Тема пошуків суперскарбів буде популярною завжди. І команда журналу “Музеї України” залишається тут у лідерах експертних оцінок. Журналісти часопису доторкнулися до таких історичних таємниць, значення яких широка публіка зрозуміє не скоро.

Чого варті розслідування про Конвой фюрера, українську субмарину Рейха, танки-сейфи Вервольфу, скарби, козацтво, різноманітні загадки…

Радо відгукнулися на запрошення відомої передачі “Цілком таємно”. Приємно, що до ефіру програму готує один з кращих журналістів каналу 2+2 Микола Різник. Можливо, будуть захопливі експедиції…

-Ми не випадково запросили представників часопису “Музеї України”! – відзначив журналіст каналу 2+2 Микола Різник, – Програма орієнтовно буде про танки-сейфи Вервольфу і про сліди зниклого золота Західної України і Держбанку УРСР. Хоча, ми нині аналізуємо отриманий масив інформації. Глядачам буде однозначно цікаво! Дивіться 2+2!

-Нині цикл програм “Цілком таємно” є безсумнівним лідером українського історичного телевізійного формату! – зауважив редактор журналу “Музеї України” Віктор Тригуб, – Було приємно співпрацювати! З нетерпінням очікуємо нових випусків!

Історія зберігає чимало загадок!

Ростислав Тригуб

Некерована культура, корупція та що спільного у віце-прем’єра

та каравану верблюдів.

Коли прем’єр-міністру Великої Британії серу Вінстону Черчиллю в роки Другої світової війни запропонували скоротити видатки на культуру, він відмовився, запитавши: «А за що ж ми тоді воюємо?..»

На моє глибоке переконання, виділяти гроші на Міністерство культури України в тому вигляді, в якому воно знаходиться зараз, не можна ні в якому разі. Так само, як і воювати за нього. Безбідне  і непотрібне існування десятків міністерських клерків не вартує однієї краплі крові українського солдата.

Питання не в тому, чи здатне сучасне міністерство керувати бодай якими процесами в українському культурному житті. Міністерство – прямий нащадок Міністерства культури УРСР і створювалось зовсім для інших цілей. Його задачею було слідкувати за інтелігенцією і не давати прорости некерованим пагонам української національної свідомості. Питання в іншому: чи здатен сучасний мінкульт бодай на якісь реформи та головне, чи хоче він хоч мінімальних змін? На моє тверде переконання – ні! Якщо і хоче чогось, то щоб йому виділяли гроші і не чіпали.

      Виділення будь яких, навіть космічних сум Міністерству культури та підпорядкованим йому закладам швидко розтечеться руслами звичних вже потічків та потоків, залишивши непомітний слід та помітний сморід  корупції. Навіть призначення знакової фігури «майданного» міністра Ніщука не здатне змінити ситуацію. Хороший Женя міністр, але, на жаль, не для цієї системи.

От попередник – той був дійсно на своєму місці. Пан Кириленко знав, для чого прийшов! До речі, чим мені його діяльність нагадує прохід каравану верблюдів? – тим, що після каравану залишається пустеля, колючки і купи смердючого лайна. «Культурний» слід нині діючого віце-прем’єра теж можна відтворити подібною інсталяцією. Зараз він займається «Євробаченням». Можу заспокоїти НАБУ: після закінчення шоу їх буде очікувати чималий шмат роботи. Адже які кошти освоюються! А квитки!..

А от раніше (не) шановний віце-прем’єр займався музеями. Так от, крім пустелі й колючок деякі «кемелшіти» починають виявлятись тільки тепер. Як то кажуть, весна покаже, хто де клав. Стає зрозумілою мета призначення пані Тетяни Сосновської на посаду директора Національного музею історії України та пана Юрія Бойка на посаду директора Національного музею архітектури та побуту у Пирогові.

