Журналисты из издания “Музеи Украины” продолжают резонансное историческое расследование о судьбе граждан Эстонии, арестованных НКВД СССР в июне 1941 года, тайно доставленных в Путивльский и Старобельский лагеря для военнопленных.

Два эшелона из Таллинна – №№290 и 292 были заполнены исключительно “главами семей” – бывшими госслужащими, офицерами, полицейскими, пограничниками, политиками, священнослужителями, писателями…

22 июня 1941 года, фашистская Германия напала на СССР.
“В Старобельский лагерь эстонцы прибыли 23 июня, уже с клеймом потенциальных пособников нацистов – уже сутки действовали законы военного времени. 2022 человека оказались невольными заложниками ситуации”. – утверждает известный исследователь, член редколегии журнала “Музеи Украины” Владимир Бровко.

Два эшелона “уплотнили” и отправили в Севураллаг. По дороге умер 501 человек. Их могилы неизвестны…

Есть документы, свидетельствующие о пребывании “прибалтов и молдован” в Путивльском лагере. Однако, вывезти их в Сибирь явно не успели – не хватало вагонов. И фронт был рядом. Нет ни одного документа об эвакуации узников. Судьба 2000 эстонцев, оказавшихся в Путивле – неизвестна. Историки предполагают трагический финал…

Итого, в Козельщинском, Путивльском, Старобельском лагерях для военнопленных НКВД СССР, в июне 1941 года, оказались 4676 молдаван и минимум 6000 граждан Эстонии, Латвии, Литвы. И если события в Старобельске как-то изучены, то в Козельщине и Путивле нужно искать тайные братские могилы…

Доступа к архивам НКВД-КГБ в путинской России нет! Все опять засекречено!

Украинские журналисты Наталья Иванченко и Виктор Тригуб специально приехали в Таллинн, встретились с сотрудниками Эстонского института исторической памяти, поделились информацией.

Член Правления ЭИИП, историк Меэлис Марипуу рассказал об Институте и о расследовании судьбы репрессированных граждан Эстонии.

-Меэлис,  несколько слов о Вашей деятельности…

-Наш Эстонский институт исторической памяти занимается разными авторитарными режимами: советским, нацистским, немецким. Но для нас сейчас первоочередная задача – изучить советское время.

Мы целенаправленно изучаем преступления советского периода, планируем выйти на европейскую арену и стать международным институтом коммунистических репрессий, что будет изучать советские злодеяния в разных странах. На мировом уровне изучение преступлений СССР не столь популярно, как изучение последствий фашистского режима. В ближайшем будущем, необходимо собрать историков, которые занимаются подобными темами и на основе международных проектов прийти к фундаментальным академическим выводам, какие преступления были во время красного коммунистического режима в разных странах.

Наша цель – разработать совместную выставку о преступлениях режима на основе 5 государств: Польша, Литва, Латвия, Эстония, Германия, и присоединить к проекту страны, которые пострадали от пакта Молотова-Риббентропа. И дальнейшая цель – создание международного музея коммунистических преступлений в разных странах, который будет находится в Таллинне  в здании тюрмы. Уже выделено помещение 5000 кв.м., где через 6 лет запланировано создать музей, где будут показаны истории стран, которые пострадали от коммунистического режима.

-Наша команда 7 лет расследует деятельность лагерей НКВД СССР для военнопленных, которые находились в Путивле, Козельщине и Старобельське. По нашей информации 18 июня 1941 года, из Таллинна было отправлено 2 эшелона, которые ушли в Старобельск, и они пришли туда, их сразу  отправили в Сибирь. Погиб 501 военнопленный из Эстонии в дороге: военнослужащие, полицейские… Мы сейчас пытаемся найти следы еще 2 эшелонов, которые пошли на Путивль, найти документальные свидетельства. Скорее всего, люди с этих эшелонов  были расстреляны. Сейчас сохранились только косвенные документы НКВД. На ваш взгляд, какой алгоритм действий можно применить для изучения этой загадки?

