;<br />
<strong>Ч</strong>ому ж не страждають від цього матерщинники? А вони призвичаєні, вони ростуть в родинах, де лаються батьки й матері, бабусі і дідусі, дівчатка і хлопчики і закохана молодь... Все, що може зруйнуватись, - у їхніх душах вже зруйновано, вони призвичаїлись жити в словесному смороді, отже можуть користуватися ним як зброєю в той же спосіб як користується фізичним смородом скунс. [...]&nbsp;<br />
<strong>У</strong> короткому висвітленні проблеми взаємозв'язку мови і ментальності та характеристики національної особливості цього взаємозв'язку не має можливості охопити проблему в усіх деталях. Однак, сподіваємось, що основні принципи структурування української мови і ментальності вдалося&nbsp;<br />
виявити. Це дає змогу нам перейти до аналізу такого аспекту феномену &nbsp;України, як її культура, тобто зовнішній, так би мовити, матеріалізований вияв ментальності.&nbsp;<br />
<br />
<u>Примітки:</u> <br />
1. Яскраве порівняння двох цих звичаїв зроблене Лесею Українкою у п'єсі &quot;Бояриня&quot;. <br />
2. І сьогодні поняття &quot;пахать&quot; дуже далеке від священнодійства. Воно широко використовується в переносному значенні для характеристики важкої невдячної і непрестижної роботи.&nbsp;<br />
3. Терміни &quot;доста&quot;, &quot;достойність&quot;, &quot;достоинство&quot; виникли на тому етапі слов'янської історії, коли число &quot;сто&quot; було найвищим і вираз &quot;до ста&quot; означав найвищу заможність. Цей термін живе і в українській мові, але, переважно, в нижчих значеннях: &quot;достаток&quot;, &quot;досить&quot; і т.п. <br />
4. Слово &quot;просвещение&quot; з'являється в російській мові лише після організації &nbsp;Петром I вищого навчального закладу у Москві на базі Київського університету, званого &quot;Києво-Могилянська Колеґія&quot; і є прямим запозиченням з української мови.&nbsp;<br />
<br />
<i>Уривок з книги: <br />
Олексій Братко-Кутинський. Феномен України. - К.: Вечірній Київ, 1996. - 304 с. ISBN 5-7707-8828-3 Сторінки 101-108<br />
Див.: <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Fwww.ukrcenter.com%2F" target="_blank">http://www.ukrcenter.com/</a><br />
</i></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/774700/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Wed, 24 Aug 2011 16:39:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Олексій Братко-Кутинський "Походження назви "Україна"]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/774653/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/774653/</guid>
<description><![CDATA[<i>Олексій БРАТКО-КУТИНСЬКИЙ</i>