Вже незабаром у безпосередній близькості до обох об’єктів почнеться масштабне будівництво. Під пагорбом, на якому розташований Національний музей історії України, який можна вважати музеєм номер один в Україні, виділені ділянки під забудову. Комунікації та проїзд будуть здійснюватись через територію комплексу. За розпорядженням пані директорки заздалегідь, за одну ніч були вирубані дерева на схилі. Щось мені підказує, що об’єкти, які будуватимуться, не мають жодного відношення до Музею. Зате до погодження на будівництво пані Сосновська відношення має. Хоч божиться, клянеться і б’є себе в груди, що то не вона. Щось на кшталт того: упав, прийшов до тями – гіпс. В даний момент вона нібито шукає якісь неіснуючі папери, де сказано, що дозволяла не вона, а «папєрєднікі». Або прибульці чи потойбічні істоти. Йти з посади вона поки що не хоче, не зважаючи на те, що фактично всю роботу вже розвалила – можна б і совість мати. Але – попереду ж перспектива масштабного ремонту будівлі – як же без неї, не замінимої?..

       В Пирогові ситуація взагалі анекдотична. Але це – скоріше чорний гумор. З легкої руки попереднього міністра керує конаючим скансеном трійця: директор та два заступники. А тепер увага: директор – піп, перший заступник – бувший управдом, а «науковий» заступник – політолог, який ані до архітектури, ані до побуту жодного відношення не має. Спробуйте знайти серед цієї «шобли» хоч когось, хто має відношення до музеїв? До Пирогова жоден з них в музеї не працював. Всі призначені без конкурсу та будь-яких кваліфікаційних вимог. Працівники музею та жителі Пирогова, для яких давно зрозуміла «висока» кваліфікація даних кадрів, ніжно-нешанобливо називає їх відповідно «Батюшка», «Матушка» та «Вінні-Пух». Ви будете сміятись, але тут теж історія з паперами не склалась. Директор з заступниками третій рік «не можуть» знайти папери та акти на землю. А тим часом території музею та охоронних зон активно освоюються. Об’єкти горять. Експонати догнивають. Бюджетні кошти розкрадаються на квитках, на фестивалях, на «мертвих душах»…

Так, мало не забув – численні кримінальні провадження хтось впливовий дбайливо прикриває, гальмуючи слідство та підмінюючи номери справ. Мені тут чомусь ввижається «верблюжа лапка» покровителя…

Це два маленьких приклади з велетенського мутного моря проблем, якими опікується Міністерство культури (в народі – «прачєчная»). Але тут, як в краплі води, відбивається вся безглуздість ситуації. Наявний повний набір порушень та зловживань для розриву контракту та притягнення посадовців до відповідальності. Натомість чиновники Мінкульту обрали стратегію китайської мавпи, та згори спостерігають, хто переможе: чи то горе-керівники висмокчуть соки з закладів та доруйнують їх остаточно, чи хтось з недобитих працівників спроможеться перемогти в судових тяганинах. Позиції міністерства тут не помітно.

А поміж тим, на Печерських пагорбах, в лабіринтах Лаври, існує глибоко втаємничений відділ Міністерства (раніше, до минулого року – ціле управління). Так от, цей таємний орган – музейний відділ. І він нібито опікується музеями. Але його діяльності не чути й не видно. Ні статус – управління міністерства, чи міністерський відділ, ні прізвище керівника – раніше – Рожко, зараз – Чорногор – принципового впливу на діяльність таємного органу не мають. Просто діяльності нема.

За якими критеріями, чи маркерами, Міністерство оцінює діяльність керівництва закладами – невідомо. Але те, що байдужість міністерських клерків дозволяє недолугим керівникам ставати повними самодурами – беззаперечний факт. Складається враження, що установи віддаються директорам на відкуп.

То не може, чи не хоче міністерство вплинути на ганебну ситуацію зі знаковими музеями? Якщо «не може» – пропоную винайти замінник «Віагри» у вигляді кардинального скорочення Мінкульту та повного оновлення кадрів за допомогою незалежного конкурсу. В іншому разі доводиться погодитись з частиною активних громадян, які переконані, що культурі без міністерства буде краще. Бездарне витрачання бюджетних коштів та повний ігнор проблем – реальність, в якій існує на сьогодні Міністерство культури України.