– Это как раз будет второй этап нашей работы. Мы имеем списки людей, которые пропали без вести в 1941 году. В списках наверняка есть люди, которые исчезли в Путивле. Надо будет более детально  изучить списки, провести анализ и полевые исследования…

-Есть ли смысл поставить символический знак эстонским гражданам, которые возможно закончили свой жизненный путь в Украине? Учитывая, что сейчас мы не можем попасть в Старобельск, можно его поставить на территории Национального историко-мемориального заповедника “Быковнянские могилы” под Киевом?

-Мы сейчас, к сожалению, не имеем конкретных данных про людей, что погибли на территории Украины. Но, как только мы получим более точные данные, тогда есть смысл поднимать вопрос перед правительством Эстонии и увековечить наших граждан, жертв сталинских репрессий, установив крест или доску на мемориальном месте.

Мы ищем правду! Надеюсь, найдем!

Записал Виктор Тригуб, редактор журнала “Музеи Украины”

Таллинн

Українці отримали розкішну нагоду подорожувати Європою без віз. Достатньо оформити біометричний закордонний паспорт!

Залишилося обрати країну, спланувати маршрут — і в дорогу! Якщо дозволяють фінанси…

Ми довго не думали — Естонія, Таллінн! Автобус. Шлях цікавий тим, що пересікаєш всю Білорусь, пересадка в столиці Литви Вільнюсі, зупинка в Ризі, проїздиш Балтійське узбережжя, Пярну, і нарешті Таллін.

Дорога займає майже добу! Але, цікаво!

Вже з Естонії можна вирватися морським поромом до Швеції — Стокгольм (від 80 євро), чи до столиці Фінляндії — Хельсинки, що за дві години морем, вартістю у 17 євро!

Переглянувши кілька пропозицій, ми обрали автобус фірми «Еколайн». Двоповерховий, новенький лайнер з безкоштовним кавовим автоматом…

Під вечір дісталися кордону за Черніговом. Наші прикордонники десь знайшли флегматичного песика, що ліниво обнюхував пасажирів та багаж, всім своїм виглядом демонструючи безглуздість власної місії…

Білоруські прикордонники нагадали радянські часи — що форма, що поведінка. Чомусь перелистали весь паспорт, гордо поставили штамп і примусили тягти всі речі на ретген, хоча ніхто у тій чудовій країні залишатися не збирався… Транзит…

За ніч проїхали всю Білорусь, відзначивши непогані дороги на Мінськ.

Трохи затрималися на Литовській митниці — дехто втридорога купував поліс страхування, а прикордонники допитувалися куди їдемо у ЄС, для чого і скільки маємо євро. Одну жіночку чомусь не пропустили…

Литовські дороги гарні, але вузькі. Скрізь хутори, більшість яких занедбані — власники давно перебралися в міста, а землю взяли в оренду великі корпорації…

Трохи прогулялися Вільнюсом, випили каву за 0,7 євро, пересіли на автобус «Еколайн» до Талліна. Подивилися на легендарне латвійське узбережжя Балтійського моря, з вікна полюбувалися осучасненою Ригою. Тут до речі, найдешевший алкоголь, сигарети серед усіх країн Балтії! Тому повно перекупників…

Нарешті, Естонія! Зупинилися в курортному Пярну, під вечір прибули до Таллінна! Нас зустріла музейниця Маріке, одразу подарувала електронні проїзні на міський транспорт. Як виявилося, трамвай в Таллінні, автобуси — 2 євро за проїзд! Квитки можна придбати лише в деяких кіосках, що не зручно для туристів…

Після транспортних пригод дісталися нашого маленького приватного готелю, оплаченого зазделегідь гривнами через Приватбанк. Чотири дні на двох — 60 євро.

Наступного дня Маріке провела розкішну екскурсію рідним для неї Естонським музеєм під відкритим небом. Я зробив велику фотосесію. Музей у відмінному стані! Ніяких орендарів! Все роблять власними силами, відповідно, зароблені гроші залишаються в музеї. Заробітна плата — десь тисяча євро. Що для музею дуже непогано!

Вразило музейне кафе — обслуговують штатні співробітники. Вся виручка — музею! Страви автентично народні! В обід комплекс з естонського супу, смаженої картопля з котлетами і салатом, глечиком води з кизилом, якоюсь екзотичною для нас молочною стравою коштує лише 5 євро! Що дуже для них дешево!

