Часопис сучасної України

Вступ:

                В природі, шкіра кожної живої істоти – з народження виглядає здоровою. Проте, буває, якійсь шматок цієї шкіри отримує запалення і починає набрякати. Потроху, помалу, з плином часу. Він ніколи відразу не вибухає фурункулом чи набряком – процеси йдуть поступово.Ось проходить якійсь час. І ,за мить до того, зовні здорова і красива шкіра – вибухає зловонним гноєм та напівзруйнованими залишками м’язів. Хвилину раніше,  всього цього не було видно. І  от тварина… людина… і дивується – звідки ж це все разом взялося? Тільки-но ж - не було?

Було. Адже, людина – не лікувала запалення, не піклувалась про себе. От і прорвало…

----------------------------------------------

                Так само «прорвало» зараз і Україну. Українців. Що довго-довго, 22 роки,  жили та не піклувалися ані про себе, ані про своїх сусідів та родичів, ані про всю неньку-Україну. Не піклувалися про  запалення, що спіткало той шматок шкіри, якій називається «політична, соціальна та психологічна складові українця».

Згадаймо.

22 роки тому, Україна стала незалежною. Раптом стала. Тиждень тому була залежною, у складі СРСР, аж ось бац! І через тиждень – вже незалежна. Але ж нова країна – це як нове життя, новонароджена дитина. Яка ще нічого не знає та нічого не вміє. І піклуватися про неї  - повинна матір, та, що народила цю дитину. Але ж держава - це ми, люди, народ. І саме ми народили НОВУ країну.

 Незалежну Україну.

Проте, на відміну від матері,  ми не вистраждали свою дитину – тому й не відчули її справжньої цінності для кожного з нас. Ми отримали її за так. Як подарунок з неба. І отримавши – не мали аж ніякого уявлення, що з нею робити, як гледіти та піклуватися.  От і доручили це піклування старезним, що залишилися ще з соціалістичних часів, «вождям». Тим, кому ми раніше довіряли. Проте, ми – не врахували, що система при якій ми їм довіряли – була одна, а дитину-Україну – ми народили вже в іншій, де зовсім інші механізми контролю. Отже й приводу для довіри – ми не мали.  Але… ми помилилися L

От вони й почали «керувати». Створювати закони, що не відповідали нашим вимогам(ми ж вимог ніяких і не висували…) та протирічили один одному  спотворенні, зламані «правила нового життя». За якими нам тепер потрібно було жити. Ми – ще не вміли та й не бажали піклуватися про свою країну-дитину, контролювати закони та дії влади, перешкоджати її зловживанням. І не дуже бажали ми вчитися цьому – бо отримали країну «задарма». Так і виникло це запалення.  І потроху почало жевріти.

Не розуміючи економічного підґрунтя капіталістичної країни – ми роздали свої частки країни(ваучери) шахраям. Які (за нашіптуванням «влади») – дуже швидко з’явилися поруч з нами. Адже ми – не розуміли їх справжньої цінності, не вистраждали її. Почалося задарма роздаватися суспільне добро країни – заводи, шахти, підприємства, мережі. Ми – не догледіли, не вилікували. Не вміли, бо не знали.

Наступним етапом, «керівники» - створили низку законів, що захищали їх від впливу звичайних людей, народу. Таким чином, механізм влади – був відокремлений від громадянського суспільства, людей. Для якого цей механізм  і був , на початку, створений. Відбулося відокремлення владної(вищої) касти від людського суспільства(нижчої, виконавчої касти. Касти майбутніх рабів).  Відбулося відокремлення від шкіри, занурення у  серцевину гнійника його осередку, першопричини, запалення. Ці відокремлені частини почали жити нарізним життям. «Влада» - збільшувати свої статки, будь-якими засобами… частіше – злочинними. Зі злочинним «замальовуванням» своїх дій протирічними та «недодіючими» законами.

 А «народ»…

Про народ – окрема мова. Вимушені виживати у зламаних законах – ми порушували свої природні властивості розвитку.  Ми навчилися ефективно брехати аби вижити. Брехати владі, пристосовуючись до одного зі зламаних законів. Брехати… один одному. Намагаючись чи скрити якійсь свій вимушений поганий вчинок, чи отримати якусь користь, з незаслужених собою. Красти, наприклад. Чи неправдиво свідчити, чи бажати не свого. Ми й так не могли задовольнити все більше і більше своїх бажань – тому навчились їх приховувати. Або використовувати методи, все менш залежні від людської гідності.

Так. В сьогоднішньому жахливому стані країни – найбільше винуваті ми самі.

В нас наростала злість, агресія та бажання змінити ситуацію.

Проте, нас чекав ще один крок. Пострадянські владні керівники, підкоривши або поєднавшись з бандитами – почали руйнувати та красти те, що створювало кістяк держави, її останні підприємства, що впливали на життєздатність країни в цілому.

І тоді настав перший невеличкий прорив фурункула влади – помаранчева революція 2004 року. Проте тоді повністю увесь гнійник ми так і не вичистили – не вистачило досвіду та наполегливості. Він загоївся та почав продукувати ще більші злочини.  Всі 3 гілки влади  штучно підкорили  одній людині – президенту.  Але його мета – не була спрямована задля покращення життя нижчої касти. Почали створюватись закони, що свідомо погіршували життя більшої частини громадян(податковий, пенсійний кодекси, закони про соцзабезпечення, вибори, розподіл наших коштів - бюджету). Ними «владарі» ще більше намагалися принизити можливості звичайних людей.

