Шановні пані та панове!

Прийміть найщиріші вітання з прийдешнім святом Хрещення Господнього! Нехай цей світлий день наповнить ваші душі радістю й щастям, подарує вам віру,  надію та добро. Нехай освячена хрестом і молитвою вода в цей день наповнюється цілющою та життєдайною силою для вашого здоров’я та стає джерелом очищення душі.

Це наші православні традиції й ми, продовжуючи шанувати українські звичаї та обряди, запрошуємо всіх бажаючих на святкове богослужіння на березі о.Небреж, Велике Освячення води й купання в ополонці у святий день Хрещення Господнього.

Після великого освячення води в о.Небреж, буде освячені й привезені ємкості з водою. Кожен бажаючий зможе випити або набрати цілющої води, щоб принести її додому. Християнська Церква шанує освячену йорданську воду за її велику святість. Ця вода має силу очищувати і зцілювати душу й тіло людини. Йорданською водою також скроплюють оселю, щоб оминало всяке нещастя і гарно велося в домі.

Всі, хто хоче мати здоров’я на весь рік, зможуть скупатися в підготовленій  ополонці. Ви матимете можливість у теплі й затишку переодягнутися перед купанням та після нього.

Після очищення водою та купання в ополонці вам запропонують зігрітися ароматним чаєм з імбиром та медом, скуштувати смачного  гречаного кулішу.

Маленьких гостей свята чекають солодощі та веселі конкурси.

Захід відбудеться за підтримки АТ АКБ «АРКАДА».

Чекаємо вас 19.01.2019 за адресою м. Київ, Дарницький район, вул. Колекторна, озеро Небреж (зона благоустрою). Початок о 9.30 

Запрошуємо всіх бажаючих провести цей світлий день Хрещення Господнього в нашому теплому колі.

Прочитав статтю екс-заступниці міністра інформполітики (вона ж – екс-радниця міністра оборони) Тетяни Попової про те, чи варто “воювати” з журналістами та іноземними можновладцями. За контекстом, цьому опусу насправді личить назва “Українці, станьте раком і зніміть штани” – як мінімум.
Учорашня високопосадова чиновниця, а сьогодні грантоїдка, дорікає сайту “Миротворець” за “включення до списку” бувшого німецького канцлера Герхарда Шредера, який давно працює на РФ.

Загальновизнано, що “Миротворець” – це “відстійник” українських аферистів і гріш йому ціна. Але не в тому справа. Важливо те, які “кари небесні” наслала німецька влада на Україну за оте нікчемне публічне згадування відомого німця. Підкреслю – всього лиш одного німця, хоч і відомого. Мало не відлучення української держави від усілякої співпраці й допомоги.
Чорний список. Анафема. Останнє китайське попередження.
А тепер давайте згадаємо про бурхливу діяльність офіційного представника німецького уряду в Україні Георга Мільбрадта. Його числені публічні заяви щодо так званої децентралізації. Зокрема, в “Дойче Велле”.
Мало того, що він офіційно схвалює і підтримує цей мега-злочин українських можновладців, які шляхом проведення цієї антиконституційної “реформи” грубо порушують конституційний лад і знищують українське село, він ще й відкрито закликає українських узурпаторів влади до прискорення насильницького “об’єднання громад” – без огляду на конституційні права мільйонів українських селян і їх волю!
Так прямо і заявляє – досить ліберальничати, треба примусити українських громадян до “об’єднання” !
Щоб так старатися допомагати явним злочинцям, треба бути або корупційно вмотивованим, або клінічним ідіотом, але в будь-якому випадку, це грубе втручання у внутрішні справи України.
Відчули різницю?

За одне погане слово якогось нікчемного українського сайту щодо ОДНОГО німця – анафема цілій українській державі від цілого німецького уряду; за публічні заклики офіційного представника цього уряду – фактично до геноциду МІЛЬЙОНІВ українців – нуль емоцій від того ж німецького уряду!
Бо я до нього офіційно звертався, до німецького уряду, з приводу ганебної співучасті Мільбрадта у злочинах “гройсманів”.
Ніхт ха-ха, кажуть, усе зер гут!
А українські грантососи просять терпіти це і “мовчати в тряпочку”. Ублюдки. Шоста колона.

Міжнародна Федерація бойового Гопака Володимира Пилата запрошує на демонстрацію нової системи рухів характерника Костянтина Стасюка у Львові.

Покажемо втаємничені знання, можливості опорно-рухового апарату людини після системи відповідних тренувань.

Альтернативна система використання опорно-рухового апарату людини.

Сучасні люди не замислюючись, підсвідомо використовують для своєї життєдіяльності повертально-поступові рухи, які завжди здійснюють на 4-і такта (дії).

1-й такт          –           відштовхувач

2-й такт          –           замах назад

3-й такт          –           мах вперед

4-й такт          –           приземлення

При 1-му і 4-му тактах людина використовує ресурс організму напружуючи м’язи. При цьому більшу частину власно створеної енергії людина віддає землі.

Крім того в четвертому такті монолітне стисле тіло б’ється о поверхню землі поступово руйнуючи суглоби і хребет. При падінні і ударі по поверхні утворюються зони перенапруження м’язів, які з часом створюють патогенні зони зароджень і розвитку хвороб. Активізуються біологічні процеси старіння організму.

Кардинально інша альтернативна опорно-рухлива діяльність апарату людини.