Взагалі, в естонському скансені варто побувати кожному українцю, що цікавиться історією!

Потім ми разом вирушили у старовинні райони, буквально забитих туристами з десятків країн! Зайшли у філію Музею окупації, де активно торгують сувенірами з символікою КГБ. Нічого історичного, лише бізнес. Що дещо напружує…

Заїхали до Естонського інституту історичної пам`яті, домовилися про співпрацю з розслідування перебування громадян Естонії у Путивльському та Старобільському таборах НКВС, де кілька тисяч бранців, як ми підозрюємо, були розстріляні…

Зайшли до модернової будівлі морського вокзалу, де за 17 євро взяли квитки на пором до Хельсинки.

Наступного ранку відправилися у романтичну балтійську подорож.

Наш лайнер «Стар» на нижній палубі перевозить десятки фур, автобусів, легковиків. На верхніх палубах казино, кафе, магазини, музичний салон з гітаристами, кафе з шведським столом за 11 євро… Пиво чомусь 6 євро за бокал…

Однак, у Фінляндії ціни взагалі космічні! Хоч і доходи високі. Година трамваєм — 2,9 євро! Все починається від десяти євро! Нам порадили оглянути Хельсинки з вікна трамваю, що ми і зробили, проїхавшись містом.

Вже пішки обійшли центральні туристичні квартали і з задоволенням повернулися в порт, очікуючи невтомний паром.

Якийсь неповторний день, що буде згадуватися завжди…

За кілька днів повернулися до Києва…

Українці масово скуповують в Естонії і Фінляндії автівки. Працюють на будовах, ремонтують дороги, водіями… Заробітки гарні — 1500-3000 євро на місяць.

Як правило, їдуть родинами — чоловік, жінка, дорослий син. Працюють два-три місяця, повертаючись на гарному автомобілі…

Роботи вистачає, бо естонці за подібною схемою їдуть у Фінляндію і Німеччину.

Якщо влада України не схаменеться, не здійснить реформи, не підніме рівень життя, молодь просто виїде до Європи. І не лише молодь…

Балтійський шлях ще повинна пройти Україна!

Взагалі, Європа — поруч!

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»

День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях: свободи, демократії, поваги до прав людини, верховенства права, та враховує інтереси всіх учасників.

 

До Дня Європи у Дружківці проведена низка заходів. Зокрема, у Центрі дитячої та юнацької творчості 15 травня відбувся X (ювілейний) міський фестиваль іноземної пісні «Пісня єднає друзів» під гаслом «З Європою разом», метою якого є залучення молоді до вивчення іноземних мов та поглиблення знань про країни Євросоюзу.

У фестивалі взяли участь 13 колективів шкіл і понад 230 учасників. Вчителі іноземної мови та музичного мистецтва створили яскраве свято дружби. Усі глядачі отримали надзвичайне задоволення від виступів юних талантів, адже фестиваль це не тільки свято, а й обмін досвідом між колективами, педагогами.

Бібліотеки цього тижня представили на розсуд читачам ряд виставок відповідної тематики: виставка-панорама «День Європи – свято єдності», виставка-мандрівка «Обертаючи глобус», виставка-подорож «Зоряне сяйво країн Європи», відеоперегляд «Європейські канікули з «Орлом» і «Решкою» тощо. А 19 травня делегація від міста разом з міським головою Валерієм Гнатенком взяла участь в урочистостях, присвячених Дню Європи у м.Покровськ.

У обласному фестивалі культур країн  Європи Дружківка представляла Польщу, презентувала театралізований виступ, який завершився дефіле у національних костюмах польських дівчат. Також наше місто взяло  участь на ярмарці, де охочі поласували польськими страви,  що викликало схвальні відгуки у присутніх та зробили безліч фотознімків у тематичній фотозоні.

«Головна мета свята – формування у суспільства позитивної  думки щодо євроінтеграції України, знайомство з європейськими цінностями та традиціями, популяризація європейської культурної спадщини», – підсумував міський голова Валерій Гнатенко.