<div align="center"><b>ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ &quot;УКРАЇНА&quot;</b>
</div>
<strong>М</strong>ова являє собою складний інформаційний аспект феномену України, а саме сиґнальну систему, яка забезпечує взаєморозуміння між її носіями.
<strong>О</strong>тже, мова є основним засобом згуртування етносу, його розвитку і, зрештою, його самоусвідомлення як нації. Разом з тиммова це система слів. А &quot;слово було на початку і слово було Богом&quot;. Цейаспект слова, поряд з інформаційним, живе й досі, на жаль, не длякожного. У грецькій мові відповідний термін &quot;лоґос&quot; позначає як слово,так і розум, і Боготворця. Цей містичний аспект слова дає змогу здійснити й іншу, не менш важливу, ніж взаєморозуміння, функцію мови, функцію самопізнання,пізнання світу, пізнання Бога.
У тісній взаємодії з іншими факторами етнотворення мова формує національний менталітет, національну культуру і духовність нації. Впроцесі безперервної взаємодії своїх елементів протягом віків мова розвивається, збагачується, видозмінює значення слів, однак її загальна структура зберігає свої особливості. [...]
<strong>П</strong>очнемо зі слова &quot;Правда&quot;. В українській мові цим словом позначаються два поняття - поняття права, закону (&quot;Правда Ярослава&quot;, &quot;Руська правда&quot;) і поняття істини. Слово це поєднує імена сонячного, чоловічого начала (&quot;Ра&quot;) і жіночого, вологого (&quot;Да&quot;). За реставрацією О.П.Знойка воно утворилось з прадавнього словосполучення &quot;пра-в-да&quot;, яке означало &quot;дитя неба&quot;, тобто божественну істину і водночас - вищий (небесний) закон. М.Я.Марр писав, - двозначність слова &quot;правда&quot; є рудиментом полісемантизму і характеризує українську мову мірою розвитку більш давньою, ніж іншііндоєвропейські мови&quot;.
Польський мовознавець М.Красуський у своєму дослідженні коренів санскриту та індоєвропейських мов дійшов висновку, що їх основою є українська мова. [...].
<strong>А</strong>нтичні греки слушно вважали, що серед багатозначності слів лише одне, а саме первісне значення є істинним. Дослідження істини, яка у грецькій мові позначена словом &quot;етимон&quot; і було названо етимологією. Якщо переглянути етимологічний словник, виданий у Києві у 80 роках XX ст., то створиться враження, ніби переважна більшість слів української мови запозичена з інших мов.
<strong>П</strong>ричиною такої спотвореної подачі матеріалу була згадана у вступі імперська тенденція трактувати українців як недозріле, неповноцінне відгалудження російської нації, що не має ні своїх культурних традицій, ні вартого згадки минулого, ні власного словникового запасу, ні навіть достойної назви для своєї землі. Ця брехня викладалась так гучно і впевнено, що чимало навіть непересічних людей повірили у її істинність. Виступаючи в Києві, американський президент Буш, між іншим, висловився приблизно так: &quot;...ви назвали свою країну Вкраїною, Кордоном...&quot;. Якби не такою навальною і приголомшливою була пропаганда російських істориків, хіба могла б людина рангу Буша, людина здатна мислити, припустити, що існує у світі народ, який міг би назвати свою країну Околицею, Кордоном?.. Отже, почнемо свої етимологічні екскурси в українську мову й ментальність саме з найдорожчого для нашого народу слова, слова Україна.
<strong>П</strong>оширене, але поверхове пояснення цього слова зводиться до того, ніби слово Україна означає - &quot;земля, що лежить скраю&quot;. Такої думки дотримуються, зокрема, російські історики, якіпереконують себе й усіх, ніби наші землі є окраїною Росії, звідки й назва. Однак слово &quot;Україна&quot; набагато старше від самої Росії. Коли це слово вже писалося у давніх документах як назва нашої держави, то ще не існувало не тільки Росії, але й бодай маленького Московського князівства, а майбутня столиця Росії - Москва була пограничною заставою київських князів на околиці України. 
<strong>К</strong>анадський професор Орест Субтельний, автор англомовної історії України, розуміє безглуздість претензії російських істориків, однак підхоплює їх тлумачення терміну, твердячи, що Україна це таки &quot;земля скраю&quot;, але вже не Росії, а Європи. Пан Субтельний, однак не може пояснити чому Україна, на якій міститься географічний центр Європи, а не, скажімо, Шотландія, є &quot;землею скраю&quot;. Він не може також вказати, яка конкретна європейська держава (згадаймо, що Росії тоді ще не було) могла надати нашій землі назву Окраїна? Такої держави тоді просто не існувало. Не могли ж сусідні невеликі князівства чи королівства молдаван, валахів, чехів, угрів, литовців або поляків назвати своєю окраїною могутню Київську імперію, що простяглась від Чорного моря до Балтійського і від Карпат до Кавказу...
<p><strong>Т</strong>е, що назва наших земель не має нічого спільного з поняттям &nbsp;околиці-периферії, цілком очевидно. Тому деякі дослідники намагаються довести, що серед давніх арійців існував загадковий народ укрів, який&nbsp;
нібито й заснував свою державу Україну. Кілька років автор витратив на &nbsp;пошук згадок про цих укрів у міфології, історичних документах, мовознавстві, але безуспішно... Довелось визнати, що історія укрів&nbsp;
реально існує лише в гіпотезах їхніх прихильників. До того ж муляли запитання: &quot;в який спосіб від назви &quot;укра&quot; утворилась не &quot;Укрія&quot;, а &quot;Україна&quot;&quot;? Ні, не фантомні укри дали нам цю назву!
</p><strong>А</strong>ле хтось її дав...
<p><strong>Т</strong>ак от, назву Україна дали нашій землі наші наші предки, нашою мовою... Природно, що не в розумінні окраїни... Цього слова та ще з таким значенням тоді не існувало. Воно уведено до української мови у XX столітті для її зближення з російською. Але в ті часи широко вживалось слово, яке живе й досі, це дієслово &quot;украяти&quot; (&quot;вкраяти&quot;). Слово означало &quot;виділити&quot;, &quot;відірвати&quot;, &quot;відокремити&quot;. І досі в українській мові існує вираз &quot;вкраяти хліба&quot; (тобто виділити, відокремити частину хліба). І досі існують слова &quot;кравець&quot;, &quot;краяти&quot; сукню, &quot;викроїти&quot; годинку тощо... Але зовсім не в розумінні околиці, а в значенні виділення, відокремлення. Так само, як хліб, матерію або час, можна &quot;украяти&quot; землю.
</p><strong>Т</strong>ак само, як вкраяний хліб зветься окрайкою, украяна (тобто відокремлена від решти, виділена з-поміж інших) земля, буде зватись Україною (Вкраїною). Ми й сьогодні вживаємо слово &quot;країна&quot;, утворене від слова краяти, як загальну назву виокремлених з загалу земель. За своєю рідною землею зберігся термін - Україна (Вкраїна), з пізнішим переносом наголосу на &quot;ї&quot; - Україна. Однак у Шевченка часто зустрічаємо й первісний варіант наголосу: &quot;Я так її люблю, мою Україну убогу...&quot;. 
<p><strong>О</strong>тже назва нашої землі, нашої держави і нашої тисячолітньої традиції - &quot;Україна&quot; - означає буквально - &quot;земля, виділена для нас із загалу, відокремлена від решти&quot;, коротше - &quot;наша власна земля&quot;.
</p><strong>Т</strong>ермін &quot;Україна&quot; дуже давній, ймовірно, давніший, ніж термін &quot;Русь&quot;, хоча в офіційному київському літописі його вперше згадано лише у XII ст. Причиною замовчування є те, що літописець був на княжій службі, а князі з певних&nbsp; причин популяризували термін Русь. Колись П.Куліш писав: &quot;по-письменськи Мала Росія, а по-народному Україна&quot;. У словарі української мови Бориса Грінченка наведено таку цитату з давньої історії України: &quot;Настав інший порядок на Вкраїні, як почали князьки-русь її оберігати, з неї собі данину брати і своєю, руською землею її називати&quot;. Реставруючи світогляд наших далеких предків маємо припустити, що в давнину слово Україна найімовірніше несло в собі таки зміст: &quot;земля, виділена нам Богом...&quot;