Базові рухи: ходьби, бігу, пересувань здійснюються в повертально-обертальних режимах руху. Це дозволяє людині штучно створювати замкнуте коло циркуляції власно створеної енергії. В замкнутій кільцевій системі не існує відштовхувань, падінь, поштовхів і зупинок. Фактично безперервний рух. Унікальність альтернативної динаміки руху полягає в тому, що первинна створена енергія передається в обертальні рухи суглобів.

В динаміці руху при контакті опорної ноги з поверхнею або руки з зовнішнім супротивом відбувається прискорення обертання суглобів. Фактично в цій системі гравітація являє собою додаткове джерело отримання енергії для використання людиною власних дій. Повертально-обертальна робота рухливого апарату – це збереження власної енергії, повноцінна зупинка руйнування організму. В медицині – це прорив, в спорті – це домінування, для людини – це здоров’я і довголіття.

Відбудеться перша презентація нової системи рухів у Львові, пр.Шевченка,13, 17 січня 2017 року, об 11-00, у великому читальному залі Львівської обласної бібліотеки.

Організатор – Міжнародна Федерація бойового Гопака Володимира Пилата (тел. 067-9759300)

“Торгаші” добралися до символічних куточків столиці, поступово відбираючи у киян історичну пам’ять, перетворюючи святі та сакральні для кожного українця місця в банальні обєкти для поглинання їжі та генделики-розливайки.

Власне, саме так і вчинив одіозний політик, депутат Київради Сергій Гусовський. Цей діяч реально спаплюжив унікальну пам`ятку історії 11 століття. На території, де знаходиться безцінна пам’ятка оборонної архітектури Київської Русі, гордість Ярослава Мудрого – Золоті ворота, він розмістив свій ресторан “Пантагрюель”.

Ресторатора абсолютно не турбувало, що Золоті ворота належать до найдавніших споруд Східної Європи, що цей об’єкт моніториться ЮНЕСКО і входить до охоронної зони Національного заповідника “Софія Київська”. На своєму сайті вони детально розповідають про історичне значення цієї споруди та дослідження, що тут проводилися (https://st-sophia.org.ua/uk/muzeyi/zoloti-vorota/zoloti-vorota/)

Але дивно, що навіть керівництво Національного заповідника «Софія Київська» чомусь вперто  не помічає, як пиво-алкогольна самодіяльність Гусовського, плюндрує пам’ять про нашу історію, забудовуючи охоронну зону  примітивними пивними лавками. Складається враження, що й вони з цього мають зиск або заходять іноді на безкоштовні обіди з дармовим мартіні.

Після реконструкції історична пам’ятка та сквер навколо неї стали певним місцем релаксу – десятки паркових лавочок гостинно запрошували подорожніх присісти і зануритися в  атмосферу Града Ярослава, погодувати голубів і відчути неповторний київський затишок, яким так славиться українська столиця.

Ще зовсім недавно тут, на невеличкій зеленій зоні білі Золотих воріт, у центрі столиці призначали побачення кілька поколінь киян, приходили сюди аби поринути в сиву давнину, моделюючи події часів Ярослава Мудрого. Сюди водили екскурсії, розповідаючи про той героїчний період української історії.

Усвідомивши привабливість цієї місцини, Гусовський швидко зрозумів, що вона здатна приносити неабиякі прибутки. Заручившись певною підтримкою київських чиновників, йому вдалося домовитися про невтручання в його плани облаштування тут місць для харчування. Так зявився ресторан «Пантагрюель» з його літніми майданчиками.

На початку 2000-х Сергій Гусовський, вирішив розширити свій ресторанний бізнес і організував навколо фонтану ще й літній майданчик. Звичайно, киянам це не могло сподобалося. Були навіть спроби перешкодити такому зухвалому захопленню київської історичної землі. Та вони виявилися невдалими. Та й кого цікавлять проблеми простих смертних, або кому потрібні перші романтичні побачення студентів, коли бізнес так і «пре»! Тут головне – нажива і вміння домовлятися! Досить сумно, але нині Золотоворітський сквер – сакральна місцина для України та улюблений куточок для прогулянок киян і гостей столиці може слугувати хіба що місцем зустрічі для валютних повій зі своїми клієнтами або для тих, кому гроші кишені тиснуть. Адже ціни в ресторіні «Пантагрюель» – захмарні.

Для довідки

Пляшка коньку Hennessy – 9700 грн. ( 50 гр – 690 грн) Пляшка мартіні -1500 грн. Тальята з яловичини гриль по-тосканськи (на двох) – 1400 грн. Зелені тальятелле з креветками, білими грибами та червоною ікрою -360 грн. Пляшка води 750 гр -140 грн. Кава з морозивом – 110 грн. Тірамісу -140 грн Середній чек обіду на одну особу – 700 грн

Практично, Сергій Гусовський зробив те, чого на вдалося навіть Хану Батию з його татаро-монгольською навалою. Він цинічно знищив безцінну пам’ятку оборонної архітектури Київської Русі часів Ярослава Мудрого – Золоті ворота, спотворивши ландшафт навколо цього історичного об’єкту Києва.

Зараз Гусовський має амбітні плани вмоститися на мерський трон і розвернути свою ресторанну імперію по всьому Києву.-пише блог https://linad

Окрім ресторану «Пантагрюель», Сергію Гусовському належать підприємства, що відомі під брендом «Ресторани Гусовського». Серед них є заклади з європейською та грузинською кухнею, піцерія та мережа кав’ярень.

До того ж, він власник елітного й найбільшого в Україні та Європі супермаркету вина, площею тисяча двісті квадратних метрів. Всю цю власність сміливо можна називати ресторанною імперією Гусовського.