17 травня в Харкові пройшла виїзна колегія Міністерства соціальної політики України, під керівництвом  Прем’єр-міністра України ВолодимираГройсмана, голови міністерства Андрії Реви, за участю профільних керівників управлінь, департаментів з усієї країни, а також представниками міської та обласної влади.

Дружківський міський голова Валерій Гнатенко, який був запрошений від Донецької області, презентував проект «Прозорий офіс», реалізація якого розпочалася в Дружківці.

Унікальність проекту полягає в тому, що планується об’єднати прозорим коридором будівлі управління соціального захисту та центру надання адміністративних послуг, які знаходяться поблизу один від одного.

Даний проект  має велике суспільне значення для міста та пов’язаний з  розвитком інтегрованої системи соціальних послуг, адже отримання максимальної кількості швидких соціальних послуг в одному приміщенні, поліпшення їх якості, забезпечення відкритості та прозорості дає можливість будь-якій особі в одному місці та за один візит вирішити максимальну кількість питань, отримати будь-яку допомогу, соціальну або адміністративну  послугу.

Чи затвердить Мінкульт людину Медведчука?
Великий скандал навколо маленької Жовкви.

У Міністерстві культури України розпочалися перегони на посаду директора Державного історико-архітектурного заповідника у місті Жовкві (Львівська обл.).Нещодавно пройшло перше засідання, де розглядався конкурсний добір претендентів до «прозорих» виборів. Відповідно до закону трансляція засідання відбувалася в прямому ефірі і запис   знаходиться  на сайті Мінкульту.  Вся інформація для написання цієї статті взята з відкритих джерел.

Отже, документи на конкурсний добір на посаду директора ДІАЗ у  Жовкві подали наступні кандидати: теперішній директор Володимир Герич,завідувачка науково-реставраційного відділу ДІАЗ у Жовкві Наталія П’єх, начальник науково-методичного відділу популяризації гончарської спадщини, екскурсій та туризму Національного музею-заповідника в Опішному (Полтавська область) Денис Яшний.

Після оприлюднення кандидатур громадськість   Жовкви обурилась. До Мінкульту були направлені листи проти діючого директора заповідника. В ході засідання конкурсної комісії члени комісії  зачитали їх вголос.Тож, розшифровуємо частину запису  засідання:

«…У місті Жовкві піднялася хвиля обурення  у зв’язку з тим, що сумнозвісно відомий чинний директор заповідника Володимир Герич знову подав свою кандидатуру на посаду директора заповідника. Нам і багатьом мешканцям міста добре відомо, що Герич, колишній нечесний комуніст, завжди у своїй роботі брав і бере хабарі, лобіює своїх бізнес-партнерів, несправедливо відноситься до розгляду заяв на встановлення торгових кіосків, на будівництво і відведення земельних ділянок у центральній частині міста – надає дозволи тільки своїм людям і тим, хто дав хабара, від інших вимагає “дотримуватися закону”. Він незаконно розбудував в центрі міста на території заповідника торгово-ресторанний комплекс Райспоживспілки, лобіював будівництво скандальної торгової будівлі свого бізнес-партнера Романа Чепіля біля синагоги і інші незаконні об’єкти в заповіднику.Своєю поведінкою він дискредитував в очах мешканців міста сам державний заповідник і Міністерство культури, яке він тут представляє.

Ми просимо конкурсну комісію відхили кандидатуру В.Герича на конкурсний добір на підставі  п.7 ст.21-5 Закону УКРАЇНИ «Про культуру» узв’язку з тим, що своїми моральними якостями він не відповідає вимогам ст.21-1 зазначеного Закону до керівника державного закладу культури.

Ми переживаємо за долю заповідника, від успішної діяльності якого у великій мірі залежить доля цілого нашого невеликого міста.Нам не байдуже , хто буде його очолювати і організовувати його діяльність. Заповідник займає усю центральну частину міста і залучає великі інвестиції до міста.

