Блог udzen

Гармонічний хаос слів.

04.04.12, 00:18

1 - http://blog.i.ua/user/651331/913493/

2 -- http://blog.i.ua/user/651331/924000/

Місяць листків опалого дерева золотом сонця фальшивих монет , шуршанням піску під ногами бізона, нечутним польотом нічної стріли кажана стає наповненням склянок і колб досліду слів динозавра, шифром поем крокодила в безмісячні ночі бажання написати тобі заповіт чи некролог по білій пустелі відлуння стуку чобіт в лабіринті жахів кохання монстрів , комах , черв'яків ,що по суті є ланцюгом безкінечності муки, хоча... Ліс , листки , чорнозем , перегній , система рівнянь, руки мої , кров , пісня у вухах, сльози в очах, слово в устах, пророк за спиною, тіні усюди, вона попереду, а інше...а інші...,усі перевтілення серця мого, я йду й прийду, хоча сплю і малюю , прокинусь і вмру.

***

Віщую; народиться немовля і візьме в свої руки два яблука і одне з них буде перезрілим, кров буде литись з нього рікою і будуть стояти на берегах ріки цієї тварини, що живляться кров’ю , що мають руки і вуста людей, інше буде недозрілим і вітер барханами буде пісок гнати з нього і будуть ходити по пустелі тварини, що живляться падаллю , що мають ноги і очі людей, і візьме немовля і відріже половину перезрілого яблука і кине його далеко позад себе, а потім візьме половину недозрілого і кине собі під ноги і з’єднає дві половини що залишилися. І великий грім струсить весь світ, і змішається все, і покриється димом, і проллється благодатний дощ на піски, і вийде сонце і осушить ріку крові, і народить тварина тварину а людина людину, і я нахилюсь і поцілую немовля.

***

Коли кров заходу світила тварин, мов пророцтво й заміна вечірніх молитв , примушує вітер співати в ланцюгах мого серця пісню в тональності гріхів черепаха рожева змія починає малювати ієрогліфи на стінах відкритих раку шок , тоді я рукою з коштовним камінням у персні проводжу по крилам твоїм і ти підіймаєш на мене золото очей твоїх, а в душі нестерпно болить ностальгія майбутніх снів твоїх, а квадрати дерев на сфері танцюють трикутний танок долини тіні папороті. Ми їли червоні суниці, зриваючи ягоди вустами, а сльози трави холодили тіло наше і небо ставало романом, а хмари були його змістом і колеса нашої колісниці залишали золотий слід на них і вовки збирались і разом читали вірші хаосу думок моїх.

Білий камінь сну на дорозі з слідами твоїх швидкостей ,це вогонь для містифікації диму цигарок, ми запускаємо руки в розпущене волосся лісів ,.а я ,прислухаючись до сипучого піску твоїх звуків, починаю лякатись , що ти кохаєш мене ,хоча, одні стануть хмизом, інші вогнем , а ми станемо димом на їхніх кістках

** Я ввійшов у космос, як входять у море, вірніше у річку в горах, бо планети били по душі як пісок і риби-комети намагались проскочити мимо рук моїх і я відкрив серце для холоду, який не зупинив його, а перетворив дрібну колотнечу серця в один нескінченний удар . Серце – гонг , його гул заставляє усміхатись , хоча очі плачуть, не сумуйте очі, на березі лишилась одіж, а вона тлінна , вона життя, Космос-Ріка це Країна Безсмертя. ** І загине Час і настане Безмір’я , а Безвихідь замкнеться сама в собі і залишить престол Хаосу і буде Торжество Хаосу і Безліч Очей. Ти бачиш себе там? Тебе нема і ти е. Нема смерті нема життя, бо нема ліку нічому, нема міри нічому і ніщо не має форми, є суть, є зміст, безліч Очей і Всеохоплюючий Хаос. ***

Коли я писав картину роду людського я не знайшов фарби для очей твоїх і тоді зайшов ангел небесний , златовустий з дітьми вишні за спиною і дав мені фарби і я намалював очі твої і щезли люди з картини *** І було ведіння :

Храм сповнений престолу небесної безлічі вікон з білими хмарами у стінах і зорями у сходах, і підійшов старець – пророк , знаючий закон мідних дверей, з серцем у руці, з безліччю облич і однією усмішкою, і сказав старець : "Розруш храм цей прекрасний, бо кістки, що лежать під ним благають тебе, і в них сила твоя, і в них смерть твоя ”. І спустився з неба звір подібний сонцю, очі його зміїні, а думки-струмок між крижинами, і сказав звір :"Розруш храм цей прекрасний, бо кістки, лежать під ним благають тебе, і в них сила твоя, і в них смерть твоя .”;і вийшли з храму люди в шатах зелених, з дивною піснею і чашею срібною, повною вина; і піднесли чашу до вуст моїх, і промовили:" Розруш храм цей прекрасний, бо кістки, що лежать під ним благають тебе, і в них сила твоя, і в них смерть твоя .”;і випив я чашу повну вина, і здригнулась земля, і вийшла суть моя з мене і увійшла в храм, і розрушився храм, і з’явилась гора черепів людських і нелюдських, і в них була сила моя, і в них була смерть моя.