Уривок з книги: Олексій Братко-Кутинський. Феномен України. - К.: Вечірній Київ, 1996. - 304 с. Сторінки 64-67.
Див.: <a href="http://g.i.ua?_url=http%3A%2F%2Frecult.by.ru%2Fdocs%2Fslav%2Fslav_05.htm" target="_blank">http://recult.by.ru/docs/slav/slav_05.htm</a><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/774653/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Wed, 24 Aug 2011 15:15:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Літанія смирення]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/708919/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/708919/</guid>
<description><![CDATA[<span>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Олександр Мень</span><span>

&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; ЛІТАНІЯ СМИРЕННЯ</span><span></span><span>

Господи, помилуй, Христе, помилуй!</span>
Ісусе, лагідний і смиренний<span>серцем,</span><span></span><span>
почуй і помилуй мене!</span>
Отче небесний, Боже, помилуй<span> нас!</span><span>
Духу святий, Боже, помилуй нас!</span><span>

Від бажання уникнути образи</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span>
Від бажання утвердити свою<span> думку</span><span></span><span>
визволи мене, Ісусе!</span>
Від бажання, щоби мої поради<span> приймалися,</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від бажання похвали для себе</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від бажання поваги для себе</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від бажання бути першим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від бажання бути любимим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span></span><span>