Ми проаналізували також дві інші кандидатури на посаду директора ДІАЗ у м.Жовкві і дійшли до висновку, що вони за своїми діловими якостями не здатні виконувати складні обов’язки директора заповідника. Зокрема:

Наталія П’єх – не має жодного досвіду в управлінні установою. Нам відомо, що вона наближена людина Герича і він розраховує, що при її формальному директорстві збереже свої інтереси в заповіднику.

Денис Яшний, якого ми не знаємо, також не має жодного досвіду в управлінні установи  і, мабуть, уявляє собі наш заповідник чимось на зразок «народного музею» під відкритим небом.

У зв’язку з цим, ми просимо відхилити усі кандидатури.
Лист–звернення підписали  Ігор Муравський, ГО “Допомога армії України Жовква», Михайло Кубай, ГО «Жовківський центр міського розвитку», Володимир Кленач від організації членів  АТО «Побратими України», Наталія Тимощук ГО «Екологія. Культура.Мистецтво», Людмила Байбула, голова організації “Українська народна партія».

Під час засідання комісії вголос були перелічені всі зловживання   Герича. Особливої уваги заслуговують кілька моментів:

1. Розробка містобудівної документації Заповідника загальним кошторисом 200 тис грн., на яке гроші виділило міністерство у 2017 р. Підрядчиком на виготовлення документації була кафедра реставрації НУ «Львівська політехніка» . Уся робота закінчилась на рівні частини чорнових креслень без необхідних проектних рішень і без текстових матеріалів.
2. У 2008 році фірма «Нова Аркада» виграла тендер на реставраційні роботи на дахах палацового комплексу Жовківського замку.

У грудні того ж року було розібрано дах над усім палацовим корпусом і лише у 2009 році розпочали затратні роботи з бетонування горищного перекриття. Тільки після цього почали зводити крокви. Палацовий корпус став акваріумом, де збиралася уся дощова вода мокрого літа 2009 року. Гроші закінчилися,  палац залишився без перекриття і  дав тріщини. У 2015 році дерев’яні  конструкції повністю  розібрали і замінили іншими. Так було витрачено спочатку державні, а потім грантові немалі гроші.

1. У 2009 року були виділені понад мільйон гривень на проектну документацію для відбудови втраченої частини замку. Розробники зробили проектну документацію  скороченою, до кінця не розробленою. Підвали західної частини замку так і не обстежили  і не включили у проектну документацію. Аби закрити цю проблему,Герич наказав підвали засипати землею і забетонувати.

Члени комісії ознайомилися із фактами, викладеними у зауваженнях, які вказують на розкрадання і розтрати державних коштів і майна в особливо великих розмірах, зловживання службовим становищем на інші незаконні дії директора Державного історико-культурного заповідника у місті Жовкві Володимира Герича,  і комісія при Мінкульті допустила цього кандидата до конкурсу. Як і всіх інших.

А тепер невеличкий екскурс до біографії Герича: диплом з відзнакою про закінчення Вищої партійної школи, другий секретар райкому партії у Жовкві, голова районної ради, заступник голови облдержадміністрації, керівництво тіньовим обласним виборчим штабом  В. Медведчука.Помаранчева революція змела його з керівної посади в області, проте він реанімувався і виринув директором заповідника в Жовкві, де в нього давні бізнесові зв’язки. Красномовна біографія.-пише блог polperex

Так кого обере Мінкульт на посаду директора заповідника у Жовкві? Невже знову старого комуняку і людину Медведчука? Чи його ставленицю Наталію П’єх? Третій, як на мій погляд, – технічна кандидатура.

Олена Мельник

Заступник голови місії, Міністр-радник Посольства Японії в Україні пан Мічіо ХАРАДА  відвідав Дружківку 15 травня 2018. Разом з міським головою Валерієм Гнатенком пан Мічіо ХАРАДА вшанував пам’ять загиблих японських військовополонених, поховання яких знаходиться у Дружківці.

Починаючи з 1996 року  Дружківка неодноразово приймала делегації Посольства Японії. Віддати шану пам’яті співвітчизників приїжджали як родичі загиблих військовополонених, так і уповноважені особи Японії.