ТАКУ культуру ні захищати, ні фінансувати – не можна. Країна в стані війни та болісних реформ не може собі дозволити подібну розкіш.

Вадим Логвінов.

Серію гострих злободенних карикатур представляє Жора Ключник. Талановитий художник з Хмельницького. Вірніше, Георгій фактично щодня натхненно малює, перед цим подивившись телевізор та зазирнувши в Фейсбук.

А презентувати його віртуальні карикатурні виставки доводиться не менш віртуальному Музею плакату України при журналі “Музеї України”. Що ми періодично і не без задоволення робимо. Бо воно того варте! Талант варто підтримувати!

Шедеври Жори можна побачити на його особистому сайті http://jjoriki.com/, на профілі і в кількох групах Фейсбуку, Твітера…

Днями Жора Ключник переймався нинішнім і колишнім Генпрокурорами, знову знахабнілими ментами, підтримав протести у Росії, згадав ЛДНР, МВФ, Путіна, Бацьку…

І аж сім карикатур з нашим улюбленим комічним хероєм Петром Олексійовичем Порошенком.

Схоже, головний Жорин творчий “надихач”, конкретно втомив українське суспільство своєю обмеженістю і барижними замашками. Таке враження, що стрімко мутує у Я-овоча…

Достатньо хоч трохи слідкувати за гумовим політпроцесом України, аби зрозуміти, що у нас відбувається.

Ті ж, хто не слідкує, бо живе десь далеко, крім малесеньких позитивчиків бачать великий негатив. Сірість, тупість, корупцію. На фоні приглушеної війни на Сході і окупованого Криму.

Про стан економіки, рівень життя простих людей Жора принципово не малює. Хіба що маленька сіра картинка з сірим автобусом на роздовбаній темній дорозі, яку обіцяють відремонтувати до 3000 року…

Українцям залишається дві радості – карикатури та анекдоти.

І довга звивиста, розбита дорога у бік ситої Європи. А вибирати ні з чого – “позади” Москва…

Віктор Тригуб, директор Музею плакату при журналі “Музеї України”

Знайдено обгорілі БТР, які спалили на Майдані! Нині головне – їх зберегти, підготувати  і виставити для публічного огляду в музеї. Що, повірте, не просто. Журнал “Музеї України” починає розслідування!

Майдан пробували штурмувати два БТР. Обидва були спалені мирними протестувальниками. Відеокадри тарану броньованою машиною барикади миттєво стали легендарними і обійшли всі світові ЗМІ.

Той епізод став знаковим. І за логікою подій, такою повинна була бути кульмінація тієї майже Революції. Однак, закулісним сценаристам того виявилося мало. Задіяли “невідомих” снайперів, які серед білого дня, у центрі європейської столиці, розстріляли Небесну сотню. І досі все покрито мороком. Нічого не розслідувано, винних не знайдено і не покарано… Що теж є знаковим…

Команда журналу “Музеї України” відсторонилася від юридичних оцінок, емоцій і спробувала прагматично знайти потенційні експонати Революції Гідності, які можна використовувати у буденній екскурсійній музейній роботі. Деталі – http://www.museum-ukraine.info/?p=420

Ми знайшли ті два обгорілих БТР, що штурмували барикади Майдану!

Вони і досі на балансі Національної гвардії України. Мабуть є речовими доказами у потішному розслідуванні Генпрокуратури часів Майдану.

Вони є! І ми знаємо, де вони стоять! Нині головне – не дати їх списати і здати на металобрухт! Майте на увазі – це цілком конкретне попередження для деяких шнурків Я-овоча, що і досі залишаються при владі у силовому блоці…

-Національний музей-заповідник “Битва за Київ у 1943 році”, готовий транспортувати і прийняти бронетехніку, що має символічне значення з часів Майдану, для огляду відвідувачами! – заявив директор музею, Заслужений працівник культури України, повний кавалер ордену “За заслуги” Іван Вікован, – Ці експонати будуть мати особливе значення! Нагадую, у 2014 році, музей передав у зону АТО БРДМ і БТР з експозиції, які взяли участь у бойових діях.