***

Сліди леопарда на піску мов видима частина життя, але смак солоної води не пробуджує хвилі устремління , бо я або далі пішов чи скоріш відвернувся від прабатька сліпого , сповненого тайн невідкритих, з переплетенням гармонічного хаосу безодні зеленого дна. Відчуваючи віддаль оцю я підіймаю очі на чорне, та там лише зорі та зорі, вогонь та вогонь, і страшно і сумно й безвихідь, невже той хто творив хворів нате , що і я , і я перетворююсь в нього і знову творю безмежні світи , світи , що утворять мене. *** Поблукавши по своїй душі страшно , що вона безсмертна , але є надія , це не душа , а моя хвороблива уява і , якщо це так , то наступить кінець . * Дракон з рожевою лускою положив голову мені на коліна і жалібно глянув у вічі ,шукаючи спокою , який я йому дарував колись , серед снігів на березі сумної ріки , та очі мої дивились на хмари , а хмари дивились на мене й чекали слова мого , про злаки всесильні , що пилять каміння в проваллі між полем барвінку і полем струмків . ***

Холодний і лагідний білий вітер ніжними крилами пізніх метеликів жовтих лісів проповзав по вустах , лякаючись лише одного , що я вдихну і тоді обернусь на холодний і лагідний білий вітер . ** Падає в низ попіл цигарки , химерним маревом іскра вниз , бо це не багаття , це забуття і не зачаття у лісі коли вітер , хитаючи віти акацій стає прародителем нових квіток і лише лілії квіти не у владі його , а в лапах думок , що димом цигарки зливаються з хмарою , а насправді від цього лиш стеля жовтіє і мозок біліє у своєму бажанні розсипатись дрібними частками . щоб вже ніхто не назвав це безумством чи примхою плоті , а покривши червоним обличчя пірнув в глибину відчуття. *** Як я люблю проходити там , де проходила черепаха направляючись за горизонт у вишневі поля блукання бузку зіркових озер . Як я люблю пролітати там , де літав північний орел ,споглядаючи блискавку річки в долонях моїх перед дотиком вітру . Як я люблю дихати там , де дихав вовк повітрям очей направлених в землю , покриту моїми слідами . ***

Коли я дозволив всевишнім творити вони взяли , тай створили мене , по образу та подобі моїй , поклавши під ноги чорний смуток , поклавши на голову чорну печаль . *** Я прийду листом сповненим біллю глибин насолод ; зійди , зійди і візьми завивання нічне паростків рухомих свічок навпроти бездонних сітей лісних павуків , межею відкривших безодню марев , туманів , ночей над лицем підвішеним силою знань відтаємних , проміння яких бачу у дзеркалі я зранку . Пішли - прийдем на гору Озвен повну льоду зовні входу чистих чисел , пісень милих ; вісь народить дивний місяць , що торкнеться на щастя не вас ліси кароокі . * Ти кажеш , що людина не може спати на хмарі , це справедливо - людина не може , але я спочивав і бачив тебе у низу таким , як ти є ; і усміхався й радів , бо твоє єстецтво не може піднятись до мене . Ніжність води я перетворюю в крила , що здатні підняти й тебе , але ти не віриш , що людина може спати на хмарі .

Ти бачиш як туман покриває озера скляні , перепонів проміння й ліси вирушають у путь сукупності - проганяти вологу на скелі і зірковий хрест , містична плоть пливе , пливе , обіймаючи білість , равлик , як завжди , сховався ,

кажани попрощались , химери розправили крила , в бажанні війти , остання крапля впала - усі готові , я відправляюсь спати . *** А я думав ти риба , хоча досить дивна , з цим світлом і хвилі від тебе так ніжні , як в нас на Землі вітерець на полях при самому закінченні лісу , де люди бували , та тільки жили , а Вона заспівала й ялини змінились , набули здатність ховати казки поляни при самому краю лісу . Ти дивний та не треба мене цілувати , мій холод не твій гарячий закон підземних печер , так я твій гість , але ти занадто добрий хазяїн , я скоро прокинусь , продовжуй саджати сади , після мене прийдуть , не буде сумно русалкам , закликай , обертай мрії у воду , та я вже вживав піну магічну , прощай .