Зрозуміло, що для таких ресторанів торгівельних закладів потрібні приміщення й земля і бажано, щоб вони були в привабливих куточках столиці. А для того, щоб отримати доступ до таких можливостей, потрібно йти у владу. Сергій Гусовський добре зрозумів цей принцип. Оцінивши свій потенціал і політичні амбіції, справно шукав вигідні пропозиції й доступу до «владних олімпів».

І результат не забарився, Після Революції Гідності, Гусовський стає депутатом Київської міськради VII скликання від партії «Самопоміч». У 2014 року він очолив фракцію «Об’єднання «Самопоміч». Під партійною парасолькою проводив культурні, освітні та спортивні акції, створюючи імідж такого собі благодійника.

Показово бореться за збереження культурної спадщини, демонструє свою підтримку тим, хто виходить з протестами проти новобудов. Але насправді – це просто піар, робота на електорат під телекамери.

Головне завдання – «прив’язати» себе до резонансної проблеми, запам’ятатися таким собі борцем за справедливість. А пізніше, скориставшись цим, добратися до владних повноважень.

Перший похід до «столичного керма» Гусовський здійснив у 2015 році. Від партії «Самопоміч» він балотується на посаду мера Києва.

Політологи того часу писали: «Гусовский не так известен избирателям, но, именно популярность “Самопомощи” в Киеве могла сделать его одним из фаворитов предвыборной гонки. “В электоральном плане Гусовский является слабо раскрученным кандидатом. Но, сам бренд партии достаточно влиятельный”.

Тоді Гусовський «пролетів» – посів 5 місце, набравши лише 67 тисяч 197 голосів (7,71%), але плани не змінив – київський Олімп залишається його головною метою.

Заради піару Гусовський продовжує світиться на всіх скандальних забудовах Києва, отримуючи як фінансові, так і електоральні дивіденди. Його цікавлять не проблеми людей, що висловлюють протест, а виключно власні амбіції та престиж.

Це спрацювало й на прикладі отримання приміщення під його депутатську приймальню. Гусовському вдалося «вибити» під себе апартаменти не на околицях столиці чи в новобудовах, а в історичному центрі Києва, біля Бессарабки, в будинку, що є пам’яткою архітектури.

Гусовский не цурається ніяких дій – заради власного бізнесу і майбутнього мерського крісла він готовий йти на будь-які афери. Тому й не дивно, що така його депутатська діяльність вже починає багатьох дратувати. Нещодавно Сергія Гусовського за надмірну активність в окремих питаннях, що окреслюють коло його особистих інтересів, навіть обливають зеленкою перед входом до КМДА. Як кажуть в народі – дістав!

Та чи зупинить це його перед майбутніми виборами? Наразі Гусовський уже робить ставки на майбутні вибори мера й починає формувати свою команду для майбутніх виборів. Але подивимося, що з цього вийде, оскільки цього разу він уже не матиме політичної «подушки» від «Самопомочі». Восени його викинули з команди цієї політичної сили за оборудки з київськими землями. Через Київраду він провів потрібні рішення для виділення земельних ділянок для свого друга і соратника Марченка.

Депутатський мандат Київради допоміг Гусовському у 2015 році, знову продовжити термін оренди в сквері «Золоті ворота». Це значить, що ресторан «Пантагрюель» і надалі залишиться в до охоронній зоні Національного заповідника «Софія Київська». Його керівництво продовжує зберігати мовчання. Чи тут теж корупційна схема? Бо як ще можна пояснити таку ситуацію? Цікаво, що й активісти до цього не проявляють особливого інтересу. Така байдужість наштовхує на думку, що й вони проплачені?! Тут порушені закони містобудування, архітектурні норми, людські та моральні принципи.

Але питання,  коли приберуть генделик Гусовського біля Золотих Воріт, – хвилює поки що лише небайдужих киян. У наступному літньому сезоні ті, хто цікавиться історією Києва, знову сидітимуть на бордюрах біля входу в метро, не маючи змоги оцінити велич цієї монументальної споруди. Чи не на часі, щоб цією проблемою зацікавилося НАБУ, прокуратура або фіскальні органи? Бо і в нинішнього мера столиці й депутатів Київради до цього питання, схоже, що руки так і не дійдуть.

Додати актуальності такій міжнародній ганьбі могли б депутати від фракції “Самопоміч” у Верховній Раді. Саме вони дали такі можливості для Гусовського, привівши його в Київраду. Якщо вже хотіли позбавити його депутатського мандата, на їхній совісті й довести справу до логічного завершення! Чекаємо запитів у відповідні силові інстанції.

Київська земля має належати киянам, а не депутатам, що використовують мандат заради своїх меркантильних інтересів. Якщо навіть депутатське крісло відкрило такі можливості для Сергія Гусовського, то на посаді мера, ця людина ні перед чим не зупиниться. Не хочеться, щоб уже завтра генделики імені Гусовсько заполонили території навколо Дзвіниці Софії Київської або столиками літніх терас обставити памятник Богдана Хмельницького?!

На сьогодні – це лише фантазії, а завтра…. все може бути. А чому б ні. Коли до влади приходять цинічні люди без принципів і моралі – все можливо.

Комітет суспільного контролю

Напередодні чергових парламентських виборів ми вирішили поцікавитися, чим же займаються «слуги народу», як їм живеться і чи виконують свої зобов’язання перед виборцями.

Після Революції Гідності, всі кандидати в депутати обіцяли демократію й справедливість, нові ефективні закони, наголошували, що подолають корупцію, казали про новий курс та нові можливості. Тож, проаналізуємо, чим живуть депутати, що представляють в парламенті інтереси киян, зокрема Дарницького району столиці.