І настав час, коли люди – не змогли вже далі терпіти. Принижувати свої бажання. Настав час пухирю прорватися.

Приводом для цього став штучно змінений(без запиту до людей) курс України на приєднання до Європи.

Ті люди, що не згодилися з цим вибором – вийшли на мирні протести. Деякі з них виходили на ці протести вже 3(!!!) роки поспіль. Проте відокремлена влада, не бажала не тільки задовольняти потреби людей, але й навіть чути їх. У людей – зростало бажання таки донести свої вимоги до влади. У влади – не залишалося вже інших засобів, окрім використання сили, задля заспокоєння людей.

І вона її використала.

Перші жертви  ті, хто був по-звірячому побитий  міліцією 30 листопада – майже мої однолітки. Вони народилися вже в новій державі і мали нове бачення світу навколо.  Але сили їх – ще не натреновані, слабкі. Тому їх і спробували зламати. Від безкарності, по-звірячому. Це обурило людей і протест став справді масовим.

Ще більше посилився протест після чергового беззаконного «законотворення»: ухвалення так званих «драконівських» законів, що взагалі знищили найменші права людей в країні. Людський протест набув все державного розмаху.

Але дії – народжують протидії. І на більш масовий протест – «владарі» відповіли ще більшим застосуванням насилля. Спочатку – кийки, проти них – дерев’яні палиці, потім – гранати та гумові кулі, проти них – каміння та  пляшки з бензином, потім – кулі з автоматів та кулеметів…  відповісти було вже нічим.

Та, виявилося, що загальний людський спротив – не задавити ніякою зброєю. Тому, частина тогочасних керівників країни – втекла з неї. Повністю пограбувавши народ та кинувши його напризволяще.

Частина, але не всі з «вищої» касти, кинули країну. Деякі залишилися повертати собі владу, а деякі – намагаються пристати до лав протестуючих, щоб використати їх силу у своїх намірах.

Треба зауважити, що і в країні не всі звичайні громадяни доєдналися до спротиву. Багато літніх людей не забажали, або полінь кувалися пристосуватися до капіталістичного світу. Вони також звикли отримувати все задарма, виконуючи «що кажуть»(тобто - безініціативні). Вони  дуже бояться будь-яких змін. Так бояться, що іноді ладні повбивати тих, що ці зміни несе.  Це називається регресія, намагання зашкодити змінам. Ці люди часто бідні, і не маючи волі, - згодні за гроші виконувати будь-які накази, і робити будь-які(навіть злочинні) дії.

Їм  давали гроші, і вони  вбивали та катували людей. За гроші.

Найбільше таких людей виявилося в Криму , Донецьку, Луганську та Харкові. Бо там,  всі 22 роки, керували саме ті з «владарів», що найбільше розкрадали країну. Жителів занепадаючих промислових регіонів, ці «керівники» довели за останню межу бідності. І дешево використовували їх потребу забезпечити своє виживання у власних цілях. Платячи їм, за потрібні «владарям» злочини. Примушуючи одних людей країни – вбивати інших людей країни.

І коли найбільші владні висоти були здолані мітінгарями  - саме цих, зламаних та слабовольних громадян країни «владарі» вирішили використати для повернення собі статків та влади.

В Україні сталася Перша Справжня Революція.

Така, якої ще досі в світі не було. Тут  не звалювали один устрій задля іншого, тут  не намагалися змінити одного царя на іншого. Тут зараз намагаються змінити саме відносини між владними структурами(Державою) та народом, врівноважити їх.

 А це, насправді, дуже велика загроза для всього світу. Адже, в усьому світі зараз держава – окремо, а народ – окремо. От і намагаються керівники усіх світових країн-лідерів  вплинути на Україну так, щоб ці зміни не сталися.

Колись споріднена країна,  Росія,  нині під керівництвом «нового радянського царя» - Путіна.

Це тоталітарна країна. І вона намагається запобігти нашим змінам за допомогою військової агресії. Захопивши Крим та намагаючись захопити Донбас. До того ж,  отримати велику, повну ресурсів та дешевої робітничої сили країну у розпорядження – це мета будь-якої загарбницької війни. І цю війну веде проти нас зараз режим Путіна. Більшість росіян , на цей час, знаходяться під впливом широкого пропагандистського впливу «владарів» свої держави та підтримує загарбництво моєї країни.

Але. Пройде час – і росіяни винирнуть з хвилі цього впливу. Та побачать, як насправді все відбувалося та до чого призвело. Проте, я дуже боюся, що таке прозріння може  їм вже нічого не дати. Адже весь світ зараз так заповнений зброєю, що конфлікт у центрі Європи – може спалити його вщент. Весь.

Америка, Європа та інші розвинені капіталістичні країни – також не бажають змін у системі владарювання. Та вони діють іншими, більш зручними для них методами. Методами економіки, торгівлі, фінансового впливу.

Та хоч їх засоби і більш гуманні та не вплинуть на фізичне життя людей – вони вплинуть на моральне життя.

Я хочу, щоб моя країна  пройшла своїм, унікальним шляхом.

Знайшла ті розв’язки, що не змогли знайти інші. Це дуже важко та треба дуже багато думати.

Все ж я вірю, що такий розумний та загартований народ, як українці - здатні на це!

Разом – ми переможемо!