Отже, є два медійних БТР, які стоять у закапелках Нацгвардії і мають конкретну історичну цінність. Є музей, що готовий їх прийняти. Маленька добра справа. І купа організаційних бюрократичних питань. І вороги…

Спробуємо врятувати ті БТР, передати музеям. Зрозуміле завдання. Хто може допомогти – приєднуйтеся!

Поки все.

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Креативні музейники теж не залишилися осторонь – відкрили світу новий науковий пласт – історичний костюм.

Музей історичних коштовностей один із перших розпочав у себе нічні театралізовані екскурсії. А де театр – там костюми. Наукового матеріалу було достатньо, а матеріалізувати задум взялися викладачі Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука – вони разом зі студентами пошили перші скіфські костюми. Ідея сподобалась. Студенти заглибились в історію, пішли до музеїв і під кураторством науковців та викладачів відшили десятки стародавніх строїв – так поступово народилася колекція історичного костюму, де зібрані взірці жіночого одягу від Трипілля до Середньовіччя. Цю дивовижну колекція презентували під час проведення міжвузівського науково-практичного семінару «Стратегії мистецької освіти в галузі художнього текстилю та моделювання костюма».

Семінар проходив в рамках виставки дипломних робіт студентів інституту Михайла Бойчука «Костюм як мова образотворення». Дійство вийшло надзвичайно естетичне і захоплююче – сучасна молодь змогла показати інноваційний підхід до сучасного жіночого одягу. Відвідувачі отримали задоволення від дефіле, яке показали студенти–дизайнери, хизуючись своїми наробками – майбутніми образами українського подіума.

-Головна ідея молодих дизайнерів – запобігти уніфікації і досягнути індифікації українськиго одягу, української жінки. Весь світ шиється за одними лекалами. А українці мають показати свою особливість, свою ідентичність і бути впізнаними. І це може бути не тільки вишиванка. Викладачі запропонували студентам звернутися до традиційного народного крою. Зрозуміло, що ніхто не буде носити строї наших прабабусь в звичайному побуті, але втілення окремих елементів стародавнього шиття може   внести особливу родзинку в сучасний одяг і надати жіночість моделям. Ось, наприклад, кардиган, який дівчата підготували на виставку. Він пошитий на основі української керсетки – і дивіться як він вдало підкреслює  жіночу фігуру, закриває стегна, підкреслює жіночі груди. Сучасні мотиви у поєднанні різнофактурних та різнокольорових матеріалів надали нове життя бабусиній керсетці, – прокоментував дефіле викладач інституту, Олександр Босий.

Особливо яскравою вийшла виставка сценічного одягу – тут студенти включили свою фантазії і здібності: костюми золотоординської доби, венеціанського карнавалу, оперних див та лісних мавок вражають своєю довершеністю, неймовірними формами та матеріалами. Вийшла надзвичайна феєрія яскравих кольорів, силуетів, образів та фантазій.

Сподіваюсь, цей фонтан ідей колись вийде за межі вузу і наповнить вулиці нашої країни. Як хочеться викинути з нашого життя вбогість китайсько-турецького ширпотребу! І так хочеться яскравого мирного життя!

Ми втомилися від всіх відтінків сірого!

Наталка Іванченко

Прекрасну акцію організували активісти – провели “Капітальний суботник”!

Ініціатором заходу стала громадська організація “ЕкоГромада“. Приємно зазначити, що до доброї справи приєднались : сімейний банк “АРКАДА“, котрий став головним спонсором події і вже не вперше допомагає громаді в справах екології, будівельний магазин “Епіцентр”, комунальне підприємство “КП Плесо”, ТОВ «НВП Екосервіс«, ТОВ «Голден проект»,  громадські організації «ЕкоГромада”, «Salo-мандри», «Морські рибалки», «Україна.Воля.Життя», «Дарницька Громадська Варта», «Водно-спортивний комплекс “Видубичі», «Націонал-патріотичний рух України» та просто небайдужі кияни.