Від боязні бути забутим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від боязні бути підозрюваним</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від боязні бути невідомим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span>
Від боязні бути неправильно<span> зрозумілим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від боязні бути відкинутим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від боязні бути обмовленим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від боязні бути приниженим</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span>
Від боязні бути осміяним</span><span>
визволи мене, Ісусе!</span><span></span>

Коли інших цінують більше,<span> ніж мене,</span>
поможи, Ісусе, з любов’ю це<span> прийняти!</span>
Коли інших приймають, а мене<span> не зауважують,</span>
поможи, Ісусе, з любов’ю це<span> прийняти!</span>
Коли доброту інших хвалять,<span> а мою не бачать,</span>
поможи мені, Ісусе, з<span> любов’ю це прийняти!</span><span>
Коли першість дають іншим,</span>
поможи, Ісусе, з любов’ю це<span> прийняти!</span>
Коли інших вважають більш<span> праведними ніж мене,</span>
поможи, Ісусе, з любов’ю це<span> прийняти!</span>
Коли інших люблять більше,<span> ніж мене,</span>
поможи, Ісусе, з любов’ю це<span> прийняти!</span><span></span>

Щоби я не прагнув високого<span> стану,</span>
даруй мені, Ісусе, благодать<span> смирення і любові!</span>
Щоби заради слави Твоєї я<span> охоче виконував неприємні обов’язки,</span>
даруй мені, Ісусе, благодать<span> смирення і любові!</span>
Щоби в наказах старших я<span> бачив волю Божу,</span>
даруй мені, Ісусе, благодать<span> смирення і любові!</span>
Щоби на ділі, як і на<span> словах, я прощав образи,</span>
даруй мені, Ісусе, благодать<span> смирення і любові!</span>
Щоби я з любов’ю ставився до<span> всіх, а особливо</span><span>
до тих, хто нас осуджує,</span>
даруй мені, Ісусе, благодать<span> смирення і любові!</span><span>
Щоби я був швидким до жалю,</span>
даруй мені, Ісусе, благодать<span> смирення і любові!</span>
Щоби я любив бідність і<span> приниження,</span>
даруй мені, Ісусе, благодать<span> смирення і любові!</span>

Агнче Божий, що взяв на себе<span> гріхи світу – </span><span>
прости нас, Господи!</span>
Агнче Божий, що взяв на себе<span> гріхи світу –</span><span>
почуй нас, Господи!</span>
Агнче Божий, що взяв на себе<span> гріхи світу –</span><span>
помилуй нас!</span><span></span>

Ісусе лагідний і смиренний<span> серцем,</span>
почуй прохання мої і дай<span> милості Твоєї,</span><span>
щоби я з радістю згодився</span><span>
бути непомітним на землі,</span><span>
і щоби моєю радістю були</span><span>
слава і любов ТВОЯ.</span><span>

Амінь.</span>

<p style="line-height: 80%;"></p>
<p style="line-height: 70%;"><span>&nbsp;</span></p><br>&nbsp;<br>
<a href="http://blog.i.ua/user/655694/708919/?autoplay=1" target="_blank"><img src="//i.i.ua/i_sound.gif" width="14" height="14" border="0"></a> <a href="http://blog.i.ua/user/655694/708919/?autoplay=1" style="color: #556" target="_blank">Заметка со звуковым сопровождением05:05</a><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/708919/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Mon, 16 May 2011 09:36:00 +0300</pubDate>
</item>
<item>
<title><![CDATA[Отче наш]]></title>
<link>http://blog.i.ua/user/655694/702477/</link>
<guid>http://blog.i.ua/user/655694/702477/</guid>
<description><![CDATA[<div align="left"><b><span>&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp; Отче наш<br />
</span></b><span></span>Отче<span> наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім</span><span>’</span>я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у<span> спокусу, але ізбав нас від лукавого. <br />
Бо Твоє є царство і сила, і слава навіки. Амінь.</span></div><div style="margin-top: 10px"><a href="http://blog.i.ua/user/655694/702477/" style="font-size: 85%" target="_blank">Комментировать</a></div>]]></description>
<dc:creator><![CDATA[Oleksander]]></dc:creator>
<pubDate>Fri, 06 May 2011 10:04:00 +0300</pubDate>
</item>

</channel>
</rss>