У 2014 році від цього району до Верховної Ради України був обраний Віталій Филимонович Сташук (фракція партії “Народний фронт”) – одіозна фігура столичної політичної тусовки. Навіть побіжний аналіз інформації з доступних джерел, свідчить, що схоже нові можливості з’явилися лише у народного обранця, а не його виборців.

Офіційні дані з його біографічної довідки говорять про стрімкий шлях Сташука на політичний олімп.
Віталій Филимонович Сташук народився 15 жовтня 1972 року в Дарницькому районі Києва, з яким пов’язана вся його біографія. Далі – школа, філософський факультет Київського Національного Університету ім. Тараса Шевченка, який закінчив з відзнакою. Спеціальність — політолог, викладач соціально-політичних дисциплін. Перший запис у трудовій датований 1993 роком. Сташук почав трудову діяльність з посади помічника міністра у справах національності та міграції у Олександра Ємця.

У 1994 році він перейшов на роботу експерта з цивільно-політичних питань в Український Фонд підтримки реформ, і одночасно з цим засів за написання кандидатської дисертації в аспірантурі КНУ за спеціальністю політичні інститути та процеси. У 1995 році Сташук став віце-президентом Асоціації молодих українських політологів і політиків. У 1998 році його обрали депутатом Київради від Харківського району. У 2002 році Сташук вдруге пройшов до Київради. І цього ж року отримав другий вузівський  диплом — юриста. Крім того, Сташук очолив благодійну організацію — Фонд підтримки муніципальних ініціатив. У 2003 році Сташук став головою міського Правління Київського міського осередку Всеукраїнського об’єднання За Україну! За Ющенка! Під час президентських виборів 2004 року він керував штабом Віктора Ющенка в Дарницькому районі, став депутатом Київради.

Зауважте, досить блискуча кар’єра, як для молодої людини.

Але у 2006 році в житті Віталія Филимоновича з’являється інша паралель, коли власні інтереси й бажання беруть гору над зобовязаннями. Він зненацька здає мандат депутата Київради й віддає перевагу роботі в районній владі — Сташука обрали главою Дарницької райради і призначили керівником райадміністрації.

У кінці 2010 року, Сташука змусили відійти від управління на Дарниці. Керувати районом призначили його заступника — регіонала Сергія Вітовського. У цей період Сташук активно включається в громадську роботу й гуртує навколо себе «активістів-васалів».

У 2012 році Віталий Сташук приймає активну участь у виборчій кампанії екс-генпрокурора Віталія Яреми, і до ВРУ той потрапляє по округу №212 Дарницького району – вотчині Сташука. За перемогу Ярема «розрахувався» зі Сташуком тим, що « кришував» його парковочний бізнес.

Із публікацій «Киеввласть»: «Виталий Сташук является ”хозяином” парковок Дарницкого района столицы. В 2013 году разгорелся скандал — ряд депутатов Киевсовета обратились к мэру столицы, на тот момент Александру Попову, и прокурору Киева с требованием разобраться с ситуацией, сложившейся в сфере парковочного бизнеса. По их словам, в Дарницком районе столицы парковочный бизнес монополизировала группа людей, одну из главенствующих ролей среди которых занимал Сташук».

Тоді політичні лобісти Віталій Ярема і Ксенія Ляпіна забезпечили невтручання адміністрації та Київської міської ради — вірогідно корупційні потічки вели у найвищі кабінети міської адміністрації, а присутність депутатів у цьому бізнесі спрощувала переговори з чиновниками і надавала додаткових гарантій .

Після Революції Гідності Сташук бере реванш і знову повертає Дарницький район столиці під своє управління. На місце голови Дарницької РДА «ставить» свого колишнього зама по Дарницькій РДА Генадія Синцова , а сам пробує підкоряти парламентські горизонти від « Народного Фронту». Йому вдається навіть домовитися про єдиного кандидата від округу й відкинути свого рейтингового конкурента від Блоку Петра Порошенка власника «Фуршету» Ігора Баленка.

«Фигурант уголовного дела ( за конвертаційні операції) Виталий Сташук быстро «примазался» к «Блоку Петра Порошенко». На 212 одномандатном округе в Киеве появились билборды «с намеком» на единого кандидата от Блока Петра Порошенко и «Народного Фронта» Виталия Сташука. Виталий Сташук – один из наиболее влиятельных персонажей в Дарницком районе. В течение своей политической карьеры он успел дважды побывать депутатом Киевсовета, а также смог контролировать целый столичный район. Стоит учитывать, что Дарницкий район – его вотчина, где Сташук полностью контролирует власть и бизнес, хотя сам как бы находится сбоку- припеку» — пише «Антикор».

Після перемоги у парламенских перегонах, Віталій Сташук стає секретарем Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства і продовжує «керувати» своєю вотчиною. Практично так він отримує доступ до контролю та впливу у сфері містобудування.

Головна його мета – земля й будівництво в столиці. Тепер у нього з’явилися можливості впливати на містобудівну ситуацію, жонглюючи будівельними майданчиками та територіями, керуючись власними інтересами.

За часи правління Генадія Синцова ( а практично Віталія Сташука) у Дарницькому районі виникає купа нових незаконних забудов із сумнівними забудовниками.

