Я живу по принципу простому, Все, що можна - відклади на завтра, І тоді пізнаеш ціну тому, Що важливе, а що так, примара. Всі навколо думають - я кіт, Все валяюсь і нічого не роблю, Та медитативний мій політ, Тяжка праця, так от я творю. Я хотів би бути, як вони, Щоб без роздумів спокійно існувати, Щоб не мріяти, не відчувать вини, Не боротися і не кохати... Але це бездумне існування, Для тепличних клонів без коріння, Що життя без радості...

Читати далі...

Originally posted by at 20 вещей, которые я не знал в 20 летПеревод статьи Джулиена Смита:1. Мир хочет, чтобы вы оставались тупыми. Чем вы тупее, тем вам проще продать продукты и услуги. Размер диагонали телевизора обратно пропорционален коэффициенту интеллекта.2. Не надо слепо верить в образовательную систему. Учебная программа устарела в первый день начала вашего обучения. (Исключение – фундаментальные программы, но только в точных науках; вопрос применения фундаментальных знаний в обычной...

Читати далі...

Я сьогодні посварився із останнім другом, Та й не другом, так знайомим, але всетаки... Остаточно залишився як циган за порогом, Ніч і вітер, дощ ще прийде, сестра і брати. В душі вітер хай гуляе, аби не мороз, Дощ самотніх не полише, потім прийде ніч, Обійме і прошепоче мені в вухо щось, У пустелі лиш твій голос, тож його і клич.

Надіюсь зможу я колись, Забути все і жить відкрито, Вперед дивитись сміючись, Мені б лиш пережити літо. І нові витинанки з слів, Із оптимізмом лиш творити, Я відчуваю цей порив, Мені б лиш літо пережити. Я буду мудрий та обачний, І відмовлятись, як налито, І буду долі дуже вдячний, Якщо переживу це літо.

Хто хоче - дзвоніть, поговорим) udzenom

[Приєднана картинка]

Чому мені так тяжко написати вірш, Про вечір, сонце чи про насолоду, Але так легко, навіть не повіриш, Про злість і про людську природу... Чому про тебе зразу в голові, Народжуються рима й порівняння, Невже тому, що ви живі, А в мене щось ненкрофілічне римування... Звертаюсь я до Вас, оживші тіні, Ви просто мій оживший - не герой, Я завжди був з народження по нині, Відзначеним, як орденом бідой!

Коли дитинство закінчилось, Відправили мене до школи, Едине, що у памяті залишилось, Це на руках моїх окови. Ось я студент, навчання, ВУЗ, Найважливішим видавались пари, Але, якщо я озернусь То на руках все ті ж кайдани. Закінчив, праця, одружився, Сім`я і діти навкруги, Коли уважно придивився, На шиї знову ланцюги. І я послав куди подалі, Окови, цепи, кайдани, Так, я звільнився від моралі, Мене не заберуть вони. Звільнився, і тепер я...

Читати далі...

http://thequietplaceproject.com/thequietplace/ru