***

Так я сміюсь , коли бачу , що південні меридіани підтягуються до верхніх , що , ну що вони бачать , мене ? , ні ! , вони бачать волю ,яка їм здається такою своєю , такою близькою , та діти вони й не знають біль через яку проходить орел , виходячи з яйця , а як взнають , то не захочуть розтинати крилами болі хмари свободи , тим більше , що знизу безодня , ніщо не завадить упасти в вогонь , бо з хмар лишається шлях лише у прірву . ** Пісками південними ластівка плоду зап’ястя дорога латає серця вітрами корона із річки земля слідами пішовших озвались небесні нечутні рибалки контрольні зарубки в серцях кровознавчих блукань покаянних знаків висот у лівій ближній частині сходинок скрізь , коли дотик проходить на іншу сторону , тіла зливаються не тільки частково на п’ятій стороні монети з верху в низ звичайно ріжуть світ позначений жовтим , щоб не поранити м’яз усміхання народжений після сірого кола відтворення всіх плоскостей *** Антропологічна помилка комети поправила бажання створити подібних , піднісши на вищу ступінь низенні бажання , які до того трьохокі вважали пустими , пустеля пішла в лабіринт просто тому , що відкрився прохід і піщинки покрили символ життя , породивши продовження блуду , який є помилка пославших .

***

Тихо , тихо кроком миру лине слово вуст духмяних , наче п’яних рідким соком над прозорих змішань газів , що над боги розпилили над землею й ті загусли , тільки сонце у пустелі ще дарує недостачу для легень , тільки гори поміж хмар ще дарують ту напругу для сміливих відчувати крила в спинах й камінь в грудях , жар піску й сніги на горах браття крові , діти Волі :”Вище , вище ”- кличе серце – “ Вище , вище - там я стану й ти пізнаєш повний спокій не наповнень спраглих суден ” , мозок прийме чисту повінь й перестане заважати вітру з мене вийти зовні й закрутити всі сузір’я в дикій пісні та первісній ; позолота трону бога вже готова , місце вільне , я прийду *** Не знаю помилка чи ні та я не відкрив закон , що ним керувався всевишній коли він створив світ , у якому і я зародився , та я обернув , чи знайшов спосіб новий і збудував всесвіт власний та й поселився у ньому на троні владики , хоч тяжко це , тяжко , як тяжко бути власником миру , де жителі боги і творять все , творять нові розгалуження думки моєї даруючи в муках екстазу народження нових богів , які все далі і далі ; і ноги мої давно вже у бездні ; навіщо я вічність кохав ? ; подивись праотець на діток моїх . *** Інші кажуть : “ Опустіть очі свої , щоб побачити мене , схиліть голови свої , щоб зрозуміти мене , зігніть коліна свої , бо велич моя велика. ” Я ж кажу : “Розкрийте очі свої і вдивіться в мої , підійміть голови свої і полиньте до мене , розпрямте ноги свої бо велич моя безмежна тож злийтесь зі мною . ” *** Поштовх каміння над прірвою злив правих колін над дугою корони дерев в які деградує насіння загублене в часі мандруючим словом шляхом зміщення душ в системі відліку бувших на фоні яких особливо помітні великі чорні куби трохи випуклі в сторону кроків мостів заклопотаних долею річки , як ящірка долею снігу під крики багаття , породившого дим з золотавим відтінком очей того , хто прийшовши палив , а пішовши заплакав в священну годину коли відкриває свої пелюстки квітка освячена . *** І явився дух визиваючий озеро з братами своїми , стрілами й німфами , ставшими в коло проганяюче лід і простяг свої руки прикрашені крихтами хліба і торкнувся каменя ласки , сльозами тварин щонайперших покритого зовні й почулось : “Візьми його суть й поклади у основу життя свого і здригнеться всесвіт від величі башт і осліпнуть світи від світла вікон , а Прийшовший в час Очищення знайде у ньому місце своє . ”

*** Лоскотом моєї спини , ногами йшовшими довго пісками оранжевих рук заспокійливих вік ледь відкритих очей , трепетом принизливих бажань , знайшовших мене у той час , коли я творив цікавих тварин для світу чужого , не знавшого бездни плотських падінь , покритих усмішкою вищих ; похіть покрила й проникла в нове , створивши закон по якому все створене вмре , якщо не встигне створити . *** Стікаючі склом сльози світу , як я вже писав , то діти мої . Падаючі попелом пізні сніги , то внуки . Я радий що плідна була дружина моя .