-Громада в цей день  провела суботники на територіях Десенки Чорторий — Деснянського та Дніпровського району, Миколайчик, Сонячне, Наталка, водоймі по вул. Закревського – розповів один з ініціаторів акції, лідер ГО «Екогромада», Валентин Рак, — Люди не чекають милості від якихось абстрактних депутатів, бо розуміють, що це їх берег, де вони відпочивають, купаються, де гуляють їх дітки. Кілька годин попрацювали на себе і всіх киян!

Пляжі в нашому місті повинні бути чистими та вільними для доступу громади, люди повинні мати змогу відпочивати біля водойм, рибалити, а не дихати отруйним повітрям біля стихійних сміттєзвалищ.

В суботу, 25 березня 2017 року, відбувся  захід під назвою “Капітальний суботник”. Громадські організації, активісти та просто небайдужі кияни не стали чекати і самотужки зробили чистішим своє місто.

Ініціатором заходу стала громадська організація “ЕкоГромада“. Приємно зазначити, що до доброї справи приєднались : сімейний банк “АРКАДА“, котрий став головним спонсором події і вже не вперше допомагає громаді в справах екології, будівельний магазин “Епіцентр”, комунальне підприємство “КП Плесо”, ТОВ «НВП Екосервіс«, ТОВ «Голден проект»,  громадські організації «ЕкоГромада”, «Salo-мандри», «Морські рибалки», «Україна.Воля.Життя», «Дарницька Громадська Варта», «Водно-спортивний комплекс “Видубичі», «Націонал-патріотичний рух України» та просто небайдужі кияни.

Небріж став першим в списку генерального прибирання, де була задіяна важка техніка  та створена нова зона відпочинку , а саме – невеликий пляж. Активісти вирівняли частину берега екскаватором та підсипали ділянку піском, після цього техніка була задіяна для прибирання будівельного сміття. Також було встановлено 10 баків для сміття.

-Громада в цей день  провела суботники на територіях Десенки Чорторий — Деснянського та Дніпровського району, Миколайчик, Сонячне, Наталка, водоймі по вул. Закревського – розповів один з ініціаторів акції, лідер ГО «Екогромада», Валентин Рак, — Люди не чекають милості від якихось абстрактних депутатів, бо розуміють, що це їх берег, де вони відпочивають, купаються, де гуляють їх дітки. Кілька годин попрацювали на себе і всіх киян!

Пляжі в нашому місті повинні бути чистими та вільними для доступу громади, люди повинні мати змогу відпочивати біля водойм, рибалити, а не дихати отруйним повітрям біля стихійних сміттєзвалищ.

Зробимо Київ чистішим разом !!!

Активісти зібралися і почистили озера. Просто щира добра справа! Без плачу, скиглень, гнівних петицій, пікетів, листів до влади. Самі розумієте, скільки сміття після зими збирається на пляжах…

На базі громадської організації «Екогромада» створили маленький ефективний оргкомітет. Залучили активних киян, представників бізнесу. Вирішили нагальні фінансові питання, знайшли необхідну техніку, запросили мешканців мікрорайонів біля водойм…

Для доброї справи об`єдналась громада, будівельні організації (Аркада), будівельні магазини («Епіцентр) та комунальні служби. А також суб`єкти господарювання «НВП Екосервіс«, «Голден проект», комунальні служби «КП Плесо», громадські організації «ЕкоГромада«, «Salo-мандри», «Морські рибалки», «Україна.Воля.Життя»,будівельні організації «Аркада», будівельний магазин «Епіцентр» та просто небайдужі кияни…

Було прибрано 7 водойм Києва, на озеро Небріж завезли чистий пісок і створили красивий пляж. Працював екскаватор та інша важка техніка. Невелике сміття прибирали власноруч (задіяно біля 700 волонтерів), а великі смітники прибирали важкою технікою.