Ось перелік «новобудов», що виникли під час правління Стащука-Синцова»(джерело domik.ua)

«1. ЖК «Славгородский» на улице Славгородской, 25. В системе мониторинга застройщик не определен. Стройка включена в список незаконных из-за нарушений целевого назначения участка, указанного как возведение индивидуального жилого дома усадебного типа и хозяйственных сооружений. Фактически был построен 5-этажный многоквартирный дом. 31.07.2015 г. прокуратура Дарницкого района начала досудебное расследование законности стройки.

2.ЖК «Status Grad»по адресу: улица Завальная, 10-Г. Застройщик — ООО «Строительно-инвестиционная компания «Березнякижитлобуд». В этом комплексе незаконным признано строительство третьей секции. По указанному объекту застройщик не представил договор аренды земельного участка. Департамент градостроения и архитектуры Киева 25.01.2016 г. направил письмо в ГАСИ об отмене декларации о начале выполнения работ.

3.Клубный дом «На Левадной» по адресу: улица Левадная, 56. Данных о застройщике в кадастровой электронной карте нет. Стройка признана незаконной. Причина — застройщик не зарегистрировал градостроительные условия и ограничения, а также не представил декларацию о начале выполнения стройработ. 14.03.2016 г в Дарницкое управление полиции направлены документы о незаконном строительстве.

4.ЖК «Схiдна Брама» на улице Светлой, 3-Д. В системе мониторинга застройщик не определен. Стройка признана незаконной по требованию прокуратуры от 15.10.2012 об отмене регистрации договора аренды земельного участка. Причина обращения прокуратуры в суд — возведенный жилой объект не соответствует целевому назначению участка — для строительства и эксплуатации комплекса технического обслуживания автомобилей

5.Жилой дом в массиве Бортничи по адресу: улица Промышленная, 10. В кадастровом мониторинге застройщик не указан. Стройка признана незаконной — стройкомпания не зарегистрировала градостроительные условия и ограничения, нарушив права землепользования. 05.10.2015 г. следственный отдел Дарницкого районного управления полиции открыл уголовное производство по поводу самовольной стройки.

6.ЖК «Приозерный» на улице Здолбуновской, 13 . Информации о застройщике в системе мониторинга нет. Стройка признана незаконной. Застройщик не зарегистрировал градостроительные условия и ограничения и карту нарушений благоустройства для восстановления территории после строительства. 15.04.2015 г. начато досудебное расследование по факту незаконного строительства.

7.Строительная площадка на улице Здолбуновской, 11-а, 11-внапротив дома №4 на улице Бойко. Застройщик не определен. Стройка признана незаконной — застройщик не представил договор аренды участка и не зарегистрировал градостроительные условия и ограничения. 23.07.2015 Дарницкое управление полиции открыло уголовное производство по факту незаконного строительства».

У 2016 році під тиском громадськості Генадія Синцова було звільнено з посади голови адміністрації Дарницької РДА. Стащук, спираючись на бізнес-партнера Сергія Леваду, радника Віталія Кличка, знову протягує свою кандидатуру на голову РДА – Василия Лозового, який був заступником Генадія Синцова!!! Партнерське коло знову замкнулось…

Після отримання депутатського мандата до ВРУ Сташук так і не втратив свій парковочний бізнес. Навпаки, розширив його на всю столицю, отримавши монополію у цій сфері.

Із публікацій «Киеввласть» «Сегодня парковочным бизнесом в Дарницком районе фактически ведает три человека – народный депутат Виталий Сташук (был председателем Дарницкой районной администрации в 2006-2010 годах), который обеспечивает политическое покровительство и лояльность правоохранительных органов, Андрей Воробьев (был номинальным управляющим БЕАГ, а теперь основатель и формальный руководитель предприятий на территории Дарницкого района) и Вячеслав Вжешневський — когда Сташук был председателем Дарницкой администрации, Вжешневський руководил коммунальным предприятием «БЕАГ» в том же Дарницком районе. Впоследствии, когда власть сменилась в 2011 году Вжешневський перешел на работу в КП Киевтранспарксервис, а Воробьев даже недолгое время был руководителем Киевтранспарксервиса.

Организация имеет четкую структуру: есть члены, которые лоббируют и оказывают политическую защиту, есть те, кто ведает экономическими вопросами, и те, кто выполняет силовые задачи. Последние годы компания разместила ряд ночных стоянок по пр. Григоренко, ул. Гмыри, возле станции метро Осокорки. При этом земля под стоянкой как правило принадлежит другим организациям, и фактически является захваченной. Когда на землю предъявляют права ее реальные владельцы, “парковочная монополия” предлагает заплатить им определенную сумму, исчисляемую десятками тысяч долларов за мирное решение вопросов, в противном случае включается силовой сценарий — расстрелом частной парковки. При этом на всех силовых разборках Андрей Воробьев присутствует лично и прямым текстом говорит, что все его действия согласованы с народным депутатом Виталием Сташуком».

Сташук — це сучасний феодал районного масштабу, з можливостями, що сягають найвищих владних кабінетів.  Він практично є одноосібним господарем великого столичного масиву, де зупиняється дія законів, коли включаються інтереси «великого пана».

Навіть громадськість району – й та – на службі у Сташука. Під його патронатом є кілька громадських організацій, що по команді включаються в роботу проти тих, хто посміє не погодитися з волею районного тирана.-заявив КСК у блогах linad

Достатньо згадати хоча б про ГО «Екопарк Осокорки». Під виглядом нібито боротьби за екологію проплачені активісти проводили акції протесту, били людей , палили будівельну техніку, ламали паркани. А все тому, що пан Сташук накинув око на ласий шматок біля озера й вирішив віджати територію. Приклад типового рейдерського захвату, що на Дарниці уже став звичною практикою. Суд довів, чия правда у випадку з «Екопарком», «громадськість» принишкла, тема закрилась, а осад у людей таки залишився.

