Якби
так званий «міністр оборони ДНР», а простіше кажучи, терорист
Стрілков-Гіркін з’явився в Києві (ну, припустимо такі неподобаючі
фантастичні думки: якось він мріяв про марш-кидок зі своїми «колорадами»
на Київ; приїзд Гіркіна восени на реконструкцію до Таранця «Даєш
Київ» - не рахується), то, напевне, свій штаб облаштував би у
Національному військово-історичному музеї Міноборони на Печерську!
А
що? Там є маса ідейних однодумців-реконструкторів: готовий тобі
«красний камандір РККА» і за дивним збігом обставин ще й директор цього
музею – Таранець! А його новопризначений заступник з наукової роботи
Ярослав Тинченко – ад’ютант – прес-секретар!
Слід сказати,
що призначення Тинченка на цю посаду в музеї – з точки зору логіки
Таранця – посилення, так би мовити, ідеологічної складової. Напевно,
попередній заступник не до кінця розумів велику ідею «руського миру» та
спробу його побудувати на Донбасі в Україні.
До того ж в умовах
нової влади та без підтримки міністра Лєбєдєва – ну дуже тяжко
працювати… Особливо коли актуальною для суспільства стає українська
ідея й патріотизм. Ну, уявляєте, для «исконно руського» сталініста та
гіркінського колеги Таранця - це як серпом по одному місцю! А тут
Тинченко легко може всім заговорити мізки, та ще з правильної («їхньої»)
ідеологічної позиції.
Якщо ненадовго зазирнути до української
«Вікіпедії», то в коротенькій Тинченковій біографії можна надибати одну
прикметну фразу: «приятелює з відомим журналістом, письменником та
українофобом Олесем Бузиною». Питання є? Думаємо, без коментарів! Це
щодо особистості Тинченка.
Власне, Ярослав Юрійович, перебуваючи
на такій поважній посаді, як і годиться історику, напружився, і видав
на-гора об’ємне інтерв’ю «Кто на самом деле воюет на Востоке Украины. Вся правда о Стрелке»,
яке було опубліковане на сайті politika-ua.com, hvylya.org, та
звичайно ж, у Бузини -buzina.org (можливо також передруковували інші
інтернет-ресурси).
Дозволимо собі невеличкий ліричний відступ, бо
не можна оминути увагою ще один «опус» Тинченка, який розмістив на
своєму «авторському сайті» Бузина 26 січня 2014, тобто в розпал
революційних подій – «Если Янукович поднажимом революции отрекается от
власти». В цьому апокаліптичному есеї Тинченко змальовує наслідки
революційних подій, де «не буле ні елліна, ні іудея», а
«вчерашние герои ревоюции из отрядов самообороны, брошенные на усмирение
голодных бунтов, мгновенно становятся карателями, фашистами и убийцами»;
і «во «фронтовых областях» начинаются боевые столкновения между
сторонниками и противниками новой власти». Це – для загального контексту
«ідеологічної платформи» Тинченка.
Тож повернемося до інтерв’ю, в
якому Тинченко повідомляє прецікаві подробиці: виявляється він з
терористом Гіркіним-Стрілком познайомився ще в 1994 році на
реконструкції (!), і вже тоді той заявляв, що буде війна за повернення
України до складу Російської імперії. За словами Тинченка,
Гіркін-Стрілок всім своїм друзям в Україні заявляв, що вони [росіяни]
будуть воювати, бо, мовляв «Україна – це непорозуміння» і треба
відновлювати «історичну справедливість». Цей «недоісторик» Гіркін нібито
навіть навчався в Московському історико-архівному інституті!
Глибоко
проникнувшись ідеєю імперсько-совдепівського патріотизму, «м’ятежна»
гіркінська душа постійно шукала йому виходу! Але зовсім не
задовольнялася написанням «декількох наукових робіт». Майбутній ватажок
терористів встиг побувати в Придністровї та Сербії, брав участь у
чеченських війнах. Вже тоді у запалених мізках Гіркіна-Стрілка блукала
ідея міфічної російської імперії.
Хоча, на наш подив, Тинченко з
таким пієтетом та захопленням описує цього покидька, на чиїх руках
кров українських солдат, як аскета, добрішої душі людину, безсрібника,
взірець для вояків – ну просто тобі Че Гевара й Кутузов в одному флаконі!
Разом
з тим, Тинченко чомусь не говорить про захист української держави, її
територіальної цілісності. Проглядається те, що він говорить про
проблеми української армії, суспільно-політичну ситуацію з чітко
вибудованими про-сепаратистськими ідеологемами, які наскрізно пронизують
всі його відповіді. Як сказав один з дописувачів у коментарях: «Ніби
й про Україну, але оправдує тих моральних уродів, які заварили війну
на Сході».
Риторика Тинченка говорить сама за себе (й,
власне, за нього) де відразу маркуються полюси: так, для нього є
«русские патриоты» і «наши правосеки-яроши». А, наприклад, нещасний
«Беркут», що спочатку мирно стріляв майданівців на стороні Януковича,
«потом они должны служить победителям» (тобто українському народові), що є
цілком неприпустимим для цих «яструбів».
Жодним словом Тинченко
не обмовився про жертви серед українських військовиків, які протягом
трьох місяців воюють з російськими найманцями Путіна-Януковича! Для
нього не є очевидним факт, хто стоїть за цією агресією: «Сейчас никто не может сказать, инициировал ли лично Путин войну на Донбассе или только подливает масла в огонь»?
Більш
цинічного судження для заступника директора з наукової роботи
Національного музею Міноборони годі й шукати! Хочеться запитати Ярослава
Тинченка: в «зелених ввічливих чоловічків» в Криму він теж увірував
всерйоз?!
Подальша українофобська маячня Тинченка вже напряму
стосується Збройних Сил. Але весь свій негатив він переміщує (чомусь) на
А.Гриценка і жодним (!) словом не згадує зрадників – проросійських
міністрів, які руйнували армію семимильними кроками - Д.Саламатіна і
П.Лєбєдєва! Чи «своїх» не критикує, а то ще Таранець образиться?
Тинченко
- людина, що фактично показала себе адептом «руського мира» та
схиблених ідеологем терориста Гіркіна-Стрілка, не має морального права
працювати в Національному музеї Міноборони, закладі, що особливо в
сьогоднішній складний час покликаний доносити суспільству ідеї
українського патріотизму! Хоча Тинченко й Таранець – одного поля ягоди!
Питання
в тому – доки ще Міноборони триматиме в своєму музеї цих моральних
збоченців та платитиме за це їм зарплату! Це просто паплюження пам’яті
тих хлопців, що кладуть своє життя на Сході за Україну!
Комітет порятунку Національного військово-історичного музею