-Громада в цей день  провела суботники на територіях Десенки, Чорторий — Деснянського та Дніпровського району, Миколайчик, Сонячне, Наталка, водоймі по вул. Закревського.- розповів один з ініціаторів акції, лідер ГО «Екогромада» Валентин Рак, — Люди не чекають милості від якихось абстрактних депутатів, бо розуміють, що це їх берег, де вони відпочивають, купаються, де гуляють їх дітки. Кілька годин попрацювали на себе і всіх киян!

«НВП Екосервіс», «Екогромада» разом з громадськістю, комунальними службами та будівельними організаціями   ініціюють низку масштабних суботників на водоймах Києва.

Пляжі, берегова зона повинні бути чистими і впорядкованими! І головне тут — самоорганізація киян, громадянська свідомість, як не високопарно це звучить. Адже, люди, що власноруч прибирають СВІЙ берег, вже будуть слідкувати, аби не виникали стихійні звалища, щоб не били пляшки, не ламали дерева…

Можливо, такі самостійно організовані акції дуже скоро стануть звичними і регулярними. Бо це — наша країна, наше місто, наші ріки, наші береги!

Р.Тригуб, студент-волонтер

• А ви знаєте, хто живе в цих кам’яних бабах? – запитали нас місцеві діти.
• Хто?
• Душі лісу! Вони охороняють цій ліс! Ви їх тільки не будіть  і їм не  шкодьте. Розсердяться і знищать все.
• А с кільки ж років цим бабам?
• Ми не знаємо, мабуть років зі сто,  – хлопці розгублено переглянулися . – Це ще  граф поставив.  Вони його ліс бережуть.
• А що за граф?
• Ну той, що цей ліс  посадив. Він і поставив тут своїх вартових і в них живуть духи.
• А чиї ж там духи?
• Це дух людей, що йому допомагали цей ліс садити.

Ми стояли біля половецьких баб, а неподалік гриміла війни. До нас луною долітали звуки вибухів, а на галявинці, серед лісу, відбувається  вічний  курултй половецьких баб. Черговий  раз велетні  мудро перечікують  нові військові  перегони на українській землі, чекають змін та спокою.

Чого тільки вони не бачили за сотні років, чого тільки не пережили! Але мовчали, ховаючи свої  таємниці під  кожухом  зелено-сріблястого  лишайника.

-Бідні ви мої, бідні, – бідкається заступник директора з наукової роботи Донецького обласного краєзнавчого музею Віра Кушнір. Вона пестить скульптури тендітними пальцями, відшукуючи залишки виступів.  – Вже ні лиця, ні сережок, ні орнаменту не видно. А які вони  гарні були до реставрації!   Минулий директор дозволив  зробити реставрацію польським студентам і знищив баб – захисний шар здерли, а замість нього покрили якимось розчином. Тепер лишайник росте, а під ним з’явились каверни. Цей лишайник з’їсть цю унікальну колекцію! На жіночих постатях і гривни, і сережки, і орнамент був! Тепер майже нічого не видно, – Її тонкі пальці хутко пробігли по  кам’яній  бабі.

– Подивіться, ось залишки вусів, тут є бляшки, ніж, пояс. Це чоловіча постать.  Таких аналогів в Україні  і не знайдеш. Тут зібрано майже три десятки половецьких баб. І все  без накриття, без особливого догляду, поруч  з війною.

Ми стояли в оточені кам’яних баб біля обеліску  Віктору фон Граффу – полковнику Корпусу лісничих, першому засновнику степового лісу, сподвижнику – ліснику та професору Петровської землеробської і лісової академії.