Дарницький район – молодий район Києва. Зазвичай там живуть «новоприбулі кияни», які не орієнтуються в феодальному укладі району та в столичних політичних течіях. А тим часом, під красиві лозунги, гарні обіцянки та мітинги кишенькових громадських організацій можуть знову обрати того ж феодала Сташука своїм представником у владі й він вчергове отримає індульгенцію ще на п’ять років. І на кого тоді скаржитися, що в районі продовжиться свавільне правління місцевого феодала, який уже створив свою систему і встановив свої правила на окремо взятій території?

Сучасний феодал районного масштабу?

Єдина надія на президентські та мерські вибори. Але то — інша історія…

Комітет суспільного контролю

Ця історія є однією з найбільших загадок Другої світової війни. Що робила німецька флотилія біля Антарктиди? Невже Гітлер хотів знайти вхід до таємничої підземної країни?

Редактор журналу “Музеї України” Віктор Тригуб знявся у резонансному фільмі “Що Гітлер шукав в Антарктиді?” в рамках проекту “Загублений світ” телеканалу 2+2.

В основу фільму увійшов цикл статей про останній рейд 11 субмарин “Конвою фюрера”, де ймовірно перебував сам Гітлер з Євою Браун, ініціювавши самогубство, у яке ніхто особливо не вірить…

Історик з США Сергій Цапенко повідомив про підводний човен Рейху з повністю українським екіпажем! Йому про це розповів син першого помічника капітана пан Доценко, що нині мешкає у Штатах.

Журнал “Музеї України” провів власне розслідування, до якого несподівано приєдналася таємнича група колишніх офіцерів КГБ СССР, які теж шукають скарби Рейху.

Оприлюднені факти вражають.

Зрозуміло, і в фільм і в доступні публікації увійшли не всі сенсації. Як це не дивно, розслідування продовжується. А реальні пошуки ведуть не лише журналісти, а й фахівці провідних спецслужб світу. Тут все не так просто як здається любителям уфологічних казок…

На далеких причалах у кількох військових базах Аргентини і досі стоять десятки фашистських субмарин. Що і кого вони привезли? І що було потім…

Залишаються загадки…

Музеї України

https://www.youtube.com/watch?v=T0vqLt1aTYs

Ще одна перлина Закарпаття! Домашній музей Юрія Христенка – сенсаційна колекція ливарної промисловості Австро-Угорщини! Це зібрання міжнародного рівня! Однак, цій збірці загрожує небезпека. Чи зрозуміє це міська влада Ужгорода? Привертаємо увагу!

В самому центрі Ужгорода, біля підніжжя Замкової гори, розташувався будинок з гарним черепичним дахом, що нагадує китайську пагоду. Мене зустрічає господар та проводить у затишний двір. З двору потрапляємо до легкої споруди, що пристосована під виставковий зал. Колекція виробів з металу вражає! У мене особисто склалося враження, що чавун – ще один з дорогоцінних металів.

-Коли і як виникла ідея започаткувати колекцію декоративно-вжиткових виробів з чавуну? – запитую у власника експонатів, Юрія Христенка.

• Свого часу, в 2000-му році, ми відкрили кав’ярню. Ці речі починали збирати для оформлення інтер’єру кафе, щоб відтворити обстановку старого Ужгорода. Пізніше це переросло в хобі, захоплення. Я почав цікавитись історією, походженням цих речей. Так, якщо  вироби з заліза кельти почали виробляти на Закарпатті ще в останній чверті першого тисячоліття до н.е., то в ХVIII-XIX століттях Закарпаття стало одним з центрів ливарної промисловості Австро-Угорщини.  Граф Шенборн лише в одному 1813 році на переобладнання залізорудних підприємств витратив 3 700 форинтів (то були великі кошти). А вже в 1840-х роках такі витрати становили понад 15тисяч щорічно. Того часу в чотирьох комітатах краю діяли 16 металургійних та металообробних заводів. Із них п’ять — належали державі, п’ять — власникам латифундій графам Старої, Боткаї, три — графу Шенборну. Власниками інших трьох заводів були капіталісти Фальвін,  Бетлер і Четнекі.                     -То всі ці унікальні вироби походять з майстерень, що знаходились на території нашої області?
• Так, – у великих містах Європи – у Відні, Будапешті та інших – в магазинах були каталоги чавунних виробів, наприклад, пічок, в яких на кількох мовах описувалась сама піч, кубатура приміщення, яке вона здатна обігріти, ціна доставки її залізницею. Відома на сьогодні фірма – виробник печей Йотул значно молодша, ніж закарпатські майстерні. Хто знає, якби інакше склалась історія – можливо, Закарпаття і сьогодні експортувало б  вироби з металу по всьому світу.
• Крім того, що печі, праски, підсвічники, дзвіночки, люстри зроблені якісно та мають ужиткове значення, вони неймовірно декоративні. Кожен виріб – витвір мистецтва. Не віриться, що з громіздкого чавуну можливо створити подібні шедеври.
• На жаль, секрети виробництва та вміння роботи з металом у нас втрачені. Тому подібні вироби мають виняткову історичну цінність.
• У мене одного склалось враження, що ваша неймовірна колекція з кількох тисяч експонатів в центрі міста, під Замковою горою – готовий музей, унікальний туристичний об’єкт? А які ваші стосунки з очільниками міста, нинішніми та попередніми?
• Цікаве питання. Попереднім головам міста я неодноразово пропонував виставити свою колекцію у великих приміщеннях, доступних для екскурсій, відкритих уроків тощо. Пропонував я це робити за символічну плату, або навіть безкоштовно. Як я зрозумів, міську владу цікавили інші, більш прозаїчні речі. Єдине, чого мені вдалось добитись, це те, що у 2006-му році міськрада дала дозвіл на будівництво на моїй території, у дворі, виставкового павільйону, де я міг би розташувати колекцію.
• Добре, хоч не заважали!
• Так, але сьогодні події в розвитку. Будинок, в якому я проживаю та знаходиться зібрання, має адресу Ужгород, вулиця Підградська, 27. Квартири номер один та номер два, в якій, власне, я і живу. Цього року квартиру номер один викупила фірма «Максавто». Під час оформлення у нотаріуса квартира номер один дивним чином зникла, а на її місці з’явилось «нежиле приміщення». Потім – як у казці – чим далі, тим страшніше. На місці квартири номер один-«нежилого приміщення» почав будуватись торгово-офісний центр. Треба підкреслити, що будинок має біля ста років, зведений за певними технологіями, тому і ремонту потребує специфічного. Схоже, директора «Максавто» Павла Добоша такі дрібниці мало обходять. Ремонт робиться звичайною бригадою заробітчан за «сучасними» технологіями. Можна сказати, взагалі без технологій. Після «вправної» заміни на половині даху старовинної черепиці бляхою та маніпуляцій зі стінами квартира номер два починає набувати аварійного стану та теж перетворюватись на «нежиле приміщення».
• А звертатись до міських служб пробували?
• Звертався, але мої звернення чомусь мали зворотній ефект. Комісія з міськради, побачивши наслідки «перебудови» пообурювалась, але потім, вочевидь, під чиїмось тиском, різко змінила свою думку. Наразі у неї претензії до моїх виставкових павільйонів, дозвіл на встановлення яких я отримав від них же ще в далекому 2006-му році. Тож на сьогодні я повинен займатись не впорядкуванням своєї колекції, а відстоюванням самого права на її існування.