У лютому 2016 році  Посол Японії в Україні Шігекі Сумі відвідав Дружківку та взяв участь в офіційній церемонії завершення проектів реконструкції місцевих соціальних закладів, реалізованих Міжнародною організацією з міграції (МОМ) в рамках допомоги для відновлення східних областей.  Небайдужі мешканці Дружківки доклали й немало зусиль при укладанні книги, яка є чи не єдиною не тільки в Україні, а й в Японії  та Європі; книзі, темою якої стала національна біль мільйонів японців; книзі, яка присвячена подіям та трагічним  долям  японських полонених, загиблих у Донецькій області.

Пан Мічіо ХАРАДА запевнив, що Японія всіляко буде допомагати у відновленні миру в Україні, адже знає наслідки воєнних конфліктів.

Варто зазначити, що саме у Дружківці, починаючи з 2014 року, за грантовою допомогою Уряду Японії «Кусаноне» у закладах охорони здоров’я реалізовані проекти з придбання медичного обладнання, такого необхідного нашим громадянам; виконана термосанація дитячого та хоспісного відділень, придбані легкові автомобілі, лабораторне та комп’ютерне обладнання.

У межах величезного проекту “Сприяння стабілізації громад на Донбасі” Центр дитячої та юнацької творчості, який відвідують 1200 дітлахів — як місцевих, так і переселенців — замінені вікна на усіх трьох поверхах, придбане туристичне спорядження, столи і офісні стільці, телевізор, ноутбук, різний інвентар і канцелярія,  проведена низка  заходів.

В грудні 2016 року у дошкільному закладі №35  «Лелека» в рамках Проекту «Підтримка  стабілізації громад, що зазнали наслідків конфлікту на Донбасі», впровадженого Міжнародною організацією з міграції (МОМ) за фінансуванням Уряду Японії, було встановлено 44  пластикових вікна.

Огляд спеціалізованої техніки комунальних підприємств Дружківки

Зранку 15 травня 2018 року всі охочі мешканці Дружківки мали можливість побачити техніку комунальних підприємств міста, за допомогою якої  кожного дня  наводиться порядок та чистота або яка задіяна при виникненні аварійних ситуацій.

На площі Молодіжній були представлені не тільки транспортні засоби підприємств, а й спеціалізована техніка, допоміжні інструменти для прибирання  вулиць та дворових територій, робіт із забезпечення водопостачання та водовідведення, теплопостачання, утримання зелених насаджень та зовнішнього освітлення та інші.

Міський голова Валерій Гнатенко, який приїхав на вже традиційний для міста весняний огляд техніки, поспілкувався з спеціалістами, які надали кваліфіковані роз’яснення з найпоширеніших питань, що турбують дружківчан; вислухав побажання та пропозиції щодо поліпшення ситуації в комунальній сфері.

Валерій Гнатенко висловив подяку комунальним службам, які працюють щодня без вихідних та свят,  забезпечують життєдіяльність громади та роботу інфраструктури міста.

День матері українці святкують у другу неділю травня. У народі травень вважається місяцем Пречистої Діви Марії.

Тому з побажаннями молодим мамам, щоб Божа Матір завжди охороняла їх діток від хвороб та негараздів до пологового будинку завітав Дружківський міський голова Валерій Гнатенко. Подарунками та теплими словами міський голова при виписці  привітав з народженням донечки та святом матері Галину Яглинську.

Для молодої матусі  це друга дитина, дома на неї чекає 6-річний синочок. Валерій Гнатенко привітав родину з поповненням, побажавши діткам здоров’я.

Також напередодні чудового свята – Дня матері –Валерій Гнатенко та заступник міського голови Наталія Слесаренко  відвідали прийомну родину Мийсарош, яка взяла на себе обов’язок виховання 4 прийомних дітей:  трьох дівчаток та хлопчика. Це родина, в якій створені всі умови для комфортного виховання дітей, які оточені увагою, любов’ю та  турботою.

«У родинному колі завжди затишно. В міцній і дружній сім’ї зберігаються і примножуються родинні звичаї, формується атмосфера високої духовності і моральності, патріотизму та щирої любові до Батьківщини. Дякую вам, шановні  Володимире Івановичу та Олено Василівно за ту можливість, яку ви дали дітям, до яких доля не була прихильною», – подякував родині Валерій Гнатенко.