Віктор Графф народився в Овручі у Волинській  губернії. Закінчив Санкт-Петербурзький лісовий і межовий інститут (1841). Ним було закладено перше в Російській імперії зразкове степове Великоанадольське лісництво (157 га), довівши тим самим можливість залісення степу. Організував школу лісників у Великому Анадолі, яка згодом була перетворена в лісогосподарський технікум.

Протягом 23 років (1843-1866) Віктор Єгорович займався всім степовим лісорозведенням  на півдні Росії, України і Бессарабії, вів метеорологічні і фенологічні спостереження в збудованій ним першої в Росії лісової обсерваторії в степу, заклав 18 розплідників в Біловодському кінно-заводському окрузі Харківської губернії, випробував близько 100 деревних і чагарникових порід для створення стійких лісових степових насаджень, створивши на 156 га ліс з розплідниками, розробив цілий комплекс лісотехнічних  прийомів по вирощуванню в степу лісових насаджень, підготував близько 170 сільських лісників.  На основі набутого ним  досвіду, була підготовлена «Інструкція по управлінню навчальними степовими лісництвами і взагалі про деревовирощування  в південних степових губерніях».

Віктор Графф цікавився не тільки лісництвом, але й збирав історичні артефакти. Сама він і привіз до  лісу   кам’яних  «вартових»  – половецьких баб.

Як не дивно, невеличкий будинок  Віктора  Граффа, побудований у 1852 році по типу обсерваторії при Гірничому інституті  у Санкт- Петербурзі, зберігся. Після Граффа тут проживав його послідовник лісничий М.Я.Дахнов.   З 1991 року у будинку відкрито  відділ Донецького обласного краєзнавчого музею «Великоанадольський музей лісу», який тематично поділявся на  розділи: «Етапи степового лісорозведення», «Природні умови та багатство Великоанадольського лісу», «Меморіальний комплекс», «Побут кінця ХІХ- початку ХХ ст..».

Після початку військових дій у 2014 році, музей залишився відрізаним від головного офісу. Напередодні війни всі цінні експонати були вивезені до Донецька, за несплату та борги відрізано електропостачання. Невеликий колектив відділу було кинуто на самовиживання. Музейники два роки без світла, без оплати зберегли не тільки свою колекцію, але й приміщення, підтримуючи музейне життя в активному стані.

І ось, нарешті, Донецький обласний краєзнавчий музей, завдяки наполегливості нового генерального директора Світлани Глушко, перереєстровано в м. Краматорську, самовідданим працівникам виплачена заробітна плата за два роки, підключили світло. Тепер музей чекає перезавантаження, реекспозицію і нове життя.

Не зважаючи на близькість лінії розмежування, до Великоанадольського лісу їдуть туристи. На сьогодні Великоанадольський ліс – найбільший рукотворний ліс у світі. Все, що тут росте, кожне дерево посаджено людиною. З кожним деревом пов’язана величезна праця і людське терпіння. Чотири рази суховії майже повністю знищували посадки. Вченим довго довелося шукати таке співвідношення дерев, чагарників і трав та штучних озер, при якому степовий ліс перетворилося б в єдину стійку екосистему.

Основні породи – дуб, клен, ясен, липа. Прижилися тут сосна, модрина, граб, а також екзотичні породи інших частин світу: бархат амурський, софора японська та інші. У заказнику налічується понад 600 видів рослин, з яких 37 охороняються законом. Багато дерев, які ростуть в лісі, мають вік понад 170 років. Сьогодні цей ліс – лісовий заказник, державного значення площею 2543 га. Охороняється з 1969 року, отримав статус державного заказника в 1974 році.

Для багатьох Донбас – Терра Інкогніто – земля, де йде війна. Сьогодні це наше  горе і майбутнє  України.

Але, ми хочемо показати, що Донбас – це не тільки шахти та терикони. Це  цікавий куточок України, який може відкрити  не одну таємницю української історії. Сподіваємося, ми  доведемо, що Донеччина може стати туристичною  родзинкою  України.

Наталка Іванченко, шеф-редактор журналу «Музеї України»

Краматорськ-с.Граффське