Зі  складним почуттями я повертаюсь з екскурсії в унікальний домашній музей Юрія Христенка.  Більш ніж сто унікальних чавунних печей, кілька сотень дрібніших  експонатів, більшість з яких були ексклюзивними, або випускались мінімальними партіями. На сьогодні це – єдина колекція подібного масштабу. В цивілізованому світі від державних інституцій очікувалось би сприяння в утриманні подібного зібрання, допомоги у музеєфікації.  В наших умовах – просто не перешкоджати та дати можливість колекції дожити до кращих часів. Дивує позиція начальника управління державного архітектурно-будівельного контролю Ужгородської міської ради Олександри Зотової, яку я вважав принциповим фахівцем. Ситуація проста, як пісний борщ. Потрібна просто принциповість та незаангажованість. Я не буду нагадувати відомі факти спотворення історичного обличчя міста. Але в даному випадку не бачити кричущих порушень та шукати з іншого боку бюрократичних зачіпок – не личить, шановне чиновництво!

Якщо хтось думає, що щось хоч наближене можна побачити в муніципальних музеях Закарпаття, я мушу розчарувати: нічого, навіть наближеного там не спостерігається. Принагідно, зі слів колекціонерів,  можу розповісти сумну історію колекції металевих виробів Ужгородського краєзнавчого музею. Колись, у не дуже сиву давнину, метал та чавун з запасників Краєзнавчого, готували до виставки. Домовились з одним з ужгородських підприємств для зняття окислів протруїти метал у ваннах з кислотою. Чи щось неправильно пояснили виконавцям, чи оператор під час сеансу протруєння хильнув чарочку та заспав, але деякі експонати «дотруїлись» до стану папіросного паперу. Як розповідали тодішні працівники, ні про які виставки мови вже не йшло, по дорозі додому вони лише молились, щоб експонати доїхали до запасників та розсипались вже там.

Рівень протистояння наростає. Ужгородці повинні з’ясувати для себе, що їм потрібно в історичному центрі Ужгорода – туристична принада – єдина в Європі колекція ливарних шедеврів з древнього Закарпаття, чи точка з ремонту та продажу сільгосптехніки «Максавто». Це ж питання наш журнал буде ставити і до Голови міста – Богдана Андріїва. Місто, яке декларує розвиток туризму як пріоритетний, мало б для себе визначитись, що ми хочемо запропонувати нашим гостям та залишити нашим дітям.

Вадим Логвінов, редактор сайту “Закарпатський край”

Необхідний коментар:

Ужгород може втратити домашній музей Юрія Христенка! Унікальна колекція буде розпорошена, розграбована і просто зникне. Подібних прикладів у сучасній музейній історії чимало. Журнал “Музеї України” звертається до відповідальних осіб з Ужгородської міської Ради: вивчіть ситуацію! Підтримайте ентузіаста-колекціонера, який хоче зберегти історичні скарби для громади!

Адже, місто може отримати ще один самобутній музей, туристичну родзинку, куди підуть люди! Невже це так важко?

Беремо цю ситуацію під журналістський контроль часопису і медіа-групи Українська пресова корпорація.

Сподіваємося на реакцію народних депутатів України!

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Неймовірний мистецький вечір очікує киян! Єдиний концерт легендарного артиста Анатолія Кочерги!

Співак планетарного рівня, що давно входить до творчої еліти світу, знову дарує свій талант українцям!

Кількість квитків обмежена, і вони щойно виставлені у відкритому доступі! Не пропустіть!