Дивна кадрова політика Міністерства культури України у знакових музеях держави викликає чимало питань про корупційну складову. Лихоманить Національний музей історії України, співробітники якого вже півроку пікетують Мінкульт…

Щось непрозоре і не зрозуміле музейникам відбувається в Нацзаповіднику у Лаврі…

Врешті, протестними листами обізвався колектив Національного музею народної архітектури і побуту України, куди півроку тому чомусь призначили абсолютно не підготовлену жіночку без відповідних спеціальних знань, досвіду, що сприймає скансен виключно як бізнес-проект…

В результаті відновив діяльність Громадський комітет порятунку Нацмузею у Пирогові, що вже долучався до процесу гучних відставок попередніх недолугих генеральних директорів скансену.

-Музей планетарного значення не місце для кадрових експериментів дрібних чиновників Мінкульту! – переконані активісти, поширивши перше звернення до ЗМІ.

“Чесним журналістам, громадським активістам, музейникам!

Відкритий лист до Міністерства культури України

Дуже вдячна вам, що Ви, нарешті, звернули увагу на гуманітарну катастрофу, що відбувається у Національному музеї народної архітектури та побуту України, що в народі носить назву «Музей у Пирогові».

Я багато років працювала в цьому прекрасному закладі, знайома з багатьма працівниками – як нинішніми, так і бувшими. Прекрасно знаю його історію. Історії людей-сподвижників, які по краплинкам збирали по Україні перлини її культури та створювали унікальні музейні колекції. Колись тут працювали потужні реставраційні майстерні, експедиції їздили по регіонам України, проводились виставки та міжнародні конференції. На території музею працювали наукові відділи озеленення та тварин, які відтворювали чудовий український побут. Більшості з цього зараз в Музеї нема. Найбільше вразив моральний клімат – суцільна зневіра, апатія та підозрілість.

Як з’ясувалось, шановний пан Міністр призначив генеральним директором музею національного значення особу, що до того мала щось близько двох місяців (!) музейного стажу в якомусь заповіднику обласного значення.

Пане міністр! А як ми вам вірили, коли ви зі сцени Майдану говорили про високі ідеали, про європейські норми…

Це європейські норми – пропхати на посаду величезного національного закладу, який і без того потерпав від невмілого керівництва, випадкову особу. Не знаю, чи вона чиясь кума, чи є інші підстави призначати в. о. генерального директора, але побійтесь Бога, пане Міністр! Музей – не тренувальний майданчик для дилетантів!

Я не мала багато часу для спілкування з колегами, але того, що я побачила і почула, достатньо для висновків: музей у  небезпеці.

Почніть з екскурсбюро: на посаду завідувача, що має величезний досвід роботи, хоч і досить молода особа, призначили нового «кадра» з команди, що прийшла з новим генеральним. Так от, цей «кадр» не провів жодної екскурсії, не має належного досвіду роботи. Більше того, новий зав. екскурсбюро має «відповідну» освіту – залізничний чи то коледж, чи то університет.

Колеги кажуть, що інші члени «команди» новопризначеної в.о. гендиректора теж дуже-дуже далекі від музейної діяльності. Так от, новопризначений завідувач екскурсбюро, не знаючи азів даної роботи, та не розуміючи специфіки, почав просто знущатись з людей, які давно пропрацювали у даному відділі та нічого, крім подяк, не заслуговували. Результатами його «роботи» є поки що дві госпіталізації: працівників після спілкування з ним просто забирала «швидка» з гіпертонічним кризом та у передінфарктному стані. Кажуть, що в.о. гендиректора схвалює такі садистські методи роботи – вона каже, що таким чином наводить «порядок».-пише блог polpere

В той же час я нічого не чула про те, яким чином борються з «лівими» квитками та відвідувачами. Адже при попередніх керівниках ці зловживання мали вражаючі масштаби. То що, хтось покараний? Я побачила ті самі обличчя на вхідній групі та у бухгалтерії. То ж з якою метою прийшла ця команда?