14-12-2018 19:00

Гарні новини надходять з Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського! Нещодавно заклад пережив бурхливі вибори ректора, які фактично, стали взірцем для інших вищих навчальних закладів.

Після неймовірних потрясінь, які консолідували викладачів і студентів, переміг Максим Тимошенко, що нині утверджується на посаді ректора славнозвісної Консерваторії. Відповідно, посилена увага до перших кроків Ректора, особливо, кадрових призначень.

Тішить, що Максим Олегович обрав демократичний шлях відкритого спілкування з колективом і суспільством через власну сторінку в Фейсбуці. Що у нинішній злий час є сміливим вибором.

І повідомлення про знакове кадрове рішення.

-Щиро вітаю з поверненням у велику та дружню творчу родину великого баса, випускника Київської консерваторії Анатолія Кочергу!

Підписати наказ про призначення великого маестро радником з творчих питань Національної музичної академії ім. П. І. Чайковського стало великою честю та радістю для мене.- написав у ФБ ректор НМАУ

Я неймовірно гордий від того, що всесвітньо відомі випускники Академії щиро вболівають за долю своєї альма матер та ревно працюють задля її відродження.

З найкращими побажаннями Вам, Анатолію Кочерго, творчої наснаги, легкості та плідної співпраці з неймовірним колективом консерваторії!

Вітаю!

Кочерга Анатолій Іванович – український оперний співак, зазначає Вікіпедія.

Народився у селі Самгородок Козятинського району Вінницької області. Закінчив Київську консерваторію. З 1979 року — народний артист УРСР, з 1983 року — народний артист СРСР. У 1984 році був обраний народним депутатом СРСР 11-го скликання.

Лауреат Шевченківської премії 1989 року — «за створення партій в операх „Борис Годунов“ М.Мусоргського, „Дон Карлос“ Дж. Верді, „Милана“ Г.Майбороди у Державному академічному театрі опери та балету УРСР імені Т.Шевченка».

На даний час Анатолій Кочерга разом із дружиною Ліною мешкають переважно у передмісті Відня. Також вони мають помешкання у Києві та Люксембурзі. А. Кочерга не змінював громадянства і залишається громадянином України. За словами самого співака «Я тільки працюю за кордоном. Хоча мені постійно пропонують залишатися за кордоном. А я не хочу. Я їжджу на роботу… На всіх афішах, практично всіма мовами світу написано, що я — з України. І я пишаюся цим»

Варто зазначити, що Анатолій Кочерга – мистецька глиба світового рівня! І підтримка такої людини Академії, його поради, увага до студенства є неймовірно позитивним фактом!

Ректор Максим Тимошенко взяв правильний курс!

Успіхів!

Віктор Тригуб

Рятуємо ДНІМ! Журнал “Музеї України”, спільно з сайтами медіа-групи УПК, продовжує відслідковувати трагікомічно-корупційну оборудку під назвою “вибори директора Дніпропетровського Національного історичного музею ім.Д.Яворницького”.

Ми жорстко включаємося в боротьбу за духовну спадщину українців і повірте, переможемо. Може і не зразу… Досвід великий…

Примітиви з комісії Дніпропетровської облради, з демонстративними порушеннями, обрали директором всесвітньовідомого козацького закладу з унікальними експонатами, якусь напівбезграмотну баришню, яка навіть мотиваційного офіційного листа не може написати без помилок! Всі життєві досягнення тієї сумнівної особи – життя з якимось дрібним грошовитим місцевим бізнесменом, чий бізнес найближчим часом буде досліджено і перевірено, та створення сільського генделика з проросійським змістом.

Відповідно, до всієї тієї активності буде привернуто увагу влади, правоохоронних органів, преси, громадськості…

Є підозра, що з приходом “нового менеджменту” в Національний музей, що зберігає безцінні скарби козацької доби та символічні експонати української нації, будуть розграбовані, підмінені чи пошкоджені унікальні музейні фонди. А це вже нахабний виклик Національній безпеці України, країни, що веде виснажливу війну на Сході, має окупований Крим. Тому журналісти, спільно з кількома Народними депутатами України, готують звернення до РНБО і керівників СБУ. Зрозуміло, сподіваємося на увагу фіскальних органів до “неймовірних економічних” сімейних досягнень родини “нового дирехтора”…

Звернення Президенту України і депутатам Дніпропетровської обласної Ради вже направлено.

Відповідно до “культурного” Закону, рішення конкурсної комісії є остаточним і не підлягає затвердженню жодним іншим органом. Однак, діє Закон “Про місцеве самоврядування”, за яким Дніпропетровська обласна рада має затверджувати керівників комунальних закладів. А ДНІМ є Комунальним закладом облради. Як можна здогадатися, преса і громадськість почне жорсткий тиск на депутатів облради з вимогою не призначати ТАКОГО директора для ТАКОГО музею. Мабуть і не призначать, оголосивши новий конкурс…

У нас є озаріння, що “переможниця” днями напише заяву про відмову від посади директора ДНІМ…

А якщо ні, то після  серії знущальних публікацій і телесюжетів з її прізвищем у заголовку, баришні залишиться одна дорога – до Ізраїлю чи у шоу-бізнес… Фото і скани з Фейсбуку.

І враження відомого громадського діяча Віктор Векленко з ФБ.

ДНІМ
R.I.P.

Отже спектакль під назвою «Конкурс на посаду директора Дніпропетровського національного історичного музею» відбувся.
Від щирого серця висловлюю співчуття Надії Капустіній, Яні Тимошенко, всьому колективові ДНІМ і самому ДНІМ.