Найближчими днями я домовилась зустрітись з моїми бувшими колегами, які обіцяли розповісти  вражаючі факти безладу та корупції у Музеї. Очевидно, дилетанти у музейній роботі є професіоналами у фінансових оборудках?

Поки що не називаю свого імені, але коли буде суд за зловживання на Музеї, обіцяю прийти і свідчити. Досить знущатись над Музеєм та його заслуженими працівниками!

Ольга, музейниця-пенсіонер”.

Громадський комітет порятунку Нацмузею у Пирогові привертає увагу журналістів до тривожної ситуації в скансені, який вважається найбільшим у Європі! Ми можемо втратити символічний музей, що є гордістю України!

Вимагаємо публічного пояснення керівництва Міністерства культури України стосовно критеріїв призначення в.о. Гендиректора музею, експертних оцінок її професійних і моральних якостей, що мають відповідати законодавчо визначеним нормам для керівництва таким складним культурним об`єктом і колективом з кількох сотень співробітників.

Запрошуємо журналістів провідних ЗМІ до власних розслідувань ситуації в Національному музеї народної архітектури і побуту України!

Громадський комітет порятунку Нацмузею у Пирогові

Квіти, медалі та символи миру у небі: у Дружківці відзначили День Перемоги

 

Пам’ять… Все далі відходять грізні і важкі роки Другої світової війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував свого життя для спільної перемоги. Святкові заходи з нагоди73-ї річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні відбулися у Дружківці.

9 травня 2017 року біля приміщення міського військового комісаріату для участі у марші-параді,  присвяченому 73-ій річниці перемоги над нацизмом у Другій світовій війні зібралися дружківчани, керівництво міста на чолі з міським головою Валерієм Гнатенком, представники Донецької обласної адміністрації,  депутати міської ради, представники духовенства, трудових колективів, учнівської та студентської молоді.

Святковим маршем колона пройшла до пам’ятника машинобудівникам, які загинули під час Другої світової війни та загиблим працівникам заводу металевих виробів, що не повернулися з  фронтів, вшановуючи пам’ять земляків хвилиною мовчання та покладанням квітів.

Потім колона рушила до могили невідомому солдату,  де і розпочалася офіційна частина свята. Зі словами привітання до всіх присутніх звернувся міський голова Валерій Гнатенко. Він висловив велику пошану подвигу, згадав про героїчне минуле рідного міста, висловив співчуття кожній родині, котра під час війни втратила рідних та близьких.

«Покоління переможців – це гордість нашого суспільства, це приклад справжньої любові до рідної землі і беззавітної мужності. Велика Перемога – це важлива частина нашої спільної історії. Ми завжди будемо пам’ятати і шанувати пам’ять переможців, які зупинили війну»,- зазначив міський голова.

Зі словами настанови до земляків звернувся голова ради ветеранів Леонід Йосифович Захватов.Він закликав молодь свято зберігати історію та шанувати героїв. «Ви повинні бути згуртованими заради процвітання нашої держави», – зазначив він. Опісля представники духовенства відслужили панахиду за загиблими під час Другої світової війни.

Вітання ветеранам підготували і вихованці Центру дитячої та юнацької творчості, котрі своїми патріотичними виступами порадували і зігріли серця всім присутнім, нагадали, що всі ми – українці і маємо цим пишатися. Символічно виглядали білі голубі та кульки миру,  які маленькі діти одночасно запустили в небо.

На завершення урочистостей всі мешканці вшанували пам’ять загиблих хвилиною мовчання. Співробітники МЧС першими традиційно поклали гірлянду з вічнозеленої хвої, міський голова та його заступники встановили повні квітів кошики до пам’ятника невідомому солдату. Всі охочі приєдналися до цього жесту подяки. Це ще раз доводить, що всі ми схиляємося у доземному поклоні перед нині живими, усіма тими, хто проніс через лихоліття війни любов до рідної землі й бажання бачити її заможною та квітучою.

Дружківська міська рада, її виконавчий комітет висловлює вдячність  кожному ветерану, кожному учаснику бойових дій, що продовжують традиції ветеранів війни та захищають незалежність, суверенітет та цілісність України